Send Lette
Інші воєнні злочини

«Шукаю тіло своєї доньки». Історія вбивства родини з Ізюма

Ізюм. Місце, де нині базуються місцеві поліцейські. Біля воріт стоїть чоловік та розмовляє з черговими:

«Шукаю тіло своєї доньки. Її вбили ще в березні. Кажуть, що тіло — в Харкові. Що мені робити?».

«Чекайте слідчого, писатимете заяву», — відповідають чоловікові військові. 

Ігор Горбань — батько шістьох дітей. Двоє з них, Настя та Славік, переживали окупацію разом із ним у селі Бригадирівка неподалік Ізюма. Одного дня, каже Ігор, Настя з чоловіком та братом вирішили поїхати в місто, аби забрати речі з квартири. Він відмовляв їх, вони навіть посварилися. Казав, що небезпечно, що нагальної потреби немає. Але ті не послухалися. 

З тієї поїздки повернувся лише Славік. Їхню машину обстріляли, коли вони рухалися мостом на своїй легковій «Фабії». Настя та її чоловік загинули на місці. 

Команда МІПЛ вирушила до Бригадирівки, аби поспілкуватися з хлопцем, якому пощастило вижити. 

«Спочатку запитували, де мама і тато, зараз уже ні»


Зустрічаємо Славіка біля двору. Поруч двоє дітей — Ігорьок та
Люда. Після смерті батьків діти залишились сиротами. 

«У мене було шестеро дітей. Тепер є ще двоє, малих», — каже Людмила, мама Насті.

Малі тим часом вихваляються своїми домашніми улюбленцями. 

Ігорьок і Люда хизуються песиками. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

«Спочатку запитували, де мама, де тато, а зараз уже ні, — говорить тихенько Славік. — Вони розумні діти, знають, що тата і мами більше немає».

Славіку пощастило вижити під час обстрілу автомобіля. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

Раптом настрій хлопця змінюється, говорити про дітей він продовжує з теплотою:

«Люда до війни ходила в садочок. Їй якийсь хлопчик там сказав, що вона товста. То вона прийшла додому і заявила, що сідає на дієту: хліба не їм, після шостої не їм. Дитині п’ять років».

Славік щиро усміхається. 

«А ось недавно була історія, — продовжує. — Люда бавилась на вулиці. Прибігає, каже: “Бабо, діду, там літачок упав”. Їй, звісно, не повірили. Кажуть: “Який там літачок?” Вона каже: “Такий, як в Ігорька, тільки великий”. А за деякий час приходять наші військові і питають: “Ви не бачили, де безпілотник наш упав?”».  

Щоб прогодувати дітей, родина Горбанів узяла господарство — купили корів у кредит. Нині Ігор та Людмила оформлюють опікунство над маленькими Ігорьком і Людою. 

«Передок машини ніби ножем обрізало»

Це сталося 14 березня. Тоді Настя хотіла поїхати забрати з орендованої квартири речі та папуг, за якими доглядали сусіди. Бо виїжджала похапцем і взяла лише  найнеобхідніші речі. Сподівалася, що пересиджувати у батьків доведеться недовго. 

Бригадирівка — невелике село неподалік Ізюма. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

Настя з чоловіком сиділи на передньому сидінні, Славік — на задньому. Дорогою зустріли двох велосипедистів, спитали, чи зможуть вони проїхати через міст. Ті відповіли ствердно. 

Оминувши кілька російських блокпостів, родина виїхала на міст. Проїжджаючи, побачили понівечену «ГАЗель». У ній — накрите ковдрою тіло. 

Та на середині мосту стало зрозуміло, що попереду провалля. Міст підірваний і їхати далі неможливо. Славік пригадує:

«Розвернулись. Проїхали трохи в зворотньому напрямку і тут чую свист. А потім — бах. І все». 

Хлопця викинуло вибуховою хвилею через задню частину машини, контузило. Коли отямився, побачив жахливу картину: 

«Передок машини ніби ножем обрізало. У сестри були перебиті обидві ноги. Обличчя в крові, а очі білі. У зятя пів голови зняло».

Зруйнована машина, в якій їхала родина. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

Хлопець намагався врятувати сестру. Перемотав їй ноги тим, що було в машині, а сам побіг на початок мосту. На непрацюючій заправці побачив місцевих. Вони зливали залишки палива. На прохання допомогти відповіли, що зайняті і не хочуть ризикувати, йдучи на міст. 

Поруч, каже Славік, побачив російських військових. Вони теж відмовилися допомагати. 

— Це ті, що теоретично могли стріляти по вас? запитуємо в Славіка.
— Так, але хто точно стріляв, важко сказати. Ми їхали в їхньому напрямку, постріл прийшовся чітко в лоб автомобіля.

«Коли чую РПГ, мене всього починає трусити»

Просимо Славіка показати місце, де все сталося. Він погоджується. Людмила біжить у двір, а за хвилину приносить валер’янку, віддає сину.

«Він, коли минулого разу показував, то вдома потім свідомість втратив», — пояснює жінка. 

Мама Славіка Людмила. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

Дорогою хлопець розповідає про рідну Бригадирівку під окупацією. Каже, що росіяни жили в селі близько двох тижнів. Коли по них почало прилітати, швидко виїхали і оселилися в селах неподалік. 

«Потім бачив лише, як буряти на озеро їздять через наше село купатися», — додає Славік. 

Нині в селі немає ані електрики, ані газу. Люди готуються до важкої зими — розводять господарство, збирають дрова.

Назустріч їдуть дві машини. 

«Це наш атовець, якого викрадали росіяни, — пояснює хлопець. — Зараз він гуманітаркою займається». 

До мосту, де загинула Настя з її чоловіком — 14 км. Дорога пролягає через іще не зібрані поля, засіяні чи не найтяжчою весною в історії Бригадирівки. 

