Send Lette
Військовополонені

«Тільки не у полон»: більшість військових зі Зміїного – на території рф та окупованого Криму

Український острів Зміїний –  скелястий виступ з кількома житловими спорудами у Чорному морі. Він – за 120 км від Одеси та 45 км від узбережжя Румунії. 

З 24 лютого за цей шматок землі точаться запеклі бої: росія намагається заволодіти островом та утримати його. Зміїний має стратегічне значення не лише для України, але й для сил агресора. Заволодівши ним, можна контролювати море та повітряний простір у північно-західній частині Чорного моря. Також контроль над островом, дає росії змогу висадити свій десант на території Придністров’я, таким чином рф матиме можливість обстрілювати західні території України та загрожувати країнам НАТО. 

Битва за Зміїний


У перший день повномасштабного вторгнення росії на територію України, 24 лютого до острова підійшли російський крейсер «Москва» та патрульний корабель «Василій Биков» з вимогою здатися. Росіяни отримали відмову вже відомою фразою: «Русский военный корабль иди н*х». Після цього російські Су-24 нанесли авіаційні удари по острову, а також продовжувалися обстріли з корабельних озброєнь. Як згодом повідомили у Військово-морських силах України, інфраструктуру на острові практично знищили, а зв’язок з українськими військовими було втрачено. 

Мати бійця 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського Ольга (прізвища ми не називаємо на прохання родин військовополонених, – МІПЛ), який був у цей момент на острові, розповідає МІПЛ, що син спочатку подзвонив та повідомив, що підходять російські кораблі. «Потім написав, що вони відбивають атаку. А десь після обіду сказав, що у нього вже телефон сідає, зарядити можливості немає, бо їх розбомбили. Попрощався і сказав, що якщо немає зв’язку, то або розрядився телефон, або він загинув. І тоді зв’язок зник», – говорить вона. 

Ще на початку лютого 2022 року частину морських піхотинців 35-ї бригади відправили у відрядження на острів Зміїний. 

«Сказали, що на допомогу в охороні острова. 24 лютого чоловік не хотів говорити, що там відбувається, а вже після 11 ранку, написав: “Боюся називати тобі це слово, але схоже почалася війна”. На той момент йшлося, що вони мали здаватися в полон, і він мені прямо так і написав: “Ні, тільки не в полон”», – розповідає Катерина, дружина іншого морського піхотинця.

«Мій чоловік був на посаді кухаря. Ми з ним весь час переписувалися. З наших переписок я зрозуміла, що уже з 23 на 24 лютого, до острова підійшов крейсер «Москва» і ще потім підлетіла їхня авіація. Зранку 24 лютого, він ще розносив їжу по позиціях, писав що крейсер маневрував: то підходив, то відходив. Потім на острів висадився десант, наші їх якось відбили, але тоді їх уже почали авіацією бомбити і зв’язок з ними десь під вечір уже зник. Ми думали, що вони всі там загинули», – додає Ольга. Її чоловік – один із прикордонників, який перебував на Зміїному у момент захоплення.

«Повинна була бути евакуація зі Зміїного за тиждень до 24 лютого, але чомусь її скасували. Потім мала розпочатися знову – 22 лютого, але так і не відбулась. Я запитала брата, чи буде евакуація, він відповів ствердно, хлопці пішли навіть речі збирати. Але евакуювали лише цивільне населення. Я запитала його чому так, але він не захотів про це говорити», – говорить Наталя. Її молодший брат один із захоплених у полон морських піхотинців. Жінка каже, у нього є лише вона з мамою, яка зараз перебуває на окупованій території Запорізької області, більше рідних немає.

Захоплення у полон


У перший день вторгнення в інформаційному полі з’явилася інформація, що всі 13 прикордонників, які перебували на острові, загинули. Президент України присвоїв звання Героя України усім їм, посмертно.

«Коли я дізналася, що загинуло 13 прикордонників, не могла зрозуміти, чому про морпіхів ніхто нічого не говорить. Тому, одразу, почала писати в соцмережах, аби дізнатися, що сталося з морпіхами. Ось так, через коментарі, ми знайшли всіх рідних хлопців», – розповідає дружина одного із морпіхів Катерина.

На острів Зміїний відправили рятувально-пошукове судно «Сапфір». Фото: Думская

У Державній прикордонній службі намагалися з’ясувати долю українських військових, тому відправили на острів цивільне судно «Сапфір», про це розповіли у Одеській Єпархії Православної церкви України, на борту. Окрім екіпажу судна, перебував священнослужитель Одеської єпархії ПЦУ протоієрей Василь Вирозуб та священик Олександр Чоков. Як повідомила МІПЛ дружина отця Василя Вирозуба Людмила, «це була дуже секретна місія». Проте судно та усі, хто на ньому перебував, також потрапили у полон. Як потім повідомили у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України, судно примусово транспортували у порт окупованого Севастополя.

