Довічне ув’язнення за розстріл цивільних та обмеження волі за глорифікацію Росії. Аналізуємо важливі рішення у справах війни
У квітні в реєстрі судових рішень з’явилося 49 вироків у справах, пов’язаних із війною. МІПЛ розповідає, чим завершились найрезонансніші справи, за якими ми стежили. Також чимало вироків є за статтею про виправдання збройної агресії РФ. У більшості із них обвинувачені уклали угоду про визнання винуватості та отримали умовний термін. Однак в одному такому випадку фігурант отримав пів року обмеження волі.
Розстріл машини з цивільними на Чернігівщині
Колегія суддів Ічнянського районного суду Чернігівської області призначила довічне позбавлення волі Олександру Карпову, молодшому сержанту збройних сил РФ. Суд визнав його винним за ч. 2 ст. 438 ККУ — порушення законів і звичаїв війни.
Олександр Карпов. Скрин з сайту МВС
Як ідеться у вироку від 26 квітня, 25-річний Карпов, уродженець міста Узлова Тульської області РФ, займав посаду командира відділення, санітара медичної роти приймально-сортувального взводу, мав займатися евакуацією поранених. Служив у 1-му танковому полку 2-ї Таманської мотострілецької дивізії. У лютому 2022 року зі своїм підрозділом вдерся на територію України.
Ввечері 26 лютого росіянин разом із іншими військовослужбовцями РФ розстріляли у селі Крупичполе Чернігівської області автомобіль ВАЗ-2109. Згідно з вироком, у ній перебувало четверо цивільних. Пасажирка машини загинула. Водій та ще одна пасажирка отримали вогнепальні поранення.
Крупичполе на Чернігівщині після відступу росіян. Фото: Суспільне Чернігів
Потерпіла в суді розповіла, що того вечора разом із чоловіком, батьком і матір’ю їхала через Кручиполе до Фастівців. За кермом перебував батько, мати сиділа на передньому пасажирському сидінні, а вона з чоловіком — позаду. На перехресті вони побачили, як у бік їхнього авто засвітились ліхтарі. Під’їхавши ближче вони зрозуміли, що це були російські військові. Один із них гукнув: “Стій!” Коли зупинилися, військовий почав стріляти.
Її батько розповів, що зупинив авто, світло з російського бронетранспортера більше не засліплювало його і він роздивився того, хто почав стріляти. Стріляли й інші військовослужбовці. Після того як обстріл закінчився, постраждалі вдали, ніби мертві. У цей час підійшов ще якийсь військовослужбовець, посвітив ліхтарем у салон і сказав: “Навіщо стріляв? Чотири трупи”. Внаслідок обстрілу дружина водія загинула.
Олександр Карпов. Фото: Чернігівська облпрокуратура
Потерпілі впізнали нападника за фото. Також у справі провели слідчий експеримент. На місце, де зі слів потерпілих перебував БТР, поставили вантажний автомобіль ЗІЛ, а на його даху встановили фару. За 15 метрів розмістили ВАЗ та з допомогою понятих перевіряли, чи могли з такої відстані потерпілі впізнати нападника. Експеримент показав, що статисти можуть розгледіти обличчя того, хто перебував на бетеері. Серед доказів були й відомості про телефонні з’єднання обвинуваченого, які показали, що впродовж лютого-березня він міг перебувати на території Ічнянського району Чернігівської області.
Адвокат обвинуваченого наполягав на недоведеності вини свого підзахисного, втім суд визнав Карпова винним. Справа розглядалась заочно. Вирок набере чинності після закінчення терміну на оскарження.
Взяв у полон цивільного і погрожував зброєю
До 11 років позбавлення волі Макарівський райсуд Київської області засудив 31-річного Олексія Халудорова, командира танку 5-ї окремої гвардійської танкової Тацинської бригади Червоного прапора ордена Суворова (5 ОТБр) з Бурятії. Суд визнав його винним за ч. 1 ст. 438 ККУ — порушення законів і звичаїв війни — через жорстоке поводження з цивільними.
Олексій Халудоров. Скрин з сайту МВС
Як ідеться у вироку від 20 квітня, обвинувачений перетнув державний кордон України в районі міста Прип`ять Київської області 24 лютого 2022 року. Невдовзі поблизу села Копилів його підрозділ розбили ЗСУ, а Халудоров утік до лісу.
Другого березня він пробрався до ферми у Макарівській громаді, де затримав охоронця. Погрожуючи автоматом військовослужбовець ЗС РФ змушував чоловіка допомагати йому переховуватись. Також він відібрав у охоронця ферми телефон, годинник, гроші та документи. При цьому знущався з нього, знімав зброю із запобіжника та наставляв на чоловіка, погрожуючи розстрілом. За два дні Халудоров вирішив йти до свого підрозділу, тому наказав потерпілому показати дорогу. Однак чоловіку вдалося втекти.
Потерпілий на суді засвідчив, що чув, як Халудоров телефонував командиру і той наказав вбити полоненого. Також він повідомив, що російський військовослужбовець три рази наставляв на нього зброю. Потерпілий запам’ятав імʼя нападника і впізнав його на фото.
Директор ферми повідомив суду, що просив охоронця підготувати авто для потреб ЗСУ. Проте коли представники ТРО прибули на підприємство, там нікого не було. Згодом він дізнався, що чоловік потрапив у полон.
На суді дослідили матеріали з соцмереж обвинуваченого, за якими його ідентифікували. Також переглянули дані телефонних з’єднань, які свідчать, що Халудоров у той період перебував на Київщині. Серед доказів було відео з камери спостереження на фермі. Вона зафіксувала перебування Халудорова на фермі і те, що він зі зброєю ходив позаду охоронця.
