Родичі військовополонених 36 бригади закликали зробити все можливе, аби повернути рідних: випадки смерті в полоні стали постійними
Кількість смертей у російському полоні значно збільшилася через нелюдські умови утримання, катування, побиття, відсутність належного харчування і медичної допомоги. Особливо це стосується захисників Маріуполя, зокрема морпіхів 36 бригади.
Про це під час пресконференції заявили експертки Медійної ініціативи за права людини, а також родичі військовополонених 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
“Нелюдські умови утримання призводять до того, що збільшується кількість загиблих в полоні. Якщо на початку вторгнення це були поодинокі випадки, то зараз ми це фіксуємо під час кожного обміну тілами.
Росія намагається зробити все можливе, щоб причина загибелі полонених не була встановлена. Бо це стається або через катування, або через захворювання внаслідок неналежних умов утримання, або через загальне виснаження”, — зазначає Тетяна Катриченко, виконавча директорка МІПЛ.
За її словами, Росія через відсутність будь-якого контролю та повне нехтування нею базовими принципами міжнародного права запровадила у місцях утримання українських військовополонених “право на насилля”, яке особливо жорстоко застосовується саме до захисників Маріуполя.
Олена Бєлячкова, координаторка родин полонених Медійної ініціативи за права людини, підтверджує інформацію про численні випадки смерті в полоні.
“Ми отримуємо інформацію від родин тих, хто перебуває в полоні, та колишніх військовополонених. Під час спілкування з ними МІПЛ підтвердила уже 22 смерті в полоні. Але родичі заявляють про 160 смертей. Лише з останнього обміну тілами, за нашою інформацією, чотири людини померли саме в полоні. А в квітні була інформація про 11 загиблих у полоні”, — додала вона.
Бєлячкова акцентує увагу на тому, що з полоненими 36 бригади в Росії поводяться надзвичайно жорстоко:
“Загалом у полоні перебуває близько 1300 військовослужбовців 36 бригади. Коли повертають тіла, серед них є ті, кого закатували до смерті. І значна частка з них — це морські піхотинці.
36 бригада і, зокрема, 501 батальйон, дуже рідно фігурують в обмінах. Більше того, так звані судові процеси, які Росія веде проти оборонців Маріуполя, ускладнюють обмін, оскільки після вироків полонених етапують для відбування незаконного покарання. Витягнути їх звідки дуже складно”.
Бєлячкова додає, що підтвердження перебування в полоні від Міжнародного комітету Червоного Хреста не є гарантією збереження життя військового. Те саме зазначає і Мілана Компанієць, мати Юрія Гульчука, полоненого з 36 ОБрМП. Говорить, що під час зустрічі в одному з комітетів Верховної Ради їм повідомили, що з початку повномасштабного вторгнення в Україну повернули 176 тіл тих, хто був у полоні. Близько 80 з них були підтверджені МКЧХ.
Мілана Компанієць розповіла, що вдалося дізнатися про умови утримання свого сина:
“Я дізналася такі речі, які мені, як матері, краще було би не знати. Я ще й медик, тому добре розумію, що означають всі ці симптоми, про які розповідали хлопці, котрим вдалося повернутися. Біля трьох ложок каші, пів чашки чаю і дві тоненькі скибочки хліба — це вся їжа. Просто пити можливості теж нема — одна чашка води на вісьмох. Таке виснаження дуже швидко призводить до фатальних наслідків. 18 годин на добу їх примушують стояти”.
“Мого сина добили електрошокером до паралічу ніг. Він втратив дар мовлення після чергових побоїв. Це може бути мікроінсульт чи інші ураження нервової системи”, — каже Компанієць.
Ганна Бей, дружина військовополоненого Павла Бея, старшого матроса 501-го окремого батальйону 36 ОБрМП, заявляє, що її чоловік втратив у полоні близько 35 кг ваги.
“Я вважаю, що це критичний момент дистрофії. Прошу також звернути увагу на те, що морпіхів звозять у Мордовську колонію. Там найгірші умови утримання і саме звідти часто повертають тіла закатованих полонених”, — зазначає Бей.
Водночас Юлія Петрик, дружина Микити Петрика, військовополоненого майора 36 ОБрМП, вимагає, аби Україна під час подання списків на обмін враховувала тривалість перебування в полоні.
“Наші рідні вже понад два роки в полоні. І треба звертати увагу на тих, хто перебуває там найдовше. А також на підрозділи, у яких найменший відсоток повернутих полонених”, — зазначає вона.
Юлія Петрик додає: “Якщо ж є можливість перевести військовополонених 36 бригади в іншу країну до кінця війни, як це було з командирами, яких передали в Туреччину, то ми, родичі, згодні на це. Адже там їх належно годуватимуть, забезпечать медичною допомогою і нормальними умовами”.
Родичі військовополонених закликали світ і українську владу зробити все можливе, аби повернути з полону військових 36 бригади морської піхоти.