ВійнаПублікації

Місто терору. Що відбувається в окупованому Бердянську і його головній катівні — колонії № 77

Від Медійної ініціативи за права людини

Більшість імен героїв цього матеріалу змінені задля їхньої безпеки або безпеки їхніх рідних. Дехто з них виїхав на підконтрольну Україні територію, а дехто залишається в Бердянську. Всі вони говорять про потужний тиск з боку російських окупаційних військ на місцеве населення. Українського зв’язку, телебачення і радіо в місті немає. Російські пропагандисти уміло користуються цим, нав’язуючи бердянцям своє бачення війни. Бердянськ перетворився на місто тотального терору, шпигунів і колаборантів.

У Бердянськ Запорізької області російська армія зайшла 27 лютого 2022 року. Того ж дня зайняла адмінбудівлі і дві військові частини українських прикордонників, які напередодні покинули місто. За словами Василя Івановича, чиє ім’я змінено з міркувань безпеки, з Бердянська також виїхали співробітники прокуратури, СБУ, поліції таким чином місто залишилось без захисту. Боронити його містяни вирішили самотужки виходили на протести. Перший мітинг відбувся 28 лютого. Люди співали гімн України, вигукували антипутінські гасла і вимагали, аби російська армія забиралася геть. Як згадує пан Василь, мітингарів було близько сотні. Окупанти не розуміли, як на них реагувати, тому зрештою забрали свою техніку з центру міста.

«Людям дуже сподобалося, що росіяни йдуть у них на повідку, розповідає чоловік. Тому вони почали мітингувати щодня о 12 годині». Організовано на мітинги проти окупантів бердянці почали виходити з 5 березня. Зазвичай починали від міськвиконкому, звідти йшли центральною вулицею до Приморської площі. Назад тим же шляхом. Василь Іванович каже, що ці мітинги були чи не єдиною можливістю почути інформацію про війну, оскільки з початком окупації в Бердянську вимкнули не лише газопостачання, але й телебачення і радіо.

Мітинги відбувалися щодня, так само щодня збільшувалася кількість протестувальників. Відео з місця події, на яких бердянці голіруч протистоять озброєним до зубів росіянам, блискавично ширилися Мережею, збираючи в Ютубі сотні тисяч переглядів. Утім було очевидно, що миритися з протестами окупанти не будуть.

Один із перших мітингів у Бердянську проти російської окупації, 28 лютого 2022 року. Тоді місцевим жителям вдалося змусити російських військових забрати свою техніку з центру міста


«Дійшло до того, що на мітинги почало приходило близько двох тисяч людей, як нам казали організатори,
розповідає пан Василь. Але там були й провокатори. Вони, як ми потім зрозуміли, збирали інформацію і здавали її росіянам».

Перший дзвіночок пролунав 15 березня, коли поблизу мітингу вишикувалися автозаки. Тоді протестувальники пронесли містом 53-метровий прапор України. Але нікого з них окупанти не затримали. Наступного ж дня з кавʼярні викрали колишнього атовця, який після мітинга зайшов випити кави.

Попри це, 17 березня протест відбувся знову. Водночас окупанти розпочали полювання на всіх, хто мав проукраїнську позицію. Затримували їх по одному, а іноді цілими групами. За свідченнями очевидців, в місті чимало зрадників. Інформацію про тих, хто служив у Збройних силах України, мав стосунок до правоохоронних органів, влади, хто хоч раз висловлювався в контексті підтримки України, місцеві здають росіянам. Ті обіцяють винагороду.

Так, за словами колишнього атовця з Бердянська, за інформацію про його місцеперебування окупанти обіцяють винагороду 10 тис. російських рублів. Чоловік наразі перебуває в місті, де впродовж п’яти місяців переховується від росіян. Про це він розповів «Новинам Приазовʼя (проєкт Радіо Свободи). «Я матері одразу сказав: «Мамо, готуйтеся, рано чи пізно по мене прийдуть, – зазначає колишній атовець. В якийсь момент в мене наче інтуїція спрацювала, що треба йти з дому. Я зібрав речі та пішов. А вранці наступного дня вони приїхали. Вдома була сестра, її чоловік і мама. Провели обшук. Я попередньо всю військову форму сховав, щось викинув. Вони знайшли все-таки мій бронежилет. Почали погрожувати моїм рідним, близьким. Поклали їх в підлогу. Смикали затвори біля голови, знов погрожували».

