Мобілізація цивільних, які були у полоні: колишні бранці вимагають справедливості
В оновленому законі про мобілізацію, який діє з 18 травня 2024 року, зазначено, що військові, які були у полоні, мають право звільнитися з військової служби і не бути мобілізованими. Водночас цивільних українців, які також були у російському незаконному увʼязненні, продовжують мобілізовувати. Цивільні, які пережили полон, вважають, що це несправедливо.
Історія Романа Мустяци
На момент повномасштабного вторгнення російської армії херсонець Роман Мустяца працював головним інженером-енергетиком на агропідприємстві. Виїхати одразу не зміг. Російські військові викрали його 17 серпня 2022 року. Того дня Мустяца із дитиною поїхав зустрічати дружину з ринку. Коли чоловік вийшов із машини, до нього під’їхали два позашляховики. Звідти вибігли озброєні люди у тактичному одязі, масках, без знаків розрізнення. Один із них вдарив Романа прикладом автомата у спину і завалив на капот машини, у якій сиділа дитина. Коли прийшла дружина, російські військові конвоювали їх додому, де провели обшук, забрали мобільні телефони і гроші.
Потім Роману надягли мішок на голову і повезли у Херсонський ізолятор тимчасового тримання (ІТТ) на вулиці Теплоенергетиків. Від чоловіка вимагали зізнатися у тому, що він збирав інформацію про російські війська і передавав її ЗСУ. На території ІТТ Мустяцу поставили на коліна і вистрілили біля вуха. Опісля відвели у підвал, де прикували кайданками до стільця і продовжили катувати. З особливою жорстокістю били по ногах гумовим кийком, а до пальців рук і геніталій підʼєднали дроти і пропускали через них електричний струм.
— Це були жахливі відчуття: ніби світло гасне. Вимикаються думки, слух, зір, усе. Це нестерпний біль. Боляче до конвульсій. А вони все дають розряд, знову і знову, — згадує Роман Мустяца.
Чоловіка катували кілька годин, а після повели в камеру. Дорогою він спотикався, росіяни насміхалися з нього і постійно били кийками по колінах.
Одна з камер херсонського ІТТ. Фото: ZMINA
Зрештою Романа заштовхали у маленьку камеру, де було девʼять заручників. На тиждень про нього забули, а потім продовжили допити і побиття. Мустяца згадує, що умови утримання були нестерпні. Питної води не давали, доводилося пити технічну з батареї, але її не вистачало: за півтори години по краплині набігала півторалітрова пляшка.
Їжи теж бракувало. Іноді бранцям передавали харчі рідні, утім охоронці віддавали не все, частину забирали собі. Зі слів Мустяци, до викрадення він важив 120 кг і за 49 днів полону втратив 48 кг, тобто щодня майже по кілограму. Забирали охоронці не тільки їжу, але й одяг, який заручникам передавали їхні рідні.
— Іноді впізнавали на охоронцях свої кросівки чи спортивні штани, — свідчить Мустяца.
Відпустили чоловіка на 49-й день, змусивши написати розписки, що не має претензій до РФ і зобов’язується не чинити опір збройним силам Російської Федерації.
Романа попередили: якщо знову потрапить у полон, то більше на волю не вийде.
Пережите сильно вплинуло на чоловіка, він почав сильніше заїкатися, з’явилися проблеми зі сном, панічні атаки. Через побиття у нього з’явився посттравматичний варикоз ніг, хвороба прогресує. Відповідні діагнози поставили лікарі, коли Мустяца проходив ВЛК. У її висновку сказано, що чоловік придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв’язку, оперативного забезпечення, охорони. Утім Роман заявляє, що психологічно не готовий служити, оскільки боїться знову потрапити в полон.
Історія Тараса Букрєєва
Схожа ситуація і у колишнього цивільного заручника Тараса Букрєєва — громадського активіста, викладача історії Херсонського вищого професійного училища сервісу та дизайну. З першого дня повномасштабного вторгнення він доєднався до волонтерського руху. Щоденно розвозив людям харчі і ліки. Викладати в училищі продовжував дистанційно і за українською програмою.
Наприкінці травня 2022 року російські військові почали шукати Букрєєва, ходили по адресах, де він раніше жив, прийшли з обшуками до батьків. Рідні і знайомі дотримувалися версії, що Тарас виїхав, але 4 вересня 2022 року його таки схопили. Це сталося близько 11 години ранку. Букрєєв разом із другом виходили із кав’ярні, аж раптом під будівлю під’їхали два УАЗи “Патріот”.
— Вони були у тактичному одязі чорного кольору, в бафах і в кепках, тому облич ми не бачили, — згадує Букрєєв.
Тарас Букрєєв. Фото: видання “Вгору”
Один із військових вдарив Тараса прикладом автомата у голову, зламавши йому лобну кістку. Чоловіка повалили на землю, били ногами, надягли кайданки. Потім посадили на асфальт і допитували про місцевих українських патріотів. Після цього помешкання, де Тарас жив упродовж останніх місяців, росіяни обшукали, забрали ноутбук, телефони, гроші, коштовності. Далі його відвезли в ІТТ на вулиці Теплоенергетиків, де продовжили бити кийками по ногах, спині і ребрах.
— Били, поки один із них не сказав: “Припиніть, у нього і так голова розбита, а він мені ще ввечері для розмови потрібен”, — свідчить Букрєєв.
