Українських полонених змушують співати гімн РФ і просити вибачення у росіян
В Росії намагаються зламати дух полонених українців і змусити їх узяти російське громадянство. Їм пропонують хорошу роботу, нове житло, обіцяють привезти родину з України. Тих, хто відмовився від обміну і взяв російське громадянство, вербують на службу у батальйоні імені Богдана Хмельницького на війну проти України.
Коли в травні 2022 року Сергій потрапив у полон, він не очікував, що двадцятирічні російські військові розповідатимуть йому, 50-річному, яким чудовим був Радянський Союз і як вони мріють повернутися в ті часи:
— Їх було двоє. Я був поранений, попросив накласти турнікет. Один накладає і запитує: “Нащо пішов воювати?” Кажу: “На Чернігів напали, а це моє рідне місто”. У відповідь чую: “Ми там були”.
Сергій служить у 58 окремій мотопіхотній бригаді, в полон до росіян потрапив у районі Сіверського Донця. Усю його групу вбили під час бою, вижив тільки він.
— “Ми ж брати”, — говорив мені той військовий, він був азіатської зовнішності. Сказав, що з Туви. Коли я сказав, що Тува останньою увійшла до складу Радянського Союзу, то здивувався, що я про це знаю. Після цього його погляд уже був не таким ворожим. Не знаю, чи саме ці слова мене врятували, — згадує колишній полонений.
“Ми ж брати” — стандартний наратив для російської пропаганди. Колаж: МІПЛ
За два місяці до цього на Чернігівщині у полон потрапив інший військовослужбовець із 58 бригади, Максим. Пораненого його привезли в одне з сіл неподалік місця полону і кинули у сарай. Там було ще кілька українців: військових і цивільних. Усіх їх роздягали, шукали фашистські татуювання. Усіх їх російські військові нещадно били, на важкі поранення не зважали.
— Вони насолоджувалися тим, що можуть над нами знущатися. Ми ж для них фашисти, бо від’єдналися від Росії, — каже Максим. — Їхні командири обіцяли їм, що українці зустрічатимуть російські війська з георгіївськими стрічками і квітами, натомість у кожному селі вони зустріли спротив.
Спів до втрати голосу
За Женевськими конвенціями, для полонених мають облаштовувати спеціальні табори. Утім в Росії їх просто помістили у тюрми і колонії, встановивши там нелюдські умови утримання і змушуючи вчити і виконувати російські вірші й пісні.
Вірш, який починається зі слів “Прастітє нас, радниє расіянє”, знає чи не кожен військовополонений українець. Його авторка — Ірина Самаріна з Полтави, яка втекла до Росії, оскільки, переконує, “потрапила в чорний список бандерівців”. Полонені українці змушені безперестанку виконувати і вірш Самаріної, і гімн РФ, і ще десятки інших російських пісень із квазіпатріотичним нальотом.
— Як згадую цей вірш, то хай Бог милує, — каже Євген, військовослужбовець 95 окремої десантно-штурмової бригади, який потрапив у полон наприкінці лютого 2022 року. — У нашій камері на стіні висів текст гімну Росії та пісні “Катюша”, ми по кілька разів на день мали це співати. Права на помилку не було, інакше до камери залітали вертухаї і били.
Незалежно від місця утримання, будь то СІЗО Курська чи колонії в Мордовії, репертуар один: пропагандистські пісні часів Другої світової війни, саундтреки до російських фільмів і серіалів про солдатів, які свого часу були популярними в Україні, та сучасні пісні на кшталт “Я рускій” Ярослава Дронова (псевдонім SHAMAN).
Ілюстративне фото. Колаж: МІПЛ
— Ми прокидалися під звуки російського гімну. Це було психологічне насильство, — згадує захисниця Маріуполя Анастасія, чиє імʼя змінено з міркувань безпеки. В полоні дівчина провела сім місяців.
У деяких камерах росіяни встановлювали музичні колонки, звідки цілодобово лунала російська музика. Колишні військовополонені зізнаються, що божеволіли від цього.
— Нас також змушували кілька годин поспіль стояти і співати, — говорить Андрій, прикордонник із Маріуполя, який був у полоні з травня 2022 до вересня 2024 року.
