Мілітаризація Криму: з 2014 року відбулося 6-кратне зростання сил РФ на півострові
Цей виступ президента фундації «Потомак» (Вашингтон), екс-радника міністра оборони США, колишнього радника Маргарет Тетчер, провідного експерта з питань національної і міжнародної безпеки, професора Джорджтаунського університету доктора Філіпа Карбера прозвучав ще 12 березня, під час заходу у форматі “Аррія формули” в рамках Радбезу ООН, який був організований МЗС Естонії. Нагадаємо, що в ньому брала участь також координаторка Медійної ініціативи за права людини Марія Томак. Текст її виступу також доступний на нашому сайті. Цей виступ був дуже сильним з точки зору аргументації, тому ми вирішили повернутися до нього, перекласти та опублікувати. Справа не в тому, що в цьому виступі є щось принципово нове для нас, а швидше в самих аргументах, які озвучує американський експерт. Вони нам видаються дуже влучиними та переконливими і такими, які, на наш погляд, Україна також могла б використовувати. Адже не всі ті аргументи, які традиційно озвучує українська сторона, адекватно сприймаються західною аудиторією, часто вони є занадто емоційними. Окрім того, звертає на себе увагу навіть хронологія подій, яку озвучує доктор Карбер, адже чимало західних медіа та дослідників фактично підхоплюють російські наративи, починаючи відлік подій у Криму 2014 року від начебто “експансії НАТО”. Це зміщує акценти так, начебто це західні країни були агресором, а Росія тут виявляється в ролі жертви і країни, яка намагається “просто захиститися”, а тому вдалася до захоплення Криму. Далі наводимо текст виступу Філіпа Карбера “Нарощування російського військового потенціалу у Криму & Дестабілізація ситуації у Чорноморському регіоні” в україномовному перекладі.
“I. Військове вторгнення до Криму
Окупація Криму не була повстанням корінного населення, це було саме вторгненням іноземців. Тут не місце для детальної хронології, але послідовність подій була такою:
Літо 2013 р. – під час переговорів щодо права на майбутню дислокацію військово-морської бази в Криму Росія змушує Україну не рухатись до ЄС, замість цього – приєднуватися до її економічної сфери. Тиск спровокував проєвропейський протест на Майдані, який переріс у масовий рух;
20-22 лютого 2014 р. – російськими силовиками у Києві вбито 100 протестуючих, які загинули від снайперських куль. Це призводить до краху режиму та втечі президента Януковича до Росії;
26 лютого 2014 р. – російські диверсанти разом із групою підтримки, підкріплюють позиції “маленьких зелених чоловічків” та починають заволодівати українськими урядовими і військовими об’єктами в Криму, відразу після відбуваються сумнівні вибори та починаються репресії, арешти та навіть вбивства лідерів опозиції;
28 лютого 2014 р. – російські винищувачі займають домінуючі позиції у небі над Кримом, військові кораблі Росії блокують український Чорноморський флот, в той час як штурмові і транспортні гелікоптери розпочинають військове вторгнення з подальшою висадкою основних бойових підрозділів, що переправляються через Керченську протоку;
Квітень 2014 р. – Росія масово стягує війська до кордону України на Сході, в той час, як російські сили на Донбасі розгортають масштабний конфлікт, який триває донині.
Я приїхав у ролі спостерігача наприкінці березня та на власні очі бачив російські танки, механізовані піхотні бригади та важку артилерію вздовж дамби до Криму. Я також брав інтерв’ю у багатьох кримських татар, декого з яких піддавали тортурам, та в українських морських піхотинців, яких жорстоко побили російські окупанти, незважаючи на те, що вони були не озброєні, та багатьох керівників тимчасового українського уряду, які, хоч і сумнівались, та все ж пристали на пропозиції Заходу дати змогу зовнішнім перемовникам переконати росіян піти “коротким шляхом”, а не застосовувати силу в Криму.
Яке значення має військове вторгнення до Криму?
Це перша державна територіальна агресія в Європі з моменту завершення Другої світової війни;
Це порушує Статут ООН – Статтю 2 (4);
Це порушує певні угоди, підписані Росією, включно із Договором про нерозповсюдження ядерного зброї (ДНЯЗ), Договором про ліквідацію ракет середньої та малої дальності і Договором про звичайні збройні сили в Європі;
Це порушення Будапештського меморандуму про гарантії безпеки.
