Міжнародний кримінальний суд: внутрішня динаміка, геополітика та Україна
Міжнародний кримінальний суд (МКС) постійно перебуває у зоні турбулентності, стикаючись із звинуваченнями у непропорційно значній увазі до Африки, не-врахуванні локальних контексті, затягування судових розглядів, а також закидами щодо сумнівності виправдувальних вироків. Суд також намагається вибудувати ефективну роботу, маючи вкрай обмежені ресурси.
Та, попри це, МКС продовжує розслідувати найтяжчі злочини по всьому світу. Нещодавно він розпочав розслідування щодо Палестини, є прогрес також і у справі щодо України. Багато держав, включно з країнами ЄС, висловили підтримку Суду у світлі санкцій, накладених адміністрацією Трампа.
Україна визнала юрисдикцію МКС і засипала його повідомленнями про злочини, які, як стверджується, вчинені на нашій території Росією. Однак Україна досі вагається щодо ратифікації Римського Статуту. При цьому, від декого навіть звучать закиди на адресу МКС у тому, що Суд нібито є “однією із загроз для України в гібридній війні”.
26 лютого професорка Ірина Марчук (Університет Копенгагена) та професор Кевін Джон Хеллер (Австралійський національний університет; Університет Копенгагена) обговорили ці та багато інших складних питань. Модерували дискусію координаторка Медійної ініціативи за права людини Марія Томак, а також доктор Катерина Бусол, українська міжнародна юристка, яка консультує ключові міжнародні організації, а також неурядовий сектор у питаннях щодо перехідного правосуддя, також у тематиці сексуального насильства в рамках збройного конфлікту.
Це була друга подія із серії вебінарів #InternationalLawTalks, які об’єднують українських та міжнародних спікерів для контекстуалізації питань, що пов’язані зі збройним конфліктом між Росією та Україною. Мета проєкту – подвійна: допомогти українським професіоналам розширити контекст, а закордонним колегам-юристам – дати більше розуміння української перспективи.
Нижче ви знайдете відеозапис дискусії, а також текстовий варіант обговорення. Наприкінці сторінки – складений Катериною Бусол список рекомендованих англомовних джерел для глибшого вивчення теми.
Щодо новообраного Прокурора Міжнародного Кримінального Суду (МКС) Каріма Хана, виклики, які постануть перед ним та його потенційний вплив на розслідування щодо ситуації в Україні
Професор Кевін Джон Хеллер: Я вважаю, що країни-учасниці МКС зробили чудовий вибір. Карім Хан має надзвичайний досвід і як прокурор, і як адвокат, і як слідчий для UNITAD в Іраку. Він справді чудовий юрист. І якщо хтось дійсно може змінити МКС, то це він.
Утім, йому складно позаздрити з огляду на виклики, які стоятимуть перед новим Прокурором. Суд завжди мав проблеми із фінансуванням. Водночас, кількість справ і робоче навантаження зростає в геометричній прогресії. Згадаймо останні декілька років: розслідування щодо М’янми, Афганістану, скоро матимемо розслідування щодо Палестини. Попередня Прокурор Фату Бенсуда заявила, що має намір відкрити розслідування щодо України та Нігерії. У справах щодо Гінеї, Венесуели, Філіппін рішення от-от буде винесене. А кількість ресурсів – не зростає. Тобто перед Карімом Ханом стоятиме складний вибір щодо того, яким справам надати пріоритет. Де опиниться Україна — питання відкрите. Попередньо Фату Бенсуда заявляла, що Україна та Нігерія не будуть у перших рядах у зв’язку з пріоритетністю розслідування щодо Афганістану, М’янми та Палестини. Чи зміниться це найближчим часом? Не знаю. Адже з розслідуванням справи щодо України є складнощі: дуже непросто, якщо взагалі можливо, розслідувати дії однієї зі сторін, яка очевидно переважно відповідальна за вчинення міжнародних злочинів – Росії, оскільки немає доступу до територій. Тому я не думаю, що з приходом Каріма Хана підходи канцелярії МКС суттєво зміняться.
Професорка Ірина Марчук: Я погоджуюся з Кевіном, що Карім Хан – це правильний вибір. Він – ветеран міжнародної кримінальної юстиції, професійний та має високі моральні стандарти. У медіа та блогах курсувало питання “Чи стане Каріму сміливості, аби розслідувати справи щодо потужних країн?”. Я думаю, він просто не має вибору і не зможе уникнути розслідування щодо Афганістану, що потенційно зачіпає інтереси громадян США, та щодо Палестини, що потенційно зачіпає інтереси громадян Ізраїлю. За його власними словами, “він має стійкість та грубу шкіру”, аби йти проти інтересів сильних держав. Тож, я не думаю, що він уникатиме цих справ. До того ж, його життя дещо полегшив той факт, що в грудні 2020 року Фату Бенсуда заявила, що не відкриватиме розслідування у зв’язку зі звинуваченнями на адресу Британії щодо вчинення воєнних злочинів в Іраку. Оскільки Карім є громадянином Британії, можливо, це для нього полегшення.
