Український військовий розповів у суді про розстріл росіянами військовополоненого
У Запоріжжі триває розгляд справи Дмитра Курашова, російського штурмовика загону “Шторм-V” із позивним “Сталкер”. Його обвинувачують у воєнному злочині — страті Віталія Годнюка, бійця 226-го батальйону 127-ї бригади Тероборони, який склав зброю. Це перший в Україні процес, де обвинувачений у вбивстві військовополоненого перебуває на лаві підсудних.
П’ятого березня у Заводському райсуді Запоріжжя допитали українського військового, який узяв Курашова в полон та зафіксував місце страти Годнюка. МІПЛ записала його свідчення та поспілкувалася з прокурором про обставини злочину. Раніше у справі допитали трьох полонених російських військових, які воювали разом із Курашовим.
Справу розглядає колегія суддів у складі Ольги Погрібної, Алли Завіновської та Руслана Сінєльніка. На засідання прибули Микита Маневський, прокурор Запорізької облпрокуратури, адвокатка, яка представляє Курашова за дорученням від Центру безоплатної правової допомоги, та перекладачка на російську. Курашова конвоювали до прозорої камери. Потерпілі — сестри загиблого Віталія Годнюка — на початку розгляду справи надіслали клопотання про слухання без них.
Свідка обвинувачення — військового ЗСУ Олександра Дейнеженка — допитували онлайн. Чоловік перебуває на службі, тож не зміг приїхати до Запоріжжя.
Свідок Олександр Дейнеженко. Фото: скрин із відео “Крим Реалії”, Радіо Свобода
На екрані з’явився чоловік у порожній залі Харківського апеляційного суду. Олександр — молодший сержант, кулеметник 226-го батальйону 127-ї окремої бригади Сил ТрО ЗСУ. Він почав із присяги говорити лише правду, відтак розповів, що бачив на позиції ЗСУ неподалік села Новодарівка Запорізької області 6 січня 2024 року. Напередодні Олександр виїхав звідти, але повернувся з побратимами відбивати позицію в росіян.
— Вони порушили правила війни: вбили двох полонених, які підняли руки, — сказав Дейнеженко. — Коли відбивати позицію прийшла моя група, противник здався. На той момент усі наші були вбиті. Ми взяли росіян у полон, відвели їх у тил і продовжили обороняти позицію.
Тіла Віталія Годнюка із позивним “Пінгвін” та ще одного військового з позивним “Грінч” Олександр побачив на вулиці біля бліндажів. Між ними було близько десяти метрів. Ще трьох загиблих українських військових він знайшов у бліндажах і підняв на поверхню з допомогою мотузки. Зі слів військового, Годнюк лежав долілиць без зброї, а “Грінч” — на спині. Слідство не має доказів, що “Грінча” теж стратили.
Тіло Гондюка евакуювали лише за місяць, тож воно було ушкодженим. Але експерти, зі слів прокурора, встановили, що на тілі є кульові поранення.
— Було видно, що їх вбили з автоматичної зброї. Факт: хлопців застрелили, — зауважив Дейнеженко.
Його допит розпочав прокурор Маневський:
— Із чого ви зробили висновок, що військового з позивним “Пінгвін” розстріляли поза боєм?
— Точно не стверджуватиму, здається, кулі були в голову. Одразу було видно, що ці поранення завдані не під час бою. “Грінч” і “Пінгвін” уже не загрожували противнику. А чому вони вирішили їх вбити? Мабуть, щоб не були тягарем у тій ситуації, — відповів Олександр.
Він наголосив, що поза, у якій було тіло Годнюка, не характерна для загибелі під час бою.
Прокурор Микита Маневський. Фото: Анастасия Зубова, МІПЛ
Далі свідка допитувала адвокатка Курашова. Вона намагалася з’ясувати, чи він особисто бачив кульові поранення на тілі загиблого.
— Одна куля влучила в голову і три по поверхні бронежилета. Я не впевнений точно. Але влучань було декілька, — сказав Дейнеженко.
— Що було в обвинуваченого при собі під час затримання? — продовжила захисниця.
