Локальність і формалізм: правозахисники проаналізували вироки воєнним злочинцям за лютий і березень
Упродовж лютого — березня українські суди винесли ще 14 вироків у справах щодо воєнних злочинів, які російські військові та їхні прибічники вчинили на півночі та півдні України під час окупації. Ці справи, зокрема, стосувалися депортації, катувань, вбивств і незаконного затримання цивільних.
З Анною Рассамахіною, експерткою МІПЛ з Міжнародного гуманітарного права, ми проаналізували типові проблеми цих вироків. Пояснюємо, чим вони загрожують правосуддю і радимо шляхи поліпшення практики.
Локальні розслідування замість масштабування
У проаналізованих вироках є проблема, яка стає дедалі помітнішою: щодо тих самих російських військових є кілька вироків по різних епізодах.
До прикладу, на Чернігівщині Ріпкинський та Чернігівський районні суди розглядали дві різні справи щодо Дениса Подгорного та Костянтина Смирнова з угруповання російських військ “Центр”. У першій справі йшлося про викрадення, катування і розстріл трьох мешканців села Довжик у березні 2022 року. У другій — про незаконне затримання і катування у той же період в сусідньому селі Ягідне.
Костянтин Смирнов. Фото: Суспільне. Чернігів
Вже два вироки від Чернігівського районного суду має тувинець Орлан Доржу. Торік його судили за жорстоке поводження з цивільними в селі Іванівка на Чернігівщині. В другій справі, вирок по якій суд виніс у лютому цього року, йшлося про знущання й погрози мешканцям села Золотинка, що у Чернігівській області. Все це відбувалося в березні 2022 року.
Тувинець Орлан Доржу. Фото з соціальних мереж
За словами Анни Рассамахіної, це вказує на роздроблений підхід до розслідування російських злочинів. Тобто більшість судових процесів концентруються на окремих випадках, а не на їхній системності, що відображало би масштабність злочинів.
— Якщо російський військовий в одному селі когось пограбував, а за три дні — в іншому, то порушують дві окремі справи. В українських правоохоронних органах і судах це системна практика, — говорить Рассамахіна. — Хоча логічно було би розслідувати й розглядати все це як один комплексний злочин.
Правозахисниця наголошує, що це, по-перше, зекономило би процесуальні ресурси, а по-друге — дало б уявлення про справжні масштаби злочинів і їхню природу.
Почасти це відбувається через те, що розслідування ведуть різні органи: Національна поліція, СБУ, прокуратура. Між ними немає належної взаємодії щодо систематичного підходу. Також у межах однієї області розслідування несинхронно можуть вести різні відділи одного й того ж правоохоронного органу. Тобто ані різні відомства, ані різні відділи не знають, що розслідують їхні колеги.
Як пояснює Анна Рассамахіна, Кримінальний процесуальний кодекс дозволяє об’єднувати подібні провадження на етапі досудового слідства та під час судового розгляду. Це можна зробити за рішенням прокурора, хоч закон до цього не зобов’язує. Також КПК передбачає, що суд сам може об’єднати справи на етапі розгляду. Проте коли обвинувальні акти надійшли до різних судів, об’єднати їх в одну справу не вдасться, адже це порушить підсудність. Відтак вона радить налагодити синхронізацію роботи правоохоронних органів на досудовому етапі, масштабувати розслідування.
Досвід такий є, каже Рассамахіна. Наприклад, так роблять на Херсонщині — будують один великий кейс щодо злочинів, вчинених на певній території, в якому є десятки потерпілих.
Формальність сповіщення підсудних
Попри те що справи щодо воєнних злочинів, вчинених під час великої війни, українські суди слухають уже три роки, процедура сповіщення підсудного в заочних процесах лишається незмінною. Це створює проблеми для українського правосуддя — і зараз, і в майбутньому.
За українським законодавством, достатньо розмістити повістку про виклик обвинуваченого до суду на сайті Офісу Генпрокурора та в газеті “Урядовий кур’єр”. Проте, за словами Анни Рассамахіної, цей підхід — формальний. В Росії ці сайти заблоковані.
Та навіть якби й ні, то функції пошуку на сайті ОГП немає. А щоб знайти сповіщення в “Урядовому кур’єрі”, треба знати друковане число газети, де його опублікували. Про це російські військові навіть у теорії знати не можуть.
В усіх проаналізованих вироках за лютий і березень 2025-го йдеться, що підсудних сповіщали лише через офіційні джерела.
— У майбутньому через це може виникнути проблема, — пояснює Рассамахіна. — Можливо, хтось із засуджених захоче оскаржити вирок, зокрема через те, що не знав про розгляд. Тоді рішення українських судів не пройдуть перевірку ЄСПЛ, а це критично важливо, — пояснює експертка.
