Зниклі безвісти з 57-ї бригади: важкі бої, загибель, полон і пошук
У перший же день повномасштабного вторгнення Росії в Україну уся територія Луганської області перетворилася на поле битви. На той час бійці 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка перебували на позиціях у районі Трьохізбенки. Тоді ж у полон потрапила значна кількість військовослужбовців бригади, більшість із них досі утримують росіяни, є й ті, що вважаються зниклими безвісти. З того часу для багатьох сімей бійців 57-ї бригади почалася боротьба — знайти та повернути своїх рідних. У другу річницю важких боїв за населені пункти Новотошківка і Тошківка на Луганщині МІПЛ розповідає історії кількох зниклих безвісти цієї бригади.
Бої за Новотошківське
На зону бойових дій село Новотошківське перетворилося ще у 2014 році. У лютому 2015-го воно залишилося без електроенергії, води, більшість місцевих залишили свої домівки. Упродовж дев’яти років село перебувало під постійним артилерійським обстрілом російських військ.
Поруч із Новотошківкою на автодорозі Бахмутка розташовано 29-й блокпост — передова позиція, бої довкола якого точаться з 2015 року. У середині квітня 2022-го у тому районі 17 і 34 батальйони 57 окремої мотопіхотної бригади відбивали наступ російських сил з боку населених пунктів Золоте, Ріхове і Донецьке. За словами свідків, здебільшого протистояли Групі Вагнера.
Віктора Перцюха мобілізували 7 березня 2022 року. Чоловіка відправили навчатися у Яворів на військовий полігон. А вже за кілька днів, 13 березня, Росія атакувала навчальний центр ракетами. Одна з них влучила у казарму, в якій жив Віктор.
— На щастя, у той момент він був на варті, тому атаку пережив, — розповідає його дружина Леся. — На початку квітня Вітю перевели у Кропивницький.
Про наступний пункт призначення чоловіка вона дізналася не одразу. 21 квітня він зателефонував їй і повідомив, що їде на передову.
— Сказав, що їх 40 людей везуть у Новотошківське. Коли розмовляли, зв’язок переривався, чула вибухи, — каже жінка.
Наступного дня Віктор Перцюх припинив виходити на зв’язок.
— Це було після звільнення Бучі та Ірпеня. Росія тоді всю техніку і війська перекинула на луганський напрямок. І все це пішло на наших хлопців. Ми в доповідях читали, що о 4—5 ранку починався артилерійський обстріл, а о 10-й ворожа піхота вже йшла на зачистку, — згадує Леся Перцюх.
Про те, що сталося у Новотошківському, МІПЛ розповідає військовослужбовець 57 бригади Богдан. У квітні 2022-го він був там. Каже, що довгий час вдавалося відбивати атаки, але протистояти ворожій артилерії було вкрай складно.
— Росіяни нас обстрілювали всім, що в них було: “Гради”, “Урагани”, касетні снаряди. Бувало, що випадало 40 хвилин перерви, а тоді все по новій. Хлопці тільки вирили окоп — їх засікли, обстріляли. Вони знову риють, уже новий окоп — і знову та сама історія. І так відбувалося весь час, — розповідає військовий.
Через соцмережі Леся Перцюх відшукала побратима свого чоловіка — Олександра, який вижив у тому бою. Він розповів, що бачив, як Віктор загинув, але через шквальний обстріл не міг дістатися тіла. Інших подробиць жінка не знає.
— З Олександром розмовляв брат Віктора. Сказав, що був у шоці від почутого, тому не все запам’ятав. Наступного дня намагався знову з ним зв’язатися, але Саша на зв’язок не виходив. Згодом ми дізналися, що він загинув у бою, — говорить Леся.
25 квітня 2022 року російські сили, застосовуючи артилерію та авіацію, захопили Новотошківське, селище було вщент зруйноване.
Кривавий котел у Тошківці
Із травня 2022 року важкі бої точилися за ще один пункт на Луганщині — Тошківку. Це селище у напрямку Сєвєродонецька, куди рвалися росіяни. Свідок тих подій вважає, що невдала оборона Новотошківки і намагання утримати 29-й блокпост, призвели до того, що оборона Тошківки і околиць посипалася.
Оборону населеного пункту також тримала 57 бригада, у складі якої служив Денис Шиян. Його дружина Анастасія каже, що чоловіка мобілізували у березні 2022 року і одразу відправили на Луганський напрямок.
— Я спілкувалася з ним досить часто, що три дні. Якщо він знав, що не зможе вийти на зв’язок, то попереджав. Десятого червня спілкувалися о шостій ранку. Там були артобстріли, важкі бої. А ввечері того ж дня я дізналася, що мій чоловік не відійшов із побратимами, залишився там, — розповідає Анастасія.