Чоловіка відвели в камеру. Там йому пояснили правило: коли відчиняють двері, треба крикнути: “Слава Росії! Слава Путіну! Слава Шойгу!”. Охоронці також наказали йому впродовж доби вивчити гімн Росії. Камера була розрахована на три особи, але в ній перебували вісім бранців.
Того ж вечора Букрєєва повели на допит, який обійшовся без побиття.
— Ефесбешник запитав, чи болить у мене голова. Відповів, що болить. Тоді він мені каже: “Пощастило. Зробимо тобі знижку, бо в тебе розбита голова”, — говорить Тарас Букрєєв.
Допит тривав три години, але з його протоколом чоловіка не ознайомили. Після відвели в камеру, але спати заборонили. Дотримання заборони весь час контролював наглядач.
На другому допиті Букрєєва знову почали бити кийками, мовляв, так вони “витрезвляють йому пам’ять”. На третьому застосували електричний струм, під’єднавши дроти до геніталій. У якийсь момент слідчий із позивним “Тихий” сказав:
— Струму поменше. У нього хворе серце. Нам тут двухсоті не потрібні, — згадує Тарас Букрєєв.
Потім було ще два допити, на останньому працівники ФСБ вербували Букрєєва.
У жовтні 2022 року, відступаючи з Херсону, російські військові забрали з собою частину заручників. Тараса Букрєєва відвезли у Голу Пристань в окупований відділ поліції. Там він був десять днів, а 30 жовтня його перевезли у Чаплинку, де утримували у підвалі поліції.
— Там не було ні води, ні туалету. П’ять розвалених ліжок, а нас десять, — говорить Букрєєв.
У Чаплинці бранців змушували працювати. Букрєєва — на кухні. Інших відправляли прибирати територію, ремонтувати автомобілі. Періодично наглядачі били заручників, задля розваги імітували розстріли.
Перший допит Букрєєва у Чаплинці відбувся у січні 2023 року. Його звинувачували в участі у диверсійно-розвідувальній групі. Утім довести це не могли. Тоді ж бранців вперше повезли в лікарню. Там Букрєєву підтвердили серцеве захворювання, дали ліки.
23 березня 2023 року чоловіка відпустили. Після того, як він погодився співпрацювати з ФСБ та МВС Росії. На камеру його змусили заявити, в Україні у 2014 році відбувся державний переворот і що він підтримує РФ. Після цього йому віддали документи і особисті речі.
Допитами та затриманням цивільних в окупації займається, зокрема, Федеральна Служба Безпеки РФ
Після звільнення до Букрєєва знову приїхали силовики, обшукали, забрали український паспорт, аби він зробив собі російський. З окупації чоловік виїхав лише в грудні 2023-го. Виїжджав через Бєлгородську область, де на російському прикордонному пункті йому заявили, що він перебуває у списку екстремістів. Після цього у нього вилучили російський паспорт і заборонили в’їзд до Росії до 2050 року.
Полон гостро відбився на стані здоров’я Тараса Букрєєва. Упродовж семи місяців, які чоловік провів у незаконному увʼязненні, він не отримував ліків, хоча страждає на хронічне серцево-судинне захворювання. На виконання вимог закону про мобілізацію він пройшов медичний огляд. З‘ясувалося, що в полоні переніс інсульт. За висновком ВЛК, придатний для служби в ТЦК, військових частинах забезпечення, логістики та для викладання у військово-навчальних закладах.
Повторний полон чи самогубство
Один із найбільших страхів колишніх цивільних заручників — знову потрапити у російський полон.
— У мене за будь-якої найменшої загрози полону один вихід — це суїцид, — говорить Роман Мустяца. — Бо в полоні тебе або катуватимуть і ти сам хотітимеш вмерти, або зашлють на 25 років у Сибір, де ти також помреш, але повільніше. Тому при отриманні бойової повістки залишається лише два варіанти: або суїцид, або дезертирство і кримінальна відповідальність.
Він переконаний, що під час мобілізації держава має однаково ставитися до колишніх цивільних заручників і військовополонених, аби ті самі вирішували, служити чи ні:
— Умови утримання цивільних не відрізняються від умов утримання військовополонених. Ба більше, військовослужбовці у полоні мають більше прав, ніж цивільні. На відміну від цивільних, вони захищені міжнародним правом і можуть розраховувати на обмін, — міркує Мустяца.
Олена Бєлячкова, юристка і координаторка груп родин полонених Медійної ініціативи за права людини, зазначає, що права цивільних, які постраждали від переслідувань окупантів, захищені законом “Про соціально-правовий захист осіб, стосовно яких встановлений факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їх сімей”. Факт позбавлення свободи внаслідок збройної агресії проти України встановлюється відповідною комісією, яка утворена при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Інформацію про таких осіб вносять у спеціальний реєстр.
Олена Бєлячкова, юристка і координаторка груп родин полонених Медійної ініціативи за права людини
— Держава не має обмежувати у правах цивільних заручників, які піддаються такому ж жорстокому поводженню, як і військовополонені, — говорить Бєлячкова.
Вона переконана, що цивільним українцям, які повертаються з незаконного утримання, держава має надати право бути звільненими від мобілізації. Якщо ж вони хочуть служити, то мають робити це добровільно. Теж саме стосується дійсних військових, які до мобілізації були цивільними і утримувалися в російському полоні.
Для цього Верховна Рада має змінити закони про військову службу та мобілізацію.