Колишні бранці зізнаються: співати доводилося так гучно, що до кінця дня вони втрачали голос. У деяких колоніях полонених виводили на двір, шикували рядами і змушували марширувати, співаючи “Катюшу”.
Окрім цього, полонених змушують вивчити значення російського гербу та кольорів прапору.
— У Курському СІЗО є велика зала, де стоять бюсти Сталіна та Жукова, на стінах розвішані портрети ветеранів Другої світової війни. Якось один із наглядачів підвів мене до одного з портретів і запитує: “Знаєш, хто це?” Я знав, навіть ім’я тієї жінки назвав, на яку мені вказали. Але у наглядача була інша думка: “Ти що, дурак, яка це жінка?! — розповідає Олексій, військовослужбовець 21 окремого стрілецького батальйону, який в полоні був дев’ять місяців. — Тобто вони змушували нас вчити історію, якої самі не знали.
Окрім пісень та віршів, полонених змушували читати книжки, іноді вголос, а потім переказувати. Були книжки російських класиків, твори про Другу світову та СРСР, а також історичні, просякнуті пропагандою. У деяких колоніях полоненим показували телепередачі, схвалені російською цензурою.
— Думаю, такими методами вони хочуть вибити з нас патріотизм, — припускає Андрій.
Книги російських класиків. Ілюстративне фото
Залізні аргументи
Під час допитів багатьох полонених переконують, що вони холоднокровні вбивці. Так було з Анастасію:
— Ви обстрілюєте Донбас. Вбиваєте мирних людей, — говорив слідчий Анастасії. Показував відео, як “хороші росіяни” рятують українців.
— А ви їх не обстрілюєте? — питала вона.
— Тобі показати Алею Ангелів?
“Алея Ангелів” — меморіальний комплекс, встановлений у Донецьку у 2015 році у памʼять про дітей, які загинули під час війни. Росіяни маніпулюють, заявляючи, що відповідальність за їхню смерть несе Україна.
— Тоді я запитала: “А як ви знаєте, що ці діти загинули саме від українських ракет? Ви бачили на тих ракетах підписи “Україна”? На це у слідчого не знайшлося відповіді. Вони просто почали бити. Їхні аргументи — дубинка та електрошокер.
Після однієї з таких розмов Анастасія почула: “Ех, її вже не врятувати. Хай повертається до камери”.
Інший колишній полонений, Євген, пригадує, як одного дня до виправної колонії у Борисоглібську прийшли священники з Воронежу. Бранців вишикували в коридорі.
— І тут почалася агітація: “От у радянські часи так добре жилося, ми з вами були великою сім’єю”. Розповідали нам, як вони кошти збирають, аби матерям Донбасу купити молока, щоб ті мали чим дітей годувати, — розповідає Євген. — Нам говорили, що все це через погане керівництво у нашій країні, нас просто потрібно перевиховати.
Російські священники в одній з колоній РФ. Ілюстративне фото
Після цього священники проводили індивідуальні розмови з полоненими. Запитували про обставини потрапляння в полон, переконували взяти російське громадянство. Казали, що саме українці мають зробити перші кроки до примирення, аби обидві країни знову жили, як “одна велика дружня родина”.
Борис, військовослужбовець 92 окремої механізованої бригади, був у полоні з березня 2022 року по січень 2024-го. Розповідає, як адміністрація колонії № 10 в Мордовії впродовж місяця схиляла бранців узяти російське громадянство та агітувала вступити до спеціально створених для українців батальйонів в російському війську.
— Якщо ти відмовляєшся від російського паспорту, тебе за це б’ють. Якщо відмовляєшся служити в Росії, знову б’ють, — розповідає Борис. — Нас по черзі виводили в коридор, запитували. Ми відмовлялися, нас били, виводили наступних. І так було з усіма в 37 камерах.
Виснажені голодом, постійним фізичним і психологічним насиллям, та ще й в умовах цілковитого інформаційного вакууму, деякі полонені погоджувалися на російське громадянство. Однак свідки, з якими спілкувалася МІПЛ, зазначають, що для цих людей умови утримання майже не змінювалися. Їх лише переводили в окрему камеру і давали трохи більше їжі.
