Війна і правосуддяПублікації

У вироку танкісту Кулікову суд згадав Революцію Гідності, анексію Криму та окупацію Донбасу. Для чого це потрібно

У Чернігові Деснянський районний суд на 10 років ув’язнив російського танкіста Михайла Кулікова, який з танка розстріляв житловий будинок. Його визнали винним у воєнному злочині — “порушення законів та звичаїв війни”. 

За тисячі воєнних злочинів, вчинених в Україні, мають відповідати не лише окремі військові, а й військово-політичне керівництво країни-агресорки. Заділ для цього мають робити в тому числі й українські суди, детально описуючи у власних рішеннях та вироках усі обставини і причини російської агресії та форми її реалізації.  

Журналіст та експерт МІПЛ проаналізували вирок Кулікову та звернули увагу на те, як суд склав його мотивувально частину.   

Російського військового засудили на 10 років позбавлення волі. Фото: Суспільне Чернігів

Суд пояснив, що передувало повномасштабному вторгненню


Суддя Микола Кузюра почав текст вироку з подій 2013-2014 року в Україні — Революції Гідності. Він зазначив, що через демократичні процеси, які відбувалися в Україні, вже тоді представники влади РФ мали злочинний умисел напасти на Україну та порушити її суверенітет. 

Мотивами цього умислу, вважає суддя, стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання міжнародних договорів, “що російське керівництво розцінило як загрозу економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю”. 

Свою злочинну мету, стверджує у вироку суддя Кузюра, росіяни вирішили досягти  шляхом агресивної війни проти України, план якої розробили ще в 2013 році. 

Як відомо, почалася ця війна з анексії Криму за допомогою “підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців Збройних сил РФ”. Далі у вироку суддя описує те, як відбувалася анексія Криму:

“Здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, військових частин Збройних сил України, пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України”. 

Не оминає суддя і подій на Донбасі у квітні 2014, зазначаючи, що під безпосереднім керівництвом та контролем представників влади та Збройних сил РФ, утворилися терористичні організації — так звані “ЛНР” та “ДНР”. 

“Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та Збройних сил РФ”, — пише у своєму вироку суддя. 

Оскільки всі ці дії керівництва РФ не принесли їм бажаного результату, з листопада 2021 року вони почали підготовку до повномасштабного вторгнення в Україну. 

Як росіяни готувалися до великої війни — суд описав встановлені факти


Скупчення російських військових на кордонах з Україною, провокації на окупованих територіях і так звані “військові навчання” в Білорусі та Росії — все це суддя Микола Кузюра описав у вироку.

Він зокрема зазначив, що для виправдання своєї агресії росіяни розробили окремий план дій, аби ввести в оману і залякати людей на окупованих територіях. А саме – росіяни імітували напади та вогневі удари, перекладаючи відповідальність за це на Збройні сили України. 

“Одночасно із зазначеним, — продовжує суддя Кузюра, — передбачалося визнання керівництвом РФ так званих «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» “незалежними державами” та отримання від них звернення із запитом про надання військової підтримки, яка викликана нібито агресією Збройних сил України”. 

15 лютого російська Держдума виступила з проханням визнати “незалежність” псевдореспублік. 19 лютого там оголосили “загальну мобілізацію” населення. А 21 лютого російський президент Путін визнав цю “незалежність”, підписавши наступного дня договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу. 

“23 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до Президента Російської Федерації з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих Донецької та Луганської народних республік. 24 лютого 2022 року о 5 годині президент Російської Федерації оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні”, — пояснив суддя. 

Ну а тепер — до подій у Чернігові. 

Що саме зробив Куліков


Михайло Куліков мав посаду “командир танку” і служив у 35-ій окремій гвардійській мотострілецькій бригаді у складі 41-ї загальновійськової армії РФ. 

24 лютого зранку він на танку Т-72Б заїхав в Україну в колоні інших танків та БМП, перетнувши кордон в районі села Сеньківка Чернігівської області. Колона рушила далі на Чернігів. 

Російський танк Т-72. Фото Shutterstock

26 лютого після обіду Куліков на танку їхав уже вулицями Чернігова, зокрема по Кільцевій. Разом з ним був командир танку — майор Леонід Щоткін. 

Як встановив суд, саме Щоткін дав наказ Кулікову розвернути башту танка в напрямку житлового будинку і вистрілити по ньому снарядом 125-мм калібру. Відстань до будинку складала 253 метри. Це і зробив Куліков. 

Жертв чи травмованих людей внаслідок цього не було, однак кілька квартир зазнали значних пошкоджень. Суд оцінив збитки майже в мільйон гривень. 

Сам Куліков свою вину визнав повністю. Розповів у суді, що 23 лютого йому дали наказ отримати зброю, медичні аптечки та сухпайки на 3 дні. А опівночі повідомили, що вони вирушають в напрямку кордону для його посилення. 

Обвинувачений у суді стверджував, що не знав про необхідність брати участь у війні з Україною. Про те, що перетнув кордон з іншою державою, він нібито зрозумів лише з напису назви села Сеньківка — звернув увагу на українську літеру “і”.   

Коли 25 лютого колона йшла по Україні, розповів у суді Куліков, російська техніка грілася і ламалася. Це сповільнювало її рух. 

