Send Lette
Аналітика

Від 2,8 до 4,7 млн українців є потенційними жертвами депортації, з них від 260 до 700 тис. діти, але точні цифри невідомі

Про це йдеться в аналітичному звіті Коаліції «Україна. П’ята ранку». Мета звіту — проаналізувати контекст, у якому здійснювалася депортація, індивідуальні випадки, і показати системність політики Російської  Федерації стосовно організації депортації українців на територію РФ та Республіки Білорусь.

Звіт презентували 16 січня у Києві в Медіацентрі Україна-Укрінформ. Переглянути pdf-версію документу можна за посиланням.

Депортація кваліфікується як воєнний злочин і масових масштабів набула з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Серед ознак, які вказують на те, що це саме депортація, а не евакуація, як це позиціонує російська сторона, є здійснення примусу, обмеження людей у виборі щодо прийняття рішень, а також перешкоджання виїхати на території, підконтрольні Україні.

«Сама депортація як явище включає в себе в тому числі інші порушення прав людини та воєнні злочини, такі як катування, нелюдське поводження, фільтраційні заходи, які фактично передували депортації. Депортації не закінчилися після Маріуполя — подібна практика триває в Херсонській області і очевидно буде використовуватися надалі», — розповіла Альона Луньова, директорка з адвокації Центру прав людини ZMINА.

Фільтраційні заходи є нічим іншим, як перевіркою громадян на лояльність до РФ та співпрацю з українською владою і військовими. Про це під час презентації аналітичного звіту розповіла координаторка Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко.

координаторка Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко

Масовий процес фільтрації почався саме в Донецькій області. Там, аналогічно до північних областей України, російські військові закрили всі можливості виїзду з окупованої території та почали активно перевіряти громадян — не лише тих, що хотіли виїхати, але й тих, хто не збирався покидати власні домівки.

«Умовно фільтрацію можна розділити на три рівні. Перший — це швидка перевірка на лінії  розмежування або в певному населеному пункті. Другий — це вивезення у пункти фільтрації, де перевірка була глибинною, проводилися бесіди. Третій рівень фільтрації відбувався, коли в росіян виникали певні підозри, — тоді людей затримували та піддавали жорстоким допитам і тривалому затриманню, як, наприклад, у випадку з водіями, які допомагали вивозити людей з Маріуполя. Вони фактично пройшли цей третій рівень фільтрації, коли їх відправляли в місця несвободи, зокрема в Оленівську колонію, звідки частину звільнили після утримання протягом 60 або 90 діб так званого арешту. Декому потім пропонували виїхати через Російську Федерацію, і так ці люди поверталися. А дехто й досі залишається в місцях несвободи», — пояснила Тетяна Катриченко.

Під виглядом евакуації з окупованих територій Росія провадить депортацію. З правової точки зору правомірність переміщення людей Росією має відповідати на низку питань: чим це було обґрунтовано, чи була загроза для громадян, чи розуміли люди, що виїзд — це тимчасовий захід і чи отримали змогу повернутися потім додому. За цими критеріями під час майбутніх розслідувань належить оцінювати природу того, що Росія видає за «евакуацію».

«Коли йдеться про воєнні злочини, ми можемо досліджувати одиничні факти, навіть переміщення однієї особи проти її волі. Коли ж ми говоримо про злочини проти людяності, це вже більш систематична політика, яка проявляється зараз на різних територіях України. Злочин геноциду передбачає найбільш складні критерії, які мають бути доведені в цьому випадку», — наголошує Аліна Павлюк, адвокатка й аналітикиня Української правової консультативної групи.

За її словами, на сьогодні в Україні національна система правосуддя вже зафіксувала щонайменше 60 тисяч потенційних воєнних злочинів, серед яких є в тому числі і насильницьке переміщення громадян.