Я також не думаю, що ситуація в Україні опиниться серед пріоритетів. Україна – аутсайдер. І не може вимагати пріоритизувати розслідування щодо України, зважаючи на відсутність прогресу із ратифікацією Римського статуту.
Щодо спроможності МКС притягати до відповідальності потужних людей, включно з – потенційно – Володимиром Путіним
Професорка Марчук: Ми мали нагоду спостерігати більш і менш успішні випадки переслідування діючих та колишніх глав держав.
Найпершою справою МКС проти діючого голови держави (на сьогоднішній день вже колишнього) була справа Омара аль-Башира. І це спричинило негативну реакцію щодо дій Суду та призвело до драми зі звинуваченнями з боку африканських країн в упередженості МКС. Але були також справи проти колишніх президентів Кенії та Кот-д’Івуару. Отже, це не рідкість. Але я думаю, що було б наївним вважати, що Володимир Путін стане першим у списку підозрюваних. Це тільки політизувало б роботу Суду і перевело б дискусію у русло питань про імунітети і чи є МКС тією законною інституцією, яка може ініціювати справи за участю керівників держав, які є носіями імунітету згідно зі звичаєвим міжнародним правом. Я думаю, що новий Прокурор не буде розглядати відповідальність громадян Росії на найвищому рівні. Однак це не означає, що не будуть порушені провадження за участі громадян РФ, які пов’язані з окупацією Криму та тим, що відбувається на території Донбасу, з точки зору військової субординації чи політичного керівництва. Грузія також сподівається, що громадяни Росії будуть нести відповідальність за злочини, скоєні в Південній Осетії. Але ми повинні пам’ятати, що в силу свого мандату Прокурор зобов’язаний розслідувати злочини, вчинені усіма сторонами конфлікту. У звіті за 2018 рік Фату Бенсуда згадала, що переважна більшість злочинів на Сході України були скоєні проросійськими силами. Отже, можна очікувати, що перші справи у контексті українського розслідування можуть бути проти учасників проросійських сил.
Професор Хеллер: Для мене все виглядає навіть більш песимістично. Поза сумнівом, МКС має юрисдикцію щодо громадян держав, які не є учасницями Римського статуту, що б там не казали США та Ізраїль. Але притягнення до відповідальності осіб, які є громадянами держави, що не є учасницею Римського статуту, – це значно складніше питання. Росія не зобов’язана співпрацювати з Судом. Так само як США у зв’язку з розслідуванням щодо Афганістану, а Ізраїль – у зв’язку з розслідуванням щодо Палестини. МКС має проблеми щодо співпраці навіть із державами-членами. Омар аль-Башир відвідав, якщо не помиляюся, 19 різних країн, які є членами МКС, але які не арештували його, попри відповідний ордер Суду. Уявіть, як усе складно з країнами, які не є членами МКС.
Іронічний факт, але українці мають його враховувати: коли держава звертається до МКС щодо ситуації, в якій задіяні її власні громадяни, навіть якщо подання стосується іншої держави (в цьому випадку Росії), існує ймовірність того, що першими, чиї дії розслідуватимуться, будуть громадяни держави-заявника (тобто України в нашому випадку), оскільки ця країна, ймовірно, охочіше співпрацюватиме із Судом. Безумовно, наразі Офіс Прокурора вбачає, що більшість злочинів та найбільш тяжкі злочини вчинені не українською стороною, але саме менш серйозні та не такі масштабні злочини можуть опинитися серед тих, які посильні для розслідування Офісом Прокурора МКС.
Це те, що варто враховувати також палестинцям: значно простіше розслідувати ХАМАС, що обстрілює ракетами ізраїльське цивільне населення, аніж розслідувати ізраїльські злочини в Газі та на Західному Березі. Адже Прокурор керується тим, а що, власне, можливо довести, яких підозрюваних реально затримати, які факти довести. І це величезна проблема, коли йдеться про громадян держав, які не є членами МКС.