Увечері росіяни доїхали до села Товстоліс. Там був підірваний міст, а тому переправитися не вдалось. Російські військові залишились на ніч і відновили рух лише зранку. При чому колона пішла далі, а танковий екіпаж Кулікова та кілька інших залишилися. 

Вони рушили в об’їзд і біля села Терехівка їх почала обстрілювати українська артилерія. Танкісти отримали наказ роз’їхатися. Один з танків підбили бійці ЗСУ, решта дісталися Чернігова. Там, каже Куліков, їм віддали новий наказ — доїхати до місцевого аеродрому.  

“Їх танк об`їхав багатоповерхівку та вийшов на асфальтовану дорогу, де вже був населений пункт. Проїхавши метрів сто від будинку, командир викрикнув: «РПГ позаду у багатоповерхівці», та словами вказав напрямок, і за його наказом він (Куліков, — МІПЛ) розвернув башту та здійснив постріл з гармати танка у напрямку багатоповерхового будинку”, — йдеться у вироці.  

Багатоповерхівка, в яку поцілив Куліков. Фото: Суспільне Чернігів

При цьому особисто Куліков військових ЗСУ у багатоповерхівці не бачив.

Поки танк розвертав башту назад, спереду, метрів за сто, виїхав український танк та вистрілив у їхньому напрямку. Всередині танка спалахнуло полум`я, система управління відмовила, машиніст загинув, а командир був поранений та затиснутий у башті танка. 

Куліков допоміг командиру вибратися і вони вдвох перелізли через цегляний паркан на подвір’я приватного будинку. Сховалися там у сараї, де були кури та складені дрова. Просиділи там кілька годин. 

Через деякий час до сараю зайшла жінка годувати курей. Командир Кулікова Щоткін направив пістолет на жінку, а сам засуджений, з його слів, відвів пістолет Щоткіна та намагався поговорити з жінкою. 

Згодом до сараю зайшов чоловік, власник будинку. Він запропонував росіянам здатися. Що вони і зробили. 

Згодом Щоткіна обміняли, а Куліков відправився під суд за воєнний злочин — “Порушення правил і звичаїв війни”. Він попросив вибачення в громадян України та сказав, що не мав права не виконати наказ командира. 

Судді прагнуть, аби їх рішення були зрозумілими


Експерт МІПЛ, керуючий партнер АО “Амбрела” Андрій Яковлєв говорить, що суддя зробив історичний екскурс, оскільки це є особливістю міжнародних злочинів, тобто злочинів проти світового правопорядку. 

Андрій Яковлєв, фото МІПЛ

“З іншого боку, — каже Яковлєв, — положення застосованої ст. 438 Кримінального Кодексу України містить бланкетну (відсилочну) норму на закони і звичаї війни, тому суд і пояснював про порушення яких звичаїв та законів війни йдеться в його рішенні”.

За словами Яковлєва, в таких справах судді прагнуть, аби їх рішення були зрозумілими, а тому важливо пояснити, в яких обставинах і за яких подій вони ухвалюються. 

“В практичному плані детальний опис подій, що передували вчиненню злочину відображає фактичні обставини, що можуть використовуватися як докази вчинення агресії, а сукупність таких вироків буде здатна продемонструвати системність поведінки ворога і можливо посприяє в доведенні інших міжнародних злочинів, таких як злочини проти людяності або злочин геноциду”, — наголошує Яковлєв. 

Щодо самого злочину Кулікова, то суд, на думку експерта, дійшов до чіткої позиції: росіянин здійснив атаку на цивільний об’єкт, що не був військовою ціллю. 

За загальним правилом закони і звичаї війни дозволяють атаки на цивільні об’єкти, але лише коли останні є військовими цілями. Це об’єкти, які в силу свого характеру, місцезнаходження, призначення чи використання можуть бути застосовані у воєнних діях. А їх руйнування, захоплення або нейтралізація, за існуючих в даний момент умов, надає певну військову перевагу.

“Однак, розрізнення між військовими цілями та цивільними об’єктами недостатньо для атаки, позаяк потрібно визначити військову необхідність. Вона зобов’язує оцінювати кожну атаку на предмет можливості послаблення військового потенціалу супротивника”, — пояснює Яковлєв. 

Та навіть військової необхідності недостатньо. Потрібно ще визначити пропорційність атаки. Вона визначається між необхідністю послаблення військового потенціалу супротивника та шкодою таким захищеним об’єктам. 

Пропорційність перевіряється в два етапи. Спочатку — чи отримується військова перевага, а якщо отримується, то необхідно перевірити чи можна досягти військову перевагу менш руйнівними заходами. 

Виходить, суд дійшов висновку, що це була непропорційна атака на цивільний житловий будинок, який не був військовою ціллю. І це, резюмує Яковлєв, є злочином проти світового правопорядку. 

Щодо ймовірного гранатометника, якого нібито бачив командир Кулікова, то це, каже Яковлєв, не знаходить обгрунтованого підтвердження. Цивільна ціль, по якій стріляв танкіст, була відносно недалеко від нього. Він добре розумів, що це цивільний будинок, при чому, як сказав він сам у суді, жодного гранатометника він там не бачив. Доказів присутності у той момент на тому місці українських військових суд також не отримав. 

А відтак, наголошує експерт МІПЛ, Кулікову потрібно було самостійно пересвідчитися у тому, чи не був злочинним наказ його командира перед тим, як виконувати його.

_________________________

Артур Пріхно, журналіст МІПЛ

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button