Інші воєнні злочини

Тримали у підвалі школи 400 людей, а неповнолітнього вивезли в білорусь. Історія з Ягідного на Чернігівщині

Російські військові під час окупації села Ягідне, що на Чернігівщині, вдавалися до воєнних злочинів — безпідставно закрили кілька сотень людей у підвалі місцевої школи. Без достатньої кількості їжі та кисню в приміщенні, понад десять людей померли. Інших цивільних росіяни постійно підозрювали в співпраці із ЗСУ, допитували та інколи зв’язували людей.

Також завдяки співпраці з організацією «Truth Hounds» МІПЛ стало відомо про випадок вивезення неповнолітнього хлопця з пораненнями до білорусі. Цю історію про свого брата розказала 24-річна Аліна Сорокопуд.

В яких умовах тримали людей, як вдалося повернути 14-річного хлопця додому, і як можна кваліфікувати вивезення дитини за міжнародним законодавством — читайте в матеріалі.

На території школи зібрали всіх, хто залишався в Ягідному

У село Ягідне, що на Чернігівщині, російські військові увійшли на початку березня. 4 березня після обіду росіяни з автоматами почали заходити у квартири і будинки, де ховались люди. Усіх звозили в підвал школи, мовляв, село бомблять, там усім буде безпечніше.

«Вони мене перевезли на територію школи. На машині з червоним хрестом. Я побачила там на подвір’ї три танки. Спочатку вони стояли на вулиці. Пізніше вони вирили капоніри і загнали танки туди. На подвір‘ї стояв командирський вагончик. Російські військові розказували, що там живе командир. На всій техніці був нанесений тактичний знак — біле коло. У солдатів були червоні пов’язки на руці і на нозі», — розповідає Аліна.

У командира був позивний «Паук». Як каже Аліна, той чоловік був лисий, за 30 років, десь 180 см на зріст.

Усіх, кого привезли на територію школи, спустили у підвал. Забрали і розбили телефони. У самій школі був штаб та медична частина. Загалом там знаходилися від 30 до 50 солдатів.

Як відомо з інших свідчень, росіяни часто використовували тактику прикриття своїх позицій цивільними людьми. Зокрема, часто виводили людей на видні місця, аби українські військові їх бачили та не завдавали ударів. Це – воєнний злочин. Ймовірно, такої ж тактики намагалися притримуватися російські військові і в Ягідному.

«Коли спускали в підвал, туди заходив п‘яний тувинець. Забирав телефони у тих, у кого ще лишились», — пригадує Аліна.

У перший день росіяни зібрали 15-20 людей. Наступного дня — ще кілька десятків. За два-три дні, каже дівчина, на підвал школи звезли всіх, хто був у Ягідному. В результаті там зібрали 360 цивільних людей. З них 78-79 дітей. Наймолодшій дитині було два місяці.

У підвалі не вистачало кисню

За словами Аліни, ніхто з військових рф не говорив, хто з якого міста, казали тільки, що з росії, і що деякі з них — тувинці.

«У підвалі було дуже душно. Не вистачало кисню. Ми намагалися сказати росіянам, що немає чим дихати. Вони відповідали, що ми можемо піти в окопи під обстріли. За цей час у нас у підвалі померло одинадцять старих людей. Від нестачі кисню. Якщо людина вмирала, її не дозволяли ховати до ранку. Потім виносили в котельню. Коли набиралось три трупи, давали годину на поховання», — розповідає дівчина.

Росіяни встановили комендантську годину. О 7-ій ранку людей відкривали. А в 18-19 заганяли всіх у підвал і підпирали двері зовні.

Вийти у туалет люди могли лише зранку. Тоді ж чергові починали готувати на всіх їжу. Спочатку готували дітям манку у великих каструлях. Потім уже — на всіх дорослих.

«Часто вони (військові рф, — МІПЛ) вирішували, що хтось у чомусь винен, і всі мають іти у підвал, і сидіти там кілька годин. Або й до ранку. Якщо хтось просився додому, треба було відпрошуватись у Клена чи Павука. Спочатку періодично пускали, а потім перестали», — розповідає дівчина

Коли у людей закінчилася їжа, росіяни частково видавали свої продукти, але їх було мало — голодували навіть діти.

Пропонували горілку під дулом автомата

«Двічі до нас вночі спускались два п‘яних тувинця. Поспілкуватись», — пригадує Аліна.

Один з них пропонував подарувати дитині гранату. Інший направив автомат на сусідку Аліни з питанням: «Будеш зі мною пити водку». Жінці вдалося перевести тему та відмовитись.

На вулиці весь час стояла техніка та командирські машини. Кілька разів росіянам привозили постачання: одяг, цигарки, їжу, взуття, алкоголь.

