Send Lette
Військовополонені

Кетрін Бомбергер: “Критично важливо, аби процес ідентифікації зниклих безвісти ґрунтувався на аналізі ДНК”

Пошук і ідентифікація зниклих безвісти — одна з найскладніших і водночас найнеобхідніших процедур під час війни. Особливо коли в обороні країни бере участь величезна кількість населення. Найточнішим методом ідентифікації людини залишається аналіз її ДНК. Однак в умовах надінтенсивної війни Росії проти України вітчизняних потужностей для такої роботи не вистачає. Через це процес ідентифікації стає нескінченним.

Допомогти в цьому могла б Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти (МКЗБ), яка спеціалізується на ДНК-ідентифікації людей і має потужну лабораторію. Однак уряд України вже багато місяців гальмує підписання із нею угоди про співпрацю.

МІПЛ зустрілася з директоркою МКЗБ Кетрін Бомбергер, аби дізнатися, в чому причина такої затримки, на що здатна ДНК-лабораторія МКЗБ і як шукати зниклих безвісти під час війни.

Директорка МКЗБ Кетрін Бомбергер (праворуч) під час зустрічі з Оленою Бєлячковою, координаторкою груп родин полонених (МІПЛ)


МКЗБ і уряд України досі не дійшли згоди щодо співпраці. Якщо угоду підпишуть, що це дасть?

Коли ми підпишемо угоду, МКЗБ працюватиме з представниками громадянського суспільства і всіма інституціями, які відповідають за пошук та ідентифікацію зниклих безвісти в Україні. Ця робота включає розслідування, розкопки масових поховань, перепохованих поховань і братських могил для того, щоб переконатися, що вони будуть відкриті і досліджені відповідно до міжнародних стандартів. У подальшому це дасть можливість використати ці докази в міжнародних судах.

Для того щоб ці докази були релевантними, необхідно слідувати нерозривному ланцюжку, коли ми знаємо, що тіло було знайдено в певному місці, потім його передали, наприклад, у морг, там зібрали матеріали і ми знаємо, хто їх отримав. Ми також маємо бути впевнені в тому, що на цьому шляху нічого не втрачено.

Коли справа дійде до процесу ідентифікації, ми надаватимемо свою допомогу інституціям, які відповідають за ідентифікацію. Ми наголошуємо на тому, що це має бути ідентифікація на основі ДНК-аналізу. Для того щоб цей процес був цілісний, МКЗБ готова надати свої потужності, проводити ДНК-аналізи в нашій лабораторії. Саме через це ми збільшуємо потужності нашої лабораторії, аби можна було взяти більше зразків, працювати з тими, які надходять саме з України.


В Україні є ДНК-лабораторії. В чому ваша унікальність?

— На відміну від українських ДНК-лабораторій, які є достойними і потужними, наші лабораторії спеціалізуються виключно на людській ідентифікації. Це дуже важливо, тому що процес людської ідентифікації має бути відділений від усіх інших процесів. В українських лабораторіях одночасно з людською ідентифікацією проводять багато інших тестів, наприклад, роблять балістичні експертизи, працюють із речовими доказами тощо. А в лабораторії МКЗБ проводиться тільки людська ідентифікація.

Завдяки нашому досвіду роботи в інших країнах, ми навчились дуже багатьом речам, наприклад, отримувати ДНК-профіль із дуже пошкоджених решток, які, скажімо, були спалені за високих температур або оброблені хімічними речовинами. Окрема частина — це наша робота з громадськими організаціями, владою і родинами зниклих безвісти для розгортання широкомасштабної програми збору референтних зразків від живих родичів, які втратили своїх рідних або не знають їхнього місця перебування.


Про які цифри ідентифікації йде мова в контексті України?

— МКЗБ допускає, що це буде близько 100 тисяч референтних зразків, зібраних в Україні та поза її межами. Тому дуже критично, аби процес ідентифікації ґрунтувався саме на ДНК-дослідженнях.

Також МКЗБ може виступати в якості свідка, надавати свідчення в міжнародних і національних судах, які стосуються процесу ідентифікації на основі ДНК. Ми вже надали свідчення для більше ніж 35 процесів у міжнародних і національних судах.

Звісно, важлива побудова інституційної спроможності в Україні, підтримка відповідних інституцій, органів, ініціатив, відповідальних за ідентифікацію та пошук зниклих безвісти.


Якщо не вдасться підписати угоду з урядом України, що ви робитимете?

— Це вже зайняло набагато більше часу, ніж ми очікували. Але я лишаюся дуже оптимістичною з цього приводу. Немає сенсу не підписувати угоду, тому що жодна країна в світі, ані Україна, ані Нідерланди, ані Сполучені Штати Америки, не здатна самостійно впоратися з такою кількістю зниклих безвісти і з наслідками їх зникнення.

