Суд за три засідання дійшов до вироку у справі росіянина, який убив цивільного: фіксуємо історичний процес
Є перший вирок за воєнний злочин російського військовослужбовця після повномасштабного вторгнення рф на територію України. Суддя Солом’янського суду Сергій Агафонов засудив солдата рф Вадима Шишимаріна до довічного позбавлення волі.
Цей судовий процес можна назвати зразковим з точки зору його організації. Учасникам вистачило трьох засідань, аби заслухати всі свідчення, вивчити докази та виступити в дебатах.
Але заради справедливості зазначимо, що навідміну від інших процесів, які тривають по кілька років і стосуються агресії рф на Донбасі чи в Криму, тут обвинувачений сам визнав свою вину. Він детально розказав як і коли вбив Олександра Шеліпова — цивільного із смт. Чупахівка, що на Сумщині.
Та навіть за таких умов цей судовий процес залишив за собою шлейф із кількох невизначеностей, важливих для майбутніх справ щодо воєнних злочинів. Вони стосуються спільників Шишимаріна, а зокрема командира, який віддавав йому злочинний наказ.
Журналісти МІПЛ побували на усіх засіданнях у цій справі, зафіксували та проаналізували історичний процес. Ось тут ми розповідали про участь інших військових у цьому злочині, а цього разу розкажемо, що говорили у суді сам обвинувачений, потерпіла та свідки.
Дружина загиблого: «Якщо обвинуваченого обміняють на захисників Маріуполя, я буду за»
Катерина Шеліпова — дружина вбитого Олександра Шеліпова. У суді вона свідчила першою після того, як прокурор зачитав обвинувальний акт.
«Це було 28 лютого. Вночі у нас по вулиці їздили танки, ми сиділи в погребі, до нас приєдналися сусіди. А чоловік був у дворі, чергував, сторожував нас… Вранці ми почали займатися своїми справами. А чоловік каже: у нас вночі взірвали танк, я піду подивлюся на воронку. Він взяв велосипед і поїхав. Я намагалася його відмовити, казала: нащо ти туди поїдеш? Але він все одно поїхав», — почала свою розповідь пані Катерина.
Сама ж жінка тоді залишилась у дворі. В якийсь момент почула постріли — «десь далеко». Взяла відро та хотіла підійти до колодця набрати води — в цей момент пролунали ще одні постріли — цього разу метрах у 20-ти.
«Я одночасно почала набирати чоловіка на телефоні і відкривала фіртку. Побачила машину, яка їхала. Там побачила цього молодого чоловіка – підсудного. Він був з автоматом, я закрила бігом калітку, але я його добре розгледіла. Притулилась до стовпа і стояла хвилин 5, бо дуже злякалася», — тремтячим голосом розповідає Катерина Шеліпова.
Потім вона відкрила фіртку і побачила, що на тротуарі лежить її чоловік. Поруч — велосипед. Коли пані Катерина підбігла до Олександра, він був уже мертвий. Тоді жінка почала сильно кричати. Збіглися сусіди.
Вбитого чоловіка спочатку накрили ковдрою і він лежав біля двору — тоді було незрозуміло, чи не повернуться часом військові-убивці. Згодом тіло занесли у двір.
Катерина розповідає: у них ніколи не було зброї. Чоловік не був військовим — 30 років пропрацював трактористом. Одягнений був у звичайний цивільний одяг: бурки, штани, курточка і шапка-півник.
«Втрата мого чоловіка для мене — це все…, — зі сльозами промовила жінка в суді. — Він для мене був усім, він був моїм захисником. Я за ним прожила як за кам’яною стіною. Сусіди всі його поважали, нікому ні в чому не відмовляв…»
«Я думаю, що йому (обвинуваченому, — ред.) потрібно присудити довічне ув’язнення. Але якщо його поміняють на захисників Маріуполя, наших хлопців-героїв з Азовсталі, я буду за», — наголосила Катерина Шеліпова.
Сусід Шеліпових: «Побачив із машини дим після автоматної черги»
Ігор Дейкун — сусід Олександра і Катерини Шеліпових. Він став одним із двох свідків, які підтвердили вину Шишимаріна.
Того дня Ігор стояв біля свого двору разом з іншими чоловіками. Почули автоматні черги, а згодом, хвилин через 30 — лопотіння. Цей звук наростав, і через деякий час із-за повороту виїхав сірий фольксваген.
