Війна і правосуддяПублікації

Адвокати дияволів чи незамінна частина системи міжнародного правосуддя?

Про роль захисників у міжнародних судах – дискусія за участі знаних адвокатів, що працюють у справах МКС, – Кейт Ґібсон та Дова Джейкобса

Нюрнберзький принцип V постановляє: “Будь-яка особа, яка обвинувачується у вчиненні злочину відповідно до міжнародного права, має право на справедливий судовий розгляд на підставі фактів і права”.  

Право на справедливий суд включає право обвинуваченого на адвоката. Проте адвокат важливий не лише для особи, якій інкримінується вчинення злочину. Якісна організація захисту допомагає збалансувати судовий процес, зробити його більш аргументовано-змагальним. Це легітимізує як перебіг суду, так і його вирок – не лише з точки зору права, а, перш за все, у їх сприйнятті суспільством і міжнародною спільнотою.  

Організація захисту в нетипових справах – наприклад, щодо воєнних або інших найтяжчих міжнародних злочинів – має особливий резонанс. У таких контекстах суспільство зазвичай доволі поляризоване, має наперед визначене розуміння щодо винуватості обвинувачених і часто вороже налаштоване до їхніх адвокатів.

Україна розглядає більшість питань Криму та Донбасу переважно крізь обвинувальну призму кримінального процесу. Натомість, під час цього вебінару модераторки Марія Томак (координаторка, Медійна ініціатива за права людини) та Катерина Бусол (к.ю.н., юристка, Центр оборонних стратегій)  спробували зазирнути за лаштунки іншої сторони процесу та проаналізувати особливості роботи адвокатів у Міжнародному кримінальному суді у товаристві знаних адвокатів, що працюють у справах МКС, – Кейт Ґібсон та Дова Джейкобса.

Подаємо тут деякі з цікавих думок, що прозвучали під час дискусії. А повне відео заходу із синхронним україномовним перекладом можна переглянути за посиланням.

МІФИ ПРО АДВОКАТІВ ОБВИНУВАЧЕНИХ У МІЖНАРОДНИХ ЗЛОЧИНАХ

Кейт Ґібсон, адвокатка Міжнародного кримінального суду:  Наша роль не обмежена виключно захистом конкретної людини. Ми маємо ширшу роль у міжнародному судочинстві. Часто нас пов’язують із нашими клієнтами або вважають ніби ми виступаємо проти істини, проти правосуддя, але це хибні уявлення. Ми не адвокати диявола, а належимо до системи міжнародного кримінального судочинства і допомагаємо цій системі. 

На мій погляд, є два головних міфи про роботу захисників у міжнародних судах. Перший —  нібито роль захисників полягає в тому, аби виправдати клієнтів. Хоча насправді наша роль полягає в допомозі суддям шляхом тестування доказів прокуратури і відстоювання справедливості судочинства. Адвокати захисту —  воїни за чесне і справедливе судочинство. Вони щодня наголошують, що головне —  це права людини, в тому числі, і права обвинувачених. Таким чином ми посилюємо суди, ми виступаємо моральним сторожем у залі суду. З іншого боку, ми допомагаємо суддям, перевіряючи докази прокуратури. Коли прокурор представляє суду свою правову позицію, необхідно перевірити та довести три речі: сам факт злочину; те, що цей злочин є воєнним або злочином проти людяності; і що саме цей обвинувачений мав умисел, спланував чи вступив у змову задля того, аби вчинити цей злочин, і що він несе за нього відповідальність. Наше ж завдання – оспорити це все, аби допомогти судовій палаті зрозуміти, чи можуть вони покладатися на ці докази. 

