Росія застосовує нову практику переслідування українців в окупації. Тепер їх не завжди одразу везуть на підвал, а спершу бʼють вдома
Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні у березні 2024 року опублікувала звіт про російську окупацію. У ньому сказано, що люди, які живуть в окупації, стикаються із постійною загрозою насильства, затримання і незаконного покарання. МІПЛ задокументувала нові свідчення потерпілих в окупації.
Ключі і автобус для “Еммануеля Шарона”
Алла Антонова все життя прожила у Бердянську. В останні роки перед російською окупацією торгувала на ринку, а влітку, у курортний сезон, працювала офіціанткою на базах відпочинку. Після того, як Бердянськ зайняли російські військові, роботи у Алли не було. Тож вона і її мати-пенсіонерка Наталія Кучерова вимушені були взяти російські паспорти — аби отримати від окупаційної влади хоча б якісь гроші на життя. Утім це не захистило жінок від переслідувань.
27 січня 2024 року до будинку Алли і її матері Наталії увірвалися четверо чоловіків у військовій формі з автоматами. Сказали, що перевіряють паспорти.
— Я запитала у них документи, але вони не розуміли, навіщо це нам? А потім один із них, посміхаючись, “представився”: “Еммануель Шарон”, — розповідає Наталія Кучерова.
За кілька хвилин з’ясувалося, що насправді російських військових цікавили не паспорти. У жінок вони почали вимагати віддати ключі від квартири і мікроавтобуса, що належать їхньому родичу, який виїхав з окупації. Озброєні чоловіки незаконно обшукали квартиру та Аллу Антонову. Крім того, їх цікавило місце перебування її доньки і зятя, військовослужбовця ЗСУ. Коли Алла відповіла, що не знає, де чоловік її доньки, один із непроханих візитерів сказав: “Ти подумай, а ми приїдемо за пару днів. Не забудь, що ми тут надовго, нам до вас у гості хоч кожен день їздити”.
Примус до співпраці
Російські військові повернулися за три дні. Один із них зачинив Наталію Кучерову в кухні. Троє інших повели Аллу в кімнату. Там вони її били, катували і вимагали, аби жінка змусила свою доньку співпрацювати з окупаційною владою.
Алла сиділа на ліжку. Спочатку її били пластиковою дубинкою по ногах. Вимагали розповідати про чоловіка доньки.
— У мені почалася істерика, підвищився тиск, я почервоніла. Кажу їм: “Я не знаю, де він, не цікавилася, мені це не потрібно”. Тоді інший почав стукати мені по голові залізним гачком і каже: “Це я тебе просто гладжу”.
Сліди побоїв Алли Антонової. Фото: архів постраждалої
Після цього Аллі надягнули на голову поліетиленовий пакет і перекрили повітря. Вона почала втрачати свідомість. Жінку також обіцяли відвезти в підвал, якщо вона не скаже, де служить зять. Увесь цей час її продовжували бити по ногах. Коли Алла намагалася захиститися від удару, її вдарили по руці — залякували, що зламають. Після цього жінку з кількох спроб змусили записати відеозвернення до доньки.
— Дорога дочко, до мене прийшли дуже ввічливі і добрі люди. Якщо ти хочеш мене побачити, вони вийдуть на тебе. Зроби те, що вони скажуть, — говорить жінка на записі.
Російські військові надіслали це відео доньці в телеграм, утім вона не відповіла. Наостанок чоловіки вимагали, щоб Алла змусила доньку співпрацювати і щоб нікуди не зверталася й нікому не розповідала, що сталося у квартирі. Знову залякували, що вивезуть на підвал у Донецьк.
Того ж дня жінка зв’язалася з донькою і все їй розповіла. Разом вирішили, що Аллі і Наталії треба негайно покинути будинок і виїжджати з окупації. Вже за два дні вони виїхали. Шлях до доньки у Київ пролягав через окуповану територію Донецької області і Росію. Вʼїжджати в Україну вирішили через Сумську область. На російському боці кордону Аллу та її матір допитували спецслужби РФ. Цікавилися, чому вони їдуть в Україну. Під час перевірки телефона знайшли фото доньки у футболці з патріотичним написом, тож розпитували про неї і її чоловіка. Алла про службу зятя нічого не розповіла.
— Один дістав електрошокер і почав їм клацати. А інший сказав: “Іди, подумай. Тут вікна затемнені, а в мене друг у поганому настрої”, — згадує жінка.
Потім російські силовики з телефону Алли зателефонували її доньці. Та, щоб убезпечити своїх рідних, сказала, що згодом із матір’ю поїде в Росію, де живе її батько. Врешті Аллу і її матір Наталію пропустили.
Пережите сильно вплинуло на психічний і фізичний стан жінки. Синці на її тілі не сходили дуже довго. Крім цього, у неї підвищився тиск, почалися проблеми зі сном.
— Як згадую ці події, у мене мимоволі течуть сльози, — говорить Алла Антонова.
Сліди побоїв Алли Антонової трималися довгий час. Фото: МІПЛ
Обшуки, електричний струм, паяльник
Схожа історія сталася з іншою жителькою Запорізької області Оленою (ім’я жінки змінено на її прохання). Вона жила в селі неподалік Енергодару. До 2022 року її син служив у ЗСУ. Село Олени окупували в перші дні російського вторгнення. З того часу впродовж півтора року до Олени періодично приходили озброєні чоловіки з обшуками — шукали її сина. А 2 серпня 2023 року десятеро озброєних чоловіків у військовій формі силоміць вдерлися до будинку Олени, повалили її на підлогу і надягнули на руки кайданки. На формі у них були шефрони з російським прапором. Військові незаконно обшукали дім і подвір’я.