Щодо спроможності України розслідувати міжнародні злочини, пов’язані зі збройним конфліктом, на національному рівні, та потенціал гібридних судів для України
Професорка Марчук: Україна запросила мене провести кілька тренінгів для військових прокурорів та працівників Прокуратури АР Крим. З того моменту я помітила значну еволюцію у знаннях з міжнародного гуманітарного права та міжнародного кримінального права серед українських юристів. До 2016 року практично жодна прокуратура в Україні не кваліфікувала злочини, пов’язані з конфліктом,з точки зору міжнародного гуманітарного права. Чинником, який спричинив радикальну зміну підходів, був щорічний звіт Прокурора МКС від 2016 року, в якому Фату Бенсуда виявила, що норми міжнародного гуманітарного права застосовні до ситуації в окупованому Криму та до Донбасу. Тож, Прокуратура АР Крим вирішила перекваліфікувати провадження з точки зору норм міжнародного гуманітарного права.
Українські неурядові організації також здійснювали протягом цих років важливу роботу з документування міжнародних злочинів; колосальне нарощування потенціалу відбулося і в громадському секторі.
Досягненням можна вважати також те, що у 2018 році в Генеральній прокуратурі України було утворено спеціалізований підрозділ, який фактично є еквівалентом підрозділів щодо розслідування військових злочинів (war crimes units), які існують в європейських країнах. Це має посилити спроможність української влади у розслідуванні міжнародних злочинів.
Головним же недоліком роботи українських правоохоронних органів є те, що повідомлення про підозру у рамках розслідування злочинів, пов’язаних із конфліктом, не перетворюються на значущі обвинувальні акти, які мають шанс на успіх у національних судах України.
Щодо гібридних судів, то були успішні приклади гібридних трибуналів міжнародного характеру, наприклад, Спеціальний суд Сьєрра-Леоне та Камбоджійський трибунал. Вони були створені для посилення національної спроможності. Вони, як правило, мають у складі як національних, так і міжнародних суддів. Перевага таких трибуналів полягає в тому, що вони дають можливіть притягнути до відповідальності більшу кількість людей. Тобто навіть якщо МКС відкриє провадження щодо ситуації в Україні, на виході ми отримаємо тільки декількох засуджених осіб. Водночас, національні суди України ще не готові розглядати злочини, пов’язані з конфліктом. Тому мені видається, що створення гібридного трибуналу є привабливою опцією для України, але, разом із цим, постає багато викликів. Хто може забезпечити фінансування такого трибуналу? І чи існує політична воля в Україні для залучення суддів-іноземців?
Щодо відносини між МКС та США
Професор Хеллер: США завжди неоднозначно ставилися до МКС. Власне, одна зі справді консенсусних позицій в американській політиці, яка притаманна обидвом партіям, – це “ніколи не приєднуватися до МКС”. Від моменту створення Суду ми спостерігали потужний спротив з боку адміністрації Буша, далі було поступове пом’якшення ставлення та готовність співпрацювати із Судом, коли інтереси США збігалися з інтересами МКС, наприклад, у справі щодо Судану та геноциду в Дарфурі. Ставлення різко змінилося за президентства Трампа: США повернулися до підходу Джона Болтона “нумо знищувати Суд якомога швидше”. Я не думаю, що санкції США проти МКС призвели до якогось відчутного ефекту, вони взагалі не вплинули на діяльність МКС, але вони виставили США у поганому світлі та загострили суперечності із європейськими союзниками США. Все, чого Трамп насправді досяг цими санкціями, – це зростання підтримки Суду. Думаю, найближчим часом ми побачимо як Байден повернеться до підходу епохи Обами, який вони називали “конструктивною участю”. Коли це в інтересах США – вони підтримуватимуть Суд, як це було у справах із Онгвеном чи Нтагандою. Коли в інтересах США буде протидіяти Суду, як у випадках із ситуацію в Афганістані чи Палестині, – вони виступатимуть проти.
Цікаво те, що США дотримуються позиції, згідно з якою МКС не має юрисдикції над громадянами країн, що не є членами МКС. Вони говорять про це в контексті США в Афганістані та Ізраїлю в Палестині. Але це мало би тоді стосуватися також дій Росії в Україні та Грузії. Якби США були вірними власним правовим принципам, вони були б також проти розслідування МКС в Україні. Але я не думаю, що вони проголосять таку позицію, оскільки мають реальний політичний інтерес у максимальному обмеженні впливовості Росії.
Україна та Палестина: чи є паралелі у правових стратегіях?