Тут ми переходимо до другого міфу. Роль сторони захисту —  це не обов’язково заперечення факту злочину. Часто факти є фактами, ніхто не заперечує, що злочин відбувся, і що він мав міжнародний характер. Наприклад, у Руанді ми не заперечували, що відбувся геноцид. У Югославії ми не заперечували, що були вчинені злочини проти людяності. Переважно роль захисту —  це перевірити докази обвинувачення, що пов’язують власне цих обвинувачених і злочин.
Наведу практичний приклад зі справою Жан-П’єра Бемби, колишнього віцепрезидента Демократичної Республіки Конго. Там було багато згвалтувань і обвинувачення приводило свідків і потерпілих, яких було зґвалтовано. Ми не намагалися оспорити факти зґвалтувань. Але ми ставили запитання про дату та час події, аби перевірити, чи могли, наприклад, війська нашого клієнта дійсно бути там на момент вчинення злочини, запитували про колір форми, щоб співставити їхні ознаки, тощо. 

Усі довкола вважають, що знають, що сталося, але насправді лише той, хто сидить позаду мене, обвинувачуваний, знає, що сталося. І якраз наша робота полягає в тому, щоб з’ясувати, що сталося, максимально скористатися доступом до першоджерела, а далі ви можете шукати додаткові докази і проводити розслідування на основі тих вказівок, які дає підзахисний. 

Дов Джейкобс, адвокат Міжнародного кримінального суду: Давайте почнемо з дуже простого питання —  яка мета міжнародного кримінального права? Я вже 10 років працюю в цій царині і моя відповідь така: все повинно здійснюватися з дотриманням процесуальних вимог. Ідеться про доступ до правосуддя, а не лише про процес примирення або встановлення істини. 

Наша мета – не виправдати нашого клієнта. Але якщо підзахисний засуджений, але при цьому він є насправді невинним, то це порушення принципів правосуддя.
Ми як захисники робимо свою роботу задля існування системи, в якій невинні люди не потрапляють до в’язниці. І якщо ми звільняємо особу, яка насправді є винуватою, але в результаті судового процесу ця людина була виправдана, то це система, тобто ми обираємо систему.
Я чимало статей написав про те, чому в міжнародному кримінальному праві презумпція невинуватості не вважається такою важливою. Адже йдеться про справи, які зазвичай потрапляють у новини, висвітлюються різними громадськими організаціями та журналістами. І якщо обвинувачених у таких справах виправдовують, то громадськість вважає, що щось пішло не так. Як так могло трапитися? Часом доказів недостатньо, як наприклад було у міжнародних кримінальних трибуналах по Югославії та Руанді. І це нормально, що ми маємо систему, яка дозволяє бачити, що якісь докази є неналежними та непереконливими. І мета роботи представника захисту у МКС —  це збалансувати процес.  

Звісно, дуже складно проводити розслідування у зоні військових дій, стороні обвинувачення складно збирати докази, але тут вже питання вибору – чи знижую я планку і чи даватиму можливість подати докази, які не є достатньо переконливими і які  не приймалися би в інших справах, або ми все ж таки дотримуємося належного судового процесу? Чому має обвинувачений страждати від того, що докази є неналежними? 

І ще один момент —  це колективний вимір злочинів міжнародного характеру. Є колективні потерпілі, але також є значний історичний та політичний контекст, колективна співучасть. І коли йдеться про одного обвинуваченого, ми розуміємо, що він там був не один і що йдеться про колективну відповідальність та колективну співучасть у цих злочинах. 

Одна з причин, чому люди нас не люблять —  ми показуємо прогалини у системі. Ніхто не любить, коли їм вказують на помилки. Ми показуємо, що є певні недоліки, які потрібно усунути. Тобто ми не намагаємося підірвати систему, але прагнемо її вдосконалити. Ми є частиною цієї системи. 

Ми не маємо асоціюватися з нашими підзахисними, але ми маємо все-таки доводити, що ці люди, навіть якщо вони і винні, до них потрібно ставитися з гідністю, тому що те, як ми до них ставимося, є маркером того, якими ми є як суспільство. І прокурори, і судді, і захисники, відшукують докази, аналізують їх. І часто, особливо в МКС, сторони обвинувачення та захисту – дуже поляризовані. У трибуналі по Югославії бувало таке, що, наприклад, захисники згодом стали прокурорами, але в МКС до нас ставлення як до ворожого табору, що ми є людьми, які захищають “тих поганців”. Хоча, по суті, ми всі робимо одну й ту саму справу, просто під різними кутами. 