Вона каже, що Денис Шиян зник біля п’ятиповерхових будівель на вулиці Цуприка, 42. Бригада ж маленькими групами була розкидана по всій території Тошківки на різних позиціях.
Ще один військовослужбовець 57 бригади, Владислав Юркуц, стояв на позиціях між Тошківкою і селом Устинівка. За рік до цього він закінчив строкову службу, влаштувався на роботу. Коли почалася війна, чоловіка мобілізували.
— Коли Владислава скеровували у Тошківку, він мені написав, що там дуже сильні бої, немає техніки, їм дуже важко. Сказав, що не виходитиме на зв’язок деякий час, а якщо дуже довго не буде на звʼязку, то щоб ми його шукали, — розповідає Таїсія, сестра Владислава Юркуца.
Останній раз вона говорила з братом 13 червня, а 16-го дізналася, що після важких боїв він зник безвісти.
— Ми знайшли всіх людей, які вийшли з тієї позиції. Вони були в шоці, розповідали про дуже сильний бій і, швидше за все, ті, хто не вийшов, загинули. Це вони нам з самого початку говорили. Згодом військова частина провела службове розслідування, заявивши, що жодних доказів їхньої загибелі немає. Тому Владислава вважають безвісти зниклим, — каже сестра хлопця.
Також у червні 2022-го до військовослужбовців 57 бригади прикомандирували 112 окрему бригаду і 129 батальйон територіальної оборони Києва. Серед цих армійців був Дмитро Лук’янюк. У Тошківку він прибув 15 червня. На її околицях разом із побратимами утримував оборону в напрямку міста Гірське. Але 16 червня, після щільних артилерійських обстрілів, зв’язок із чоловіком зник.
— Коли почалася війна, Дмитро записався у ТРО, там його одразу й мобілізували. Спочатку він був у Києві у першій лінії оборони. Згодом перевели у Тошківку, де одразу й зник. Із ним зникло близько десяти людей, — розповідає Лілія, дружина військовослужбовця.
У той час у зоні відповідальності Дмитра Лукʼянюка тривали запеклі бої. Російські війська застосовували проти українських армійців усю можливу зброю, в тому числі “Гради” і фосфорні бомби.
— Техніки у нас було обмаль. Так, нам допомагали наші винищувачі, але проти ворожої артилерії ми мало що могли вдіяти, — розповідає Олександр, якого прикомандирували до 57-ї бригади. — Ту п’ятиповерхівку розвалили повністю, місцеву школу зрівняли з землею. Нас усіх перекинули на напрямок Тошківка — Устинівка, там поля і посадка. Інші позиції були десь через дорогу. В будівлях уже ніхто не залишився.
На позиції Олександра перебувало 13 людей. Вибратися вдалося п’ятьом.
— Я був на прикритті, коли припинив чути голоси хлопців. Вирішив, що треба повернутися на позицію. Тоді побачив, що капітана витягують із окопу. Зі мною був ще один військовий, він кинувся перевіряти, чи можна ще когось витягнути, але обстріли були дуже сильними. По нам стріляли усім, що було, на сусідні позиції росіяни скидало фосфорні бомби, — пригадує військовослужбовець.
З 10 по 16 червня бої навколо Тошківки були найважчі. Бійці 57 бригади та прикомандировані підрозділи прикривали собою кордон України, значно програючи в техніці. 16 червня ворог влаштував котел між Тошківкою і Золотим, того дня понад 100 військовослжубовців зникли безвісти.
21 червня голова Луганської обласної військової адміністрації Сергій Гайдай повідомив про те, що російські війська прорвали оборону — Тошківка окупована, українським військовим, які ціною власного життя впродовж кількох місяців тримали оборону, довелося відступити. Однак вибратися з оточення вдалося не всім. Скільки військовослужбовців потрапили в полон, досі не відомо. МІПЛ вдалося поспілкуватися з одним із бійців 57 бригади, якого в районі п’ятиповерхівок у Тошківці захопив російський підрозділ “Ахмат”. За словами хлопця, з його групи вижив тільки він. Кілька тижнів важкопораненого армійця росіяни утримували у Луганському СІЗО і відмовляли у медичній допомозі. Згодом його обміняли.
Пошуки зниклих на Луганщині
Рідні зниклих військових із 57 бригади достеменно не знають про їхню долю. Територія, де тривали бойові дії, окупована. Дістатися туди, аби принаймні забрати тіла загиблих воїнів, неможливо.
