Інші воєнні злочини

«Броня» дозволив»: історія виживання в окупованому Високопіллі

Високопілля на Херсонщині було в окупації з середини березня до початку вересня 2022 року. Весь цей час у селищі перебували місцеві. Деяким нікуди було їхати, інші не встигли вчасно залишити окуповану територію. Люди розповідають, що представники окупаційних військ тероризували місцеве населення, забирали майно, документи.

Під час однієї з польових місій журналісти МІПЛ побували у Високопіллі, записали свідчення місцевих. Зокрема, Ірини, яка просила не згадувати її прізвище з міркувань безпеки. Вона називає позивний людини, яка тривалий час контролювала населений пункт – «Броня».


«Стріляв по жінці, яка втікала»

«Вони зайшли 14 березня. Величезна колона російських військ. Ми бачили, як вони рухалися трасою, рили окопи біля неї, ставили свої міномети. А потім пішли селом…

Майже два тижні ми сиділи у своїх домівках і не насмілювалися показати носа на вулицю. Моєму сину Сергію тоді було 17 років. У нього тут був друг, Артем. Звісно, хлопцям хотілося поспілкуватися, і він пішов до друга з ночівлею. Той жив на нашій вулиці. Я всю ніч не спала, ніби відчувала, що щось погане станеться. І зранку дізналася, що хлопці поранені», – говорить Ірина.

Один із будинків у Високопіллі після деокупації. Фото – МІПЛ, Віктор Ковальчук

Це було 24 березня. Росіяни, зі слів жінки, святкували місяць від початку війни. 

«Чи як вони казали: «Спеціальної військової операції». Напилися і почали ходити по хатах, чіплятися до людей, – продовжує Ірина. – Прийшли до сусідки Артема. Спочатку їх було двоє, а потім лишився один. Домагався до неї. Кричав: «Дівчину мені давай! Скільки тобі років?» Вона каже: «50». Він каже: «Ти стара для мене». А потім, коли вийшов у двір, сусідка почала втікати з будинку. І цей росіянин схопив автомат і почав по ній стріляти. Так вийшло, що вона бігла в напрямку двору, де був мій син із другом. Сергію куля влучила в руку, а Артему – в спину. Жінка, на щастя, вижила – по ній він не влучив. Вона потім виїхала з Високопілля». 

Російський сухпай, залишений військовими окупаційних військ в одному з приміщень Високопілля. Фото – МІПЛ, Віктор Ковальчук


«Другий обстріл за три дні»

Жінка розповідає, як самостійно обробляла хлопцям рани, бо лікаря поряд не було: «Посадили у машину і повезли в Велику Олександрівку, за 30 км від Високопілля. Там у лікарні їх прийняв хірург. Але ми вимушені були залишити хлопців у лікарні, бо була комендантська година і нам сказали повертатися. Два дні ми не знали, що з дітьми… (Ірина робить паузу, приборкує сльози). Потім нам повідомили, що добрі люди вивезли хлопців до Архангельського. Це поруч, кілометрів 10. І нам потрібно було просто забрати їх звідти. Я пішла на блокпост і вмовляла нас випустити до Архангельського. Тоді росіяни майже нікого не випускали. Зрештою, ми виїхали».

Ірина каже, що до Архангельського проїхали без проблем. Але коли поверталися, побачили на узбіччі колону російської техніки.

«За кермом нашої автівки – мій старший син. Я кажу: «Синок, не їдь сильно». Проїхали. Але побачили, що за нами почав їхати білий бусик із намальованими літерами «Z», – продовжує вона. 