Професор Хеллер: Я думаю, палестинці обрали розумну стратегію: вони переконали ООН надати їм статус держави-спостерігача, що дозволило Палестині ратифікувати Женевські конвенції, приєднатися до агенцій ООН, ратифікувати Римський Статут. І їм вдалося переконати МКС відкрити провадження. Але я не думаю, що порівняння з Україною є вдалим, бо остання перебуває у значно кращій ситуації. Так, Палестину підтримують у всьому світі, але навіть її традиційні партнери, арабські країни, не хочуть відкрито конфліктувати з Ізраїлем, прагнуть стримувати Іран та вмиротворювати Саудівську Аравію. Палестинці не мають підтримки серед потужних країн, і це зробить розслідування ситуації в країні вкрай складним для Офісу Прокурора МКС. Натомість, Україна надзвичайно важлива для Західної Європи з геополітичної точки зору, для США – з точки зору стримування Росії. Тож, думаю, Україна завжди матиме значно підтримки з боку західних країн та потужних членів МКС.
Професорка Марчук: Цікаво спостерігати за тим, як країни, які мають слабші геополітичні потужності, використовують всі можливі міжнародно-правові засоби для відстоювання своїх інтересів. Палестинський уряд лобіював отримання статусу держави-спостерігача в ООН, що дозволило їм приєднатися до міжнародних угод, в тому числі, ратифікувати Римський статут в 2015 році. Але вони пішли далі і звернулися до Міжнародного суду ООН щодо порушення США Віденської конвенції про дипломатичні зносини, у зв’язку із рішенням адміністрації Трампа перенести посольство США до Єрусалиму.
Що стосується України, то вона посідає лідерські позиції за кількістю скарг, поданих однією державою проти іншої у зв’язку зі збройним конфліктом. Великою мірою, Україна перейняла досвід Грузії. Згадаймо, що після війни 2008 року Грузія подала справу проти Росії в Міжнародний Суд ООН (МСООН) щодо порушень Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Була також низка міждержавних скарг до Європейського Суду з прав людини (ЄСПЛ). Прокурор МКС вирішив розпочати розслідування proprio motu. Що стосується України, то вона визнала юрисдикцію МКС ad hoc стосовно злочинів, вчинених під час Майдану, а також щодо Криму та Донбасу; Україна подала скаргу до МСООН проти Росії щодо порушення Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму. Україна подала 8 міждержавних скарг проти Росії до ЄСПЛ (згодом їх кількість була скорочена до 5). Це найбільша кількість міждержавних заяв, поданих однією державою проти іншої до ЄСПЛ. Україна також вирішила продовжувати арбітражне провадження за Конвенцією ООН з морського права.
Україна як держава має безліч варіантів, недоступних для Палестини. Але український уряд повинен поставити перед собою питання щодо цілісності стратегії. Коли ми розглядаємо різні скарги та позови, ініційовані Україною, іноді буває складно зрозуміти, якою була мета звернення до різних інстанцій щодо однієї й тієї ж ситуації. Також деякі аргументи, які Україна витуває в різних міжнародних судах, суперечать одне одному. У більшості випадків ці справ ще не перейшли до розгляду до суті, і тому зараз саме час переконатися, що стратегія України в різних міжнародних судах – справді послідовна.
Щодо сприйняття Україною МКС виключно як карального інструменту та нехтування перспективою захисту прав жертв збройного конфлікту
Професор Хеллер: Є спокуса просто сказати: Офіс Прокурора та жертви мають однакові інтереси, адже вони хочуть притягнути до відповідальності винних у міжнародних злочинах. Але це дещо хибна логіка. Адже коли ви опускаєтеся на мікрорівень, ви раптом починаєте бачити розбіжності, які виникають між Офісом Прокурора та жертвами злочинів. Це стосується навіть юрисдикції Суду. Наприклад, припускаю, що багато українців хотіли би, аби росіян притягнули до відповідальності за злочин агресії. Але це неможливо.
Загалом, коли йдеться про ситуації з масштабним застосуванням насильства, завжди буде значно більше епізодів та жертв, аніж МКС може розглянути та, відповідно, притягнути винних до відповідальності. Прокурор має ухвалювати дуже складні рішення: щодо злочинів, які будуть розслідуватися, щодо осіб, яким буде пред’явлено обвинувачення. І завжди будуть жертви, страждання котрих Суд не візьме до уваги. Але навіть щодо тих потерпілих, чиї страждання будуть взяті до уваги, Офіс Прокурора не завжди дотримуватиметься тієї правової стратегії, яка є бажаною в очах потерпілих.
