Війна і правосуддяПублікації

Жителів сіл на Київщині тримають у заручниках із зав’язаними очима та примушують копати окопи — свідчення рідних й очевидців

Російські військові окупували населені пункти Козаровичі, Димер та Катюжанку Вишгородського району Київської області у перший день нової хвилі збройної агресії проти України — 24 лютого 2022 року. З перших днів вони почали захоплювати місцевих жителів у заручники — переважно чоловіків. Нині, за припущеннями місцевих жителів у підвалах та заводських приміщеннях приблизно п’ятсот людей. Серед них й журналіста УНІАН Дмитра Хилюка. Він, як і багато інших, перебуває у неволі вже майже місяць.

Журналісти МІПЛ відшукали колишніх бранців, поговорили з родичами нинішніх та встановили локації місць, де армійці рф досі можуть утримувати заручників. 

У підвальних приміщеннях 

Два десятки опитаних свідків — переважно людей, які донині розшукують своїх рідних та перебувають у заблокованих росіянами населених пунктах. Всі вони розуміють, де росіяни можуть утримувати людей, хоча і бояться спілкуватися — називають конкретні адреси. Загалом — понад п’ять локацій. Три з них у Димері.

Димер — селище на півночі від Києва. До війни у ньому мешкали близько шести тисяч осіб. На його території діяло кілька підприємств. Одне з них — «Вікналенд» — підприємство, що виготовляло пластикові вікна. Біло-зелену п’ятиповерхову будівлю за адресою: вулиця Вишнева, 22-Є видно з автодороги Київ-Іванків. 

Перша локація  «Вікналенд» і ливарний цех

Після захоплення Димеру, вона перетворилась на в’язницю для мешканців не лише цього селища, а й навколишніх сіл. Принаймні п’ять джерел з посиланням на звільнених повідомили, що нині там утримуються близько трьохсот людей.   

«Затриманих мешканців Козаровичів спочатку тримали у селі, а потім вивезли у Димер. У “Вікналенді” їх утримують. Мова про десятки людей тільки з Козаровичів. А також є з інших населених пунктів — Димера, Катюжанки», — зазначив батько одного із заручників.

Поруч із цим місцем розташований ливарний цех. Там — ще одне місце утримання.

«Кілька днів тому поблизу “Вікналенду” розірвалася міна, пошкодила приміщення. Частину заручників, ймовірно, відпустили, а частину — переселили в інші місця», — зазначила дружина іншого заручника.  

За уточненою інформацією, вибух стався не біля «Вікналенду», а саме біля ливарного цеху. І саме звідти після вибуху, ймовірно, частину заручників перемістили до закинутого радіотехнічного заводу в селі Катюжанка. Про кількість людей, які наразі там утримуються, даних немає. 

Друга локація радіотехнічний завод в селі Катюжанка по вул. Заводська, 1

Ще одна місцева мешканка говорить, що ув’язнених тримають на заводі «Мастер-Дах», підприємстві, що розташоване по дорозі до села Литвинівка. За її словами, один з волонтерів (ім’я не називаємо з міркувань безпеки), який розвозив гуманітарну допомогу, намагався доставити продукти утримуваним заручникам саме до будівлі цього підприємства, але його затримали російські військові. Біля заводу досі стоїть його автомобіль. 

Третя локація завод «Мастер-Дах» по вул. Гоголя, 26-г

Четверте ймовірне місце утримання — у селищі Синяк, неподалік села Демидова.

«Знаю, що там також утримувалися заручники. Якщо російські військові не вийшли із села, то вони досі там», — зазначив житель Козаровичів, який намагається звільнити свого сина після затримання. 

Ймовірно росіяни утримують людей і на склозаводі у Гостомелі. Про це зазначили відразу кілька джерел. При цьому зазначається, що на склозавод окупаційні війська могли перевезти щонайменше частину людей з «Вікналенду».

Затримували за фото в телефоні

Найпоширеніша причина затримання — знайдена у телефонах місцевих жителів інформація: фотографії, відео та дописи у соціальних мережах.

Олена (ім’я жінки змінено) зазначила, що її сина затримали ще 26 лютого лише через те, що у нього у телефоні були фотографії дамби.

«Спочатку вони (російські військові, — ред.) перевіряли меншого сина. У нього у телефоні було фото, як щось горить. Вони накинулись на нього, наставили автомати. Роздягли, почали перевіряти. Потім вийшов старший син, вони переключились на нього. Побачили у телефоні фото дамби. Син пояснив, що працює там. Але вони почали його забирати. Я кажу: куди ви забираєте мого сина? Вони кажуть: “мать, мы тебе его вернем”», — розповіла Олена.

Сім’я Олени вимушена була виїхати з Козаровичів, бо хвилювалися за життя молодшого сина.  Але пошуків старшого вона не полишала. Вона здогадується, де його утримують, але про стан сина нічого не відомо.

Батько ще одного заручника Ігор розповів, що його сина затримали 4 березня близько восьмої години ранку. Тоді він був у себе вдома у Димері разом з трьома друзями. Військовослужбовці рф побачили у його телефоні фото російської техніки.

