ВійнаПублікації

«На вокзалі допитували, на овочебазі облаштували тюрму»: реконструкція подій у Козачій Лопані

Козача Лопань – селище міського типу в Харківській області. До початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну там проживало трохи понад п’ять тисяч людей. Звідси до кордону з РФ – менш ніж десять кілометрів. Пів року селище було під окупацією – 11 вересня Збройні сили України звільнили населений пункт. Після деокупації виявилося, що росіяни створили там кілька місць для допитів та утримання і катування цивільних.

Журналісти МІПЛ побували в Козачій Лопані за тиждень після звільнення. На основі свідчень та візуальних доказів спробували відтворити події, пов’язані з насильницькими зникненнями людей у цьому населеному пункті. 

Залізничний вокзал — перший етап тортур


«Майже кожен другий чоловік Козачої Лопані пройшов через підвал», – таку характеристику подіям в окупації дають місцеві жителі і староста.
Свідчення постраждалих та кількість місць утримання людей у неволі не дають підстав у цьому сумніватися. 

Залізничний вокзал в Козачій Лопані. Фото: Віктор Ковальчук / МІПЛ

Місцевий залізничний вокзал називають головною катівнею Козачої Лопані, про нього у своєму зверненні з приводу звільнення селища від російських військових згадує президент Володимир Зеленський.

Насправді ж підвал залізничного вокзалу був проміжним етапом між затриманням людини і відправленням її у застінки інших місцевих підвалів. 

Підвал залізничного вокзалу. Фото: МІПЛ

Приміщення в залізничному вокзалі відносно невелике, має дві кімнати. Слугувало воно для допитів. Після того як людину затримували, її привозили саме сюди. Вибивали зізнання у «злочинах» або потрібну росіянам інформацію. 

Записки від росіян. Фото: Віктор Ковальчук / МІПЛ

Дергачівський міський голова В’ячеслав Задоренко каже, що людей, які володіли дорогою фермерською технікою або автомобілями, змушували переписувати це майно на підставних осіб. Відбувалося це нібито саме в цьому приміщенні вокзалу.

Знайдені у приміщенні вокзалу дитячі малюнки. Фото: Віктор Ковальчук / МІПЛ

Проте свідчення про події того часу знайти важко. «Більшість людей, які через це пройшли, після деокупації виїхали, — пояснює Задоренко. — А дехто просто не хоче це згадувати і розповідати».   

Овочева база та підвал у кафе — другий етап


Після допиту на залізничному вокзалі росіяни переводили людей у вʼязницю, де їх катували. 

Вхід до приміщення, з якого росіяни зробили тюрму. Фото: Віктор Ковальчук / МІПЛ

Неподалік селищної ради знаходимо велике господарське приміщення. Раніше його використовували як овочебазу, де у великому погребі зберігали овочі. Приміщення умовно поділена на дві зони. У першій утримували в’язнів, у другій росіяни ховалися від обстрілів ЗСУ. 

Клітка, яку росіяни поставили для цивільних в’язнів. Фото: Віктор Ковальчук / МІПЛ

У правому куті приміщення — клітка. Її, каже Задоренко, росіяни встановили, щоб утримувати людей. Раніше її тут не було.

«Місцеві казали, що цю клітку забивали під зав’язку людьми», — додає В’ячеслав.

Жінок і чоловіків тримали разом. По інший бік клітки сиділи наглядачі, які охороняли в’язнів.

Вхід до катівні. Фото: Віктор Ковальчук / МІПЛ

Поруч стоїть стілець. Схоже, що його використовували для допитів. Якщо це дійсно так, то допити відбувалися безпосередньо перед іншими ув’язненими в клітці.

Пів року окупації Козачої Лопані: катування у підвалі вокзалу та масова депортація

Саме про це приміщення овочебази говорять у прокуратурі. Там заявляють: «Російська армія катувала людей у підвальному приміщенні так званої «народної міліції». 

Матраци, кинуті на підлогу в клітці – це всі умови для в’язнів. Фото: Віктор Ковальчук / МІПЛ

За день до приїзду журналістів МІПЛ у Козачій Лопані побували представники Дергачівської окружної прокуратури Харківської області. Вони вилучили документи, які свідчать про затримання, та предмети, якими могли катувати місцевих, зокрема так званий тапік (знаряддя тортур електричним струмом – телефонний апарат польовий з індуктивною котушкою).

Важливий момент: огляд овочебази українські слідчі проводили в рамках провадження про колабораційну діяльність (ч. 7 ст. 111-1 КК України), а не про воєнний злочин — «порушення законів та звичаїв війни». 

«Спальні місця» для викрадених жителів Козачої Лопані. Фото: Віктор Ковальчук / МІПЛ

Інший бік цього приміщення, де ховалися російські військові, вщент зруйнований під час, ймовірно, одного з обстрілів. 

Іще одне зруйноване приміщення — кафе в кількох десятках метрів від залізничного вокзалу. Там загинули понад десять російських військових. Це була ще одна їхня база. А внизу, у підвалі — чергова катівня. 

