Send Lette
Війна і правосуддя

Без адвокатів і свідків. Як Росія нехтує правом увʼязнених українців на справедливий суд і чим це закінчиться для країни-агресорки

На початку розмови Максим Тимочко, офіцер відділу міжнародного права Міністерства оборони України, пропонує повернутися в минуле на 80 років, аби згадати Justice Trial — cуд над юристами (ще відомий як “суд над суддями”) під час Нюрнберзького процесу у 1947 році.

Ця справа стосувалась суддів, прокурорів і працівників Міністерства юстиції Третього Рейху. Якщо перших судили за участь у несправедливих судових процесах, то представники нацистського Мінюсту постали перед судом за те, що організували спотворену систему правосуддя, яка використовувала судову владу як інструмент поневолення, тортур і винищення людей. Саме під час цього процесу виголосили відому фразу щодо обвинувачених: “Під тогою юриста був прихований кастет убивці”.

“По суті, Justice Trial є однією з перших справ, де постало питання позбавлення гарантій справедливого суду як міжнародного злочину. Історія, на жаль, повторюється. Попри те що з того часу минуло багато років, ми згадуємо цю справу в контексті агресії Росії проти України, говорячи про відповідальність як окремих суддів і прокурорів, так і тих посадовців держави-агресорки, які сформували репресивну судову систему на окупованих територіях”, — наголошує Тимочко.     

Залиш все, як було до війни

Які, на ваш погляд, ключові критерії справедливого правосуддя? 

— Сьогоднішнє розуміння справедливого суду — це категорії світового правопорядку, встановленого після Другої світової війни. У 1945 році створюється ООН і приймається Статут ООН як фундамент, який сформував правовідносини всередині й за межами держав. У 1948-му Генасамблея ООН ухвалює Загальну декларацію прав людини. Наступного року — Женевські конвенції. Потім, у 1950 році, в Раді Європи приймають Європейську конвенцію з прав людини, яка дасть початок Європейському суду з прав людини. Трохи згодом, у 1966-му, в системі ООН приймається Пакт про громадянські і політичні права

У кожному з цих фундаментальних міжнародних договорів йдеться про право на справедливий суд. Тому коли ми говоримо про критерії, то маємо спиратися саме на ці документи.

Критерії справедливого правосуддя в сучасному світі визначають Статут ООН, Загальна декларація прав людини, Женевські конвенції, Європейська конвенція з прав людини та Пакт про громадянські і політичні права

Гарантії справедливого суду можна поділити на два основні типи. 

Перший — інституційні гарантії. Це означає, що суд має бути належним чином сформований та організований. Він повинен бути неупередженим, незалежним та встановлений законом. І в жодному разі не може залежати від інших гілок влади, зокрема виконавчої (як це було у згаданому Justice Trial). 

Другий тип — процесуальні гарантії. Тут ми говоримо про змагальність судового процесу, рівність сторін, право на захисника, презумпцію невинуватості, право ознайомитися зі звинуваченням, можливість ставити питання свідкам обвинувачення, публічність судового розгляду тощо. Тобто це такий інструментарій, яким людина може скористатись для заперечення обвинувачень, висунутих проти неї. 

Головна ідея цих гарантій — забезпечити особу важелями проти свавілля держави.

Чому судові процеси в РФ та на окупованих нею територіях України проти українських громадян не підпадають під категорію справедливих?

— Тому що вся судова система створена хибно і перетворилась на репресивний механізм проти ворогів окупаційної влади. Але спробуємо розібратись покроково.

Це може сприйматись неоднозначно, та з позиції міжнародного права суд на окупованих територіях не є апріорі незаконним. Більше того, міжнародне право зобов’язує окупаційну владу забезпечити справедливе правосуддя на контрольованих нею територіях.

У Женевській конвенції 1949 року щодо захисту цивільного населення значна увага приділена формуванню правопорядку і судової системи на окупованій території. В основі цього лежить принцип status quo ante bellum, тобто “залиш все так, як було до війни”.