Наприклад, вже після першого обвинувачення МКС проти конголезського воєначальника Томаса Лубанги, жертви гнівалися через те, що Прокурор Луїс Морено Окампо обвинуватив Лубангу лише у вербуванні дітей-солдатів. Жертви воліли, аби настала відповідальність за сексуальне насильство, яке було вкрай поширеним, за злочини проти людяності, які спричиняли величезну кількість різних страждань. Але Прокурор ухвалив рішення – можливо виправдане, а може, і ні – зосередитися на злочинах, які він міг довести найлегше і найшвидше. Отже, навіть якщо особу визнають потерпілою у справі, це ще не означає, що Офіс Прокурора застосує до справи той підхід, на який очікує потерпіла сторона. А це неодмінно призведе до того, що будуть жертви, які почуватимуться покинутими та відчуженими від процесу. І, на жаль, МКС не проявив себе як інстанція, що відповідає очікуванням жертв. Відкриття розслідування щодо України породить сподівання, що МКС зможе якимось чином адресувати страждання звичайних українців, і я сподіваюся, що все ж таки зможе. Але навіть якщо це станеться, до відповідальності притягатимуться одиниці. Тож, потерпілі завжди повинні реалістично ставитися до Суду, інакше їхні завищені очікування можуть бути зруйновані в певний момент.
Професорка Марчук: Це було свідоме рішення розробників Римського статуту – забезпечити участь жертв у процесі. І це одне з найважливіших нововведень Римського статуту. Утім, я не думаю, що автори документу передбачали, як ця система працюватиме на практиці. Кевін навів дуже добрий приклад зі справою Лубанги. На етапі визначення компенсацій виявилося, що очікування жертв не співпали із політикою МКС. Наприклад, колишні діти-солдати, яких позбавили дитинства, права на освіту, життя котрих виявилися зруйнованими, очікували отримати якусь фінансову компенсацію, яку вони могли б використати для налагодження життя. Судді вирішили, що жертви отримають символічні репарації, що породило дискусії про те, що МКС не в змозі задовольнити запити жертв.
Українцям краще не покладати великих надій на суттєву фінансову компенсацію для тих, хто буде визнаний потерпілим, адже ресурси Суду – вкрай обмежені, і Цільовий фонд із допомоги жертвам – недофінансований. Так і з ЄСПЛ: навіть якщо буде ухвалене рішення про справедливе відшкодування, у Росії є історія невиконання рішень ЄСПЛ. Тому потерпілим варто скоригувати свої очікування, адже не факт, що Росія зрештою оплатить всі рахунки. Але це ставить питання також перед урядом України: які зобов’язання має Україна перед жертвами? Наразі вся провина покладена на Росію, і українські політики не змогли домовитись про кроки, які могли б полегшити страждання жертв. Тема репарацій насправді є частиною дискусії щодо сценаріїв перехідного правосуддя. Не слід сподіватися на щедрі програми репарацій МКС або що Росія здійснить оплатить усі рахунки, програючи процеси в ЄСПЛ. Український уряд також повинен думати про те, як допомогти жертвам міжнародних злочинів.
Про можливий каталізуючий ефект судових процесів, пов’язаних із збройними конфліктами України в різних міжнародних судах (МКС, МСООН, ЄСПЛ)
Професорка Марчук: Очевидно, такий ефект має місце. І це стосується на лише України. А й, наприклад, М’янми, ситуацію в котрій наразі розглядає МКС, але є також справа, порушена Гамбією перед МСООН. Чи відбудеться взаємне визнання фактів, встановлених цими міжнародними судами? І як їх взаємодія може загалом зміцнити ландшафт міжнародного права?
Ключовою проблемою щодо ситуації в Україні є встановлення фактів, адже було багато дезінформації та викривлення інформації щодо конфлікту. Наприклад, спостерігаючи розгляд справи у МСООН та слухаючи позиції сторін, у мене складалося враження, що йдеться про два абсолютно різні конфлікти.
Одна справа, коли йдеться про Раду Безпеки ООН, але зовсім інша – коли маємо справу з міжнародним судом, який встановлює достовірні факти. Тому замість того, щоб продовжути талдичити міжнародному співтовариству, що Росія порушує міжнародне право, для України важливо отримати відповідні рішення міжнародних судів. Такі рішення можуть бути використані як ефективний інструмент для підтримки санкційної політики проти Росії. І загалом це може допомогти Україні на міжнародній арені. Адже ми також бачимо, що європейські країни починають забувати про окупацію Криму. Свідчення тому – повернення повноважень російській делегації в ПАРЄ.
Про те, як потенційна ратифікація Україною Римського статуту, або, навпаки, відкликання Україною поданих до МКС декларацій може вплинути на розслідування ситуації в Україні
Професор Хеллер: Існує безліч доводів, чому варто ратифікувати Римський Статут. Утім, з технічної точки зору, насправді не має значення, чи Україна його ратифікує, бо подані Україною декларації функціонують так само як і ратифікація. Хоча Ірина має рацію, кажучи, що ратифікація може мати вплив з точки зору пріоритетності справи України, але це швидше політичний, а не юридичний бік справи.
