Війна і правосуддяПублікації

Сєвєродонецьк – місто-привид: що залишилось від обласного центру

Обласний центр Луганської області Сєвєродонецьк тепер називають містом-привидом. Через сильні обстріли житлові будинки, дитячі садочки, школи, лікарні та магазини перетворились на руїни. Понад тиждень частина міста залишається без тепла, газу, світла і відповідно без зв’язку. Комунальні служби не можуть виїжджати на ремонт об’єктів, а мешканці чи не весь час проводять у бомбосховищах. Про виживання під обстрілами вони розповіли Медійній ініціативі за права людини.

13 березня «зеленим коридором» вдалося евакуювати 1600 мешканців Луганської області і завезти сім вагонів гуманітарної допомоги. За останні два тижні це чи не єдина позитивна новина з Сєвєродонецька. Ті хто залишився, живуть у підвалах: більшість мешканців вже залишилася без житла.

«Обстріли настільки масштабні, що не вистачає рятувальників – вони просто не в змозі бути всюди одночасно. Люди намагаються виїхати, бо багатьом з них вже немає, де жити», – описав ситуацію у місті голова Луганської ВЦА Сергій Гайдай у своєму телеграм-каналі.

Унаслідок обстрілів 10 березня у Сєвєродонецьку загорілося декілька будинків

Навіть, якщо снаряд падає біля будинку, власники квартир залишаються без вікон, бо у місті дуже щільно стоять дома, каже пенсіонер з Сєвєродонецька Микола Скурідін. Одна з його квартир постраждала від обстрілів, друга вціліла, тож він перебрався туди. 

«Якщо прилітає між будинками, то 3-4 чотири з них залишаються без вікон. Це дуже погано, бо зараз холодно. Днями було -10 градусів. У пів міста немає опалення. Людям психологічно складно жити в підвалі декілька днів. І ніхто не знає, коли це закінчиться», продовжує Микола.

Багато мешканців міста залишилося без житла

Відстежувати де і які будинки постраждали немає можливості, через поганий інтернет, а ще треба берегти заряд телефону, каже він. Вийти за продуктами або забігти до квартири – небезпечно для життя. Те, що місто перетворилося на руїни, мешканці помічають тільки на фотографіях від голови ВЦА Сергія Гайдая.

«По фотографіях місто дуже сильно змінилося», каже сєвєродонечанка Марина Шашкова. За пару днів до війни вона з Києва приїхала у Сєвєродонецьк до батьків.

«Ситуація напружена. Летить зі сторони Луганська, Щастя, і долітає аж до центра, але у нас поки тихо. За останній рік почали благоустраювати місто. Плитку поклали, парки побудували. Але тепер до цього питання не скоро повернемося. Я не розумію, навіщо їм (російській армії МІПЛ) треба гатити по магазинах і лікарнях, які там нацисти?».

9 березня російські військові обстріляли 18-ту школу у Сєвєродонецьку

Марина вважає, що вибухами російська армія намагається залякати мешканців. Ніхто не знає, куди прилетіть снаряд. І це породжує ще одну причину для хвилювання:

«У нас є АЗОТ, у нас є Амік, згадує Марина про сєвєродонецький хімічний завод,   один невірний крок, і тут може загинути вся область».

Найстрашніший обстріл відбувся восьмого березня – так прозвітувала у той день Луганська обласна військово-цивільна адміністрація. За підрахунками голови ВЦА Сергія Гайдая тоді загинуло 10 цивільних, 9 людей отримали поранення. У той день мешканка Сєвєродонецька Марія Семікоз втратила батька – Миколу Леонтійовича. Йому було 76 років. Він вийшов підзарядити телефон у іншу квартиру. Повертаючись додому, потрапив під обстріл.

«У місті не було електрики декілька днів. У батьків розрядилися телефони. Щоб хоч якось вийти на зв’язок, батько пішов у квартиру, де жила моя сестра з дітьми. Це хвилин 15 від моєї квартири. Його там бачила сусідка. Близько 12:30 почався обстріл, “гради” напевно, я точно не знаю. Він йшов вулицею Гагаріна, біля магазину “ПІК”. снаряд потрапив в будівлю. Його вбило осколком, який потрапив у голову. За ним йшла жінка, коли вона його перевірила, він вже був мертвий», – згадує обставини смерті батька Марія.

