Підтримка родин полонених і фіксація наслідків катувань. У Києві міркують про підтримку постраждалих від дій РФ
У російській неволі просто зараз залишаються тисячі українців. Паралельно їхні родини продовжують боротьбу за повернення своїх рідних додому, часто нехтуючи власним здоров’ям і самопочуттям. Завдяки домовленостям, які українська і російська сторони досягли у Стамбулі, за останні три тижні до України з полону повернулися щонайменше сім груп військовослужбовців. Одна з двох категорій захисників, яких зараз повертають додому, це важкохворі та важкопоранені оборонці. На цьому фоні, окрім питання про те, як українське та міжнародне суспільство може підтримати і допомогти родинам військовополонених, зниклих безвісти і цивільних утримуваних, постає інше питання – як Україні максимально чітко зафіксувати наслідки поводження з українцями в російській неволі аби в подальшому притягнути винних до відповідальності.
26 червня у світі відзначають Міжнародний день на підтримку жертв катувань. За ініціативи Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими у Києві в цей день відбулась панельна дискусія, участь у якій взяли спільноти родин військовополонених, громадські організації та представники держорганів. Серед спікерів і учасників заходу – експертки Медійної ініціативи за права людини.
Фото: Український кризовий медіа-центр
Марія Климик, документаторка МІПЛ, під час свого виступу наголосила, що команда організації майже щодня спілкується з родинами військовополонених, зниклих безвісти і цивільних бранців РФ. За її словами, сім’ї ніколи не говорять про втому, натомість — завжди запитують: “Що ще ми можемо зробити, щоб знайти й повернути рідну людину?”
“Коли до нас звернулися родини морпіхів із проханням розповісти свої історії про “подвійне катування”, вони казали: “Ми думаємо не про себе. Ми хочемо, щоб світ зрозумів, як це — жити в повному інформаційному вакуумі. Ці історії — приклад для інших родин, які, не дай Боже, опиняться в подібній ситуації. І коли ми запитували: “Чим ми ще можемо допомогти?”, — вони відповідали: “Просто будьте поруч”, — наголосила Климик.
Марія Климик, документаторка МІПЛ. Фото: Український кризовий медіа-центр
Документаторка додає, що родинам не треба жалю. Їм потрібна підтримка, присутність на акціях й розуміння інших:
“Документуючи воєнні злочини й спілкуючись із родинами, ми хочемо показати суспільству частину тієї важкої роботи, яку роблять ці люди, щоб всі зрозуміли, наскільки важливою є підтримка. Бо війна триває, і, на жаль, кожен із нас може опинитися в цій ситуації”.
“Тому і для родин, і для нас, як громадської організації, дуже важливо показувати ці історії, щоб світ розумів, в якій ситуації ми перебуваємо, що нам потрібна допомога. Так, ми сильні і ми будемо боротися до кінця, але без сторонньої допомоги це дуже важко”, — підкреслила вона.
Фото: Український кризовий медіа-центр
Також участь у заході взяла Олена Бєлячкова, координаторка родин зниклих безвісти і військовополонених МІПЛ. Вона підняла питання фіксації і надання доказової бази, пов’язаної зі звільненням з полону.
“Коли колишні військовополонені проходять лікування, документи, які надають медичні заклади, фіксують лише діагнози. Одним із можливих механізмів фіксації зв’язку між діагнозом і перебуванням у полоні є проходження судово-медичної експертизи в межах кримінальних проваджень. Однак залишається питання до того, наскільки системно прокуратура підходить до проведення таких експертиз. Чи проводять їх для всіх звільнених з полону чи є певна вибірка?” — зауважила Бєлячкова.
Експертка МІПЛ додала, що фіксування цього зв’язку є надзвичайно важливим для притягнення винних до відповідальності. Якщо зараз Україна системно не зафіксує доказову базу, то згодом довести, що певні хвороби або каліцтва були набуті військовим або цивільним під час перебування у російській неволі, буде дуже важко.
“І те саме стосується смертей у полоні. Ми в МІПЛ зіткнулися з ситуацією, коли цивільний, який перебував у російській неволі, став свідком смерті іншої людини і вже впродовж трьох років після звільнення до нього так і не приходили українські правоохоронні органи, щоб він їм про це свідчив. Але це є важливим фактом як для родини померлого, так і для того, щоб ситуація вбивства у полоні не залишилася поза межами відповідальності”, — каже Бєлячкова.
Олена Бєлячкова, координаторка родин зниклих безвісти і військовополонених МІПЛ. Фото: Український кризовий медіа-центр
Правозахисниця порадила військовим і цивільним, які повертаються з російських тюрем, самостійно фіксувати наслідки перебування у неволі аби потім передати ці докази до відповідних органи.
Крім того, вона нагадала, що в Україні працює Реєстр збитків, створений за ініціативи Ради Європи. Окрім іншого, він може стати своєрідним механізмом фіксації тих злочинів, які вчиняє Російська Федерація. Тож постраждалим важливо подати до Реєстру заяви не тільки заради компенсацій, а й для подальшого встановлення справедливості.
Наразі у Реєстрі можна подавати заяви про відшкодування за понад десятьма категоріями, серед яких є ті, які підходять людям, що пройшли через російський полон. Більше про Реєстр читайте тут. Подати заяву до нього можна тут.
Повну панельну дискусію до Міжнародного дня на підтримку жертв катувань дивіться за посиланням.
