Send Lette
Насильницькі зникнення

Де Ярослав Ждамаров? Росіяни викрали колишнього кінолога полку «Азов»

Довоєнна історія маріупольців Вікторії та її чоловіка Ярослава Ждамарова мало чим відрізнялася від тисяч інших. Вона – майстер манікюру, він – приватний підприємець, який тримав кілька автоматів для продажу питної води. А ще Ярослав займався дресировкою собак, раніше служив кінологом у полку Нацгвардії «Азов».

– Ми жили на лівому березі неподалік «Азовсталі». У перші дні не виїхали, мабуть, тому що, як і багато хто, дуже недооцінили ситуацію. А вже після не було можливості. Коридорів для виїзду не було, люди намагалися виїхати самостійно на власний страх і ризик. Обстріли не припинялися, – розповідає Вікторія.

Вікторія працювала майстринею манікюру, Ярослав мав кілька автоматів для продажу питної води, а ще дресирував собак

З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну їхній будинок перебував на лінії вогню. Перші три тижні родина жила в тамбурі квартири, а потім спустилася спочатку в один підвал, потім – в другий. 22 квітня туди прийшли військові «ДНР». Ввечері вони склали списки мешканців будинку – було близько 60 людей. А вже наступного дня всіх звідти вивели чеченці і доставили людей у Поживанівську церкву. Далі кожен обирав, що робити, але представники окупаційних військ повідомили, що в будь-якому разі всі мають пройти фільтрацію.

– Залишатися в Маріуполі було небезпечно, тому ми спустилися на Виноградне, дійшли до блокпоста, аби звідти дістатися фільтраційного пункту в с. Безіменне. Після фільтрації, як нам сказали, можна було поїхати в бік РФ, Білорусі або повернутися в Маріуполь, – говорить жінка.

У Безіменне Вікторія і Ярослав приїхали в автобусі, який окупанти організували для підвозу жителів у чергу на фільтрацію. Разом із ними, пригадує жінка, в автобусі було близько 15 людей:

У цьому селі був пункт тимчасового розміщення на території школи. Це ще не була фільтрація в тому сенсі, як всі її розуміють. На вході у нас перевірили речі, документи, потім зареєстрували. Після цього нас розмістили в шкільних кабінетах, де ми лежали на матрацах. Звідти всіх везли в автобусах в інші населені пункти, де відбувалася сама фільтрація.

Ярослава Ждамарова затримали тут, у Безіменному, в пункті тимчасового розміщення.

– Двоє молодих людей у ​​військовій формі без розпізнавальних знаків та у медичних рукавичках на вході перевіряли вміст сумок, – розповідає Вікторія. – Запитували про наявність колюче-ріжучих предметів, вибірково перевіряли вміст електронних пристроїв. У мене перевірили електронну книгу, попросили назвати кілька останніх завантажених книжок. Чоловік пішов переді мною. У нього перевірили документи, запитали, чи служив він і де. Забрали паспорт, сказали відійти вбік, комусь телефонували, передавали телефоном його особисті дані. Після розмови сказали, що по обіді по нього прийдуть, заберуть на допит. Паспорт йому не віддали.

«Єдине, чим я можу йому допомогти – завести в підвал і розстріляти»


По чоловіка прийшли в ніч на 24 квітня.
О 00:30 двері класу відчинились, всередину зайшов один із військових, який перевіряв речі на вході. Він назвав прізвище Ждамарова, покликав його на вихід, після чого чоловік уже не повернувся. За словами дружини, мати Ярослава Ждамарова намагалася дізнатися, куди його відвезли. Однак окупанти заявили, що цього їй ніхто не скаже, мовляв, вашого сина треба було одразу розстріляти, а не розглядати його справу.

24 квітня у Безіменному Ярослава забрали російські військові, після чого він вже не повернувся

– У той час, поки чоловіка не забрали, ми сиділи в класі, і його попереджали, щоб готувався до тортур. Однак хто саме попереджав, він мені не казав.

– Чи чули ви, що відповідав ваш чоловік, коли пішов перед вами на перевірку документів? – запитує МІПЛ у Вікторії.

