Send Lette
Інші воєнні злочини

Знайшли без тями на дорозі: староста Надеждівки пів року лікується після російського полону

“Прив’яжемо до БТРа і будемо тягати по всьому селу”, — залякували росіяни Олександра Івченка. В березні минулого року вони увірвалися в село Надеждівка, що на Херсонщині, і стали влаштовувати власні порядки.

Олександр Івченко — багаторічний староста Надеждівки, чоловік із проукраїнською позицією, який навіть під окупацією її не приховував. Залишався в селі і хоч уже й не мав прямих повноважень — допомагав односельцям. Внаслідок обстрілів у Надеждівці часто не було світла, траплялися прориви на водогонах — ремонтом і відновленням комунікацій займався Івченко разом із односельцями. А коли районне керівництво давало вказівку виїжджати, староста відповідав, що не може залишити своє село.

“У нас у селі був приліт, поранило одну дівчинку. Він із ще з одним чоловіком відвезли її в лікарню через всі російські блокпости”, — розповідає журналістам МІПЛ дружина пана Олександра Наталія. Зустрічаємось із нею в київській лікарні, де лікується Олександр.

Російські військові кілька разів приходили до старости, бажали поселитися в школі чи в дитячому садку. Олександр хотів зберегти майно, тому вмовив росіян не йти в навчальні заклади, а поселитися в приміщенні сільради, з якого завчасно виніс та сховав удома всі документи.

“Ці солдати постійно ходили по хатах, шукали зброю, питали, де атовці, хто проти Росії налаштований”, — розповідає Наталія.

Олександр виходив до росіян і говорив з ними. Просив не вибивати двері в хатах, не вриватися до самотніх та літніх людей. Та вони все одно йшли напролом — вривалися, вибивали, обшукували.

“Добрі” в лапках односельці розповідали, де живуть батьки атовця, чи батьки хлопців, які зараз служать, або ж де порожня хата, в якій можна поселитися, або ж з якої можна витягти щось цінне”, — розповідає Наталія.

Саме з односельцями вона пов’язує і те, що сталося 21 вересня. Тоді до двору Івченків під’їхав чорний бус із літерою Z на капоті та російськими солдатами всередині. Вони почали стукати у ворота. Коли Наталія вийшла, запитали: “Де живе голова?”

“Він тут не живе”, — відповіла Наталія, намагаючись уберегти чоловіка, оскільки цих росіян в селі вона ще не бачила і вони могли достовірно не знати адресу старости.

Та в цей момент із хати вийшов сам Олександр. Росіяни без зайвих розмов надягли йому шапку на голову, посадили в машину та сказали, що везуть у місто.

Цим містом могла бути як Білозерка, так і Херсон. Дев’ять днів Наталія шукала чоловіка і там, і там. У білозерській адміністрації один із чергових сказав жінці: “Так, був такий. На нього в селі поскаржилися, що він веде українську пропаганду”. Та де тримають Олександра, ніхто не говорив.

Лише на дев’ятий день Наталії зателефонували та сказали, що її чоловіка знайшли на вулиці між с Приощерним і Білощеркою — зв’язаного, побитого та без свідомості. Люди викликали “швидку” — чоловіка відвезли до лікарні.

Тоді у сільській лікарні вже майже не було лікарів. Залишилися лише молода лікарка-інтерн та хірург, який був на пенсії.

“Коли я приїхала до нього, я просто жахнулася. Він був на себе не схожий, дуже сильно побитий, у чужих речах, без телефона і паспорта, які йому сказали взяти з собою. Він не усвідомлював, де він і що сталося”, — розповідає Наталія.

Вона найняла приватну “швидку”, аби перевезти чоловіка до Херсона на лікування. Але там бракувало лікарів — хірургічне відділення було закрите, тому Олександра поклали в неврологію, а згодом, 24 жовтня, виписали. Хоча тоді його стан залишався тяжким.

“У лікарні ліків не було, ми діставали самі, — пригадує Наталія. — Вимушено лікували його російськими ліками, які везли з Криму. І в нього була така жахлива алергія… Лікар говорив, що українська душа не приймає російських ліків”.