На практиці це означає, що Росія мала б залишити в силі кримінальне законодавство та судову систему України на окупованих територіях. Але Росія свідомо ігнорує закони та звичаї війни і не визнає свої обов’язки держави-окупантки. Натомість вона анексувала окуповані території, що ще більше обтяжує її відповідальність. 

Максим Тимочко, офіцер відділу міжнародного права Міністерства оборони України. Фото: Віктор Ковальчук

Існують обґрунтовані сумніви щодо законності сформованих Росією судів і взагалі здатності цієї системи бути незалежною та неупередженою. До речі, формування “судів” на території ОРДЛО з 2014 року взагалі здійснювалось “виконавчою владою” квазіреспублік. Про яку незалежність цих “судів” тоді можна говорити? І як сприймати тотальну відмову російських судів в принципі застосовувати міжнародне гуманітарного право у справах щодо полонених і цивільних?

Багато хто з заарештованих навіть не знає, у чому їх звинувачують. Наявні численні випадки, коли увʼязнені можуть лише чути назви якихось статей, але не мають жодного доступу до своєї справи. Хіба в таких умовах можливо підготувати власний захист?

Зона безправʼя

На окупованих територіях України Росія затримує людей без дотримання належних правових процедур. Як би ви охарактеризували такі дії?

Окуповані території є зоною безправʼя. Всі ув’язнення відбуваються зазвичай навіть без втручання судових органів. І це говорить про певну тактику Росії. Коли їй потрібно щось легалізувати та використати суд як інструмент для цього, то вона його відразу залучає. Коли ж хоче буквально знищити якусь людину, то для цього їй жоден суд не потрібен. 

Ув’язнення особи без причини за визначенням є воєнним злочином. У статті 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС) йдеться як про позбавлення людини права на справедливий суд, так і про позбавлення захищеної особи свободи.

Але ж військових, наприклад, можна позбавляти свободи.

— Так, і для цього навіть суд не є обовʼязковим. Однак військовополонені не можуть перебувати у загальних місцях увʼязнення, для них мають створюватися офіційні табори утримання. Що ж роблять росіяни? Вони сприймають українських військових як злочинців, тримають їх у в’язницях. 

Водночас просто так затримати цивільну людину окупант не може. Для цього мають бути законні підстави, мають відбуватися правові процедури, це має бути задокументовано. А коли цього немає, то це яскравий приклад незаконного позбавлення свободи.

Зі свідчень потерпілих МІПЛ відомо, що цивільне населення на окупованих територіях України затримують, зокрема, представники ФСБ

Якщо зануритися всередину цих кейсів, то побачимо масові порушення процесуальних гарантій, які стосуються адвокатів і рівності процесу. Порушення, наприклад, відбувається, коли обвинувачення надає суду докази, а підзахисного обмежують в цьому праві. Або ж коли суд “заплющує очі” на важливі аргументи, які спростовують доводи обвинувачення. 

Згадаймо також презумпцію невинуватості. Ті відео, де українських військових змушують визнавати якісь “злочини” навіть до судового процесу, ворог знімає з однією метою — створити уявлення, що вони спіймали “злочинця”. Однак це порушує презумпцію невинуватості цієї людини, адже лише компетентний суд уповноважений встановити вину.

Якщо говорити про інтеграцію квазіправових систем так званих “ЛНР” і “ДНР” у російське правове поле, то як це в цілому впливає на тамтешні судові процеси проти українських військовополонених і цивільних заручників?

— Суттєво нічого не змінилось. Ситуація ані для цивільних громадян, ані для полонених не покращилась. Основна відмінність — це те, що “судді” так званих “ДНР” і “ЛНР” почали виносити рішення іменем Російської Федерації, а не своїх квазіреспублік. Що, власне, зробила Росія? Вона поширила дію свого законодавства на ці території, включила їх у свою Конституцію.

Що це змінює для самих увʼязнених?