Загалом у полоні опинилося близько 80 військовослужбовців та весь екіпаж цивільного судна «Сапфір». 

Із Криму до російського СІЗО


Про те, що військовослужбовці зі Зміїного не загинули, рідні дізналися з сюжету на російському телеканалі.

На оприлюдненому відео видно, як українські військові сходять з російського судна «Шахтьор» у порту окупованого Севастополя. В інтерв’ю російським ЗМІ вони розповідають, що «українська сторона їх кинула» та «заживо поховали».

 

«Коли сказали, що 13 прикордонників загинуло, почалася паніка. А потім включився холодний розум і я подумала, там ж окрім прикордонників, були нацгвардійці і морські піхотинці, тоді де ж вони? І 25 лютого вночі мені зателефонували родичі з росії, сказали, існує ймовірність, що вони живі – по телебаченню показали сюжет про Зміїний. А вже 26 лютого зранку, я сама побачила те відео. Багато хто з наших почали говорити, що це фейк, але на відео я впізнала свого брата», – каже Наталія, сестра морського піхотинця зі Зміїного.

На відео рідні впізнали багатьох захисників Зміїного. Вони почали звертатися до всіх офіційних установ, аби дізнатися місце перебування полонених. На той час їм ніхто нічого не повідомляв. Вони намагалися з’ясувати, де утримують військовослужбовців. Це виявилась складна задача.

«Ми зробили скріншоти з тими, кого впізнали рідні, скинули відео представникам військових частин, і там вже почали впізнавати інших», – говорять рідні захисників Зміїного. 

«Моя свекруха у Польщі, тому у неї була можливість, як у прямої родички, звернутися до Червоного Хреста у Польщі. Вони нам дали офіційне підтвердження про те, що мій чоловік перебуває у полоні. Тоді ж нам повідомили, що він утримується у Бєлгородській області, місті Старий Оскол у СІЗО №2», – говорить дружина прикордонника.

Інший полонений прикордонник зі Зміїного за п’ять днів після захоплення острова зателефонував дружині і розповів, що він живий, але потребує допомоги. А ще сказав, що перебуває в окупованому Криму. «Ходили чутки, що їх можуть утримувати не тільки Бєлгородській області, а й у Курську у СІЗО № 1», – говорить пані Антоніна, мати полоненого прикордонника.

Зателефонувати додому і повідомити, що вони у полоні, дозволили лише командирам.  Усім іншим полоненим військовим цієї можливості не надали. 

Зі слів матері одного з військовополонених після того, як їх взяли у полон, хлопці два тижні були у Севастополі (за даними МІПЛ, українських військовополонених можуть утримувати у казармах академії військово-морських сил ім. Нахімова). Відео, яке показували у новинах, знято у казармах там. Говорить, що там вони жили у нормальних умовах. Усі утримувались разом – прикордонники, морпіхи. Згодом всіх вивезли на територію рф. Спочатку на кілька днів у наметове містечко біля Курська, згодом у Білгородську область.

Звільнений з полону 24 березня екіпаж судна «Сапфір». Фото: Міністерство інфраструктури

Як розповіли МІПЛ інші звільнені військовослужбовці, їх утримували у Курську та Старому Осколі у звичайних СІЗО, у камерах, розрахованих на 8-12 осіб. За кожною камерою велося цілодобове спостереження. У деяких камерах був встановлений відеозв’язок. У курському СІЗО №1 не дозволялося сидіти на ліжках, лише на лавці чи підлозі. Протягом дня полонених змушували слухати російські патріотичні пісні часів Другої Світової війни. 

Про те, що місце перебування встановити складно, говорить МІПЛ один із звільнених військових. Причина – їх часто перевозили. Він уточнив: дізнатися про місця утримання і причини частих перевезень було важко, хлопцям зав’язували очі і нічого не пояснювали.

Моральні катування з боку рф


Більше про умови утримання розповів Роман Грибов, військовослужбовець 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського, його обміняли 24 березня.

Військовополонений Роман Грибов розповів про катування у полоні росіянами

У єдиному інтерв’ю українському телеканалу він розповів, що у полоні з ними поводилися жорстко: «З нами поводилися гірше, ніж із собаками. Переодягали у “робу” зеків, тиснули морально. Ставилися до всіх однаково, їм було байдуже, хто перед ними – військовий, жінка чи священик». 