Щодо тих, хто потрапив у полон, то вичерпних списків немає. Більшість сімей дізнаються про полон із російських телеграм-каналів. Вони також самостійно опитують військових, яким вдалося вийти з Новотошківського і Тошківки.
— Я зв’язувалася з побратимами чоловіка, та вони розповідають різне. Одні кажуть, що накрило артилерією і дістатися до них було неможливо, інші — що бачили, як брали в полон, — пояснює Лілія, дружина військового Дмитра Лук’янюка.
— З позиції, на якій перебував мій брат, зникли вісім людей. Ми майже впевнені, що всі вони живі, тому що знайшли місцевого жителя, який сходив на ту позицію і, за його словами, жодних тіл там не було, лише покинуті бронежилети, — розповідає Таїсія, сестра Владислава Юркуца.
Водночас ані Червоний Хрест, ані Росія більшість зниклих у тому районі українських військових не підтверджують як полонених. Шанси на те, що хтось із них вижив, дають викладені на російських інтернет-ресурсах фото і відео з бійцями 57 бригади. Інших доказів немає.
За останньої інформацією, зниклими безвісти на луганському напрямку вважають 120 військовослужбовців. Утім Міжнародний комітет Червоного Хреста підтвердив полон лише 12 армійців.
Звільнення Херсонщини
З серпні 2022 року бійці 57 окремої мотопіхотної бригади брали участь у звільнені правобережної Херсонщини. Один із найважчих боїв стався 29 серпня 2022 року в населеному пункті Сухий Ставок. Тоді українські військові звільнили територію, однак саме село ворог знищив.
Про події того дня розповідає Марина, мати Юрія Азарка, військовослужбовця 57-ї бригади. У травні 2022-го Юрій добровольцем пішов у військо, у червні прикривав відхід побратимів із Сєвєродонецького напрямку. 24 серпня 2022 року чоловік разом із побратимами їхали звільняти Херсонщину, а вже 29-го серпня він зник безвісти під час бою, багато його побратимів загинули.
— Він ніколи мені нічого не розповідав, завжди говорив, що в нього все добре. 28 серпня написав, що готуються до наступу і з ним не буде зв’язку. А за три дні мені зателефонувала дружина його побратима і сказала, що Юра зник, — згадує Марина.
Після того дзвінка жінка почала шукати людей, котрі б розповіли, що сталося з її сином:
— У мене не було жодних контактів, я не знала, до кого звертатися. У нашій сім’ї не було військових, Юра служив у війську не так давно, пішов добровольцем, бо вважав своїм обов’язком захищати Батьківщину. Тож я власними силами намагалася бодай щось дізнатися, що сталося того дня.
Марина відшукала побратимів сина, яким вдалося вибратися з того бою. Вони розповіли, що БМП, в якому перебував її син, підбили, з 13 людей вижили двоє — водій і медик, зниклим безвісти досі вважається лише Юрій. За словами свідків, йому вдалося вибратися з машини, але невідомо, що з ним сталося потім.
Після звільнення частини Херсонської області багато тіл військовослужбовців 57 бригади вдалося повернути і поховати. За інформацією родин, зниклими безвісти з Херсонського напрямку вважаються 22 особи, ще двоє військових перебувають у російському полоні.
Далі почалися бої на Донеччині, де військовослужбовці 57-ї бригади зокрема вели бої на Бахмутському напрямку. За словами рідних, попри успіхи у боях, бригада зазнала чимало втрат.
— Під час захисту Бахмута ми втратили майже сотню бійців. Нам відомо, що воювали вони проти вагнерівців, багато наших хлопців потрапили тоді в полон, кількох нам вдалося повернути з полону, але багато з них залишаються там. Після того як Група Вагнера покинула Бахмут, ми не знаємо, куди вони забрали полонених, — розповідає Юлія, представниця родин 57 ОМПБр.
Великих втрат 57 бригада зазнала і у боях за Богданівку у Бахмутському районі. Тож для багатьох сімей триває нова боротьба — знайти і повернути тіла рідних.
Довідково:
57-ма окрема мотопіхотна бригада імені кошового отамана Костя Гордієнка створена восени 2014 року на базі 1-ї спеціальної бригади територіальної оборони в місті Кропивницький. Бригада сформувалася з 17, 34 та 42 окремих мотопіхотних батальйонів, які до цього були батальйонами територіальної оборони Кіровоградської області. У 2015-му до мотопіхотних батальйонів додали танкові роти та артилерійський дивізіон. З літа 2018 року бригада базувалася у Новій Каховці Херсонської області. 24 вересня 2022 року президент Володимир Зеленський нагородив 57 ОМПБр почесною відзнакою “За мужність та відвагу”.