— Для людини, можливо, нічого не змінює. Але за міжнародним гуманітарним правом такі судові процеси не повинні здійснюватись за межами окупованих територій. Таке примусове переміщення може розцінюватися як воєнний злочин. 

Російська влада впроваджує політику колонізації: вона переміщує власних громадян на окуповані території і навпаки — переселяє українців за межі цих регіонів. Йдеться про заміщення населення.

Максим Тимочко каже, що незаконні затримання та засудження цивільного населення на окупованих територіях України це складова політики колонізації, яку запроваджує там Росія. Фото: Віктор Ковальчук

І суди вони теж використовують, зокрема, для реалізації цієї політики колонізації: беруть людину з окупованих територій і увʼязнюють її умовно на десять років десь у Росії.

Ви вже згадували про право на адвоката, яке також є одним із критеріїв справедливого суду. Однак Росія здебільшого нехтує ним: у громадян України або немає захисників, або вони суто формальні, або в суді не забезпечують перекладу. Які наслідки це має для справедливого суду та обвинувачених осіб?

— Справедливість судового процесу ми зазвичай можемо оцінити лише по його завершенню. Хоча з цього правила є винятки. Коли людину, наприклад, роками тримають під вартою, як це часто відбувається на окупованих територіях, без права на судовий перегляд запобіжного заходу та в порушення розумних строків судового розгляду, то в цьому випадку нам не потрібно чекати вироку, щоб констатувати порушення права на справедливий суд.

Відсутність адвоката, звісно, може суттєво вплинути на справедливість процесу в цілому. Затриманий громадянин повинен мати право обрати захисника, якому він довіряє і який дотримуватиметься адвокатської таємниці. Якщо ж адвокат призначається державою, займає пасивну позицію в судовому процесі й виконує лише номінальну функцію, то цього точно недостатньо для захисту людини.

Утім такі адвокати нерідко перетворюються на обвинувачувачів. 

— Так, мені згадуються випадки, коли на окупованих частинах Донецької і Луганської областей працювали “адвокати”, які виступали “другими прокурорами”. Їхня робота часом полягала у тому, щоб схилити увʼязненого до визнання провини. В цілому ж, у справах, які стосуються війни, адвокати часто є “переговорниками” — передають інформацію родичам увʼязненого, часто саме вони є єдиними провідниками ув’язненого із зовнішнім світом. Це дозволяє родичам отримувати інформацію про його фізичний і психологічний стан.

Судове засідання в одному з судів Російської Федерації

Багато українських військовиків під час “судових засідань” в РФ чи на окупованих територіях навіть не знають про те, що мають гарантії імунітету комбатанта, що вони є військовополоненими. Ми зі свого боку ведемо роз’яснювальну роботу з військовими, доносимо до них інформацію, що вони повинні говорити в тих чи інших випадках, особливо якщо ці процеси стають хоч трошки медійними.

Які ви бачите можливості забезпечення справедливого правосуддя щодо громадян України на окупованих територіях і в Росії? І чи можливо це взагалі?

— Думаю, що це неможливо. Тому що Росія не може відійти від своєї загальної політики знищення України та українців. Для того, щоб забезпечити справедливий суд, треба застосувати міжнародне гуманітарне право на окупованих територіях. Росія цього не зробить, бо вона вже визнала їх своїми та закріпила це Конституцією. Ми бачимо повне ігнорування Росією міжнародного права. Вона не визнає ані Женевських конвенцій, ані Європейської конвенції з прав людини.

Репресивна машина РФ набрала таких обертів, що її неможливо зупинити. Колись вона впаде у прірву та припинить своє існування, як припиняють існування всі імперії зла. Питання лише в тому, коли це станеться.

Зараз судді, прокурори, слідчі, які здійснюють брудну роботу з переслідування наших громадян, почуваються абсолютно безкарно. Саме тому Україна та її громадяни, які роками незаконно утримуються у російських в’язницях, потребують нових ордерів на арешт від МКС.

