Права людини у КримуСанкційна політика

Наративи щодо Криму, які просуває Росія на міжнародному рівні, та їх спростування

Щоб ефективно протидіяти російській інформаційній війні та маніпуляціям, треба розуміти, які саме меседжі та наративи просуває Російська Федерація. Це для нас вони за замовчуванням не мають нічого спільного з реальністю, але не варто очікувати, що і для решту світу вони будуть здаватися брехливими за замовчуванням. Тому для України важливо аналізувати всі маніпуляційні меседжі, думати над контраргументами та просувати їх на міжнародному рівні – навіть якщо в тисячний раз доводиться пояснювати, чому так званий референдум 16 березня 2014 – не плебісцит, а просто прикриття для військової операції із захоплення частини території України.

 

Останніми тижнями на тлі сьомої річниці окупації Криму, відбулося кілька подій, які дали можливість для такого аналізу. Одна з них – ініційована Росією подія в форматі “Аррія” в рамках Радбезу ООН, яка, треба сказати, виглядала жалюгідно, особливо на тлі події, яку організувала за тиждень до того Естонія за участі 24 інших країн, що підтримують політику невизнання спроби анексії Криму, – вона виглядала значно потужніше. 

 

Але справжній “удар у відповідь” з боку РФ – був не в ООН, а на московському стадіоні “Лужнікі”, де на заході, організованому до 7 річниці “прісоєдінєнія” Криму (як окупацію називає РФ), виступив у тому числі Путін із вождистською промовою під істеричне схвалення натовпу. Ця подія та її наративи заслуговують на окремий аналіз, тим більше що вона потім активно просувалася в пабліках російських посольств, але зараз хочемо повернутися до події 17 березня в ООН у форматі “Аррія” та подивитися на те, які ж меседжі просуває Росія на міжнародному рівні. Звісно, без брому такі засідання дивитися важко. Але ми переступили через себе і підготували для вас коротке резюме ключових тез РФ.

 

  • Формальним мотивом для проведення заходу стало те, що на згаданий захід 12 березня начебто не запросили представників АР Криму та Севастополя. Хоча це неправда, бо в заході брав участь, наприклад, Наріман Мемедемінов, кримськотатарський громадянський журналіст, який тривалий час документував та висвітлював порушення прав людини в Криму, за що був ув’язнений окупаційною владою і нещодавно звільнений з-під варти за відсидженим. 

 

  • Оскільки Україна багато говорить про тиск Росії на корінне населення Криму – кримських татар, а також на українців та обстоює цю позицію в міжнародних судах, Росія вирішила залучити представників різних національностей, в тому числі, кримських татар та українців, які проживають у Криму. Вони запевняли, що жодного тиску на них немає. Щоправда, навіть поверхова спроба загуглити прізвища учасників та учасниць показала їх близьку афіліацію із окупаційною владою. Пригадуєте відому персонажа різних новинних сюжетів, яка каже, що “нє всьо так однозначно”? Так от це виглядало десь так само. Власне, і інформаційна технологія, здається, та сама. 

 

  • Учасники та учасниці заходу наполягали на тому, що після 2014 року життя у Криму покращилось в усіх сферах – розбудова транспортної інфраструктури та проведення ремонтних робіт, “сильна і професійна влада”, повага до різних національностей та рух за збереження їхніх традицій тощо. Але факти свідчать про зворотнє. Якщо ви подивитеся на звіти правозахисних організацій, звіти Моніторингової Місії ООН з прав людини, а також на різні міжнародні резолюції, то побачите там – погіршення екологічної ситуації, політичні переслідування, в тому числі, релігійних груп, а також кримських татар, обмеження всіх можливих громадянських прав, мілітаризація Криму, включно з дітьми, яким нещадно промивають мізки та залучають їх в “Юнармію”, інфраструктурні проєкти розвиваються всупер міжнародному праву, приносять величезну екологічну шкоду та є машиною для відмивання коштів для локальної окупаційноїх “еліти”. Крим – колонізується, заселяється людьми із Росії, передусім, військовими, їхніми родинами та силовиками, при цьому, нелояльне населення вичавлюється.
  • Улюблена російська теза про “фашистську Україну” була неодноразово озвучена та розвинена. Звинувачення у порушенні демократичних стандартів отримали також інші західні країни. Тут навіть коментувати, здається, нічого не потрібно 🙂
  • Озвучувалися також тези щодо того, що історія Криму – начебто російська, ще з часів Катерини II. Цю дискусію залишимо професійним історикам, але ці претензії вже неодноразово спростовувалися. Це по-перше. А друге, ідеться сьогодні не про Російську імперію і що було тоді ,а про міжнародно визнані у 20 столітті кордони, які мали би бути запорукою миру та міжнародної стабільності.
  • Наполягаючи на легітимності так званого референдуму 16 березня, учасники заходу стверджували, що Україна втратила Крим через свій внутрішній конфлікт, а не через збройну окупацію. Аби спростувати цю тезу достатньо згадати нещодавній факт – що ЄСПЛ під час розгляду прийнятності “кримської справи” чітко висловився, що контроль РФ над Кримом розпочався не після 16 березня, а з 27 лютого, при чому, із врахуванням різкого та суттєвого зростання військового контингенту на півострові. Іншими словами це означає – окупація (хоча саме Євросуд таким поняттям не оперує, бо його немає в понятійному апараті Суду). Тому якою б там не була внутрішня ситуація в Україні, Росія здійснила агресію – збройне захоплення частини території сусідньої держави – і це вже визнаний в тому числі на міжнародно-правовому рівні факт.
  • Це Україна обмежує доступ міжнародних моніторингових місій до Криму, а не Росія, кажуть нам учасники  заходу. І це обвинувачення не викликає нічого, окрім посмішки, адже саме Росія не допускає на територію півострова міжнародників. Точніше, готова їх прийняти в рамках  візиту до РФ, але це б означало легітимізацію окупації і на це міжнародні організації, які спробу анексії не визнають, – не підуть.
  • Аргумент російського дипломата не був обтяжений посиланнями на міжнародні правові норми: “Подобається це нашим західним колегам чи ні, майбутнє Криму і кримчан пов’язане з Росією”. Як завжди, на будь-які спроби говорити про деокупацію Криму або навіть про ситуацію на півострові Росія реагує вкрай нервово.

 

Як зауважив представник Великої Британії, “ніщо зі сказаного російською делегацією не змінює факт нелегальної анексії Криму і порушення Росією міжнародного законодавства”. 

 

А найбільше нас зачепила промова Крістофа Хойсгена, постійного представника Німеччини в ООН. Здається, ЄС вже навчилися відповідати на маніпуляції з боку РФ. Пан Хойсген зауважив, що у нього складається враження, що це Україна здійснила вторгнення до Росії, а не навпаки. Він же поставив Василю Небензі доволі незручне питання: що робила б Росія, якби Китай захотів повернути собі Владивосток, свою історичну землю? Та предметної відповіді на це, як і на коментарі на промови держав, що засуджують російську агресію, не прозвучало. 

 

На підтримку Росії на цьому заході виступили Судан, Сирія, Китай, Нікарагуа та Білорусь. Зважаючи на поточну ситуацію в цих країнах та характер правлячих урядів та масштаби порушень прав людини, коментарі тут, здається, зайві. 

 

00AdminOO

Співзасновниця, координаторка напрямку «Війна і правосуддя»

Related Articles

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button