«Тільки він виїхав на нашу вулицю із-за повороту, ми почули коротку автоматну чергу. Я побачив, що із цього автомобіля з лівого боку за водієм іде дим з автоматичної зброї. Він був направлений на помешкання, де живуть сусіди Шеліпови», — розповів Ігор.
Тоді чоловіки сховалися у двір і спостерігали за машиною через паркан. У машині, де частково не було скла, Ігор розгледів чоловіків у камуфляжній формі темно-зеленого кольору — формі збройних сил рф. Також була піднята кришка багажника. А лопотіння, яке чули чоловіки, виявилося наслідком пробитого колеса в машині.
Машина, не зупиняючись, проїхала помешкання Ігоря в центр села. А через якісь хвилини пролунав крик сусідки — пригадує Ігор.
Далі він підтвердив усі свідчення потерпілої та вказав на один нюанс — поруч з тілом Олександра лежав його телефон, який захист згодом назве однією із причин того, що російські військові вирішили вбити цивільного. Мовляв, побоялися, що зніме їх на телефон та передасть військовим ЗСУ. Так ось, цей телефон, за словами Ігоря Дейкуна, був старим і “кнопочним”. На ньому не було камери, аби можна було щось зняти.
Російський рядовий: «Команду вбити цивільного віддав старшина»
Іван Мальтісов — родом з республіки Мордовія. Рядовий російської армії, служив на посаді «старший механік-водій». Він був в одній машині із Шишимаріним і бачив, як той убивав цивільного.
В суд Мальтісова привели під конвоєм та в супроводі адвоката. Свідки також можуть мати адвокатів під час допиту. Однак, захисник Мальтісова у сам допит не втручався — стояв позаду.
«24 лютого вночі ми заїхали колоною в Україну. Це був перший тактичний батальйон», — почав свою розповідь Мальтісов.
Вранці, десь о 9-10 годині, за його словами, російські військові зупинилися посеред дороги, «щоб переформатувати колону і заправити техніку». 26-го лютого під вечір рушили знову. Їхали всю ніч, а потім стали. Навкруги було поле і ліс.
«Нам сказали в ліс не заходити, сапери поставили світло-шумові розтяжки. Вночі хтось із військових, ймовірно срочників (присутність яких в Україні росія заперечувала, — ред.) наступив, танкісти зробили постріли з автоматів. Були поранені командир мого взводу та інші. Про це доклали командиру полку. Він сказав, треба сформувати колону і ранених відвезти в росію. Ми сформували колону і поїхали. Від’їхали 20-25 км і нашу колону розбили ЗСУ», — розповів Мальтісов.
Ця колона складалася з п’яти машин: два БМП, два бензовози і КАМАЗ з пораненими.
Ті, хто залишився живий, почали відступати в протилежний бік від того, куди рухалися. На вцілілий БТР посадили поранених, інші пішли пішки, хоча, каже Мальтісов, могли влізти і в заправники, які також залишилися цілі.
«Не подумали, напевне», — резюмував солдат рф.
Росіяни пройшли більше кілометра і ті, хто був попереду, помітили машину. Вони, за словами Івана Мальтісова, обстріляли автомобіль, а капітан, який був з ними, сказав Шишимаріну піти і пригнати машину. Той відповів, що не вміє водити. Тоді викликався інший рядовий та сам Мальтісов.
Утрьох вони пригнали фольксваген, понівечений кулями та з пробитим колесом. У ньому залишились Шишимарін та Мальтісов. Згодом підбігли прапорщик Микола Макєєв — сів за кермо, та ще один офіцер, якого ані Мальтісов, ані Шишимарін не знали. Його прізвище Куфаков. Він сів праворуч від Макєєва — на переднє пасажирське сидіння. Найстарший за званням старший лейтенант Олександр Калінін заліз у багажник.
Детальніше зупинимось на персоні Куфакова. Він, за словами рядових Мальтісова та Шишимаріна, був розвідником. Віком від 25 до 30 років. Як сказав Мальтісов суду, в росії людина такого віку може бути вже як мінімум лейтенантом, або ж старшим лейтенантом.
До цього Куфакова вони нібито не бачили. Та і Калініна з Макєєвим теж. Однак, чомусь вважали, що Куфаков може віддавати їм накази, які треба виконувати.