Ми маємо усвідомити, що сьогодні наша держава ніяк не може забезпечити справедливий суд в РФ, у нас для цього об’єктивно немає інструментів. Ми лише можемо збільшити зусилля для міжнародного тиску, запровадження санкцій, документування порушень, а також міркувати над тим, що взагалі робитимемо з тими судовими процесами, які відбулися на окупованих територіях, починаючи з 2014 року.

Їхня мета — помститися

У червні 2023 року в Ростові-на-Дону почали слухати справу щодо 22 українських військовослужбовців з “Азову”, яких звинувачують у терористичній діяльності проти Росії. Чому, на ваш погляд, в РФ обрали саме таку кваліфікацію?

— “Азов” визнали терористичною організацією здебільшого лише через те, що вони належать до Сил оборони України. І основна мета [росіян] — використати “Азов” та інших захисників України для поширення свого міфу про так званих “терористів”, “неонацистів”, “екстремістів”.

Російська влада не має права судити військовослужбовців “Азову” за цими обвинуваченнями. Згідно з міжнародним правом, вони є комбатантами і у випадку потрапляння в полон користуються імунітетом комбатанта — правом не бути судимими за участь у бойових діях.

Під час останніх “судів” над азовцями на окупованих територіях Донецької області вже обрали іншу стратегію — їх звинувачують не у тероризмі, а в нібито обстрілі цивільної інфраструктури і житлових будинків. Як ви пояснюєте таку зміну?

— Вважаю, що це прояв юридичної війни. Ймовірно, коли росіяни судили “азовців” як терористів, то зрозуміли безглуздість та слабкість своєї позиції. Але якщо судити наших бійців за те, що вони нібито вчиняють воєнні злочини, то це створюватиме певну противагу [Україні] на міжнародному рівні в майбутніх процесах над воєнними злочинцями. Таким чином вони, напевно, хочуть показати, що воєнні злочини під час цієї війни вчиняють не тільки росіяни, але й українські військові. Що “не все так однозначно”, розумієте? Але потрібно пам’ятати, що ці звинувачення фальсифікуються російською владою. 

Суд над азовцями в Росії. Фото: АР

Сьогодні воєнний злочин як порушення права на справедливий суд є сірою зоною Міжнародного кримінального права. Чому так сталося?

— Цей злочин складно розслідувати та довести. У світі дуже мало справ про порушення права на справедливий суд як злочину. Можемо згадати поодинокі випадки в Надзвичайних палатах у судах Камбоджі щодо режиму Червоних Кхмерів. Ще одним прикладом є справа Аль-Хасана в МКС [громадянин Малі Аль Хасан Аг Абдул-Азіз працював в “Ісламському суді” в Тімбукту та був причетний до переслідування мирних жителів за релігійною ознакою, а також у проведенні політики примусових шлюбів]. Була низка справ по завершенню Другої світової війни, зокрема Justice Trial у ході подальших Нюрнберзьких процесів. Тобто мало судової практики та дороговказів, необхідних слідчим, прокурорам і суддям. Розслідування таких справ — це колосальна робота правоохоронців і самих людей, які стали жертвами подібних процесів.

Тоді чи є в України взагалі шанс винести ці справи на міжнародний рівень і отримати позитивний результат?

— Я вважаю, що так. Раніше у своїх звітах Офіс прокурора МКС уже відзначив, що на території України, ймовірно, вчинені злочини у вигляді позбавлення права на справедливий суд. І це важливий меседж від прокурора. Хоча у звітах йшлося про окупований Кримський півострів (згадаймо численні випадки переслідування українських громадян, які не погодились із окупаційним режимом), я впевнений, що прокурор МКС володіє інформацією про аналогічні злочини й на інших окупованих Росією територіях.

Тимочко вважає, що задача українського суспільства — не допустити, щоб злочини Росії зникли із порядку денного правосуддя. Фото: Віктор Ковальчук

Наше завдання — не допустити, щоб цей злочин зник із порядку денного міжнародного і національного правосуддя.

У чому зацікавленість МКС?