Про те, що після цього Олександра таємно привезли додому, в селі ніхто не мав знати. “Ми боялися, що росіяни приїдуть і доб’ють його”, — каже Наталія.

Староста розповідав дружині, що його били електрошокером, дубинками, ногами та руками. Через це він мав багато переломів. У побитті брали участь до трьох окупантів, один із яких, за словами Олександра, українець. Чоловік навіть зміг його описати: “Молодий, із вусами, говорив, що з Запоріжжя, раніше був поліцейським”.

Та багато, каже Наталія, її чоловік говорити про тортури не може — від спогадів почувається ще гірше.

“Йому пропонували йти на співпрацю, змушували видати атовців, тих, хто передає дані про російських військових, хто це координує”, — розповідає пані Наталія.

До того ж, продовжує вона, дехто з місцевих жителів обурювалися, що Олександр Івченко як староста не видає людям російську гуманітарку. Це була принципова позиція чоловіка. “За це, — припускає Наталія, — на нього й нацькували росіян”.

Лікування вдома було для родини Івченків єдиним, але малоефективним виходом. Врятувати пана Олександра могла лише деокупація Херсона та правобережної частини області, що й сталося 10 листопада 2022 року. Олександра відразу відправили в лікарню до Миколаєва, звідти — у Вінницю, а згодом — до Києва.

У нього проблеми з пам’яттю та координацією. Від побиттів у Олександра Івченка тяжка травма голови, яка потребує довготривалого лікування та кількох хірургічних втручань. Родина намагається зробити все, аби поставити Олександра на ноги.

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Інші воєнні злочини
Москва стверджує, що не утримує в полоні українських цивільних, але лише за 15 днів травня затримала і засудила 19

Майже всю першу половину травня російські чиновники, зокрема співробітники репресивного апарату, були зайняті святкуванням радянського Дня Перемоги. Навіть у цих умовах на окупованих українських територіях і в Росії вони продовжували затримувати і засуджувати громадян України.

23 Травня 2025

Інші воєнні злочини
Росія посилила вербовку українських дітей для війни проти України

Російські спецслужби вербують українських дітей для підпалів інфраструктури і машин військових. Викритим дітям переважно інкримінують скоєння диверсії чи терористичного акту. Таку ж кваліфікацію визначають тим вербувальникам із Росії, яких ідентифікувало слідство. Втім, експерти з МГП наполягають: насправді організатори вчиняють воєнний злочин. 

4 Травня 2025

Війна і правосуддя
Реєстр збитків для України: як українцям домогтися компенсації від Росії

Реєстр збитків для України, створений за ініціативи Ради Європи, запрацював у травні 2023 року. Однак більшість категорій для подання заяв на відшкодування відкрилися нещодавно. Деякі українці дещо скептично ставляться до появи ще одного Реєстру. Медійна ініціатива за права людини роз'яснює його роботу та пояснює, чому варто подати до нього заяву.

14 Квітня 2025

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Насильницькі зникнення
Українця в Криму судять нібито за звʼязки з СБУ — йому загрожує довічне

Сергій Лихоманов народився та виріс у Полтаві, але заради роботи переїхав до Криму: працював на Ай-Петрі, у Феодосії й Севастополі, де зрештою й осів. Ще 2007 року він вийшов на пенсію, а згодом почав продавати електроприлади. Коли РФ окупувала Крим, Сергій залишився на півострові, щоб бачитися з родиною.

5 Червня 2025

Війна і правосуддя
Двоє російських суддів отримали підозру від СБУ за вироки азовцям

Служба безпеки України повідомила про підозру двом суддям Південного окружного військового суду РФ — Костянтину Простову та Сергію Образцову. Слідство вважає, що вони скоїли воєнний злочин, засудивши українських військовополонених.

4 Червня 2025

Насильницькі зникнення
Вперше до довічного: як російський суд засудив родину із Мелітополя

Південний окружний військовий суд у російському Ростові-на-Дону засудив трьох цивільних із Мелітополя Запорізької області у справі про вибухи в місті. 31-річного Артема Мурдіда до довічного ув'язнення, його цивільну дружину 28-річну Ганну Вошкодер до 20 років колонії загального режиму та 50-річну матір Ганну Мурдід — до 22 років.

4 Червня 2025

Більше публікацій