– На запитання, де служив, відповідав, що був кінологом у Нацгвардії, що на передовій не був. Це все, що я чула з їхньої розмови.

– Як ви вважаєте, чому російський військовий сказав, що вашого чоловіка треба було відразу розстріляти?

– Тому що з 2016 до 2019 року Ярослав служив кінологом за контрактом у полку «Азов».

Ярослав займався дресировкою собак, раніше служив кінологом у полку Нацгвардії «Азов»

За словами Вікторії, з 15 людей, які їхали в автобусі разом із ними, більше нікого не затримали. Однак наступного дня був випадок, коли в однієї з дівчат так само забрали друга, який був колишнім військовим:

– Вона підійшла до іншого військового спитати, що їй робити і чи може він чимось допомогти. Він відповів їй у тій самій манері: «Єдине, чим я можу йому допомогти – завести в підвал і розстріляти». Я була поряд у той момент і цю фразу запам’ятала дослівно і на все життя. Ще там була група чоловіків. З одним із них ми розмовляли в черзі до їдальні. Він сказав, що їх прямо з вулиці забрали, привезли в Безіменне, відібрали паспорти. На той момент дехто з них сидів у цьому таборі близько 14 днів.

«Після фільтрації я виявила у своєму телефоні файл під назвою «прослуховування МВС»

 

Саму Вікторію 25 квітня окупанти відвезли в селище Старобешеве, де на неї чекала вже повноцінна фільтрація. Того дня вона нарахувала п’ять забитих людьми автобусів, яких так само відвезли на фільтрацію. Ось, як вона описує фільтраційний табір у цьому населеному пункті:

– Фільтраційний табір у Старобешевому був на території чи то будинку культури чи кінотеатру. Там автобуси зустрічали представники так званого «МНС» «ДНР». Для сімей із дітьми та літніх людей в одній з кімнат стояли розкладачки і матраци, можна було зайняти місце. Також там був один електрочайник. Решта людей спала сидячи на стільцях в актовому залі. Їдальня розташована в школі за 20 хвилин пішки звідти, туалет – на вулиці.

Читайте також: Операція «фільтрація». Через що проходять українці, які опинилися під російською окупацією 

На фільтрацію викликали групами по 7-10 осіб. Всі процедури відбувалися в будівлі поліцейського відділку. Спочатку люди заповнювали анкети, в яких залишали свої паспортні дані, виписували IMEI (серійний номер мобільного телефона), відповідали на питання про можливі знайомства чи зв’язки з представниками поліції, СБУ, ВСУ та подібних організацій, їх контакти, про ставлення до політики України з 2014 року тощо. В наступному кабінеті знову переписували паспорті дані, перевіряли телефони на наявність підозрілих для них фотографій, сайтів, контактів, публікацій у соціальних мережах.

– Вони також імпортували контакти собі на комп’ютер, підключали телефон через блютус до їхнього пристрою. Після фільтрації я виявила у своєму телефоні файл під назвою «прослуховування МВС». У чоловіків перевіряли наявність татуювань та сліди на плечах від бронежилетів, –  згадує Вікторія. – Далі робили фото, брали відбитки пальців. Після цього давали розписатися в журналі про те, що претензій до працівників не маємо, виходили на вулицю чекати. За деякий час кожному видавали паспорт із перепусткою.

Перебуваючи в Старобешевому, Вікторія стала свідком ще одного випадку, коли людина не пройшла фільтрацію. Йдеться про одного з двох синів жінки, якого затримали окупанти. Утім через що його затримали, вона не знає. Розповідаючи про строки проходження фільтрації, Вікторія зазначає, що складніше було тим, хто у фільтраційний табір приїздив власним ходом, у них була окрема черга. А ось ті, кого привозили централізовано в автобусах, витрачали на фільтрацію 2-3 дні.

Після фільтрації Вікторія поїхала в бік Росії, перетнула кордон, де її знову допитували. Звідти жінка попрямувала в третю країну.