Для мене було честю особисто брати участь у процесах з контролю над озброєннями, включно з розробкою Договору про нерозповсюдження ядерного зброї (ДНЯЗ), Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності і Договору про звичайні збройні сили в Європі. Тож мені дуже прикро, що вони порушені.
Умови Будапештського меморандуму забуто, що дуже зручно, проте варто пам’ятати, що це матиме обтяжливі наслідки в майбутньому для міжнародної системи. Після розпаду Радянського Союзу Україна стала незалежною державою, яка мала 1272 стратегічних боєголовок та 2500 одиниць демонстративної/тактичної ядерної зброї. Новий український уряд не не хотів бути ядерною державою, але був стурбований тим, що якщо відмовиться від усього, його може залякувати їхній сусід із ядерною зброєю. Як результат – Росія, Великобританія та США заявили, що в обмін на те, що Україна здасть наявну ядерну зброю, вони не будуть ані погрожувати використанням ядерної зброї, ані загрожувати українській територіальній цілісності чи суверенітету. Коли США та Великобританію, які зіткнулися з відвертим порушенням домовленостей Росією, просили про допомогу, їхня реакція була холодною: “Ми обіцяли, що не будемо погрожувати та здійснювати вторгнення, але не говорили, що допоможемо захистити вас”. Поставте собі питання – які країни в майбутньому будуть дотримуватись Договору про нерозповсюдження ядерного зброї за умови таких “порожніх” гарантій безпеки?
II. Нарощування російських військових сил у Криму
З січня 2014 року Росія значно збільшила кількість своїх військових сил у Криму та підсилила їх масштабною передислокацією військ в сусідні райони. Кожен має право на свою думку, але не має права на власні факти. Я підготував серію карт та емпіричних даних про рівень бойових можливостей збройних сил (на основі обширного огляду матеріалів з відкритого доступу та комерційного супутникового покриття) для цього вебсайту, тим, для кого ці особливі подробиці матимуть цінність.
Для тих, хто хотів би посперечатись з викладеними мною фактами, моя відповідь проста – зіставте свої власні докладні відомості із даними щодо розгортання подій.
У Криму масштаби російської військової присутності значно зросли за період 2014 – 2020 років, а саме – додалось:
20 100 особового складу військ: кількість контингенту зросла від 12 400 до 32 500;
195 основних бойових танків: кількість зросла від 0 до 195;
318 броньованих автомобілів: кількість зросла від 92 до 410;
259 одиниць артилерії: кількість зросла від 24 до 283
78 бойових літаків: кількість зросла від 22 до 100.
Одним словом, відбулось введення в дію 850 основних бойових систем, іншими словами – 6-кратне зростання сил.
Але це не просто наявність сил, а їхня діяльність, зокрема, польові навчання та
фактичне застосування сили – все це повинно викликати занепокоєння не лише у інших країн регіону, а й у міжнародної спільноти. Згадаю лише декілька з прикладів:
“Кавказ 2016” – навчання, під час яких відбувались наступальні операції десантних та повітряних військ, проводилися з Криму та включали у себе установку ядерних ракет класу “земля-земля” і стрільбу з них;
“Захід 2017” – масові навчання, участь у яких брали всі російські сили від мису Нордкап до Чорного Моря, для підготовки до очікуваної війні з НАТО, із вторгненням в Балтійський регіон. Проте ці навчання також включали в себе наступ кримських збройних сил, як і очолюваних, навчених та оснащених Росією підрозділів Донбасу;
Кавказькі навчання, 2020 – широкомасштабні вчення/маневри по інший бік від України та Чорного моря, за участю п’яти (5) військ, трьох (3) повітряних військ та десятків повітряно-десантних, штурмових та спеціальних підрозділів для репетиції “локалізації збройного конфлікту” за участі Вірменії та окупованих Росією районів Грузії.
І це ще не все. Кілька тижнів тому Росія оголосила про ще одні масштабні навчання, спрямовані проти НАТО, під назвою “Захід 2021”, які відбудуться цього літа.