— Все перегорнули, металошукачем шукали. Навіть витяжку розібрали і світильники з пластику викрутили, — згадує Олена.
Упродовж трьох годин росіяни знущалися над Оленою в її ж будинку — вибивали зізнання у зборі інформації проти збройних сил РФ. Жінку били по обличчю рукавицями з шипами і її українським паспортом, почали катувати розпеченими паяльником і електричним струмом, прикріпивши дріт до мочки вуха і ніздрів.
— Хлопці, що ви робите, у мене ж серце не витримає! — благала Олена зупинитися.
Від катувань вона втратила свідомість. Чоловіки привели її до тями, обливаючи водою і обтираючи нашатирним спиртом.
Щоб зберегти собі життя, Олена вимушено обмовила себе і взяла вину.
— Все, тепер ви звинувачуєтесь у шпигунстві. Вам світить 25 років, — почула вона від одного з катів.
Далі її повезли в невідомому напрямку. Дорогою заїхали в якесь село до когось у двір. Олена сиділа в машині і чула, що якогось чоловіка, як і її, росіяни катували за паяльником та електричним струмом. Домагалися зізнань про його сина-військовослужбовця. З двору чоловіка не вивезли.
Олену привезли у приміщення поліції десь у селі в Херсонській області. Там її тримали три доби в одиночній камері.
— Всередині були нари, зварені з металу, на них поклали двері з шаф. Не було ані матрацу, ані подушки, — розповідає Олена.
Під голову вона клала пластикову пляшку з водою, яку їй дозволили взяти з дому.
Упродовж цих трьох днів Олену не годували. Згадує, як одного разу побачила крізь віконце, що у дворі поліції бігає собака з цуценятами.
— Чоловіки гралися з ним, кожен по черзі давав їсти. Я ж собі думала: “Собаці дають їсти, а мені навіть не запропонували”.
Жінка страждає на цукровий діабет, має проблеми з серцем. Через фізичні знущання і виснаження її стан погіршився. Попри те що росіяни дозволили взяти з собою ліки, рівень цукру вона не знала, тому вживати ліки боялася, аби не спровокувати цукрову кому. Якось почула, як росіяни говорили між собою: “Давай якогось доктора їй, мені тут трупи не потрібні”.
Олену жорстоко допитували, тож жінка запевнила катів, що співпрацюватиме з ними. Після цього її привезли додому. Наступного дня завдяки перевізникам вона рушила на підконтрольну Україні територію. Дісталася неї, подолавши 4500 км — через Росію і Європу. Увесь цей час вона ховала на тілі сліди від паяльника. Каже, що спокійно видихнула лише після перетину російсько-латвійського кордону. Там же у Латвії змогла вперше ефективно обробити рани.
Сліди катувань Олени. Фото: МІПЛ
Після пережитого на Олену чекало лікування.
— Коли я приїхала, то тільки пила. Їсти не могла — був сильно пошкоджений язик. Я його під час ударів струмом сильно покусала, він у мене в роті не поміщався. Вухо і ніс я теж довгий час не відчувала. Напевно, це наслідки струму, — говорить Олена.
Також вона скаржиться на погіршення зору, проблеми з зубами і серцем. Немає і дня, аби не згадувала тих подій:
— Думаю над тим, як вони з цим живуть? Я чула, як за вікном камери їхній старший розмовляв зі своєю мамою телефоном і кричав їй: “Мамо, мені 34 роки, а ти починаєш мене життю вчити?!” Тобто він одного віку з моїм сином, тобто мені як дитина, а у нього рука не здригнулася, хоча я, по-перше, жінка, по-друге, хвора, по-третє, віку його матері. Тим більше, що вони знали, що я невинна, я ж їм нічого поганого не зробила. Як таке можливо? От тіло тепер зажило, а душа — зі шрамами.
Хто відповість за терор
Жертви російських злочинів найчастіше не знають імен своїх катів, адже люди у формі не представляються, ховають обличчя під балаклавами і не мають знаків розрізнення.
Разом із тим, відповідальність за силові заходи проти мешканців Запорізької області, які не підтримують Росію і її так звану спеціальну військову операцію, взяв на себе призначений Путіним губернатор Запорізької області Євген Балицький. У лютому 2024 року в інтерв’ю російській журналістці Надані Фридрихсон він, зокрема, заявив, що незгодних із політикою Путіна щодо “денаціоналізації” і “денацифікації” почали виселяти за межі окупованої частини Запорізької області ще до офіційного приєднання Росією цих територій, тобто до 30 вересня 2022 року. Балицький зізнався, що цим процесом він керував особисто.
— Все, що відбувалося, я так чи інакше знав. Якщо особу брали на тому, що він навідник, його забирала спеціальна служба, і ця особа відповідала за законом, — говорить він.
Євген Балицький, так званий губернатор Запорізької області, призначений Путіним
Спеціальною службою Балицький називає службу безпеки, створену за допомогою російської ФСБ. Він відверто говорить про злочини проти незгодних з окупацією українців:
— Ми били, і били жорстко. На жаль, доводилося іноді вживати вкрай жорсткі рішення, про які поки що я не розповідатиму.
Задокументовані МІПЛ злочини, про які говорять постраждалі або очевидці, свідчать про те, що політика переслідування цивільних громадян на окупованих територіях посилюється. І якщо на початку окупації під репресії потрапляли ті, хто колись служив у ЗСУ, працював в органах влади або мав активну громадянську проукраїнську позицію, наразі каральні заходи окупанти застосовують до всіх, хто сам або чиї рідні чи знайомі хоч якось незгодні з окупацією. При цьому отримання російського громадянства в окупації не є запорукою свободи чи спокою.
Матеріал підготовлено за участі Станіслава Мірошниченка і Марини Кулініч