Окремої уваги заслуговує депортація та викрадення українських дітей, яке здійснює Росія. За різними оцінками, після широкомасштабного вторгнення РФ на територію України могло бути переміщено від 260 до 700 тисяч неповнолітніх українців. Більша частина з них були переміщені у супроводі законного представника — батьків чи опікунів. При цьому внаслідок фільтраційних заходів деякі діти опинилися на території Росії самі або їхні родичі були вбиті, розповіла Катерина Рашевська, юристка Регіонального центру прав людини під час презентації аналітичного звіту Коаліції «Україна. П’ята ранку».

«В українських інтернатах щонайменше 90% дітей мають родичів, які володіють першочерговим правом стати їхніми опікунами та забрати їх на виховання. Коли РФ примусово передає цих дітей у російські родини, треба брати до уваги наявність кровних родичів і те, що більшість сиріт в Україні — це соціальні сироти», — додає Катерина Рашевська.

За її словами, з відкритих джерел відомо, що дітей з України депортували щонайменше до 57 регіонів РФ, серед яких Сахалін, Астрахань, Мурманськ, Дагестан, які віддалені як у географічному, так і в культурному плані

Що перше, що друге іде врозріз із загальновизнаним принципом найкращих інтересів дитини, тобто не відповідає чинним стандартам за міжнародним правом. На цю ситуацію вже звернула увагу Гаазька конференція — організація у сфері міжнародного приватного права, яка видала свою позицію щодо порушення. Цю позицію розділяють також інші організації, зокрема ЮНІСЕФ та Управління Верховного Комісара ООН з прав людини, які вказали, що ні депортація, ні тим паче, насильницька передача українських дітей у російські родини не відповідають Міжнародній конвенції про права дитини та міжнародному гуманітарному праву.

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Аналітика
Примусова паспортизація. Як українцям на окупованих територіях та в РФ нав’язують російське громадянство

Коаліція "Україна. П'ята ранку", до якої входить Медійна ініціатива за права людини, підготувала спільну аналітику. Мета дослідження: простежити ключові етапи та практики впровадження політики нав’язування громадянства РФ українським громадянам, а також надати правову кваліфікацію таких дій — у межах міжнародного права і в межах українського законодавства.

10 Квітня 2024

Аналітика
Зневіра чи пошук справедливості: чому потерпілі від воєнних злочинів беруть участь у судових засіданнях

Двадцятого березня МІПЛ презентувала аналітичне дослідження про правове становище, досвід і мотивацію потерпілих у справах щодо воєнних злочинів.

20 Березня 2024

Аналітика
Загибель українських військових у російському полоні — МІПЛ презентувала аналітику

Мета аналітики — наголосити на неналежному утриманні українців у російському полоні та проблемах із забезпеченням їхніх прав і притягненням до відповідальності винних у тортурах.

22 Лютого 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Війна і правосуддя
Коригування, воєнні злочини та пособництво: 39 справ щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

3 Травня 2024

Війна і правосуддя
“Всі викладали, чому я не можу?!” На Кіровоградщині суд виніс вирок чоловіку, який зняв для TikTok відео блокпоста

У Бобринецькому районному суді Кіровоградської області розглянули справу, у якій  місцевого жителя обвинувачують у перешкоджанні діяльності ЗСУ. Чоловік зняв та поширив у TikTok відео, на якому видно блокпост. Обвинувачений уклав угоду про визнання винуватості. Суд її затвердив та призначив чоловіку два роки умовно. МІПЛ розповідає, як відбулося судове засідання та що говорив підсудний.

3 Травня 2024

Війна і правосуддя
Перше рішення Верховного Суду у справі про порушення законів і звичаїв війни. Розбір аргументації

Верховний Суд розглянув апеляційну скаргу адвокатки у справі Олександра Кабашного, “військового комісара” з Криму. Його заочно засудили до 8 років ув’язнення за участь у примусових кампаніях з мобілізації кримців до російської армії, що є порушенням законів і звичаїв війни. Станом на квітень 2024 це поки єдине рішення Верховного Суду щодо воєнних злочинів.

2 Травня 2024

Більше публікацій