Микола Леонтійович Семікоз, який загинув унаслідок обстрілу 8 березня

Спершу мати Марії Наталія Миколаївна сподівалася, що чоловік просто не встиг повернутися додому до комендантського часу. Але зранку він не прийшов, тож жінка почала бити на сполох. Два дні родина шукала тіло Миколи Леонтійовича. Знайшли через знайому, яка працювала в лікарні.

«Знайома брата контактувала з моргом. У батька було з собою посвідчення, за ним його і опізнали. Маму не везли на упізнання. Знайомий ризикував своїм життям, щоб прийти зі своїм телефоном до мами та повідомити про смерть батька», – продовжує Марія.

Ймовірно, каже Марія Семікоз, батька поховають у братській могилі. Оскільки, через обстріли, немає можливості поховати у інший спосіб. Після війни родина планує збирати кошти, щоб облаштувати у Сєвєродонецьку загальний меморіал загиблим.

За два тижні війни на Луганщині загинули 42 людини – повідомляв Сергій Гайдай 10 березня. Точних даних про кількість жертв станом на 14 березня немає, через велику кількість постраждалих об’єктів.

Розбита аптека у нових районах на перехресті вулиць Гвардійський проспект та Курчатова

Чи можна вважати загибель мирних жителів під час обстрілів воєнним злочином пояснила керівниця Регіонального центру прав людини Анастасія Мартиновська:

«Невибіркові обстріли житлових кварталів, при яких загинули люди, можна вважити потенційним воєнним злочином. Якби цей обстріл відбувався у середині міста між ЗСУ і російськими військами, то вірогідність злочину була би менша, скоріш за все мінімальна», – каже керівниця Центру. Для того, щоб звернутися до міжнародних інстанцій з повідомленням про злочин, пояснює Анастасія, треба зібрати мінімальний пакет документів:

1) Довідку про смерть і від чого загинула людина;
2) Дані про те, хто доставив до лікарні і з якого місця забирали.

Далі писати запит у ЗСУ чи Офіс Генерального прокурора. Вони мають підтвердити, що на місці загибелі відбувся обстріл. З цими документами можна звертатися у Міжнародний кримінальний суд, який загалом розслідує воєнні злочині, вчинені військами рф в Україні. Або писати індивідуальну скаргу у Європейський суд з прав людини чи Комітет з прав людини ООН. Якщо у суді визнають, що порушили право на життя, каже Анастасія, ЄСПЛ одразу призначить компенсацію, а в ООН будуть вирішувати це окремо. Слід пам’ятати, що час звернення до ЄСПЛ – 4 місяці, до Комітету ООН – близько двох років.

Невибіркове знищення цивільних об’єктів, тобто пошкодження житлових будинків, шкіл, лікарень і тд. – це теж воєнних злочин, продовжує Анастасія Мартиновська. Проте наразі в Україні немає швидкого механізму компенсації за житло. Починаючи з 14-го року, юристи практикують компенсацію за житло через ЄСПЛ. За словами правозахисниці, з мінусів – там можуть не покривати повністю вартість квартири.

Зараз в Україні розробляють механізм відшкодування, але у ньому також поки є ризики, пояснює керівниця Регіонального центру з прав людини:

«Якщо Україна створить певний фонд, з якого буде відшкодовувати, а потім держава-агресор буде це покривати. Є ймовірність, що будуть відшкодовувати фіксовану суму, наприклад, середню вартість квартири. Окрім цього, у квартирі були якість речі, вартість яких взагалі важко порахувати. І ще ж моральна шкода – її складно визначити і у мирний час. Якщо людина провела у цій квартирі 20 років, чи тільки купила… Цю суму складно визначити».

Контакт: Микола Скурідін +38050 473 6337,
Марина Шашкова +38050 858 0889,
Марія Семікоз: https://www.facebook.com/maria.semykoz.
___________________________________

Медійна ініціатива за права людини у коаліції з іншими правозахисними організаціями документує воєнні злочини та злочини проти людяності, що вчиняються на території України у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації.

Відомі вам факти надсилайте на адресу warcrimeSOS.UA@gmail.com
Якщо ваші родичі потрапили у полон, звертайтеся на гарячу лінію за телефонами:

☎️ +380959310065 (Vodafone)
☎️ +380973276956 (Київстар)
Також ці номери доступні у WhatsApp та Signal.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button