Що стосується питання про відкликання, то досі ми не стикалися з подібною ситуацією. І Римським Статут не дає відповіді на це питання. Припускаю, що позиція Офісу Прокурора буде аналогічною до тієї, яка була і в ситуаціях із Бурунді та Філіппінами: ви надали нам юрисдикцію, ми розпочали розслідування; ви не зобов’язані співпрацювати з нам через рік, але ми маємо юрисдикцію продовжувати наше розслідування, і ми будемо його продовжувати. Очевидно, що Римський статут та МКС просто не запрацювали б в умовах, коли держави могли б поводитися з ним як із йо-йо: “Ми надаємо вам юрисдикцію. О, ви робите не те, чого ми не хочемо? Тоді ми відкликаємо юрисдикцію.” Коли держава каже Суду: йди і розслідуй злочини, скоєні на нашій території, – це, по суті, на все життя. Тож, я впевнений, що, навіть якщо існують юридичні складнощі, Суд продовжуватиме втілювати надану йому юрисдикцію щодо злочинів, вчинених протягом строків, заявлених Україною в первісних деклараціях.
Професорка Марчук: В Україні існує міф ніби ратифікація може якимось чином змінити правові параметри потенційного розслідування щодо України. А в другій декларації, поданій українським урядом до МКС стосовно Криму та Донбасу, сказано: Україна бажає, щоб Прокурор МКС зосередився на відповідальності вищих посадових осіб з числа російських громадян та відповідальності терористів на східній Україні. Однак це ні до чого не зобов’язує Прокурора, який в силу свого мандату повинен розслідувати всі сторони конфлікту. Отже, не ратифікуючи Римський Статут, Україна не отримує абсолютно нічого, натомість, втрачає ті переваги, які мають держави-учасниці Статуту. Наприклад, Україна не має права голосу і не може брати участь у прийнятті будь-яких важливих рішень під час засідань Асамблеї держав-учасниць Римського Статуту. Статус держави-учасниці дозволив би Україні лобіювати розслідування ситуації на її території в розумні строки, просувати пріоритетність справи перед новим Прокурором, висувати громадян України на керівні посади в МКС. Це також відкрило б двері для українських фахівців для роботи в МКС, адже пріоритет надається тим, хто має громадянство держав-учасниць.
Отже, Україна не отримує абсолютно нічого від не-ратифікації Римського статуту. Це є просто наслідком страху українських політиків, нібито ратифікація призведе до порушення справ, які стосуються відповідальності Збройних Сил України.
Щодо питання відкликання декларації – воно справді цікаве, бо на практиці такого ще не траплялося. Але траплялося зворотнє. Наприклад, Кот-д’Івуар і Палестина спершу прийняли юрисдикцію МКС ad hoc, а невдовзі стали державами-учасницями. Якщо ж Україна вирішить відкликати декларацію, я не думаю, що це відповідатиме її інтересам, адже покаже, що Україна не виконує своїх зобов’язань згідно з міжнародним правом.
Щодо видів злочинів, які можуть бути визначені пріоритетними в потенційному розслідуванні щодо ситуації в Україні та чи може професійний досвід новообраного Прокурора МКС вплинути на ці пріоритети
Професор Хеллер: Насправді, про які саме злочини йдеться, – не так важливо, якщо немає висококваліфікованої прокурорської групи з потенціалом “напрацювати” обвинувальний вирок. Я настільки задоволений результатами виборів Прокурора ще й тому, що вважаю роботу Каріма Хана в залі суду дуже вправною, як і його здатність керувати командою кваліфікованих прокурорів. Розраховую на те, що вони значно розширять послужний список Офісу Прокурора з точки зору обвинувальних вироків. Протягом останніх кількох років МКС виніс кілька резонансних виправдувальних вироків – на мій погляд, справедливих, і деякі з них були спричинені браком співпраці, недостатнім фінансуванням, але в значній мірі – також проблеми в рамках Офісу Прокурора із побудовою цілісних, ефективних та переконливих справ. Незалежно від того, хто зрештою опиниться на лаві підсудних у зв’язку із розслідуванням ситуації в Україні, думаю, група прокурорів під керівництвом Каріма Хана буде значно ефективнішою.
Загалом, з правової точки зору, легше розслідувати злочини, вчинені, приміром, проти цивільних осіб, які були страчені в полоні. Але коли йдеться про злочини, що вчиняються в тумані війни, навіть коли це атаки на цивільних осіб, вони можуть виявитися надзвичайно складними з точки зору доведення. Чи свідомо вони стріляли по цивільному населенню? Чи все ж таки намагалися поцілити військову ціль неподалік? Чи це було пропорційно? У чому полягала військова перевага в порівнянні зі шкодою для цивільного населення, яку можна було очікувати в цьому випадку? Це надзвичайно складно – розслідувати такі злочини. Отже, думаю, що Офіс Прокурора передусім зосередиться на злочинах, пов’язаних із затриманням – катуваннях, позасудових стратах, тощо.