— У всіх була зброя. Коли вони почали кричати, що здаються, ми наказали здати бронежилети й автомати. Вони все скинули на купу. Я його вже не обшукував. А так у всіх них були автомати Калашникова.
На цьому адвокатка закінчила допит. Додаткові ж питання виникли в прокура Маневського:
— До матеріалів справи за вашою заявою долучили ваш відеозапис із телефону. Що ви зняли на місці події?
— Я зняв для керівництва відео про те, де і як лежали загиблі хлопці. Правда, тих трьох хлопців із бліндажів ми витягнули й поклали поряд, — розповів Дейнеженко. — Я задокументував, хто і приблизно як загинув. Картина не для слабодухих. Сам боюся навіть зараз дивитися це відео.
Судді запитали в Олександра, які поранення на тілі Гондюка він побачив. Той повторив уже сказане прокурору: Гондюк лежав долілиць, трошки на бік, тож він перевернув тіло.
— Ви не пам’ятаєте, чи були постріли на виліт? — уточнила суддя Ольга Погрібна.
— Постріли були ззаду. Але не стверджуватиму. Там все було в крові. Візуально було видно так.
— Свідок, я правильно зрозумів: у вас склалося враження, що вхідний кульовий отвір був у задню частину голови військовослужбовця із позивним “Пінгвін”? — доєднався суддя Руслан Сінєльнік.
Дейнеженко підтвердив.ʼ
Колегія суддів зліва на право: Алла Завіновська, Ольга Погрібна, Руслан Сінєльнік. Фото: Анастасія Зубова, МІПЛ
На цьому прокурор Маневський попросив про додаткове запитання. Він уточнив, чи Олександр точно впевнений щодо кульових поранень загиблого. Військовий пояснив, що не на 100%, проте наполіг: одне з поранень точно було в голову.
Допит продовжив суддя Сінєльнік:
— У потерпілого були елементи бронезахисту? Якщо так, що саме?
— Так, бронежилет, каска, — сказав Олександр.
— Виходить, якщо він у бронежилеті, то чи були кульові поранення на тулубі? Чи ви не пам’ятаєте? — продовжив суддя.
— По тілу вгорі бронежилета були поранення.
— А кульові поранення були спереду чи позаду? Чи важко сказати?
— Вони були по грудній клітці, але спереду чи позаду, не пам’ятаю, важко сказати.
— І якщо ви кажете, що він у шоломі, то як тоді ззаду в нього був кульовий отвір? — продовжив суддя. — В шию виходить, чи як?
— Так, під шию.
— По низу шолома?
— Так.
Прокурор уточнив, коли Олександр оглянув тіло — він ретельно зробив це після бою.
Суддя Сінєльнік попросив детальніше пояснити, чому він вирішив, що Віталія Годнюка стратили.
Обвинувачений Дмитро Курашов на лаві підсудних. Фото: Анастасія Зубова, МІПЛ
— У нього при собі не було зброї, — почав Олександр. — Далі: чому троє військових були у бліндажі, а двоє на вулиці? Я побачив це і тоді зрозумів, що хлопці не робили дій у відповідь. Їх по-звірячому вбили.
— Прошу про пов’язане із цим питання, — знову звернувся прокурор Маневський. — Під час попереднього допиту ви сказали: “Хлопці загинули раптово для себе”. Ви й далі дотримуєтеся цієї позиції?
— Так, я згоден. Це чітко підмічено. Хлопці не очікували, — відповів Олександр.
— Чи помітили ви на обличчі загиблого вихідний отвір від поранення, чи там була кров? — продовжив суддя Сінєльнік.
— На обличчі була кров.
— Чи можна припустити, що за масивом цієї крові ви не помітили кульове поранення на обличчі? — запитав суддя.
— Можливо. Я не рватиму стовідсотково на собі сорочку, що в голову вистрілили. Я бачив, що поранення було ззаду. Я не кримінальний експерт, — завершив Олександр.
На цьому головуюча суддя Погрібна запитала підсудного Курашова, чи він має запитання до свідка. Курашов відмовився. Суддя оголосила перерву у засіданні. Докази продовжать вивчати 12 березня.
