Право на справедливість. Як не забути про інтереси потерпілих під час документування воєнних злочинів
Медійна ініціатива за права людини у рамках правозахисної програми Rights Now 21 Міжнародного фестивалю документального кіно Docudays UA провела дискусію про документування воєнних злочинів. Коло проблем надзвичайно широке — і в юридичній, і в організаційній, і в моральній площинах. Та ключове питання — як під час документування не забути про інтереси потерпілих і забезпечити їхнє право на справедливість.
Оцінити цю проблематику присутні могли не лише з перспективи держави і громадських організацій, які займаються документуванням і розслідуванням воєнних злочинів, але й з перспективи самих постраждалих. Так, у дискусії взяла участь Тетяна Попович, волонтерка і мати викраденого в Бучі цивільного Владислава Поповича. Уже два роки вона шукає сина. Окрім неї, про документування розповіли Тетяна Катриченко, виконавча директорка Медійної ініціативи за права людини, і Ярослав Кириєнко, керівник напряму документування воєнних злочинів громадської спілки “Освітній дім прав людини в Чернігові”. До обговорення також долучилася Вероніка Плотнікова, керівниця Координаційного центру підтримки потерпілих і свідків при Офісі Генерального прокурора. Модерував захід Станіслав Мірошниченко, редактор МІПЛ.
— Будемо казати прямо: органи кримінальної юстиції не завжди славились людиноорієнтованим підходом. І це треба змінювати, — зазначила Вероніка Плотнікова. — У тій же Хорватії, де війна закінчилася кілька десятиліть тому, розгляд справ про воєнні злочини триває й досі. Свідчення там дають люди, які під час війни були ще дітьми, а зараз мають поважний вік. Тобто в контексті воєнних злочинів, які розслідують в Україн, ми маємо усвідомити, що ці кримінальні провадження з нами надовго, не на один рік і навіть не на десять років. Ось тому ми створили наш центр. І тому зараз створюємо десять його підрозділів у прифронтових регіонах і плануємо відкрити хаб у Бучі. Бо кримінальна юстиція має йти до людей.
За словами Плотнікової, центр працює з тими, хто вже має процесуальний статус потерпілого або свідка. Тим людям, які лише збираються подавати заяву про злочин у правоохоронні органи, центр надає консультації.
Говорячи про принципи документування, яких дотримується МІПЛ, її виконавча директорка Тетяна Катриченко акцентує увагу на свідках, потерпілих і їхніх рідних. Вона переконана, що без активної позиції постраждалих добитися справедливості надзвичайно важко.
— У громадських організацій немає аж настільки величезних ресурсів, щоби моніторити злочини проти наших громадян на всіх окупованих територіях, — підкреслює правозахисниця. — Зокрема, мова йде про незаконні затримання. Тому ми завжди запитуємо у постраждалих, а чи зверталися вони із заявою про злочин до Національної поліції чи СБУ?
Якщо не можете звернутися, оскільки перебуваєте на окупованій території, то, можливо, у вас є родичі, які живуть на підконтрольній Україні території і можуть подати таку заяву за вас? Бо хтось таки має повідомити державу, що людину затримали. Держава часто про це не знає! Ось чому під час документування і встановлення істини дуже важлива проактивна позиція людини. Ми розуміємо, що це не її обов’язок, змушувати до цього ніхто не може. Але саме проактивна позиція і оповіщення компетентних органів про злочин допомагають на подальших етапах встановити факт незаконного затримання особи у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації.
У рамках дискусії її учасники обговорили також ключові етичні принципи роботи з потерпілими, які пережили травматичний досвід. Один із них — не допустити ретравматизації постраждалих і свідків. Однак цей виклик наштовхується на іншу проблему — як віднайти баланс між інтересами свідків і тим, аби задокументований матеріал став вагомим аргументом на шальках справедливості.
Розмірковуючи над пошуком цього балансу, Ярослав Кириєнко, керівник напряму документування воєнних злочинів громадської спілки “Освітній дім прав людини в Чернігові”, говорить так:
— Люди у селах, які стали свідками воєнних злочинів, дуже часто відчувають себе покинутими. Вони стали жертвами і свідками війни, кажуть, що готові надати інформацію про ці злочини, але до них ніхто не приїздить!
Проблема в тому, що кількість воєнних злочинів і свідків, з якими потрібно працювати, величезна. І охопити їх можливостями правоохоронних органів чи громадських організацій дуже складно. Ми ж паралельно виконуємо, мабуть, і функцію психолога чи соціального працівника. Часом людина не хоче з нами говорити, але коли починає, то змінює свою думку, їй стає краще, коли вона виговорюється. Такі люди самі виявляють бажання продовжувати працювати з цією темою.
Подолати страх не бути почутими попри розказану історію потерпілим і свідкам допомагають горизонтальні звʼязки з тими, хто пережив травматичний досвід. Так, наприклад, працює Тетяна Попович, волонтерка і мати викраденого в березні 2022 року в Бучі цивільного Владислава Поповича. Наразі вона самостійно збирає свідчення про воєнні злочини, які російські військові вчинили в Бучі. Каже, що з нею постраждалі набагато відвертіші, ніж з правоохоронцями чи документаторами з громадського сектору.
— Зі мною вони говорять не так, як із журналістами, і не так, як із правоохоронними органами. Оскільки у нас одна біда, то мені постраждалі розповідають набагато більше, — говорить Тетяна Попович.
Потім я ділюся цими свідченнями з правоохоронцями і громадськими організаціями. І з кожною краплиною отриманої від постраждалих інформації я бачу, що ми наближаємося до чогось важливого. Зараз із нашої Бучанської громади лише за підтвердженими списками 35 людей перебувають у Росії. Ще 39 вважаються зниклими безвісти. Ми сподіваємося, що вони живі і врешті повернуться додому.
Під час панельної дискусії її учасники також обговорили:
- особливості інтерв’ювання постраждалих від воєнних злочинів;
- принципи збору доказової бази для підтвердження фактів вчинених злочинів;
- виплати і соціальні гарантії для постраждалих;
- як не нашкодити потерпілим і їхнім рідним під час оприлюднення інформації в медіа;
- розподіл функцій правоохоронних органів, які розслідують воєнні злочини.
Повний запис заходу дивіться за посиланням. Переконані, що це буде корисно і правоохоронцям, і громадським організаціям, які працюють із цією темою.