Професорка Марчук: Прокурор у своєму крайньому звіті виокремила у зв’язку із ситуацією в Україні три основні категорії злочинів: злочини, пов’язані із затриманням – незаконне ув’язнення, катування, жорстоке та таке, що принижує гідність, поводження; злочини, скоєні окупаційною владою в Криму; злочини проти цивільного населення. Отже, можна сказати, що Офіс Прокурора надає пріоритет цим трьом зразкам злочинної поведінки як таким, які, найімовірніше, ляжуть в основу окремих справ. Однак, конкретні злочини завжди пов’язані з обвинуваченнями, які висуваються проти кожного окремого підозрюваного. Поки що ми не знаємо, наскільки далеко готовий зайти Прокурор МКС з точки зору ланцюга військового командування та політичного керівництва. Думаю, першими в списку будуть проросійські сепаратисти. Прокурору потрібно буде оцінити докази, якою мірою їх дії містять в собі юридичні елементи різних військових злочинів або злочинів проти людяності, що належать до юрисдикції МКС. Тож, усе залежить від того, хто стане першим підозрюваним, встановленим Прокурором МКС.
Щодо кампанії за криміналізацію екоциду та внесення відповідних доповнень до Римського статуту
Професор Хеллер: Я підтримую ідею криміналізації свідомого руйнування довкілля. Однак чи варто екоцид додавати до Римського статуту, і таким чином ускладнювати роботу Офісу Прокурора, – я не впевнений. Варто зазначити, що поняття військового злочину включає в себе заподіяння непропорційної шкоди не лише людям, це також стосується пошкодження природного середовища. Правда, йдеться лише про міжнародні збройні конфлікти.
Професорка Марчук: Якщо є воля захищати довкілля та запровадити додатковий вид злочину, то це можна зробити і на рівні Міжнародного кримінальному суду. Але, звичайно, цьому має передувати тривалий процес переговорів між державами-учасницями МКС та, відповідно, політична воля включити цей злочин до юрисдикції МКС.
Про брак різноманітття в МКС на різних рівнях
Професорка Марчук: Це ні для кого не є одкровенням, що в практиці міжнародного права та міжнародного кримінального судочинства домінують білі чоловіки старшого віку походженням із країн із загальним правом. На це є свої причини. Процедури в міжнародних кримінальних судах та трибуналах побудовані на змагальному принципі. Отже, ті, хто походить із країн із загальним правом, перебувають у вигіднішому становищі, оскільки мають навички вправної роботи в залі суду. Однак, у МКС була озвучена необхідність підтримувати різноманіття у міжнародному кримінальному судочинстві. Так, наприклад, якщо потенційний підсудний походить з Філіппін або Венесуели, можливо, він вважатиме за необхідне залучити в якості захисника людину з громадянством своєї країни, який володіє рідною йому мовою.
Якщо ви хочете бути включеним до списку адвокатів МКС, вам доведеться відповідати низці суворих критеріїв. Зокрема, довести, що протягом багатьох років практикуєте не тільки національне, а й міжнародне кримінальне право. Тому не так багато юристів з України чи Східної Європи можуть бути включені до списку. Отже, різноманітність – важлива, в тому числі, коли йдеться про реалістичність критеріїв для кандидатів у адвокати МКС.
Професор Хеллер: Різноманітність стосується не лише адвокатів МКС, а кожного офісу в рамках Суду. Недостатнє представництво жінок, недостатнє представництво осіб із південних країн, недостатнє представництво країн, які мають правові системи поза межами загального та цивільного права. Сама по собі відсутність різноманіття має викликати занепокоєння. А на практичному рівні – і поготів. Не хочу зараз занурюватися в жахливу історію жорстокого поводження з жінками та сексуального домагання у МКС. Кожен може прочитати незалежний звіт експерта. Це вимагає змін. Призначення більшої кількості жінок не є магічним рішенням. Але, звісно, не випадково, що у суді, в якому переважають чоловіки, виникає проблема сексуальних домагань.
Ще один важливий момент: МКС – це не суд, який розглядає злочини, скоєні білими людьми в Європі. Це глобальний суд, який розглядає ситуації у всьому світі, включаючи різні раси, релігії, соціальні та культурні особливості. І як Суд може бути чутливим до всього цього різноманіття, якщо в ньому працюють лише, як сказала Ірина, білі чоловіки старшого віку походженням із країн із загальним правом? Багато проблем, з якими стикається Суд, є результатом нерозуміння локальної расової, етнічної та ґендерної специфіки, якого вимагає той вид діяльності, який провадить Суд.