— Думаю, розслідування таких злочинів матиме позитивний ефект для репутації МКС. По-перше, суд отримає можливість розвинути практику в цьому питанні. Це будуть перші справи МКС, де право на справедливий суд розглядатиметься в контексті війни між двома державами. По-друге, МКС матиме змогу на весь світ заявити про роль суду, суддів та інших юристів у війнах і нагадати, що всі ці свавільні, політичні, незаконні судові процеси, зневага до міжнародного права, вироки, засновані на тортурах над військовополоненими та цивільними громадянами, не залишаться поза увагою і що Justice Trial може повторитися. 

Однак у нас є невиконані домашні завдання — ми досі не ратифікували Римський статут МКС. У першу чергу це неправильно відносно нашого суспільства, це неповага до жертв міжнародних злочинів. Ми всі хочемо бачити Путіна в Гаазі, але при цьому не ратифікуємо міжнародний договір, який є основою для цього.

Євгенія Корольова, журналістка МІПЛ

Цей матеріал підготовлено за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів.

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Війна і правосуддя
“Я не асоціююся з підзахисним — я потрібна для балансу правосуддя і справедливості”, — адвокатка російських військових

Юлія Шуляк — українська адвокатка, яка представляє в суді російських військових, яких обвинувачують у воєнних злочинах. В інтерв’ю МІПЛ адвокатка розповідає про досвід роботи з воєнними злочинами, виклики заочного процесу, вплив міжнародного освітнього проєкту на її бачення власної роботи та суспільний осуд.

19 Липня 2024

Війна і правосуддя
Роздроблені справи як системна проблема. МІПЛ проаналізувала останні судові вироки росіянам за воєнні злочини

Порівняно з попередніми вироками, у червневих судді скорочували контекстуальну частину, яка підтверджує, що злочин скоїли в умовах війни. Читати та розуміти такі вироки значно простіше. Водночас помітна системна проблема — кожен вирок здебільшого присвячений одному обвинуваченому, хоча злочин вчинили кілька людей. Детальніше — в аналітиці МІПЛ. 

18 Липня 2024

Війна і правосуддя
У Миколаєві засудили студента, який за “донати” на комп’ютерну гру повідомляв росіянам розташування ЗСУ

У Центральному районному суді Миколаєва розглянули справу 21-річного Ростислава Савченка, який, за даними обвинувачення, допомагав представнику Росії перевіряти, де базуються українські військові. Підсудний провину визнав частково, йому присудили ув’язнення. МІПЛ побувала на судовому засіданні, де досліджували переписку обвинуваченого з представником РФ, та розповідає про справу.

16 Липня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Війна і правосуддя
“Я не асоціююся з підзахисним — я потрібна для балансу правосуддя і справедливості”, — адвокатка російських військових

Юлія Шуляк — українська адвокатка, яка представляє в суді російських військових, яких обвинувачують у воєнних злочинах. В інтерв’ю МІПЛ адвокатка розповідає про досвід роботи з воєнними злочинами, виклики заочного процесу, вплив міжнародного освітнього проєкту на її бачення власної роботи та суспільний осуд.

19 Липня 2024

Війна і правосуддя
Роздроблені справи як системна проблема. МІПЛ проаналізувала останні судові вироки росіянам за воєнні злочини

Порівняно з попередніми вироками, у червневих судді скорочували контекстуальну частину, яка підтверджує, що злочин скоїли в умовах війни. Читати та розуміти такі вироки значно простіше. Водночас помітна системна проблема — кожен вирок здебільшого присвячений одному обвинуваченому, хоча злочин вчинили кілька людей. Детальніше — в аналітиці МІПЛ. 

18 Липня 2024

Аналітика
Катування українців — це державна політика Росії. Правозахисники розкрили нові подробиці жорстоких тортур цивільних

Систематичні та поширені практики свавільних затримань, катувань, насильницьких зникнень, сексуального насильства, фільтрації та пов'язаних з ними злочинів проти українських цивільних осіб на підконтрольних Росії територіях можуть становити злочини проти людяності.

18 Липня 2024

Більше публікацій