Менше ніж місяць тому всю цю територію контролювали росіяни. А в березні, коли сталася трагедія в сім’ї Горбанів, саме з боку Бригадирівки окупанти атакували позиції ЗСУ в Ізюмі, розташовані на іншому боці мосту.

Читайте також: Балаклія під окупантами: десятки закатованих, зниклих безвісти і три місяці тортур

Люди з сіл регулярно їздили в Ізюм під час окупації, аби скупитися. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

«Тут скрізь були російські позиції», — показує Славік навколо заїзду на міст. 

Йти по ньому треба обережно — можуть лишатися різні «сюрпризи». Наступного дня, одразу після трагедії, росіяни заборонили заходити на міст. Коли батько Анастасії хотів забрати тіло, йому пригрозили російські військові і не пустили. 

Навколо мосту — посадка. За чутками, саме там поховали Настю з чоловіком. Вже після звільнення українські служби провели ексгумацію. Але чи знайшли вони тіла його рідних, Славік досі не знає.

На узбіччі лежить згоріла «ГАЗель», про яку розповідав хлопець, трохи далі — їхня розстріляна машина. 

Славік біля згорілої машини. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

«Основний удар прийшовся саме в той бік, де сиділа сестра, — розповідає Славік. — Двері ледь трималися. Я їх зміг легко відірвати, коли витягував Настю. Вона тоді вже не говорила, лише видавала якісь звуки. А поки я бігав просив допомоги, вона померла».

Стоячи біля згорілої машини, хлопець ще раз наголошує: це не був вибух від міни, яка лежить на дорозі. По них стріляли. Славіку важливо це донести. 

«Я служив в армії, трохи розбираюся. Це було або РПГ, або міномет. Я навіть зараз, коли стріляють із артилерії, то спокійний. А ось коли чую РПГ, мене всього починає трусити». 

«Знайти тіла, оформити опікунство та перезимувати»

Повертаємось порожнім мостом. Славік розповідає про сестру. Каже, їй було 30 років. Вивчилася на кухаря, працювала в кафе. З чоловіком жили в цивільному шлюбі, цього року збиралися побратися.

Барикади на мосту, які спорудили росіяни. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ

«Ми гроші назбирали їм на будинок», — каже Славік. 

Батьки зятя перебувають на окупованій території Луганщини, вони не можуть приїхати, щоб попрощатися з сином. 

Інша сестра Славіка живе в Києві, а брат — військовий. 

Хлопець чітко проговорює головні завдання для родини Горбанів зараз: «Знайти тіла рідних, оформити опікунство над дітьми та перезимувати». 

Вертаємось до Бригадирівки. Пан Ігор зустрічає і розповідає, що дочекався слідчого і написав заяву. Йому сказали їхати в Харків та здавати аналіз ДНК. Чоловік має розгублений вигляд. Каже, що Харкова не знає, кого там шукати — теж. Але збирається їхати, бо іншого виходу немає. 

За фінансової підтримки чеської організації People in Need, у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.
0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Інші воєнні злочини
Росіяни засудили до 19 років ув’язнення інженера Запорізької АЕС Сергія Потинга

26 березня російський суд засудив працівника Запорізької АЕС Сергія Потинга до 19 років колонії. Його звинуватили в незаконному зберіганні зброї та намаганні підірвати автівку представника силових структур Росії (ст. 222, 205, 30 КК РФ). До вироку чоловік майже два роки перебував у російській вʼязниці. Перед тим окупанти викрадали його рідних, аби ті розповіли, де Сергій переховується.

26 Березня 2025

Інші воєнні злочини
Окупаційна поліція проводить рейди у селищах Донеччини

Окупаційна поліція провела 25 березня рейд у селищі Донське на півдні Донецької області з оглядами сотень домівок і авто і перевірками документів у мешканців. Про це йдеться у повідомленні “міністерства внутрішніх справ” у Донецьку.

26 Березня 2025

Інші воєнні злочини
Росіяни засудили до 18 років експоліціянтку з Маріуполя: її звинуватили у тероризмі

29-річну Альону Голтвенко, яка до повномасштабної війни працювала у Національній поліції України в Маріуполі, в Росії засудили до 18 років ув’язнення. Понад рік вона перебувала в СІЗО-1 у Ростові-на-Дону.

12 Березня 2025

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Війна і правосуддя
Один вирок на тисячу злочинів Росії: українське правосуддя не встигає за реальністю

За три роки повномасштабного вторгнення Росії в Україну українські правоохоронці зафіксували понад 150 тисяч воєнних злочинів. Їх вчиняли всюди, куди приходила російська армія. Така кількість наштовхує на думку, що це частина загального умислу та політики Росії, які спрямовані на знищення України. Проте з роботи національної судової системи цього не видно.

3 Квітня 2025

Адвокація
Родинам зниклих безвісти важлива інформація, а не репарації, — Катриченко в Гаазі

Зниклі безвісти — це не лише жертви бойових дій або руйнувань, це тисячі українців, які перебувають у російській неволі. Про це заявила Тетяна Катриченко, голова Медійної ініціативи за права людини, під час експертної дискусії в Гаазі “Шляхи до репарацій за зниклих безвісти в Україні: правові та інституційні рішення”. Захід організовано Міжнародною комісією з питань зниклих безвісти та Реєстром збитків для України.

3 Квітня 2025

Насильницькі зникнення
Понад 80% викрадених українців зазнали насильства в російському утриманні — дослідження МІПЛ і Zmina

Медійна ініціатива за права людини і Центр прав людини Zmina проаналізували свідчення 93 цивільних українців, яких росіяни затримали під час окупації територій України, але згодом звільнили.

3 Квітня 2025

Більше публікацій