За словами чоловіка, після візиту росіян його рідні поїхали з міста. Говорить, що за п’ять місяців змінив уже шість адрес. Про те, де перебуває, знає лише кілька людей, а військових, які так само, як і він, переховуються, в Бердянську багато. Тих, кого ловлять, жорстоко катують: «У мене є знайомий, в якого друг воював у 2014-му. Його спіймали і тиждень били, били струмом, а потім просто відпустили. Друг бачив його той блідий, сивий, немов сірник».

Полюють росіяни не лише на військових. Під підозру потрапляють всі жителі міста. У соцмережах є навіть спеціальні чат-боти, через які бердянців заохочують не боятися здавати «шпигунів», «диверсантів» і тих, хто веде підривну діяльність проти окупантів.

Скріншот повідомлення в одному з місцевих телеграм-каналів, де бердянців заохочують не боятися і анонімно передавати дані на всіх, хто їм видається підозрілими

Катівня перша: будівля поліції


Тих, кого викрадають, везуть або в поліцейський відділок, або в Бердянську виправну колонію, про яку мова піде далі. У поліції з в’язнями працюють у спеціальних кімнатах для допитів, в центрі яких у підлозі вмонтовані стільці.

На допит сюди потрапив Михайло. «Вони наказали мені зняти штани, розповідає чоловік. Коли я запитав, навіщо, то тієї ж миті отримав удар по голові. Один із тих, хто мене допитував, оскаженів. Він почав бити мене ногами. Бив-бив-бив, а потім знову наказав зняти брюки. Я зняв. Ноги мені перемотали скотчем».

Звʼязаного чоловіка кинули на підлогу, почали бити гумовим кийком. «Вони кричали, що не було й немає України, що нас знищать. Раптом я відчув, як на мочки моїх вух чіпляють якісь кліпси. Крізь них вони пропускали електричний із ультразвуком у вухах звучав дикий писк», згадує Михайло.

Електричний струм чи не найулюбленіший вид катувань, який використовують росіяни, у Бердянську. Про нього журналістам МІПЛ розповідає більшість жертв тортур, родичі потерпілих, свідки, правозахисники. Михайла безперервно катували впродовж майже двох годин. Наступний етап розпочався, щойно росіяни залізли в його телефон, погрожували привезти рідних, аби чоловік в усьому зізнався. Але в чому саме не говорили. «Знову почали безперестанно мене били. В якийсь момент я вже не міг терпіти біль, тому вони перекрили мені дихання», згадує пан Михайло.

За його словами, паралельно головний кат бив його ногами по голові, граючись нею, немов футбольним мʼячем. Коли все скінчилося, чоловік не памʼятає. Зрештою він опинився в камері, але без сторонньої допомоги пересуватися не міг. Боліло все тіло, особливо ребра й нирки. Наступного дня тортури продовжились. Утім уже іншого штибу. Під дулом автомата пана Михайла змусили записати на камеру антиукраїнське зізнання, після чого його відпустили.

Катівня друга: колонія 77, вона ж «топори»


Більшість із тих, кого в Бердянську викрадають російські військові, утримують у місцевій колонії. Напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну Бердянську виправну колонію № 77 (на тюремному російськомовному сленгу
«топори»), яка до того мала мінімальний рівень безпеки і де покарання відбували чоловіки, вперше засуджені за нетяжкі злочини, перейменували в Приморську виправну колонію № 145 з максимальним рівнем безпеки. Ця колонія мала дурну славу через нелюдські умови утримання в’язнів. Коли ж її зайняли російські окупаційні війська, в’язниця перетворилася на безжальну катівню.

Бердянська виправна колонія № 77

Тепер тут утримують не лише чоловіків, але й жінок. Та найголовніше без жодної на те законної підстави. Серед в’язнів здебільшого мешканці окупованих територій Запорізької області, зокрема жителі Бердянська, Мелітополя і Приморська. За інформацію МІПЛ, отриманою з місцевих джерел, наразі в колонії перебуває більше тисячі людей. Серед них колишні військові, цивільні, вчителі, бізнесмени.

«Основну масу людей возять у 77 колонію. У них там штаб», розповідає на умовах анонімності місцева жителька, яка кілька місяців тому пройшла цю катівню. Під час розмови з МІПЛ вона говорить, що в колонію забирають активістів, учителів, соціальних працівників, волонтерів. Її під час допитів били, катували електричним струмом. За словами жінки, ув’язнених намагаються зламати, аби ті перейшли на бік ворога. Для цього використовують будь-які методи психологічного і фізичного тиску. Окрім електричного струму, наприклад, наставляють на людину автомат, б’ють по кінчиках пальців.