Про те, що планується обмін їм ніхто не розповів. Одного дня, їм просто сказали «з речами на вихід», зв’язали руки, на шию накинули петлю, закинули до машини і кілька годин возили невідомою місцевістю. Про те, що їх везуть на обмін Роман дізнався в останній момент. Рідні тих, хто ще досі в полоні, намагалися зв’язатися з Романом, аби детальніше дізнатися про все, що відбувалося, але чоловік ні з ким не вийшов на контакт. МІПЛ також намагалися з ними сконтактувати, але дружина Романа у розмові відмовила. 

Про те, що насправді з хлопцями відбувалося у полоні, рідні достеменно не знають.

«Хтось розказував, що фізичного насилля не було, але постійний моральний тиск. Хлопців накручували що “у твоєї мами інфаркт, вона в лікарні”, “твоя дружина пішла від тебе”, “Одесу захопили в кільце”, “твого дому вже немає, тобі немає куди повертатися”», –  про це Катерині, дружині одного з полонених морпіхів, розповів один із звільнених.

«Їм не дають можливості зв’язатися з рідними, тому вони не знають, що насправді відбувається в Україні. З того що я чула, багато чого залежить чи була людина учасником АТО, чи мала якісь патріотичні татуювання, для них умови набагато гірші. Але у нас не було нагоди поспілкуватися з ними, бо хлопці, які служили в АТО ще досі у полоні», – каже Наталія. 

За березень-травень було звільнено приблизно двадцяти захисників Зміїного. Ще близько сорока прикордонників та морських піхотинців залишаються у полоні.

Ще минулого тижня МІПЛ надіслала запит віцепрем’єрці Ірині Верещук щодо кількості утримуваних у полоні військовослужбовців з острова Зміїний та заходи щодо їх подальшого звільнення. Наразі чекаємо відповідь.

Марія Климик, МІПЛ

____________________

Медійна ініціатива за права людини у коаліції з іншими правозахисними організаціями документує воєнні злочини та злочини проти людяності, що вчиняються на території України у зв’язку зі збройною агресією російської федерації.

Відомі вам факти надсилайте на адресу warcrimeSOS.UA@gmail.com

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Військовополонені
Військовий зник на полі бою. Ось 10 кроків, які варто зробити, аби розпочати пошук армійця 

В умовах бойових дій часом трапляється так, що військовослужбовець зникає безвісти. Для старту пошуку родинам необхідно дотримуватися чіткого алгоритму дій. Пропонуємо 10 ключових кроків.

28 Березня 2024

Військовополонені
“Барак почав горіти. Вихід був перекритий людськими тілами та ліжками”, – колишній військовополонений про масове вбивство азовців в Оленівці

30-річний бойовий медик "Азову" Остап Швед вижив після вибуху в Оленівській виправній колонії влітку 2022 року та подальших катувань у російському полоні. 6 травня 2023 року його обміняли. Власну історію полону військовий розповів на заході МІПЛ в ОБСЄ.

7 Березня 2024

Військовополонені
Там, де повільно вмирають: як влаштована медицина в російському полоні

За два роки повномасштабного вторгнення РФ в Україну МІПЛ задокументувала десятки свідчень про ненадання медичної допомоги українським військовополоненим. Зібравши свідчення колишніх військовополонених, розповідаємо про медицину в полоні: як все влаштовано і чому російські медики не поспішають лікувати полонених, прирікаючи їх на повільну смерть.

28 Лютого 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Військовополонені
Військовий зник на полі бою. Ось 10 кроків, які варто зробити, аби розпочати пошук армійця 

В умовах бойових дій часом трапляється так, що військовослужбовець зникає безвісти. Для старту пошуку родинам необхідно дотримуватися чіткого алгоритму дій. Пропонуємо 10 ключових кроків.

28 Березня 2024

Війна і правосуддя
Вироки лютого: катування на Херсонщині, обстріл Тростянецької лікарні та пограбування на Чернігівщині

МІПЛ продовжує відстежувати вироки щодо воєнних злочинів та аналізувати з експертами їхні особливості і правову якість. Упродовж лютого у реєстрі судових рішень з’явилося ще три вироки за статтею 438 КК України щодо порушень законів і звичаїв ведення війни. Усі судові процеси були заочними

26 Березня 2024

Війна і правосуддя
Воєнні злочини, лист до Путіна та бойовики “ЛДНР”: 27 справ щодо війни, за якими радимо стежити цього тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

25 Березня 2024

Більше публікацій