П’ятеро росіян поїхали шукати своїх, які могли б допомогти залишкам евакуаційної колони з пораненими. Коли проїжджали село Чупахівку, побачили чоловіка з телефоном — це був Олександр Шеліпов. Далі — важлива хронологія подій зі слів Мальтісова, яку підтвердив і сам обвинувачений Шишимарін.
Відтак, за їх словами, перший наказ вистрілити по цивільному чоловіку дав прапорщик Микола Макєєв. Шишимарін відмовився. Каже, не хотів стріляти в цивільного.
Далі включився «невідомий» (Куфаков).
«Він сказав, що чоловік нас видасть, і ми не доїдемо туди, куди нам треба», — сказав Шишимарін.
«Він наказним тоном сказав Вадиму вистрілити. Під тиском цього військового Вадим зробив чергу», — зазначив Мальтісов.
Таким чином, є як мінімум двоє військових рф, які віддавали злочинний наказ — Макєєв та Куфаков.
Ще один офіцер, Олександр Калінін, який чомусь весь цей час був у багажнику, згадав про свій статус старшого лише коли автомобіль зупинився. Тоді, каже Мальтісов, Калінін виліз з багажника та обурився тим, що солдати відкрили вогонь по цивільному. Він дав команду поставити зброю на запобіжники.
Оскільки їхати на машині з пробитим колесом було нелегко, росіяни вирішили «віджати» ще один автомобіль цивільного. Йому перегородили дорогу та погрозами змусили вийти з машини.
Цього разу за кермо сів уже сам Куфаков. Це стало для нього смертельним рішенням, оскільки згодом росіяни потрапили в засідку, яку організували троє місцевих мисливців. Вони обстріляли машину з російськими військовими та поцілили у водія. Решта росіян з автоматами вступати в бій не зважилися, а вирішили відступати.
Мальтісов при цьому бачив, що Куфаков ще живий. Рятувати свого за найкращими традиціями російської армії, солдати не стали. Втекли полем до найближчої свиноферми. Туди згодом прийшов охоронець. Його росіяни не чіпали і він зміг втекти. Злякавшись, що охоронець може привести на ферму військових, четверо росіян пішли шукати місцевих та здаватись.
Так і зробили — здали екіпірування та автомати, які стали чи не основним доказом вини Шишимаріна.
Після того, як Іван Мальтісов розказав свою історію, учасники почали ставити йому питання. Ось кілька цікавих діалогів:
- Чи зобов’язаний був Шишимарін, на вашу думку, виконувати вказівку прапорщика?
- Ми тоді виконували вказівку прапорщика і старшого лейтенанта, бо вони були найстаршими там.
- Цей прапорщик з вашої військової частини?
- Так, але ми познайомились уже на фермі.
***
- У вашій ситуації, хто кому мав підчинятися за статутом?
- Я відслужив тільки три місяці і точно не знаю, але як я розумію, за званням: у кого вище звання, тому і підчиняються.
***
- Чи зобов’язані військові виконувати наказ старшого за званням?
- Так, але якщо це не злочинний наказ.
- Чим відрізняється злочинний наказ від незлочинного?
- Точно визначити я не знаю як. Точно вбивати цивільних, мародерити — це вже злочин. Якщо такі накази будуть, то їх можна не виконувати.
***
- Якщо ви бачите, що хтось із цивільних знімає вас на камеру телефону, то правильно буде вийти і забрати телефон, чи вистрілити по цивільному?
- Варіант забрати краще. Навіщо вбивати цивільного, він, може, з сім’єю розмовляв.
***
- Чи могли ви відмовитися від вторгнення на територію України?
- Я точно не знаю, бо в нас забрали всі документи і телефон.
- Ви розуміли, що ви перетнули кордон незалежної держави?
- Я не знав, що ми перетнули. Я дізнався, вже коли ми перестановку робили.
- Вже як дізналися, ви могли відмовитися виконувати свої посадові обов’язки?
- Так.
- І цього не зробили?
- Так.
- А якщо б ви відмовилися, які були б наслідки?
- Я чув, були випадки, коли погрожували, що можуть посадити.
Обвинувачений Шишимарін: «Вистрілив і ми поїхали далі»
Сам Шишимарін у суді поводився стримано. На поодинокі спроби журналістів поставити йому запитання не реагував, а навпаки — у скляному боксі для обвинувачених здебільшого тримався у протилежному від камер боці.