Одним із постраждалих, який пройшов жорнова Бердянської колонії, є Назар Гордєєв, цивільний, який у 2018-2020 роках служив у полку МВС «Азов». У Бердянську росіяни викрали його 14 квітня, а за тиждень привезли додому, де провели обшук.

Із Назаром Гордєєвим зняли «сюжет», який опублікували на «телеканалі» «Крим 24»

«Приїхало кілька машин військових зі зброєю. Увірвалися до хати, поламали ворота, вибили двері. Вдома була дружина Настя з дитиною і своїм батьком, розповідає пані Ніна, мати Гордєєва. Привезли Назара, побитого. Він не міг стояти на ногах, його тримали. Руки порізані від кайданів. Вони знімали фільм, ніби в дитячих речах лежить пістолет, а серед іграшок у вітальні поклали щось схоже на гранатомет. Вкрали речі, всі документи, золото, гроші, ноутбуки, фотоапарат, навіть постіль і одяг. Постійно принижували Назара, били його по обличчю і голові. Це відбувалося просто на очах дружини і її батька, але на відео цього немає. Я впевнена, що він під тиском розказував певну інформацію про те, як живе “Азов”».

За два тижні потому на телеканалі «Крим 24», який транслюється в окупованій АР Крим, вийшов пропагандистський сюжет. У ньому показали пістолет, який нібито окупанти знайшли серед дитячих речей, а Гордєєва разом із іншими «нацистами» пропагандисти-телевізійники записали в наркомани.

Чоловік, який сидів разом із Назаром і з міркувань безпеки тепер не дозволяє називати своє ім’я, переконує, що знятися для ролика Гордєєв погодився після того, як російські військові пригрозили розправитися з його сім’єю.

«У колонії їх утримують у нелюдських умовах, б’ють, а медичну допомогу надають лише тоді, коли люди довгий час не приходять до тями, переповідає слова тих, хто звідти вийшов, пані Наталя, тітка Назара Гордєєва. Там все, що хочеш, може бути, бо вони нікого туди не пускають. Навіть лікарів із місцевої лікарні не пускають, бо мають якихось своїх. До Назара, як до колишнього азовця, ставилися з особливою “пристрастю”. Одним із видів катування в колонії є обливання чоловіків окропом нижче пояса».

Співкамерник Гордєєва розповідає, що Назара забирали через день, били, а в камеру приводили непритомним. Лікаря викликали лише тоді, коли чоловік кілька годин не приходив до тями. За його словами, російські військові намагаються перетягнути полонених на свій бік. Тих, хто погоджується співпрацювати, відпускають. Зазвичай це бізнесмени, які можуть заплатити за своє звільнення.

21 червня російські військові дозволили Назару телефоном поговорити з дружиною. «Він сказав, що змушують важко працювати, що він виснажений, що нога не гоїться, — переповідає розмову його тітка пані Наталя. — Просив, щоб вона трималася, не слухала, хто і що там говорить. Після цього зв’язку з ним не було».

27 червня бабця Назара вкотре пішла в Бердянську колонію, але їй повідомили, що чоловіка там немає. Аналізуючи причини, через які росіяни затримали Назара, рідні вважають, що не обійшлося без зрадника.

«Зі слів дружини Назара, напередодні телефонував його товариш і запросив на зустріч, — розповідає пані Ніна, мати Гордєєва. — Назар пішов туди, але що з ним сталося — ми не знаємо. Є припущення, що його просто здав друг, який працює на російську владу. Друга звати Микола, він на волі».

Читайте також: Як росіяни в Бердянську затримали колишнього азовця, зняли про нього фейкове кіно і тепер хочуть «судити»

Патрулі на вулиці і підготовка до фейкового «референдуму»


Як і
в колонії в Оленівці, що поблизу Донецька, серед в’язнів Бердянської в’язниці чимало українських військовослужбовців та волонтерів. За словами пана Віктора, його близькі родичі від початку допомагали людям харчами і не мирилися з окупацією Бердянська. По них російські військові прийшли додому, влаштували обшук, забрали всі особисті речі, кинули за ґрати.