ПРО ШЛЯХ ДО РОЛІ ЗАХИСНИКА В МКС ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХНЬОЇ РОБОТИ

Кейт Ґібсон: Вперше я виступила в ролі адвокатки обвинувачених у міжнародних злочинах у 2005 році у рамках трибуналу по Руанді. Моя знайома була помічницею адвоката по одній зі справ. Коли вона мені розповіла, чим займається, я сказала: “Та ти що? Ти справді сидиш там, поруч із ними? Оце так робота!”. І от одного дня вона попросила мене тимчасово її замінити. Мені було дуже страшно, але інших варіантів я не мала. І я доволі швидко зрозуміла (особливо в справі мого клієнта, який був командувачем збройних сил, що брали участь у геноциді), що прокурор не мав доказів, які б доводили ефективний контроль над військами з боку цієї особи і що обвинувачений міг запобігти їм якимось чином. Ми декілька років працювали, і зрештою його виправдали в першій інстанції. Для мене справа захисту в результаті стала справжньою пристрастю. Мені також подобається бути “андердогом”, тобто тим, хто постійно відбивається, у кого завжди менше ресурсів, але який має постійно боротися.

У структурі МКС ми не є штатними працівниками, ми є незалежними. І, як на мене, це дуже важливо. Звісно, мені б хотілося мати лікарняні чи медичне страхування, але тут може виникнути конфлікт інтересів. 

Як можна стати адвокатом одного з обвинувачених у МКС? МКС має реєстр захисників. Якщо ви відповідаєте певним критеріям, ви можете на сайті заповнити форму, подати заявку на включення до цього списку. Зараз там є 894 юристи, і один із них – українець. Є також помічники захисників, їх у реєстрі – 421, двоє з України. У середовищі захисників бракує розмаїття, і це справді проблема для МКС. 

Ресурс, який має захист, – дуже обмежений. Ми часто працюємо в команді з чотирьох-п’яти захисників. У той час як прокуратура має дуже великі групи. І це зрозуміло, адже на обвинуваченні лежить тягар доведення. Але якщо вас у команді тільки 4-5, тоді це мають бути люди з досвідом, тому складно залучати до процесу нових юристів. Окрім того, необхідно, аби бодай кілька людей говорили з клієнтом однією мовою.

Дов Джейкобс: Я був практикуючим адвокатом у Франції, потім вирішив зайнятися науковою діяльністю, отримав PhD і викладав. Але мене завжди вабив захист. Якщо всі згодні, то я один виявлявся завжди незгодним. Є в мене така особливість. Я завжди буду проти. Для захисту це дуже добра риса. Я викладав міжнародне кримінальне право і якось почав спілкуватися із захисниками, і зрештою вирішив, що мені це цікаво.

У мене доволі обмежена практика на національному рівні, я більше займаюся міжнародним правом. Зараз дедалі більше таких юристів. До трибуналів по Руанді та Югославії приходили фахівці переважно з досвідом на національному рівні. Це мало як позитивні, так і негативні наслідки. Звісно, якщо у вас є досвід виступів у судах, проведення перехресних допитів – це корисно, але це нелегко – перейти із національного судочинства у мінародне. Кейт каже, що нам необхідно забезпечити розмаїття. Це так, але не варто водночас продавати ідею, що будь-хто може стати міжнародним кримінальним адвокатом. Ми можемо говорити про розмаїття, але якби нам потрібно було залучити когось у свою команду захисників, ми передусім дивилися би на досвід. 