— Багато тих, хто погодився на цю пропозицію, зробили це лише тому, що всі їхні сім’ї залишилися в окупації і у них не було можливості виїхати, — говорять колишні полонені.
Ілюстративне фото. Колаж: МІПЛ
Диверсія в обмін на чоловіка
Росіяни намагаються схилити до співпраці не лише полонених, але й їхні родини. Така історія трапилася зі Світланою, дружиною морського піхотинця, який був у полоні з весни 2022 року до осені 2024-го.
Якось їй зателефонували з невідомого українського номера. Жінка взяла слухавку і одразу ж зрозуміла, що говорить із росіянином — чоловіка видавав акцент. Він представився Дмитром і впевнено заявив, що може допомогти повернути її чоловіка. Один нюанс: за послугу треба заплатити. Щоправда, не грошима, а послугою.
— Про мого чоловіка він говорив загальну інформацію. Пообіцяв, якщо зроблю те, що попросить, то допоможе в спілкуванні з чоловіком, якісь посилки йому передавати зможу, а то й на обмін швидко потрапить. Сказав, що заради безпеки будемо спілкуватися в телеграмі, — розповідає Світлана. — Цей чоловік запропонував мені кілька варіантів: підпалити авто, яке належить військовому, або спалити найближчу до мене військову частину.
Жінка швидко зрозуміла, що ця людина — російський агент. Згадала поради Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, як діяти в таких випадках. Записала розмову, зробила фотографії переписки в телеграм та передала це у відповідні структури. Дмитру ж сказала, що живе у маленькому селі, про військових нічого не знає, військової частини поблизу немає. Той запропонував здати позиції протиповітряної оборони, на що жінка знову відповіла, що поблизу таких немає, але вирішила тягти час і сказала, що живе поблизу залізниці:
— Він детально розповів мені, як зробити коктейль Молотова, як замести сліди, що зробити, щоб мене не відстежили.
Кілька днів Світлана придумувала причини, чому їй потрібен час на підготовку. Дмитро ж постійно дзвонив і писав, наполягав, що чим швидше вона влаштує диверсію на залізниці, тим швидше побачить чоловіка.
— Я просила підтвердження, що дійсно зможу поспілкуватися з чоловіком. Але мені сказали, що спершу я маю це заслужити, виконати свою частину угоди і лише тоді він виконає свою, — пригадує Світлана.
Зрештою СБУ відстежили чоловіка, зʼясувала, що той в Росії. Коли жінка відмовилася виконувати вимоги Дмитра, той став погрожувати.
— Він писав погрози і одразу їх видаляв. Говорив, що тепер лише я буду винна у тому, що станеться з моїм чоловіком, що, можливо, я вже не побачу його живим. Я розуміла, що ця людина не має жодного стосунку до обмінів, але все одно якийсь такий сумнів і почуття провини виникало, — зізнається Світлана.
Наразі її чоловік на свободі, погрози росіянина виявилися блефом.
Я ще років десять назад писав у соціальних мережах, що поки у РФ не визнають міфом їхнє історичне минуле яке ніби то починалось з Володимира Великого, хрещення Руси і не почнуть признавати свою справжню історію яка бочалась з болот Московії, нічого хорошого від Росії для україни не буде. Будуть виникати периодично війни які будуть ініціюватись РФ. України потрібно було вже давно через своїх послів доносити свою історію, звідки зародилась Україна і що вона є законний нащадок древньої Руси. Щоб посли доносили суспільству тих країн де вони є посли від України, яка є справжня історія Московії, як у них перетворили древню історію України у свою і як Петро перетворив угро-фінів, татар та інші народи у руських. А Пуйло є послідовник Петра і Катьки, тому він каже, що українці це один народ з народом РФ, і що Україна придумана держава. Першу причину щоб не було агресії з боку РФ проти України я вам назвав. Друга причина яка дасть змогу України позбутись одвічного ворога РФ є її розвал. Тому Україні у розв’язаній проти неї Росією війні потрібна перемога.