“Треба змінити споживацький підхід до жертв війни і їхніх трагедій”, — Ольга Решетилова
Голова МІПЛ Ольга Решетилова взяла участь у міжнародній конференції з прав людини “Свобода або страх”. Під час панельної дискусії “Справедливість для кожного і кожної: від документування злочинів до досягнення правосуддя” вона виголосила промову:
— В українському суспільстві немає дискусії про те, що для нас справедливість. З одного боку, ми маємо фруструючі цифри кількості злочинів від Офісу Генерального прокурора, і кожен, хто хоч трішки дотичний до правосуддя, розуміє: знадобляться десятиліття, щоб розслідувати весь цей обсяг злочинів. З другого боку, ми маємо досвід попередніх десяти років, адже війна для нас почалася з анексії Криму, а, можливо, й з подій Майдану, де були задіяні російські спецслужби. Всі ці десять років ми бачили, як складно йшов процес розслідувань. Як складно міжнародна спільнота приходила до розуміння, що в Україні відбувається саме міжнародний збройний конфлікт, а не громадянська війна. Згадайте, скільки дискусій велося про те, чи здійснює Росія ефективний контроль на Донбасі, чи ні.
Складається враження, що правосуддя дуже часто не встигає за запитом на справедливість. Воно складне. Воно іноді залежне від політики. Разом із тим, уявлення про справедливість також не мають бути інфантильними.
Прагнучи справедливості, ми повинні брати на себе відповідальність. Для української сторони ця відповідальність полягає щонайменше у рішенні про ратифікацію Римського статуту МКС. Ми висловлюємо величезні очікування від міжнародної системи правосуддя, а водночас не спроможні знайти політичну волю, щоб посилити національну систему. Це про нашу відповідальність насамперед перед жертвами, яким важливо вже сьогодні показати, якою може бути справедливість.
В усіх наших інтерв’ю з потерпілими, яких ми проводимо десятки, ми запитуємо: “Що для вас означає справедливість?” І ми майже ніколи не чуємо, що це репарації, що це якісь матеріальні блага. Частіше жертви говорять, що справедливість для них — це перемога України, притягнення до відповідальності найвищого військово-політичного керівництва Росії. А ще їм потрібна увага до їхньої трагедії. Це те, що великою мірою роблять журналісти. Але є нюанс. Недостатньо просто висвітлити чи задокументувати історію чи вислухати жертву. Важливо пройти з нею весь складний шлях до досягнення правосуддя. Зараз, коли ми бачимо, як цифри зафіксованих злочинів, які називає прокуратура, перетворюються на судові процеси, ми не спостерігаємо громадськості і медіа в судах. Так було і зі справами Майдану. Бо минає резонансний етап розгляду і увага суспільства спадає.
У мене була дуже гостра дискусія з українськими журналістами, коли розпочався допит потерпілих у судовій справі щодо злочину в Ягідному. Приїхавши в суд, ми не побачили там жодного представника медіа. Я написала про це пост у Фейбуку, який викликав бурхливі дебати. Журналісти писали, що вони вже стільки розповідали про це Ягідне, скільки ж можна?! Це, як на мене, дуже цинічний підхід до жертв, мовляв, ми вас уже відпрацювали, ми пішли розповідати про інші злочини і не будемо далі йти з вами цим шляхом досягнення справедливості. Треба змінювати цей споживацький підхід до трагедій.
Мій постійний заклик до медіа, громадськості, громадських організацій — іти в суди, відстежувати, як здійснюється правосуддя. Критикувати, тому що є за що, хвалити, коли заслуговують, розбиратися в непростих нюансах притягнення до відповідальності. Це складно, але це — про дорослішання. І про те, що ми готові брати участь у процесі правосуддя, бо нам не все одно.
Але крім іншого, це про наше право на правду. Я часто говорю, що історія України зараз пишеться в судах. Саме в судах має встановлюватися істина. І нам важливо проконтролювати, чи такою буде історія, як ми її бачимо і як ми її розуміємо.
У судових процесах і запитах суспільства до правоохоронних органів ми часто бачимо радикальні підходи. Щоразу, коли ми пишемо про суд у справі по колабораціонізму чи державний зраді, ми отримуємо десятки радикальних і безапеляційних коментарів щодо обвинувачених. Ніхто не хоче розбиратися в суті справи, людям достатньо того, що хтось вказав пальцем на обвинуваченого. Потрібно проговорювати, що так не можна, потрібно пам’ятати про презумпцію невинуватості, адже нам усім далі жити в цьому суспільстві, нам потрібно буде якось знаходити спільну мову між собою.
Ми зараз перебуваємо на передовій справедливості і правосуддя усього світу. Розуміючи це, ми разом із партнерами провели в жовтні конференцію “Crimea Global”, куди запросили представників країн Південної і Центральної Америки, Африки, Азії. Ми запросили їх поговорити про них самих, адже багато років, знову-таки інфантильно, українське суспільство було зациклене на собі. А виявляється, багато країн уже частково пройшли тим шляхом, яким зараз ідемо ми. І багато наших проблем для них суголосні. Так-от, під час цієї конференції ми дізналися від опозиціонера з Нікарагуа, що їхні спецслужби використовують ті самі види катувань, які застосовують росіяни до українських цивільних заручників і військовополонених. Виявляється, офіцери ФСБ навчають спецслужби Нікарагуа катуванням. А ще чиновники і спецслужбісти в Нікарагуа зобов’язані знати російську мову. Тобто Росія експортує ті методи переслідування, які відточує на окупованих територіях України, створюючи мережу диктатур. І якщо ми їх не зупинимо зараз тут, то війна стане набагато ближчою і до США, і до Франції, де в історично близькому їм Сахельському регіоні Африки активно діє Група Вагнера. Тому дуже важливо зупинити цей процес і покарати винних заради справедливості, яку ми маємо передати наступним поколінням у всьому світі.