«Цих хлопців, які були з ним, почали лякати, стріляли поруч, казали, що вб’ють. Їх трохи потримали і відпустили. А мого сина забрали. Через годину повернулися до будинку, побили всю техніку і поїхали. Знаю, що сина тримають у Димері», — зазначив Ігор. 

Євген (ім’я також змінено), який понад десять днів жив у заблокованих Козаровичах. Він переконаний, що саме завдяки людям, які повідомляли про присутність російської техніки, вдалося уникнути ще більших руйнувань і спалених будинків під час атаки росіян. Він здогадується, що деякі місцеві, дійсно, намагалися повідомити про пересування техніки ворога. За це їх утримують в неволі.

Але фото та відео російської техніки у телефоні — не єдина причина затримання.

«У одного знайомого був контакт брата у США, і його тримали тиждень, бо думали, що він американський агент», — розповів Євген.

За яким принципом російські військові відпускають своїх заручників, невідомо. Місцеві припускають, що тих людей, у яких дійсно знайшли фотографії російської техніки, продовжують утримувати, аби використати їх для обміну. Зокрема, про це говорили родичам утримуваних самі ж росіяни. 

Із зв’язаними руками

Один зі звільнених заручників, з яким вдалося поговорити журналістам МІПЛ, розповів, що у людей, яких утримують в Димері, постійно зв’язані за спиною руки, а на очах — скотч.

«Годували лише тоді, коли в орків була якась їжа. Воду давали з системи опалення», — продовжує він. Розповідає, що до багатьох затриманих заручників застосували силу та примушували копати траншеї та окопи. Де саме, він не знає. 

Натомість мама іншого заручника з’ясувала, що хлопців вивозять «на роботу» до Гостомеля. Там вони проводили до двох діб, потім їх замінювали на інших. 

«Коли я намагалася з’ясувати, що з моїм сином, мені сказали, що з ним все нормально, його погодували. Це було на третій тиждень після затримання…», — розповіла мама заручника. Вона намагалася розмовляти про звільнення сина з так званим новим, самопроголошеним головою Димера — Олександром Харченком, він дозволив повісити російський триколор.

Також жінка від звільнених в’язнів дізналася, що в її сина пошкоджені обидві руки. Де саме він отримав травми, вона не знає. 

Ротація мародерів

Жителі Козаровичів стверджують, що військові окупаційних сил постійно здійснювали ротацію. 

«Спочатку це були чисто росіяни. Потім з’явилися буряти. Вони набагато жорстокіші за росіян, застосовували силу до людей. Також було відомо про присутність кадирівців, але скільки їх саме, незрозуміло. Вони змінювалися, з’являлися постійно нові обличчя», — зазначив Євген. 

Це також підтвердив ще один житель Козаровичів, який передав інформацію від мами, що залишилася в селі:

«Мама каже, що останнім часом з’явилися нові війська. Раніше росіяни були чорні, брудні, порвані й голодні, а зараз мають більш менш свіжий вигляд». 

Також місцеві мешканці помітили суттєве зменшення російської техніки у Козаровичах. Зараз там залишається два блокпости та до десяти одиниць техніки. 

При цьому люди зазначають, що війська рф продовжують мародерити, зокрема, забирають автомобілі цивільних людей. 

«У них зараз з технікою проблеми, тому ходять забирають машини. Завелась, не завелась — підчепили і потягли», — зазначив місцевий мешканець. 

Вчинки та покарання

За словами юриста Української правової консультативної групи Віталія Хекала, усі описані випадки з утриманням цивільних заручників — це порушення законів і звичаїв ведення війни щодо цивільного населення, більшість яких прописані в Женевській конвенції (IV) про поводження з цивільним населенням 1949 року та Додатковому протоколі (І) до конвенції від 1977 року.

«Військовими сторін-супротивників заборонено безпідставно затримувати цивільне населення. Мирними жителями вважаються, ті хто не носить зброї та не ідентифікує себе членом збройного формування сторони-супротивника», — зазначив Віталій Хекало.

За його словами, цивільне населення заборонено залучати до примусових робіт. 

«Сторона, яка зайняла чи окупувала територію має забезпечити існуючий уклад життя на ній (електропостачання, водовідведення, прибирання території, функціонування мед.закладів тощо). Для цього мирне населення може продовжувати свою звичну діяльність, але це не має супроводжуватися застосуванням насильства, погрозами з боку військових.  Але в будь-якому випадку заборонено залучати цивільне населення до робіт військового характеру: риття окопів, будівництво фортифікаційних споруд та укріплень, ремонт воєнної техніки тощо», — наголосив Хекало. 

Він зауважив, що справи щодо виконавців можуть бути розглянуті в судах на національному рівні (порушення законів і звичаїв ведення війни). Справи щодо окремих командирів російської армії, які віддавали накази — у Міжнародному кримінальному суді або спеціальному трибуналі, якщо він буде створений.

Артур Пріхно

______________________________

Медійна ініціатива за права людини у коаліції з іншими правозахисними організаціями документує воєнні злочини та злочини проти людяності, що вчиняються на території України у зв’язку зі збройною агресією російської федерації.

Відомі вам факти надсилайте на адресу warcrimeSOS.UA@gmail.com

Related Articles

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button