Рассамахіна вважає, що на сайті ОГП можна створити функцію пошуку підозри за прізвищем. Але найкращим рішенням буде додатково надсилати підсудним повістки, адже слідчі в процесі розслідування знаходять соцмережі, телефонні номери, електронну пошту підсудних чи їхніх родичів. Це посилило би легітимність вироків.
Так, наприклад, уже роблять у Павлоградському суді — повістки скеровують на контакти, які знаходять слідчі. Наприклад, таке рішення ухвалив Павлоградський суд за клопотанням прокурора у справі щодо воєнного злочину.
Кого і за що судили
Сім вироків з 14 стосуються катування та розстрілів цивільних.
Бородянський районний суд Київської області засудив до 11 років позбавлення волі Анзора Бісаєва, командира мобільного загону особливого призначення росгвардії у Чеченській республіці “Ахмат”, за знущання з неповнолітнього.
Анзора Бісаєва. Фото з соціальних мереж
Чернігівський районний суд виніс вирок двом російський військовим: Денису Подгорному з угруповання “Центр” і Костянтину Смирнову, який очолював військову поліцію Центрального військового округу РФ. Їх засудили до довічного ув’язнення за катування й наказ розстріляти цивільних. Їх же судив Ріпкинський районний суд Чернігівської області за катування в селі Ягідне. У цій справі їм присудили по 12 років тюрми.
Бобровицький районний суд Чернігівської області засудив до довічного ув’язнення Дениса Воротнікова з 27-ї окремої мотострілецької бригади 1-ї танкової армії Західного військового округу збройних сил РФ за розстріл цивільного.
Дениса Воротнікова. Фото з російського сайту
Чернігівський районний суд засудив за жорстоке поводження з цивільними Орлана Доржу з 55-ї окремої мотострілецької бригади 2-ї армії Центрального військового округу РФ. Він отримав 12 років ув’язнення.
Антон Кабаєв, командир 2-ї групи спеціального призначення 23-го загону спецпризначення “Оберег” Уральського округу військ національної гвардії РФ, отримав 10 років увʼязнення за знущання з цивільних. Вирок виніс Снігурівський районний суд Миколаївської області.
Великоолександрівський районний суд Херсонської області засудив до 12 років позбавлення волі Сергія Єварлака, колишнього поліцейського з Маріуполя, який влаштувався начальником гарнізону російських окупаційних військ на Херсонщині. Суд встановив, що він причетний до викрадення та катування цивільних.
Сергій Єварлак. Фото з соціальних мереж
Два з 14 вироків стосуються незаконного видворення мешканців окупованих територій представниками окупаційної влади. Це порушення Міжнародного гуманітарного права.
Деснянський районний суд Києва засудив Олексія Нанарова, “суддю” з Криму, за незаконну депортацію з півострова. Він отримав 12 років позбавлення волі. Комунарський районний суд Запоріжжя визнав російських військових Костянтина Разигіна та Миколу Опришка винними у незаконній депортації мешканця Запорізької області. Вони отримали по 10 років увʼязнення.
Унікальним наразі є вирок Шевченківського районного суду Києва росіянці Ользі Биковській. Суд визнав її винною у заохоченні свого чоловіка, який воював в Україні, ґвалтувати українок. Це вважають підготовкою до вчинення воєнного злочину. Биковська отримала 5 років позбавлення волі.
Ольга і Роман Биковські. Фото з соціальних мереж
Три з 14 вироків стосуються незаконного викрадення цивільних. Менський районний суд Чернігівської області засудив до 12 років позбавлення волі Андрія Александрова з 90-ї гвардійської танкової дивізії Сухопутних військ, що входить до Центрального військового округу РФ. Суд визнав його винним у незаконному затриманні і викраденні людини.
Нововоронцовський районний суд Херсонської області засудив Володимира Леонтьєва, мешканця Нової Каховки, який приєднався до росіян. Суд визнав доведеним, що Леонтьєв як окупаційний очільник наказав незаконно затримати міського голову Берислава, місце перебування якого досі невідоме. Леонтьєв отримав 15 років тюрми.
Володимир Леонтьєв
Чернігівський районний суд Чернігівської області визнав винним Андроніка Егояна, командира відділення звукометричної розвідки 21-ї окремої мотострілецької бригади збройних сил РФ, у викраденні двох цивільних чоловіків. Він отримав 12 років позбавлення волі.
Усі ці вироки — заочні. Наразі лише у справі Андрія Александрова є рішення апеляційного суду, який підтвердив вирок першої інстанції. В решті проваджень апеляційні скарги або ще розглядають, або взагалі не подавали.
