ЗаходиПублікації

«Важливо, щоб пошуки продовжувались»: родичі безвісті зниклих з 2014 року досі не мають інформації про рідних

Історії зниклих безвісти та викрадених до 24 лютого 2022 року українців після початку повномасштабного вторгнення опинилися поза фокусом уваги держави та правоохоронних структур. Однак, вже дев’ятий рік родини зниклих українців оббивають пороги органів влади у пошуках відповідей, де їхні рідні та що держава робить для їх звільнення. Про це йшлося на пресконференції «Як в Україні шукають безвісти зниклих ще з 2014 року захисників», яку провели Медійна ініціатива за права людини, ZMINA. Центр прав людини, Крим СОС, що входять до Коаліції «Україна. П’ята ранку».

На сьогодні немає достовірних даних, скільки цивільних та військових зникло чи викрадено від 2014 року і до 24 лютого 2022 року. За даними СБУ, оприлюдненими у 2020 році, зникло безвісти 79 військовослужбовців. Міжнародний Комітет Червоного Хреста наводить дані на порядок більші – в організації кажуть про мінімум 750 осіб, половина з яких – військові.

Через відсутність обліку у родин, які застигли у стані невідомості щодо долі своїх близьких, виникає маса проблем. Зміни до законодавства, які здатні стати фундаментом підтримки для таких сімей та зрушити справу з мертвої точки, були прийняті у 2018 році. Однак, фактично закон не діє.

Син Людмили Свірської потрапив у полон у 2014 році. Фото: Укрінформ

«24 серпня, в День незалежності України у 2014 році, син потрапив у засідку під Кутейніковим Донецької області. Пізніше я дізналась, що він в полоні у Сніжному. Його місцезнаходження зараз не встановлене, він безвісти зниклий. Вісім років ми чули, що немає доступу до окупованих територій, щоб розшукати наших дітей. Але ми знаємо, що цим просто не займався ніхто і не були опитані свідки. Таким людям просто змінюють статус, і навіть не на статус загиблого, а померлого. Військова частина подала матеріали до суду, відповідно до яких мого сина треба визнати померлим, і це не підкріплено ані документами, ані якимись вагомим підставами, і робиться через цивільний суд. Складається враження, що простіше поховати героїв, які першими пішли захищати Україну у 2014 році», – говорить Людмила Свірська, мати заручника без уточненого місця перебування Володимира Свірського, який служив у 40 батальйоні «Кривбас».

У подібній ситуації опинилась і Катерина Хомяк, мати безвісти зниклих Дмитра та Володимира Хомяків з добровольчого батальйону «Айдар». Жінці в якийсь момент запропонували освідувати тіла чоловіків, яких намагалися видати за її синів.

Катерина Хомяк з 14-го року шукає двох синів. Фото: Укрінформ

«5 вересня 2014 року пропали мої сини, – говорить Катерина. – Я питала, чи проводили розслідування у батальйоні, шукали за різними напрямками, підключали волонтерів. У 2018 році батальйон подав в суд, щоб визнати синів загиблими. По старшому суд тривав півтора року, по молодшому трохи менше. На цей час їх вважають зниклими безвісти. У 2015 році слідство пропонувало освідувати тіла нібито моїх синів. Але вони не тієї тілобудови і належали людям люди віком десь 30 років, тоді як моїм синам на той час було 22 і 24 роки. Я ж не щенят чи кошенят забираю, а своїх дітей, то хіба так можна чинити? Одне з тіл пізніше було упізнане і перезахоронене. Якщо мати супротивиться, на те є поважна причина, а вони не прислухаються до того. Але ми будемо йти до кінця».

Законодавчо нині існує база, яка б могла бодай частково зрушити питання безвісти зниклих з місця. Втім, є прогалини у виконанні закону, зазначає Альона Луньова, директорка з адвокації  Центру прав людини ZMINA.

«Це стосується гарантій для непрацездатних родичів зниклих. Вони мають право на пенсію по втраті годувальника. Багато не отримують цієї допомоги і не знають, що вона має бути. Також розшуки того хто зник, помер чи загинув не можуть бути припинені, поки не буде встановлено місце перебування людини чи тіла», – говорить правозахисниця.

Альона Луньова наголошує, що пошуки зниклих мають продовжуватися. Фото: Укрінформ

Реєстр зниклих безвісти, яким має опікуватися МВС, не запущений досі, хоча мав працювати з квітня. До цієї бази за законом може бути включена інформація від організацій і родичів.

«Ми сподіваємося, що цей реєстр запрацює, і соціальні гарантії теж будуть реалізовані найближчим часом, – продовжує Альона Луньова. – Всі необхідні для цього зміни уже ухвалені. І тієї бази, яка в нас є, та інструментів, цілком достатньо, щоб дбати про родичів зниклих безвісти. Важливо, щоби ті, хто зник починаючи з 2014 року, не були загублені, а були включені до реєстру і пошуки не припинялися».

Окреме занепокоєння викликає ситуація щодо насильницьких зникнень в окупованому Криму. Офіційно зниклими безвісти на півострові з початком так званої російської весни у 2014 році вважається 44 особи, однак ця цифра може бути значно більшою. Причина у тому, що рідні зниклих та свідки насильницьких викрадень воліють мовчати заради власної безпеки.

Євген Ярошенко вважає, що Україна має запровадити санкції до тих, хто блокує розслідування щодо зниклих безвісті. Фото: Укрінформ

«Були зафіксовані факти залякування родичів чи свідків зникнень. Окупанти нав’язують альтернативну точку зору, не розглядаючи причетності до зникнення силовиків. Кажуть, що родичі нібито поїхали воювати в Сирію чи зникнення було пов’язано з комерційним конфліктом. У 2020 році ми робили дослідження і назбирали багато фактів, які спростовують ці історії. На початку цього року було прийнято зміни до закону про правовий статус осіб, що зникли безвісти, і у документі розширено статус осіб, що зникли безвісти і на територію Криму, а не лише в зоні проведення АТО/ООС. Це дає змогу родичам розраховувати на підтримку держави. Але треба також говорити про психологічну реабілітацію. Україна та інші держави мають запровадити санкції проти співробітників силових структур, хто блокує розслідування зникнень. А причетних до злочинів треба переслідувати через правові механізми», – наголошує Євгеній Ярошенко, аналітик ГО Крим SОS.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button