Росіяни забирали у місцевих машини та малювали на них літери «Z». Фото – МІПЛ, Віктор Ковальчук

З машини вистрибнув чоловік у військовій формі. Відстань від нього до машини Ірини з синами була приблизно сто метрів. «Починають стріляти по нашій машині. Я боялася повернутися назад, думала, що наші діти мертві. Я бачила їхні перелякані очі. Це для них був другий обстріл за три дні… Але бог не покинув нас. Ми зупинилися. Я вийшла з машини, бо на хлопців росіяни завжди реагували неадекватно, особливо на молодих. Починали до них чіплятися. Я показала усі документи, сказала, що хлопці поранені. Вони довго вивчали ці документи, розповідали, що ми маємо попереджати на посту, що їхатимемо. Тоді було таке враження, що кожен там встановлює свої правила. Зрештою, нас відпустили і ми поїхали далі», – розповідає Ірина з Високопілля. 

У її сина куля так і залишилась у руці, її одразу не змогли дістати. «Хірург просто поставив дренаж. У такому стані ми й забирали хлопців», – уточнює жінка.

Молодша донька Ірини біля автомобіля своєї родини. Фото – МІПЛ, Віктор Ковальчук


«Про «Броню», мабуть, чули всі»

«Ми поїхали далі. Проїхали метрів сто, бачимо: за нами танк їде, а за ним — ще одна машина — здоровенний джип. Знову зупиняють, перевіряють документи. Ми всі знервовані і перелякані. Просимо відпустити нас, аби ми довезли дітей додому. І один із росіян говорить: «Гаразд, скажете, що «Броня» дозволив їхати».

Цікаво, що саме цей позивний журналісти МІПЛ уже чули в інших населених пунктах Херсонщини. Ймовірно, він належить одному з командирів окупаційних військ. 

На запитання, хто такий «Броня», Ірина відповідає: «Про нього у Високопіллі, мабуть, чули всі. Він тут був нібито командиром. Усі питання вирішувалися через нього. «Броня» усім розповідав, що він із «ДНР». Підлеглі його боялися. Знаю, що дехто ходив скаржитися «Броні» на те, що його солдати тут коять звірства. А коїли вони таке, що страшно згадувати… Ходили вулицями, віджимали машини, інколи навіть стріляли по вулицях, коли їм треба було, аби люди не виходили з хат. І, звісно ж, шукали дівчат… Я дуже боялася за дочку, їй 14. Одного разу росіяни їхали нашою вулицею. Молоді, років 19-20. І моя донька вийшла в цей момент, хоча ми їй забороняли виходити на вулицю. Дякую богові, що вони не побачили, звідки вона вийшла і куди зайшла. А за два дні до сусіда прийшли росіяни, запитали: «Ми тут бачили дівчину. Де вона живе?» Він каже: «Вона виїхала два дні тому». Це дуже страшно».

Високопільська адміністрація — місце, де базувалися окупаційні війська. Фото – МІПЛ, Віктор Ковальчук

23 квітня діти Ірини змогли виїхати, а наступного дня поїхала вона разом із чоловіком і старенькою мамою: «Мені важко згадувати те, що ми пережили за ті півтора місяця, але я хочу, щоб ці нелюди, які поранили мого сина і чинили тут звірства, відповіли за свої дії». 

 

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Інші воєнні злочини
Етнічні шведи, німці та бойки Зміївки: від радянських репресій до російської окупації

Була субота, 30 квітня. Того дня Микола Курівчак, староста села Зміївка, що на Херсонщині, збирався їхати до […]

7 Лютого 2023

Інші воєнні злочини
Херсон — Лефортово: росіяни вивезли цивільних заручників до московського СІЗО

Цивільних заручників із Херсона перемістили в СІЗО Лефортово у Москві. Їх утримання там не підтверджено Міжнародним комітетом Червоного Хреста, правозахисники не мають можливості перевірити їх стан та умови утримання.

3 Лютого 2023

Війна і правосуддя
МІПЛ і герої розслідувань організації на заході ОБСЄ у Відні: про злочини росіян на Херсонщині та механізми вирішення гуманітарних питань

Делегації ОБСЄ від України, ЄС та США спільно з Медійною ініціативою за права людини 1 лютого провели захід у Відні, присвячений воєнним злочинам РФ під час окупації Херсонщини. На заході виступили мешканці регіону, які постраждали від дій російських окупантів

2 Лютого 2023

Більше публікацій