Приміщення кафе повністю згоріло. Фото: Віктор Ковальчук / МІПЛ

Місцевий житель Юрій Пипенко туди потрапив у середині червня. Розповідає журналістам, що має стареньку маму. Їй було важко жити в окупації — не витримувала психологічно. Якось жінка почала кричати біля двору. Тоді під’їхали росіяни і сказали, що Юрій винен, що мама кричить. Жорстоко побили чоловіка, зав’язали голову скотчем та повезли «на підвал». 

Юрія Пипенка кинули в підвал до п’ятьох інших ув’язнених односельчан. Фото: Віктор Ковальчук / МІПЛ

«Я був шостий там”, — говорить Юрій. 

Чоловіка питали, чи має він якийсь стосунок до АТО, вимагали видати місцевих. Коли той відмовлявся — били по голові, ребрах і нирках. Електричний струм не застосовували, ним, каже, катували затриманих військових.

«Дуже сильно катували військовослужбовців ЗСУ, наприклад, струмом. Били їх так, що вони назад могли тільки повзти. Ми чули, як вони кричали. Було страшно. Думав, що і до мене така ж черга дійде, — ділиться Юрій і пригадує історії інших ув’язнених, які з ним сиділи. — Хлопчина їхав на велосипеді, його затримали перевірити телефон. А там фото його дружини, яка працює поліцейською. То його забрали, теж били». 

Дартс із ложок – такі були розваги у росіян. Фото: Віктор Ковальчук / МІПЛ

В якийсь момент Юрію вдалося приспустити скотч із очей і він впізнав приміщення, в якому його тримали. Це підтвердили й інші затримані з ним люди. 

Зазначимо, що це не вичерпний список місць у Козачій Лопані, де росіяни могли утримувати людей. Відомо, що базувалися вони й у місцевій школі. Потрапити туди поки не вдалося, оскільки там працюють сапери — росіяни її замінували. 

Табличка адміністрації, яку зробили росіяни. Фото: Віктор Ковальчук / МІПЛ

Неможливо поки перевірити й село Гоптівка, розташоване на кордоні з РФ. За попередніми даними, саме туди росіяни звозили затриманих у Козачій Лопані військових, тримаючи їх на території прикордонного загону. Там із затриманими нібито працювали ефесбешники.

Балаклія під окупантами: десятки закатованих, зниклих безвісти і три місяці тортур

Відправлення до Росії — третій етап


Понад тисячу людей з усієї Дергачівської громади, каже В’ячеслав Задоренко, росіяни вивезли до Росії. Тут можна виділити кілька категорій. Частину людей вивезли під виглядом евакуації, інших — як полонених та цивільних заручників. Ще одна категорія — люди, які під впливом пропаганди злякались «розправи ЗСУ». 

Такі засоби для пропаганди привезли з собою росіяни. Фото: Віктор Ковальчук / МІПЛ

«Їм розказали, що прийдуть ЗСУ і чинитимуть репресії щодо них. Вони повірили – поїхали в Росію. Знаю, що дехто сидить зараз у Бєлгороді на автовокзалі», — розповідає староста Козачої Лопані Людмила Вакуленко. 

Людмила Вакуленко. Фото: Віктор Ковальчук / МІПЛ

Цікава ситуація і з самою старостою. У травні цього року Харківська прокуратура оголосила Людмилі Вакуленко підозру, вважаючи, що староста «проводить роботу з налагодження поставок так званої “гуманітарної допомоги” з РФ та вербує з-поміж місцевого населення осіб, які зможуть працювати в інтересах агресора». 

Інша думка у Дергачівської влади. Там вважають, що Людмила Вакуленко не пішла на співпрацю з окупантами, а коли росіяни скинули український прапор, «вона його забрала з собою, зі сльозами пішла додому і берегла його до звільнення». Зрештою вона і підняла прапор після звільнення села.

Працівники зафарбовують російський прапор. Фото: Віктор Ковальчук / МІПЛ

Староста, яка до останнього залишалася під окупацією, говорить, що в будь-який момент могла потрапити «на підвал» до окупаційних військ. 

Те, що на своїй території росіяни утримують у неволі частину вивезених цивільних, підтверджує історія місцевого депутата Олега Дигала. Його, за словами В’ячеслава Задоренка, жорстоко побили в підвалі вокзалу. Потім вивезли до Росії. Де він зараз — невідомо. 

В’ячеслав Задоренко, дергачівський міський голова. Фото: Віктор Ковальчук / МІПЛ

Зі слів Людмили Вакуленко відомо про викрадення кількох дітей із Козачої Лопані. Батьки віддали їх «на оздоровлення» — відправили в російський дитячий табір. Але дітей в Україну не повернули. Заяви до поліції написали лише дві мами. Решта поїхали до Росії. 

Вбиті та покалічені


У Козачій Лопані та інших населених пунктах громади загинули щонайменше 200 людей. Ще мінімум 500 поранені та покалічені. Такі цифри наводить В’ячеслав Задоренко, наголошуючи, що це попередні оцінки. 

«Люди ховали своїх рідних чи сусідів навіть у себе в городах», — каже Задоренко. 

Нині через замінування територій неможливо перевірити наявність братських могил навколо сіл. 

Велика кількість жителів Козачої Лопані є безвісти зниклими, про їхню долю нічого невідомо.

Артур Пріхно, МІПЛ

—————

За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button