У Шишимаріна була перекладачка — у процесі всі говорили українською і лише адвокат, звертаючись до обвинуваченого, зрідка переходив на російську.
Свідчити Шишимарін почав з моменту, коли росіяни вже були в Україні та стояли десь посеред дороги на Сумщині. Він розповів ту ж саму історію про входження колони і про сигнальні ракети, на які «хтось наступив».
Про сам момент вбивства Олександра Шеліпова обвинувачений Шишимарін розповів таке:
“Дорогою прапорщик Макєєв побачив чоловіка, він розмовляв по телефону. Макєєв сказав, що він нас здасть, що він дзвонить військовим і наказав стріляти. Я не вистрілив. Потім інший військовослужбовець, який мені невідомий, і який сидів праворуч від водія, розвернувся і почав приказним тоном мені говорити, щоб я вистрілив. Він аргументував це тим, що ми не доїдемо до наших, не викличемо підмогу… Я потерпілого в цей час не бачив. Вже коли ми з ним порівнялись, я вистрілив короткою чергою, тим самим убив його”.
На питання, чому Шишимарін не послухався прапорщика, а послухався іншого військового, він відповів, що той грубіше розмовляв.
«Він погрозливо говорив… Я вистрілив і ми поїхали далі», — зазначив Шишимарін.
Він визнав, що це був злочинний наказ, що виконувати його було непотрібно. Під час останнього слова обвинувачений сказав:
«Я дуже шкодую, що зробив. Я щиро розкаююсь. В той момент я нервував, я не хотів убивати цивільного. Так сталося. У нас була головна задача повернутися у розташування для виклику допомоги. Зрештою, я зрозумів, що краще здатися в полон».
Прокурор: «Це лише одна з історій, яких після вторгнення рф сталося дуже багато»
Весь цей час у судовому процесі в повітрі висіло очікування допиту ще одного ймовірного воєнного злочинця — прапорщика Миколи Макєєва. Саме він, за свідченнями Шишимаріна та Мальтісова віддавав наказ стріляти в цивільного. Але цього допиту не сталося.
Прокурори наголосили, що з радістю допитали б і Макєєва, і Калініна, однак ще в квітні їх обох обміняли на наших військових. А відтак підвисло ще одне питання: чи побачимо ми справу щодо Макєєва бодай заочно? Це поки невідомо.
Щоб підтвердити вину Шишимаріна, прокурори принесли в суд автомати, які російські солдати віддали місцевим, коли здавалися. Обвинувачений назвав номер своєї зброї, який зійшовся з автоматом, з якого і вбили Шеліпова. Автомати, до речі, передадуть військовим ЗСУ.
Далі — кілька формальних доказів і фінальна промова прокурора Ярослава Ущапівського:
«Сьогодні розглядається перша кримінальна справа щодо воєнних злочинів, які вчиняють військовослужбовці країни-агресора на території нашої держави, і вона може стати відправною точкою для подальшої роботи правоохоронних і судових органів щодо притягнення усіх воєнних злочинців до кримінальної відповідальності…
…Військовослужбовець рф Вадим Шишимарін, перебуваючи на задньому сидінні машини, усвідомлюючи, що Шеліпов є цивільною особою, не створює загрози, здійснив 3-4 постріли зі своєї особистої автоматичної зброї. Внаслідок чого потерпілий помер.
Таким чином Шишимарін Вадим Євгенович вчинив кримінальне правопорушення. Кваліфікація дій повністю знайшла своє підтвердження всіма зібраними доказами, а саме показаннями самого Шишимарніа, в яких він визнав свою вину. Його показаннями під час слідчого експерименту. А також показаннями свідка Мальтісова, який повністю підтвердив слова Шишимаріна.
Обставин, що обтяжують покарання Шишимаріна не встановлено, обставиною, що пом’якшує покарання, є визнання ним своєї вини».
