Send Lette
Військовополонені

“Вбивали так, що в камеру він уже заповзав”, — свідчення колишнього військовополоненого

Богдан Слободян — український морський піхотинець. На момент повномасштабного вторгнення РФ перебував неподалік адмінмежі з тимчасово окупованим Кримом. 28 березня 2022 року чоловік потрапив у російський полон. Окупанти утримували його в Мелітополі, Генічеську, Оленівці, Курську і Тульській області. Загалом упродовж 286 днів. За цей час Слободян втратив 12 кілограмів ваги, пережив численні катування і став свідком того, як Росія вбиває українських бранців. МІПЛ публікує кілька його спогадів.

— Кажуть, що полон убиває. І це дійсно так. На моїх очах здорову людину з перших днів, коли ми заїхали в Тульську колонію, зразу кинули в карцер. Це місце для однієї людини, там дуже темно і ти просто божеволієш. Якщо туди кидають людину, то її ламають до тих пір, поки вона не погодиться з ними співпрацювати. Це те місце, де потрібно підписати всі документи, навіть якщо людина невинна. Вони доводять справу до кінця.

Наприкінці травня одного військового перевели в карцер. Спочатку йому не давали спати. Рекорд без сну в нього був сім днів. Його змушували присідати, били щодня по три–чотири рази. Коли в нас була ранкова перевірка, бранців із усіх трьох карцерів виводили в коридор, били й заводили назад.

Богдан Слободян перебував в російському полоні майже 9 місяців, 7 з яких він провів в Тульській колонії суворого режиму. Фото: Віктор Ковальчук

Перед прогулянкою нас виводили, клали до стіни в позу для обшуку та відбивали нирки. Нам усім також дуже сильно відбивали ноги. Коли ми бігли на прогулянку, то мали зігнутися і тримати руки за спиною. Вони любили встати десь, щоб їх не було видно, брали поліпропіленові труби і били нас. Ця труба була основним предметом, яким вони нас убивали, вона не ламає кісток, але б’є так, що лишається слід, і та шкіра, яка червоніє від удару, потім гниє. Доки ми добігали до прогулянкового дворику, нас знову ставили в позу для обшуку і били з голови до ніг. У карцері це було особливо жорстоко: вони змушували присідати, качатися, а коли людина вже падала, її просто вбивали на дворику, вона лежала і кричала. Цього військового вбивали так упродовж двох–трьох місяців.

Одного разу нам давали баланду й макарони, він попросив добавки. Звичайно, що йому не дали, а після обіду його вивели й за ці дві ложки макаронів вбивали так, що в камеру він уже заповзав. Його змусили підписати документ про те, що він убив людину й вирізав на ній німецький хрест. А під кінець серпня його напівмертвого перекинули в камеру. Я вже не чув його, але знаю, що на прогулянкові дворики його виносили, тому що він був не при тямі, ходив під себе в туалет.

Пізно ввечері 31 грудня я почув, що з другого поверху тягнуть тіло. Він уже не зітхав і не кричав від болю. Він ледве мав сили, аби просто вдихнути. Його відкачували. Я чув, що в нього почали відмовляти нирки. Уночі, перед тим як нас мали піднімати (це був майже Новий рік), приїхала швидка допомога, його забрали з камери. Більше від нього не було чути ні звуку. Його подальша доля невідома, але ще тоді, коли я почув, як він стогнав, то зрозумів, що він не житиме.

Під час полону Богдан Слободян втратив 12 кілограмів ваги. Фото: Віктор Ковальчук

До нього в мене в камері був полонений цивільний чоловік років під 70. Його били так, як і нас. Він присідав із нами по 2500 разів. Однієї ночі, коли нас піднімали, у нього стався інсульт. Він лежав і просто дивився. Ми стоїмо — нам дзвонять у камеру: “Чого один лежить, а ви стоїте?” Ми пояснили, що в людини, мабуть, стався інсульт, тому що він не реагує на нас. Вони зайшли в камеру, подивилися на нього, лишили, сказали, що треба чекати до ранку, так його й залишили.

На ранок, коли вже підйом, ми його розбудили. Він дивився, але вже не рухався. Ми його підняли, посадили на лавочку. Він уже не їв, навіть рота не міг відкрити. Ми розтискали йому рота, щоб хоч трішки погодувати. Коли ж зміна помінялася, прийшла медсестра, вколола йому укол. За пів години нас вивели на прогулянковий дворик, а його забрала швидка.

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду “Відродження” в рамках спільної ініціативи “Європейське Відродження України”. Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду “Відродження”.

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Військовополонені
Зниклі безвісти з 57-ї бригади: важкі бої, загибель, полон і пошук

У перший же день повномасштабного вторгнення Росії в Україну уся територія Луганської області перетворилася на поле битви. На той час бійці 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка перебували на позиціях у районі Трьохізбенки. Тоді ж у полон потрапила значна кількість військовослужбовців бригади, більшість із них досі утримують росіяни, є й ті, що вважаються зниклими безвісти. З того часу для багатьох сімей бійців 57-ї бригади почалася боротьба — знайти та повернути своїх рідних.

10 Травня 2024

Військовополонені
Євген Дідківський: “Вони на повному серйозі розпитували, де в Україні лабораторії бактеріологічної і хімічної зброї”

Утримання в російському Курську, Таганрозі та Борисоглєбську. Щоденне побиття, примушування співати російський гімн і вчити вірші про Леніна. Це друга частина інтервʼю з Євгеном Дідківським, військовослужбовецем 95 бригади, який потрапив у російський полон.

16 Квітня 2024

Військовополонені
Два роки у пеклі полону: рідні морпіхів — захисників Маріуполя просять витягти військових з полону

У суботу, 13 квітня, на Майдані Незалежності зібралися рідні морпіхів, медиків та усіх тих, хто впродовж 86 днів стояв на захисті Маріуполя. Дружини, матері, діти вийшли на мирну акцію в центрі столиці, щоб нагадати, що ось уже два роки понад 1500 захисників Маріуполя перебувають у полоні.

14 Квітня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Військовополонені
Зниклі безвісти з 57-ї бригади: важкі бої, загибель, полон і пошук

У перший же день повномасштабного вторгнення Росії в Україну уся територія Луганської області перетворилася на поле битви. На той час бійці 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка перебували на позиціях у районі Трьохізбенки. Тоді ж у полон потрапила значна кількість військовослужбовців бригади, більшість із них досі утримують росіяни, є й ті, що вважаються зниклими безвісти. З того часу для багатьох сімей бійців 57-ї бригади почалася боротьба — знайти та повернути своїх рідних.

10 Травня 2024

Війна і правосуддя
Досвід для України. Як у Боснії та Герцеговині шукають зниклих безвісти

Одна з найсерйозніших проблем під час війни і після неї — пошук зниклих безвісти та їхня ідентифікація. В Україні, де вже зараз, за офіційною інформацією, налічується понад 30 тисяч зниклих безвісти, ефективна система пошуку лише формується. Утім досвід розбудови такої системи є, зокрема у Боснії та Герцеговини. На запрошення Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти (МКЗБ) цю країну відвідала Олена Бєлячкова, координаторка родин полонених Медійної ініціативи за права людини. Розповідаємо про почуте і побачене нею.

9 Травня 2024

Війна і правосуддя
Коригування, воєнні злочини та пособництво: 39 справ щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

3 Травня 2024

Більше публікацій