Вікторії повідомили, що на Ярослава чекає «суд»

Наразі місце перебування Ярослава Ждамарова, викраденого в селі Безіменному, невідоме. Останній раз Вікторія спілкувалася з чоловіком 18 травня 2022 року, коли з моменту його зникнення минув майже місяць. Каже, що він зателефонував у Telegram із невідомого номера, який починався з +38071. За словами Вікторії, сказав, що травмований, але терпимо. Повідомив також, що перебуває в Донецькому СІЗО, де чекає на «суд», і що йому загрожує ув’язнення строком від 5 до 10 років.

Більше на зв’язок Ярослав Ждамаров не виходив. Пізніше Вікторії передали повідомлення від чоловіка, що його «судитимуть» наприкінці липня як колишнього члена терористичної організації. Однак, чи відбувся цей «суд», невідомо.

Станіслав Мірошниченко, МІПЛ

—————

Матеріал підготовлено Медійною ініціативою за права людини у рамках проєкту “Hela Sverige Skramlar for Ukraina”

Матеріал підготовлено Медійною ініціативою за права людини у рамках проєкту "Hela Sverige Skramlar for Ukraina"
0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Насильницькі зникнення
Рік російського полону. Як родина херсонців, що хотіла зберегти державне майно, опинилася під “арештом”, але вирвалась на свободу

МІПЛ розповідає історію викрадення росіянами Сергія Барчука, 35-річного заступника керівника Головного управління Пенсійного фонду в Херсонській області, та його рідних, які намагалися захистити державну офісну техніку від російських мародерів, а натомість провели понад рік в окупаційних СІЗО, витримали тортури, знущання і все ж дочекалися свого звільнення. 

22 Квітня 2024

Насильницькі зникнення
Звільніть наших рідних! У Києві вимагають повернути цивільних з полону

У столиці рідні цивільних заручників, колишні бранці РФ, представники правозахисних організацій та Омбудсмена провели акцію на підтримку незаконно утримуваних Росією громадян України. Її організувала ГО “Цивільні в полоні”, яка об’єднує рідних близько 280 цивільних заручників.

10 Квітня 2024

Насильницькі зникнення
Історія двох викрадень. Як росіяни створили “екстреміста” з каховського тренера з пейнтболу

Влітку 2023 року окупанти увʼязнили Павла Зозулюка, 43-річного активіста з Херсонської області. З тих пір його сімʼя намагається визволити чоловіка. МІПЛ поговорила з сестрою та племінником Павла, аби розказати його історію.

6 Березня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Адвокація
У Брюсселі показали фільм “20 днів у Маріуполі”: після цього МІПЛ взяла участь у дискусії

У столиці Бельгії показали десять фільмів цьогорічного міжнародного чеського фестивалю “Один світ” — найбільшої правозахисної події документального кіно у світі, організованої People in Need. Переглянули й оскароносну стрічку “20 днів у Маріуполі” українського режисера Мстислава Чернова. Серед глядачів була Любов Смачило, аналітикиня МІПЛ.

23 Квітня 2024

Адвокація
“Ми використовуємо всі можливі механізми та інструменти, щоб показати масштаб вчинених проти України злочинів Росії”, — Любов Смачило

Медійна ініціатива за права людини розпочала адвокаційний візит в ОБСЄ. Сьогодні у Відні Любов Смачило, аналітикиня МІПЛ, взяла участь у заході “Переслідування цивільних українців на окупованих територіях як злочин проти людяності: зусилля українського громадянського суспільства для відновлення справедливості”.

22 Квітня 2024

Насильницькі зникнення
Рік російського полону. Як родина херсонців, що хотіла зберегти державне майно, опинилася під “арештом”, але вирвалась на свободу

МІПЛ розповідає історію викрадення росіянами Сергія Барчука, 35-річного заступника керівника Головного управління Пенсійного фонду в Херсонській області, та його рідних, які намагалися захистити державну офісну техніку від російських мародерів, а натомість провели понад рік в окупаційних СІЗО, витримали тортури, знущання і все ж дочекалися свого звільнення. 

22 Квітня 2024

Більше публікацій