Увага міжнародної спільноти має бути також зосереджена на свідченнях і доказах повторного розміщення у Криму ядерної зброї (начебто вилученої у 1990-х). Доказами цього є відновлення активності на сховищі ядерної зброї “Феодосія-13”, поява в Криму Іскандеру SS-26, балістичного оперативно-тактичного ракетного комплексу класу “земля-земля”, принаймні, тимчасово розміщеного там (дуже схоже на активності Росії в Калінінграді, у країнах Балтії, протягом останніх десяти років), розміщення на кримських аеродромах стратегічних бомбардувальників Tу-22 та ударних літаків подвійного призначення, і потенційного озброєння, не менше 10 російських військово-морських бойових одиниць, оснащених ракетами “Калібр” подвійного призначення.
III. Російський військовий контингент у Криму та нестабільність у Чорноморському регіоні
Розміщення та активація російських військових сил у Чорноморському регіоні та навколо нього є серйозною загрозою миру. Це представляє перманентну загрозу повномасштабного вторгнення на Східну Україну, а також – дестабілізації крихкого військового балансу у Чорному морі.
Війну на українському Донбасі не можна відокремлювати від Криму. Це вже обійшлося Україні у 13 тисяч вбитих, 40 000 важкопоранених та півтора мільйона переселенців (внутрішньо переміщених осіб).
Більше того, наступальний прорив уздовж південного узбережжя передбачає велику віддачу, результат у вигляді сухопутного зв’язку з Кримом. Присутність тисяч загонів російських військовослужбовців та дев’яти командувань їхніх механізованих бригад на східній території України поєднаних із з повітряно-штурмовими та десантними військами в Криму являють собою повсюдну загрозу наступу. Подальше використання російських військових сил для перешкоджання доступу України до Азовського моря та загрози розширення меж окупації Криму до Херсонської області України, під виглядом потреби доступу до прісної води з річки Дніпро, є тими “гарячими точками”, які можуть спричинити потужну ескалацію конфлікту.
Але ця загроза не обмежується лише Україною. Постійна присутність російських “миротворців” у Придністров’ї не сприяє стабілізації ситуації в Молдові. Зростання присутності як у Болгарії, так і в Румунії змусила НАТО відповісти принаймні символічними актами допомоги. Широкомасштабна військова присутність Росії в Сирії робить їхні відносини з Туреччиною проблематичними, які останнім часом загострені азербайджано-вірменською війною.
ВИСНОВКИ
Підбиваючи підсумки: де ж шукати виходу?
Захід не може забезпечити дотримання других мінських угод (Мінськ-2) та й діалог глухих у “Нормандській четвірці” є малообіцяючим.
Попри все та при мінімальній військовій підтримці західних країн, Україна не лише самостійно протрималась в умовах російської агресії, але й реформувала та відбудувала загартовану боями армію.
Сім років вони протистояли знущанням та фронтальним наступам, але без ефективного воєнно-морського флоту та із застарілими військово-повітряними силами вони не можуть вдосконалюватись – наскільки довго можна підтримувати належний баланс сил без допомоги ззовні?
Членство України в НАТО могло б принести велику користь охороноспроможності та стратегічним позиціям західного альянсу. Такий авангардний захист міг би відвернути російські військові сили, спрямовані проти Центральної та Північної Європи, забезпечити належну безпеку для нових членів НАТО на південному фланзі. На жаль, деякі члени альянсу не підтримують цю ідею через наявність в Україні територіального конфлікту – але це лицемірна софістика – якби це було під час Холодної Війни, Німеччина не стала б частиною НАТО і могла б досі бути розділеною.
Зважаючи на зростання ворожості Росії відносно США, у Вашингтоні нарощують зусилля для того, щоб зробити Україну стратегічним партнером, що не має членства в НАТО, із наданням можливості американським повітряним силам діяти з українських військових баз, що могло б урівноважити нестабільні позиції у Чорному морі.
А втім… найкращим для міжнародної спільноти було б усвідомити свою роль у безпеці України та висунути спільну вимогу – зупинити війну на Донбасі та повернути Криму до-анексійний статус-кво для запобігання наростання за спіраллю гонки озброєнь у Чорному морі.
Переклад підготовлено в рамках проєкту “Громадянське суспільство задля
розвитку демократії та прав людини в Україні”, що реалізується ГО “Медійна
ініцатива за права людини” за підтримки МЗС Данії і Програми розвитку ООН
(ПРООН; United Nations Development Programme).