Інший прокурор Андрій Синюк продовжив:
«Як би це жахливо не звучало, але на війні також є закони та звичаї, які передбачені нормами міжнародного гуманітарного права. Однією, із таких норм є Женевська конвенція. Та збройні сили російської федерації не дотримуються цих норм…
В результаті загибелі Олександра Шеліпова його рідні залишились без чоловіка, без батька, а його онуки залишились без дідуся. Це лише одна з історій, яких після вторгнення рф на територію України відбулося дуже багато. Але цей приклад повинен стати показовим. Чи щиро кається Шишимарін, вирішувати суду. Його вина повністю підтверджується доказами і без визнання ним вини. Я прошу суд визнати Шишимаріна винним та призначити покарання у вигляді довічного ув’язнення».
Адвокат: «Він просто намагався врятувати своє життя, відчуваючи загрозу»
Захисника для російського солдата у суді надала держава Україна з Центру безоплатної правової допомоги. Цим адвокатом став Віктор Овсянніков, який раніше уже брав участь у резонансному процесі. Тоді його призначили у справу екс-президента-втікача Віктора Януковича. У серпні 2018-го Овсянніков зустрічався з клієнтом там мав з ним «конфіденційну розмову», якою ділився у соцмережах.
У процесі Шишимаріна Овсянніков зайняв позицію невинуватості свого підзахисного, навіть попри те, що сам обвинувачений визнав свою вину. Адвокат наполягав: у російського солдата не було вибору.
У своїй дебатній промові Овсянніков зазначив, що Шишимарін не знав про перебіг подій на території України, і що ці події «можуть призвести до масштабних боєзіткнень, в ході яких будуть гинути не лише військовослужбовці, а й мирні мешканці».
Захисник акцентував, що Куфакова, який віддав фінальний наказ убити чоловіка, Шишимарін сприймав як командира. Ось його аргументація:
«Куфаков зайняв місце праворуч, спереду від водія. З цього місця краще вести спостереження за дорогою, контролювати обстановку та реагувати на неї шляхом віддання наказів. Тому це дає достатньо підстав вважати, що Шишимарін сприймав Куфакова як безпосереднього командира», — зазначив захисник.
Нагадаємо, що ще один офіцер у цей час сидів у багажнику, а рядові — на задньому сидінні в машині.
Адвокат Овсянніков процитував суду статут військових рф, зазначив, що Шишимарін піддався тиску з боку двох осіб, «яких у тій бойовій обстановці він вважав своїми командирами», але при цьому дотримався вимог статуту військових рф.
«Військовослужбовці були в бойовій обстановці, і цей наказ був спрямований не на умисне вбивство цивільного, а на порятунок своїх життів. Цей мотив не пов’язаний з тим, що вони просто так захотіли вбити чоловіка», — зазначив адвокат.
Він додав, що, на його думку, на лаві підсудних мали б бути Макєєв та Калінін, яких обміняли.
«А може ще й більш високе керівництво іншої держави, яке я особисто вважаю винним в розв’язуванні цієї війни, а не цей хлопець. Він просто намагався врятувати своє життя, відчуваючи загрозу від тих, хто був поруч з ним», — сказав адвокат.
Згодом продовжив:
«Чи дозволено військовослужбовцям завдавати шкоду мирному населенню? Моя відповідь: ні. Це відповідь нормальної освіченої людини. А чи можливо будь-якого військовослужбовця засудити за вбивство цивільного? І знову моя категорична відповідь: ні. На війні не буває типових ситуацій, і тим більше будь-які дії не підлягають узагальненню. Для того в нас і існує суд», — сказав Овсянніков.
Він попросив визнати невинним Вадима Шишимаріна.
Головуючий суддя Сергій Агафонов взяв вихідні на те, щоб підготувати вирок, і сьогодні, 23 травня, його оголосив. Він засудив Шишимаріна до довічного позбавлення волі, як і просили прокурори. У вироку зазначив, що Шишимарін здійснив воєнний злочин, за який заслужив максимальне покарання.
Цей процес став чи не найшвидшим у справах війни в Україні і ввійшов в історію як перший вирок кадровому російському військовому. Але справ про воєнні злочини безліч. Починаючи з 2014 року, росіяни та колаборанти влаштовували катівні, вбивали цивільних, проводили примусові призови, що власне і продовжують робити.
За цими справами МІПЛ продовжує стежити і з початком повномасштабної війни. В них немає настільки швидких вироків, а в деяких вже роками немає жодного просування. Поява великої кількості нових справ щодо злочинів російських військових в Україні не збільшить швидкість розгляду «старих справ», але вироки в них не менш важливі, ніж вирок Шишимаріну.