ПРО КОМПЕТЕНТНІСТЬ СУДДІВ МКС

Дов Джейкобс: Одна з моїх улюблених тем —  судді. І через це я часто втрапляю у халепи. Одне з побоювань, які виникають у контексті МКС, —  це компетентність суддів. Адже МКС —  найвища судова інстанція для розгляду міжнародних кримінальних злочинів у світі. Але якраз компетентність суддів є великою проблемою. Відбір суддів здійснюється в межах країни, і часто це процес, який базується більшою мірою не на компетентності, а на дипломатичному баченні. Цього ми не можемо уникнути, адже країни самі здійснюють вибір. 

Суддів обирають із двох переліків: тих, хто має досвід роботи у кримінальному праві та процесі; й тих, хто має досвід у міжнародному гуманітарному праві та міжнародному праві з прав людини. Мені здається, що другий перелік взагалі не треба розглядати, адже 99% суддів, які належать до нього, займаються дрібними процесуальними моментами. Звісно, можна зазубрити визначення злочинів проти людяності з підручника, але ви не вичитаєте в підручнику, як відреагує свідок на перехресний допит, для цього потрібна практика. І процесуальні норми слід знати на досвіді. Доки ми не будемо обирати тільки тих суддів, які мають досвід саме у міжнародному кримінальному праві, ми не зможемо вдосконалити систему МКС належним чином. 

Наразі ж доводиться виступати перед суддями, які по-різному практикують право або спеціалізуються на різних напрямках, наприклад, англо-саксонському та континентальному праві, і вони будуть по-різному реагувати на ваші докази. Суддя з континентальної системи просто візьме до уваги всі надані докази. А той, хто спеціалізується на міжнародному кримінальному праві, не візьме до уваги, наприклад, анонімні свідчення з чужих слів. І у випадку України часто звіти про порушення прав людини базуються саме на таких свідченнях, де імена та джерела не зазначаються. Суддя континентальної системи не побачить у цьому проблеми, бо не враховує критерії допустимості. Тому від судді залежить дуже багато.


ПРО ВІДНОСИНИ ЗАХИСНИКІВ ІЗ ПІДЗАХИСНИМИ

Кейт Ґібсон: Як представники захисту, ми є заручниками наших правил. Ми представляємо конкретну особу, маємо встановлювати зв’язок із підзахисним. Міжнародне кримінальне право —  процес тривалий. 11 років я представляла інтереси Жан-П’єра Бемби. 

Як на мене, дуже несправедливим у міжнародному кримінальному праві є те, що ви забираєте підзахисного з його контексту і перевозите в Гаагу на 7-10 років, а, можливо, і до кінця життя. Це абсолютно нове середовище для людини, він не говорить місцевою мовою, релігія інша, культура інша. Я розумію, що більшість людей скаже: “Знаєте, мені все одно. Це міжнародні злочинці, мені байдуже, чи зможе він смачно поїсти свою національну кухню”. Але мине 7-10 років, перш ніж буде винесено вирок. До того ж, їхня можливість спілкуватися зі своїми дітьми, родинами – також дуже обмежена. Враховуючи це, адвокат – єдина людина, яку вони бачать постійно. Якщо підзахисний захворів, то він вам про це буде говорити. Одне з наших завдань —  порушити питання щодо довгострокового утримання під вартою без можливості досудового звільнення з-під варти. 

ПРО ВИКЛИКИ ДЛЯ АДВОКАТІВ В МКС

Дов Джейкобс: Доводиться працювати багато. Але ми віддані своїй справі. По суті, кожна команда захисту є окремою групою. У прокурорів можуть бути, наприклад, відпустки, в тому числі, по догляду за дитиною. У той час як у нас немає соціального захисту в принципі. Кожен старший адвокат відповідає за власну команду і має створити належне робоче середовище, але ніколи це не була робота з 9 до 17, часом це 70 робочих годин на тиждень. Тому це особистий вибір кожного з нас – приймати таке навантаження чи ні.