Найактивніших у Бердянській колонії тримають в ув’язненні впродовж двох, трьох і навіть чотирьох місяців. У Віктора з цього приводу є припущення: «Я спершу думав, що вони хочуть грошей, але ж ні, мовчать. Бо там сидять люди з такими грошима, що якби хотіли, вже сказали б їм. Думаю, вони не хочуть відпускати, бо готують там «референдум». Сподіваюся, що їм не вдасться. Але вони дивляться на волонтерів, на активістів і розуміють, що вони можуть знову зібрати людей за Україну. Тому, думаю, і тримають їх так довго».

Останній масовий мітинг протесту проти російської окупації Бердянська, 20 березня 2022 року. Росіяни розганяють і затримують його учасників

Нагадаємо, що псевдореферендум на окупованих територіях росіяни обіцяють провести 11 вересня. Фейкове голосування планують провести не тільки на так званих виборчих дільницях, але й під час обходу квартир. Для цього окупанти змусили керівників ЖЕКів і ОСББ зібрати персональні дані бердянців, які хочуть отримати від Росії гуманітарну допомогу чи 10 тис. рублів. Є інформація, що ці дані внесуть у базу тих, хто начебто проголосував. Фальсифікації можливі і за рахунок людей, які поїхали з Бердянська.

За словами місцевої жительки, яка як і інші боїться розкривати своє ім’я, наразі вулиці Бердянська окупанти патрулюють групами. Вони складаються з чотирьох чи п’яти озброєних військових, одного поліцейського і одного — в цивільному. Російські військові також ходять по квартирах, перевіряють документи у тих, хто там живе, вимагають показати право власності на нерухомість. Літніх бердянців намагаються підкупити харчами. За її словами, людей викрадають з вулиці, знайомого після цього півтора місяця тримали за ґратами. Каже, що затриманих катують електрострумом і шокерами. Найтяжчі страждання — коли дроти чіпляють на вуха і струм пропускають через голову.

«Люди, які вийшли з Бердянської колонії, дивуються тому, що московські нацисти привезли з собою не лише парадні костюми, але й засоби для катувань, — підтверджує слова жінки місцевий журналіст. — Вони привезли автозаки, у них є спеціальні електричні прилади, аби проводити тортури за допомогою електрики. Вони з собою привезли сталінський арсенал зразка 1937 року, аби знущатися над своїми в’язнями і примушувати до різного роду зізнань. Масштаб тортур настільки великий, що жодна людина їх не може витримати. І зрештою навіть той, хто не хоче зізнаватися, той зізнається».

Місцеві, які вийшли з полону, розповідають про те, що від своїх бранців хочуть окупанти. Їхні  бажання залежать від того, кого саме вони викрали. Якщо людина заможна, то в неї вимагають гроші, інші цінності. Якщо колишні військові, то їх намагаються завербувати. Якщо ж людина, як кажуть, із вулиці, то її примушують до співпраці. Все це супроводжується тортурами.

«Багато викрадених зникають безслідно, — зазначає Олег Цвілий, правозахисник, голова правління «Альянсу Української Єдності», який системно стежить за ситуацією в Бердянській виправній колонії впродовж багатьох років. — Перед тим, як безслідно зникнути, людей під примусом, під страхом, під тортурами змушують зраджувати Україну і працювати проти держави. У багатьох віджимають все, що є, в тому числі нерухомість. Когось схиляють отримувати російські паспорти. Тобто жах цієї колонії триває». 

Правозахисник вважає, що одна з цілей утримання людей у Бердянській виправній колонії — формування з них обмінного фонду. Будь-якого цивільного росіяни можуть видати за військовополоненого, перетворивши його на одиницю торгу з Україною. Водночас представники Міжнародного комітету Червоного хреста під час спілкування з рідними, чиї близькі перебувають в неволі в Бердянську, говорять, що зі справами, де мова йде про цивільних, їм працювати значно важче, ніж із військовими. Однак причини цього не пояснюють.

За словами Олега Цвілого, керівництво Бердянської колонії, призначене українською владою, перейшло на бік Росії. Зокрема і начальниця Олена Щербак, яка очолює колонію з травня 2021 року. На той момент вона мала звання підполковника внутрішньої служби. За інформацією МІПЛ, тим, хто перейшов на бік ворога, українські правоохоронці готують підозру.

Станіслав Мірошниченко, МІПЛ

—————

Матеріал підготовлено Медійною ініціативою за права людини у рамках проєкту «Hela Sverige Skramlar for Ukraina»

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button