Щодо того, як такі кроки як помилування військових екс-президентом Трампом у США або ухвалений Великобританією закон про закордонні операції впливають на готовність країн притягати до відповідальності власних громадян та готовність Міжнародного кримінального суду до переслідування потужних гравців
Професор Хеллер: Тут складно не бути песимістом. Загалом, держави не люблять, коли якісь інші суб’єкти переслідують їх громадян за міжнародні злочини. Та й самі переслідувати за такі злочини власних громадян не особливо люблять. За винятком випадків, коли відбувається зміна режиму, як, наприклад, у Кот-д’Івуарі.
Ми маємо усвідомити, що 2021 рік – це не 1990-й. Я не думаю, що МКС взагалі міг би бути створений у нинішніх умовах. Суд був заснований у рідкісний момент оптимізму після краху комунізму, коли Рада Безпеки сравді працювала на зміни, а міжнародне співтовариство справді було віддане міжнародному кримінальному судочинству. Зараз воно не має має такої відданості заснованому на правилах міжнародному порядку як раніше. І я не думаю, що тут слід очікувати на позитивні зміни. Натомість, нам потрібно працювати над зміною нашої стратегії, виходячи з того, що більше не буде трибуналів на зразок югославського, руандійського чи камбоджійського. Для цього просто бракує волі. На мій погляд, майбутнє міжнародного кримінального права – це національне судочинство плюс універсальна юрисдикція. МКС – важливий, але він завжди стикатиметься з усіма тими обмеженнями, про які ми говорили сьогодні.
Професорка Марчук: Кожна держава пишається своєю армією, і Україна не є унікальною в своєму небажанні розслідувати можливі порушення міжнародного гуманітарного права з боку своїх Збройних сил. Якщо таких розслідувань уникають потужні держави, то чому Україна має йти на це? Ви згадали про випадок, коли Трамп у 2019 році помилував трьох військових, яким було пред’явлено обвинувачення у воєнних злочинах, і, якщо не помиляюся, один із них уже був засуджений. Однак не завжди такі рішення популярні в очах широкої громадськості. Наприклад, це рішення адміністрації американського президента було сприйнято доволі критично. У випадку з Австралією, ми побачили, як австралійці усвідомили, що, можливо, були співучасниками воєнних злочинів за кордоном. До тих, хто воює від імені держави, важливо донести меседж про зобов’язання дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права.
На завершення я б хотіла нагадати слова Мартіна Лютера Кінга-молодшого, яку популяризував президент Обама: “Дуга морального всесвіту довга, але вона нахиляється до справедливості”. Тому ми не повинні шукати виправдань, коли йдеться про притягнення до відповідальності винних у міжнародних злочинах, а натомість зосередитись на забезпеченні справедливості та примирення для постраждалих громад.
Прочитати все, про що говорили під час вебінару, можна за посиланням.
Рекомендований список англомовних джерел:
- British Institute of International and Comparative Law, вебінар ‘Reviewing the Review: What Needs to Change at the International Criminal Court?’ (webinar, summary), 20 November 2020.
- I. Marchuk, A. Wanigasuriya, ‘Venturing East: the Involvement of the International Criminal Court in Post-Soviet Countries and Its Impact on Domestic Processes’, Fordham International Law Journal, Vol. 44:3 2021, pp. 735-770.
- K. J. Heller, Lecture on the US-ICC Relationship, Opinio Juris, 24 November 2020.
- L. Morris, ‘Why Germany Is Becoming a Go-To Destination for Trials on the World’s Crimes’, The Washington Post, 6 March 2021.
- D. Guilfoyle, ‘The international Criminal Court Independent Expert Review: Questions of Accountability and Culture’, EJIL: Talk!, 7 October 2020.
- ‘Ecocide as an International Crime: Key Considerations’, an official virtual side event, 19th session of the Assembly of States Parties to the Rome Statute of the International Criminal Court, 11 December 2020.
- R. Cormacain, ‘Overseas Operations (Service Personnel and Veterans) Bill: A Rule of Law Analysis’, Bingham Centre for the Rule of Law, 19 January 2021.
Вебінар #InternationalLawTalks та стенограма – це спільний продукт Медійної ініціативи за права людини, Української Гельсінської спілки з прав людини та Катерини Бусол, підготовлений в рамках Програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) “Права людини в дії”. Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим є партнером серії вебінарів #InternationalLawTalks.
У світі USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах.
Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.