ПРО РОБОТУ ЗІ СВІДКАМИ ТА ПОТЕРПІЛИМИ ВІД МІЖНАРОДНИХ ЗЛОЧИНІВ

Кейт Ґібсон: Мене не перестає дивувати, скільки людей готові прийти та виступити в міжнародному суді з неправдивими свідченнями, незалежно від того, ідеться про сторону обвинувачення чи сторону захисту. Наприклад, у випадку зі справою по Руанді була ціла група свідків, які сфабрикували свої покази. Звісно, у національному судочинстві ви також можете побачити, що історії свідків часом різняться, але, як правило, може йтися про колір авто. А от в міжнародному кримінальному праві часом з’являються групи свідків, які говорять протилежні речі про страшні злочини. Наприклад, хтось каже, що цей жахливий злочин трапився ось тут, а інший —  що цього взагалі ніколи не було. Це така собі “брехня заради справедливості”. Наприклад, була ціла група свідків з боку обвинувачення, які розповідали, що були свідками жахливого злочину, коли 10 тисяч людей було вбито на стадіоні за допомогою мачете. Але виявилося, що ті, хто давали ці свідчення, взагалі не були у Руанді в цей період. І часто вишиковується ціла черга свідків, які готові свідчити про те, чого насправді не було з якихось певних політичних, релігійних чи особистих причин. Наприклад, якщо було вбито членів родини, то, звісно, людина вимагатиме правосуддя і захоче відновлення справедливість, і часом це природне бажання набуває таких форм…  

Дов Джейкобс: Незалежно від обставин, ми всі маємо ставитися до свідків та потерпілих із повагою до їхньої гідності. Але варто пам’ятати також, що свідки та потерпілі —  це докази. Вони беруть участь у процесі з боку обвинувачення, аби довести, що злочин відбувся і довести провину обвинуваченого. І тут дуже складне питання для захисників, адже бувають також і хибні та неправдиві свідчення. Це траплялося і в різних міжнародних кримінальних трибуналах, і в МКС. 

Є також ефект втоми свідків, коли людям постійно доводиться давати покази – і різним організаціям, і прокурорам, і судам. Вони так часто розповідають певну історію, що навіть не бажаючи збрехати, на 51-й раз історія вже буде інакшою. Часом не люди фабрикують свої покази, а їхня пам’ять їх підводить.

Ця  дискусія є частиною #InternationalLawTalks – серії вебінарів, покликаних сприяти розвитку якісної, цікавої та доступної для загального розуміння аналітики з актуальних питань міжнародного права в українському публічному просторі. 

Вебінари об’єднують українських та іноземних фахівців. Вони контекстуалізують питання, пов’язані зі збройними конфліктами, примиренням і перехідним правосуддям в Україні, у ширшій  динаміці сучасного міжнародного права та міжнародних відносин. 

Таким чином, проєкт допомагає українським юристам і громадськості розширити свої міжнародно-правові горизонти, а також сприяє більш нюансованому розумінню ситуації в Україні та регіоні іноземними фахівцями. 

Організатори/Партнери: Медійна ініціатива за права людини, Програма USAID Права людини в дії, Українська Гельсінська cпілка з прав людини, Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим.

 Рекомендовані джерела:

  1. Mark Kersten, Acquittals and the Battleground Over the ICC’s Legitimacy (Justice in Conflict, 14 March 2019)
  2. Carolina Buisman, Kate Gibson, Acquitted by Law, Prosecuted by Propaganda (Justice in Conflict, 31 March 2014)
  3. Practitioner’s Handbook on Defence Investigations in International Criminal Trials (edited by the Defence Office of the Special Tribunal for Lebanon, 2017)
  4. Janet H. Anderson, Plot Twists at the ICC for Jean-Pierre Bemba (Justice Info, 12 March 2019)
  5. The Right to Remedies after an ICC Acquittal (Institute for Global Policy-World Federalist Movement, 31 October 2020)
  6. Bangladesh’s Rohingya refugees lobby ICC to sit in Asia during war crimes investigation (ABC, 1 September 2020)
  7. Victims’ joint request concerning hearings outside the host State (Situation in the People’s Republic of Bangladesh/Republic of the Union of Myanmar, International Criminal Court, 4 August 2020)

 

Related Articles

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button