Є думка, що уряд України не хоче допускати МКЗБ до процесу пошуку зниклих безвісти та ідентифікації тіл загиблих через побоювання, що ви отримаєте доступ до реальних цифр втрат в Україні. Яка ваша позиція з цього приводу?

— Звісно, це може бути викликом. Ми цілком розуміємо ризики, пов’язані з даними і конфіденційністю щодо кількості вбитих солдат під час бойових дій. Ми усвідомлюємо ризики відносно того, що ця інформація може вийти назовні. Але коли ви стаєте партнером, це означає, що є можливість вести перемовини і врегульовувати спірні ситуації.

Насправді МКЗБ прибула в Україну на запрошення українських офіційних осіб, на запрошення Офісу Генерального прокурора. Для нас дуже дивно, що ми пропонуємо допомогу, але її не приймають. Наразі триває широкомасштабна війна, пошук і ідентифікація зниклих безвісти залишається великою проблемою. Авжеж, пізніше потреби в нашій роботі не буде, тому що Україна має власні потужності, свої ДНК-лабораторії, має фахівців. Просто масштаби їхньої завантаженості зараз нереальні і ми пропонуємо свою експертизу, свої потужності.


Чому ви настільки сильно акцентуєте увагу на ДНК-ідентифікації? 

— Тому що ідентифікація за допомогою ДНК — це інструмент беззаперечного встановлення правди. Якщо би не було процесу ідентифікації, який ґрунтується саме на ДНК, то, наприклад, в Сребрениці вдалось би зруйнувати всі докази відносно того, що це був геноцид. І неправдива інформація тоді стала б офіційною позицією і фактом.

Потрібно враховувати практичні наслідки великої кількості зниклих безвісти, тому що ми маємо справу з дезінформацією, з неправдивою інформацією, з пропагандою і використанням такої інформації в поганих цілях.


Персональна інформація, яку ви збираєте, надзвичайно чутлива. Які гарантії, що вона надійно захищена і треті особи не матимуть доступу до неї?

— Такі гарантії полягають у тому, що ми працюємо з родинами зниклих безвісти. Персональні дані їхніх референтних зразків — це ті дані, якими вони можуть ділитись із ким вважають за потрібне, і вони будуть використані тільки для ідентифікації і притягнення винних до відповідальності.

Крім того, коли ми збираємо дані від родин, вони підписують згоду. Наприклад, в Україні є випадки, коли Національна поліція зверталась до нас з проханням надати інформацію, яку МКЗБ має в своїй базі від родин зниклих безвісти. Для цього ми звернулись до родин і запитали, чи можемо передати таку інформацію.

Ми також маємо бути готовими до того, що одного дня прокурор міжнародного суду може звернутись до МКЗБ і запитати таку інформацію. Тоді ми знову повернемося до родин і запитаємо дозвіл на передачу інформації. Наша робота — це довгий шлях разом із тими людьми, які вже надали нам свої дані, і вона не закінчується на тому, що МКЗБ зібрала інформацію. Ми завжди повертаємось до родин, щоб отримати згоду і переконатися в тому, що вони не проти, що інформація буде використана на їх благо.


А як щодо захисту інформації про ідентифіковані посмертні зразки?

— Посмертні зразки ми можемо отримати тільки з дозволу влади з місць поховань або з моргу чи з братської могили, де ми беремо невеликий шматок, наприклад, кістки і вона направляється до наших експертів, які надають їй унікальний код, з яким ці рештки направляються до лабораторії. У лабораторії не знають, кому вони належать, бо у них є тільки унікальний код. Цією інформацією і цими зразками МКЗБ може ділитися тільки з Україною, яка надала до них доступ. 

Під час інтервʼю Кетрін Бомбергер демонструє ДНК-збіг між посмертним і референтним зразками, пояснюючи деталі:

— Тут міститься інформація, які референтні зразки були співвіднесені з посмертним зразком. І ще це пов’язано з місцем вчинення злочину. Тут у нас є кілька сторін: 1) родина, яка надала МКЗБ референтні зразки; 2) держава, від якої отримано зразок. Дані родини захищені. І якщо, наприклад, кістки нам надала Національна поліція, яка видала нам ордер на отримання посмертних зразків, то ми віддаємо цей звіт Національній поліції. Після цього вона має взяти цей звіт і співставити його з тілом. Вони мають підтвердити причину і характер смерті. І це обов’язок Національної поліції проінформувати родину про збіг, який стався. Через цей процес пройшли вже 30 — 50 тисяч сімей. Цей процес дуже кропіткий, складний, забирає дуже багато часу. Він включає ексгумацію тіла, відібрання посмертного зразка, інформування родини на кожному етапі цього процесу, роботу лабораторії.


Видається так, що ви дійсно добре знаєтеся на ДНК-ідентифікації, то чому, на ваш погляд, Україна й досі не уклала угоду з МКЗБ?