За два тижні свого перебування в підвалі школи Аліна змогла потрапити додому. Згодом, військовий з позивним «Клен» відвів Аліну в бік, за школу, зв’язав руки та почав допитувати: для чого ходила додому, кому відправляла СМС-ки?

«Він був десь 175 см на зріст, з рудою бородою, сірі чи голубі очі, з дуже важким поглядом. Увесь час дивився мені в очі. Один солдат назвав його Сєрьога… Потім надів свою каску на мене. Сказав, що допоможе від осколків. Так я провела дві години із зав’язаними руками. Прийшов інший солдат. Розірвав пута і сказав, що я можу йти в підвал», — розповіла Аліна.

Та підозрювали не тільки її. Зв’язували і іншого чоловіка поважного віку. А одну родину запідозрили в тому, що вони навідники, мовляв, як тільки вони заходять у підвал, починаються обстріли.

«Один раз нас тримали цілу добу. Просто тому що у когось був настрій нас так потримати. Обстрілів я не чула», — каже Аліна.

Пораненого підлітка забрали в білорусь

13 березня приблизно в обід Аліна зі своїм 14-річним братом Сергієм була на вулиці. Вона почула свист, а згодом вибух за школою. Сергій упав. Аліна підхопила його та завела в підвал. На лопатці у Сергія була велика рана.

Сергій Скоропуд. Фото: Поліція Чернігівської області

Поранений хлопець всю ніч провів у підвалі. Наступного дня приїхала машина, росіяни сказали, що відвезуть його у Вишневе (Ріпкинський район Чернігівської області).

Лише у квітні дівчині вдалося зв’язатися з Сергієм. Виявилося, що його вивезли в білорусь. Він знаходився в обласній лікарні в Гомелі. Хлопцю зробили дві операції.

Повідомлення про те, що хлопчик шукає батьків в інтернеті поширила місцева медсестра. Білоруська влада погрожувала віддати хлопця в притулок, якщо батьки його не заберуть.

Однак, мама Сергія забрати його з білорусі не могла, бо дуже хворіла, а батько не міг перетнути кордон, бо є військовозобов’язаним. Залишалася лише сестра Аліна.

«Складність полягала ще й у тому, що офіційна білоруська медицина не погоджувалася віддати хлопчика сестрі — тільки батькам. Між тим, мати хворіє і не здатна покинути домівку бодай на день, а батько не має права перетинати кордон. Зрештою, проблему вдалося подолати, й Аліна вирушила за братом — через Польщу до Мінська, а далі у Гомель», — повідомили в Національній поліції.

Як повідомили МІПЛ родичі Сергія та Аліни, зараз вони вдома, але хлопець в шоковому стані. Батьки Аліни та Сергія під час боїв на Чернігівщині втратили будинок і нині займаються його відбудовою.

Порушення права на сімейне життя

Юрист, експерт МІПЛ Микола Кіккас проаналізував цю ситуацію та зазначив, що такі дії білорусі щодо Сергія мають регулюватися загальним принципом «пріоритету інтересів дитини», Конвенцією ООН про права дитини та Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно цих норм, білорусь як державу, хоч і не можна звинуватити у воєнному злочині, однак тут є ознаки інших порушень.

«Потенційно такі дії можуть становити порушення права на повагу до сімейного життя хлопця та його батьків. Повідомити батьків білоруси мали перш за все з огляду на загальний принцип “пріоритету інтересів дитини”», — зазначив Микола.

Він додав, що залишається багато питань щодо того, яким чином наша держава може допомагати людям у таких ситуаціях повертати дітей.

«Першочергово, що може зробити: моніторинг ситуації; розроблення механізмів повернення; безоплатна правова допомога для батьків у таких ситуаціях», — резюмував Микола Кіккас.


Матеріал підготовлено Медійною ініціативою за права людини за підтримки Української Гельсінської спілки з прав людини.

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Інші воєнні злочини
Тримали десять днів у полоні. Росіяни викрали 14-річного хлопця з Херсонщини

14-річного Віталія Мухарського росіяни тримали у підвалі херсонського апеляційного суду десять днів. Увесь цей час батьки хлопця боролися за його звільнення. Розповідаємо історію сім’ї з Киселівки, що на Херсонщині.

29 Листопада 2022

Інші воєнні злочини
«Мені пощастило вижити». Історія Олександра Тіхонова, який мало не загинув на трасі між Кремінною і Лиманом

Після того як МІПЛ опублікувала розслідування «Дорога смерті: розстріл цивільних на трасі Кремінна – Лиман», до нас […]

29 Листопада 2022

Інші воєнні злочини
«Був незручним»: мера Голої Пристані Олександра Бабича вісім місяців утримують в СІЗО Крима

Міський голова Голої Пристані, що на Херсонщині, Олександр Бабич зник наприкінці березня. Його утримують у СІЗО окупованого […]

28 Листопада 2022

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Більше публікацій