Суд узяв до уваги вказані докази й визнав Халудорова винним у порушенні законів і звичаїв війни. У справі здійснювалося спеціальне судове провадження. Відбувати строк він буде в разі затримання.
Вибивали зізнання про ЗСУ
Чернігівський райсуд Чернігівської області заочно засудив за порушення законів і звичаїв війни російських військових Дмитра Маховського, який родом sз Брянської області РФ, та Шивита Донгака з Республіки Тива.
Як ідеться у вироку від 27 квітня, на початку березня 2022 року підрозділ російських військ зайшов на територію села Слобода Чернігівського району. Там вони викрали місцевого жителя й привезли його в магазин, де перебували інші військові. Маховський почав бити потерпілого держаком від лопати й вимагати свідчення про розташування ЗСУ. Надалі він наказав підлеглим продовжувати биття затриманого. Шивит Донгак на виконання наказу бив цивільного ногами по нирках, прикладом автомата завдав два удари у вухо та потилицю.
Дмитро Маховський і Шивит Донгак. Фото Slidstvo.Info
Не отримавши свідчень, Маховський повернувся й продовжив бити чоловіка металевою ніжкою від стільця, погрожуючи вбивством та розправою над його дружиною і сином. Потім він вивів полоненого на вулицю, облив легкозаймистою речовиною і погрожував підпалити.
Потерпілий на суді розповів, що після побиття командир наказав іншим військовим поставити його до стінки та розстріляти. Але один із них сказав, що у беззбройного стріляти не буде. Зрештою затриманого кинули до сараю біля магазину, згодом туди привели ще двох місцевих жителів. Наступного дня у селищі був обстріл, унаслідок якого частина сараю обвалилася, тому чоловік зміг втекти.
Потерпілий упізнав за фото нападників, а також визначив, що Маховський був їхнім командиром.
Свідок, місцевий житель, якого разом із батьком кинули до того ж сараю, розповів, що бачив потерпілого, що він був дуже побитий російськими військовими.
Серед доказів, які дослідив суд, були матеріали оперативного підрозділу, який встановив особи російських військових, відомості з їхніх соцмереж, що дозволили ідентифікувати обвинувачених. Слідство встановило, що Маховський та Донгак могли входити до БТГ 228-го мотострілецького полку з танковою ротою 35-ї окремої мотострілецької бригади 41-ї армії РФ.
Суд визнав докази достатніми та визнав військовослужбовців РФ винними у порушенні законів і звичаїв війни, вчиненому за попередньою змовою. Маховському суд присудив 11 з половиною років позбавлення волі, Донгаку — 11 років. Відбувати покарання вони будуть у разі затримання.
“Буча — такой фейк”
Залізничний районний суд Львова 12 квітня засудив місцевого жителя за ч. 1 ст. 436-2 КК України — виправдання збройної агресії РФ. Обвинувачений живе у Львові, має українське громадянство, вищу освіту, працював на прийомі товару в одній із найбільших мереж супермаркетів, за національністю — росіянин.
Залізничний райсуд Льова. Фото з сайту суду
Слідство зафіксувало, що у квітні 2022 року під час телефонних розмов зі знайомим обвинувачений виправдовував агресію РФ.
Зокрема заявляв:
- “Там два слова всего есть — демилитаризация и денацификация. Ну, если б это была война. Если б это была война, то тогда б объявили войну Украине, правильно”;
- “Дебилы/Вы свои дома разбомбили!”;
- “… Буча — это такой же фейк, как и все твои остальные эти…”;
- “Нет, ну, так это война, по-любому кто-то гибнет. Нет, так это любая, любая операция, если войсковая группа, то она так и происходит. Потом идет массированная бомбардировка с уничтожением всех, а не выборочная где-то там, а потом идет массированное наступление со всех сторон. Тут ничего подобного нет”;
- “… Я, например, не понимаю, почему нельзя было пару ракет запустить в Жешув, да, в польский, и там накрыть С-300, а не ждать ее, пока она приедет в Днепропетровск и в Днепропетровске ее бахнуть. Я бы в Жешуве бахнул”.
Експертиза встановила, що в цих висловлюваннях присутнє заперечення та виправдання агресії РФ.
Обвинувачений на суді вину не визнав, пояснив, що випадково став громадянином України, оскільки його країна розвалилась. На його думку, України ніколи не існувало. Він підтвердив свої висловлювання, однак не погодився із законом, на підставі якого його обвинуватили. Мовляв, Україна для нього не держава. Твердив, що Росію на повномасштабну війну проти України спровокували, а Захід воює українцями за свої ж інтереси, які спрямовані проти Росії. Заявив, що українців як нації не існує, а росіяни — це брати. На його думку, “Україна повинна бути позбавлена зброї, а чинну владу потрібно усунути фізично, оскільки вона псує життя людей”. Злочини у Бучі та в інших деокупованих містах України назвав фейком, стверджував, що росіяни на таке не здатні.
Свідок, який є сусідом обвинуваченого, розповів, що з початку вторгнення РФ пішов у місцеву ТРО. Він дізнався, що правоохоронці шукають осіб, які можуть співпрацювати з ворогом. Тому, знаючи що його знайомий дотримувався антиукраїнської позиції, записав розмову із ним та передав її в СБУ.
Суд визнав чоловіка винним та ухвалив йому покарання у вигляді шести місяців арешту.
Анастасія Зубова, журналістка МІПЛ