— Ми би хотіли зустрітися з представниками усіх українських інституцій, які включені в процес ідентифікації, зокрема з МВС і МОЗ. Тому що ми не впевнені, що вони знають, як має бути організований процес ідентифікації, як це відбувається. Вони думають, ніби все можуть. Але якщо ви декілька таких процесів запустите одночасно, це може тривати безкінечно. Натомість МКЗБ одночасно і щоденно робить 85 досліджень/кейсів.

МКЗБ має 25-річний досвід, чому б його не використати? Це не про інтелектуальні здібності українських вчених, я з ними зустрічалася, вони неймовірні і вони вміють робити ідентифікацію. Це просто про кількість випадків, які треба ідентифікувати. Ваш ворог надзвичайно жорстокий.


МКЗБ працювала на Балканах і в Сирії. Виходячи з цього досвіду, яка ваша ефективність, як її взагалі можна осягнути, наприклад, в цифрах?

— На Балканах вдалось побудувати ефективний процес, тому що там, як і в Україні, було громадянське суспільство, політична воля, міжнародний трибунал і готовність отримувати підтримку від міжнародних партнерів. В 1996 році проблема балканської війни і розпаду Югославії була в Європі на дуже високому рівні і на порядку денному. Але після того як сталося вторгнення в Україні, увага перемкнулася. Авжеж, я не хочу бути песимісткою, але це реалії, в яких ми живемо: коли щось з’являється, забувається те, що було до цього.

На жаль, у нас трохи застаріла інфографіка, але вся інформація є на нашому сайті. Наприклад, в Югославії 140 тисяч осіб було вбито. В Боснії та Герцеговині зниклих безвісти була 31 тисяча осіб. Це та кількість людей, з приводу яких вдалось встановити підзвітність (були ідентифіковані, знайдені — 70%). У Сребрениці було близько 40 тис. осіб ідентифіковано. Досягти такого результату — це безпрецедентно. В Іраку, наприклад, це неможливо зробити.

Олена Бєлячкова, координаторка груп родин полонених

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” у межах проекту “Українці в полоні: експертна підтримка держави та родин полонених”. Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду “Відродження”.

1 Коментар

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Військовополонені
Бій, про який мовчать: як у Павлівці зникли безвісти більше ста військовослужбовців

Марину, Яну, Наталю та Світлану об'єднує спільна історія: два роки тому вони востаннє розмовляли зі своїми рідними — військовослужбовцями, які зникли безвісти у боях за Павлівку Донецької області. Це сталося наприкінці жовтня — початку листопада. Така ж доля у тому місці спіткала понад сотню українських армійців. Об'єднавшись у спільноту, їхні родини шукають рідних, виходять на акції підтримки зниклих безвісти і полонених, зустрічаються з цього приводу з владою.

12 Листопада 2024

Військовополонені
Змусити Росію відпустити поранених полонених може країна-покровителька – правозахисниця

Щоб активізувати повернення важкохворих та важкопоранених військовополонених, Україна має шукати третю країну, яка б вплинула на Росію у питанні створення змішаних медичних комісій, регламентованих Женевськими конвенціями. Про це заявляє Олена Бєлячкова, координаторка груп родин полонених та зниклих безвісти МІПЛ.

5 Листопада 2024

Військовополонені
У російському полоні азовець Сергій Тарасюк заразився туберкульозом: його стан критичний

Завдяки випадковій фотографії у соцмережах дружина Сергія Тарасюка дізналася страшну правду про полон чоловіка. Більше двох років його утримують у нелюдських умовах. Стан здоров’я 58-річного азовця критичний. За останньою інформацією, Тарасюк перебуває у СІЗО № 2 міста Камишин Волгоградської області.

18 Жовтня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Адвокація
Чи можуть незахідні країни сприяти відновленню ефективності міжнародних організацій: результати панельної дискусії Crimea Global 2024

У межах Другої міжнародної конференції “Crimea Global. Understanding Ukraine through the South” відбулася друга панельна дискусія “Подолання кризи: роль країн Азії, Африки та Латинської Америки у відновленні ефективності міжнародних організацій та їхньої гуманітарної місії”.

22 Листопада 2024

Війна і правосуддя
Проведення окупантів на ТЕС, вербування матроса та заклик до геноциду: 77 справ щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує стежити за найрезонанснішими справами війни, які розглядають українські суди. Мова йде про воєнні злочини, колабораціонізм, державну зраду, несанкціоноване поширення інформації про ЗСУ та глорифікацію Росії.

22 Листопада 2024

Адвокація
Україна та незахідні країни мають багато спільних викликів, пов’язаних з Росією — Ольга Решетилова на відкритті Crimea Global

Виклики, що стоять перед Україною та незахідними країнами у зв’язку з Російською агресією багато у чому перетинаються. Про це сказала Ольга Решетилова, голова Медійної ініціативи за права людини, під час свого виступу на відкритті Другої міжнародної конференції «Crimea Global. Understanding Ukraine through the South».

22 Листопада 2024

Більше публікацій