Четверта диверсія, або Чому ми можемо так і не дізнатися, що сталося в Балаклії?
Це вже не перша спроба підпалу артилерійських складів в Балаклії Харківської області. 26 грудня 2015 року близько 3:00 на об’єднані склади ракетно-артилерійського озброєння (РАО) з кількох безпілотників було скинуто запалювальну суміш. Тоді пожежу вдалося швидко ліквідувати і попередити трагедію. Військова прокуратура Харківського гарнізону до сьогоднішнього дня здійснює досудове слідство за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 (“замах на злочин”) і ч. 1 ст. 258 (“терористичний акт”). Безрезультатно.
Ще один теракт – найбільш резонансний – перед тим, 29 жовтня 2015 року стався у м. Сватове Луганської області, коли вибухнули склади РАО сектору “А” штабу АТО. Пожежа призвела до вибухів, внаслідок чого загинуло четверо військовослужбовців і одна цивільна жінка, сталися непоправні руйнування в Сватовому та околицях. Страшні наслідки, до яких тоді призвела подія, змушували правоохоронців і чиновників робити гучні заяви і створювати видимість бурхливого розслідування. Власне, на розслідуванні подій в Сватовому ми зупинимося дещо детальніше, оскільки, на нашу думку, саме об’єктивне і неупереджене слідство по сватівських вибухах, а не окозамилювання, могло попередити наступні випадки.
Відразу після початку вибухів на сватівських артскладах, Службою безпеки України було відкрито кримінальне провадження із попередньою кваліфікацією за ч. 3 ст. 258 ККУ («терористичний акт»). Для цього були підстави. У оперативних довідках робочої групи з місця подій є свідчення караулу, що чатував на складі, цивільних осіб та співробітників МВС. Всі вони бачили пуски, як мінімум, 2 сигнальних ракет або інших подібних засобів в бік складів, після чого сталося займання.
Проте у прокуратури раптом з’являється інша версія і вже 8 листопада 2015 року Генеральна прокуратура України відкриває інше кримінальне провадження за ч. 3 ст. 425 («недбале ставлення до військової служби»). Головний військовий прокурор Анатолій Матіос робить гучну заяву, про те, що пожежа сталася через недбальство в. о. начальника об’єднаних складів РАО сектору «А» майора Литвиненка О. М. Йому оголошують підозру і навіть беруть під варту на чотири місяці.
Версія теракту відходить на другий план. Військова прокуратура примудряється об’єднати і недбалість, і теракт в одне провадження. Серед місцевого населення Сватового починають розповсюджуватися різні недоброзичливі до українських військових чутки: від того, що адміністрація складів безпробудно пиячила до того, що склад підпалили спеціально, щоб приховати торгівлю зброєю. Підтверджень жодній з цих чуток нам знайти не вдалося.
Після того, як резонанс по сватівських подіях стихає, розслідування починає буксувати. До сьогоднішнього дня немає результатів вибухо-технічної та інших експертиз у справі, через що мешканці повністю зруйнованих будинків досі не отримали компенсацію від держави, а їх адвокат не може звернутися до Європейського суду з прав людини.
Тим не менше, 7 жовтня 2016 року Сватівський районний суд в абсолютній тиші, без преси і громадськості, затвердив так звану мирову угоду (угоду про визнання винуватості) між військовою прокуратурою і обвинуваченим Литвиненком. В одній з найрезонансніших справ останнього часу не залишилося підозрюваних, стаття по недбалості, на якій так наполягав Матіос, закрита. А за гучними заявами і черговим піаром військової прокуратури залишився так і не розслідуваний терористичний акт.
На мої численні запити до прокуратури і СБУ про те, чи не вбачають вони зв’язку між диверсіями в Запорізькій, Харківській і Луганській областях у 2015-2016 роках, мені приходили відписки про порушені кримінальні провадження і таємницю досудового слідства. Разом з тим, по тому, що слідство ведеться за різними статтями попри зовнішню подібність обставин (в Запорізькій області диверсія, а в Харківській і Луганській – теракт) і прокуратурами різних гарнізонів, можемо робити висновок, що всі ці випадки, як і загалом всі події, пов’язані з російською агресією в Україні, розслідуються окремо один від одного. До речі, Анатолій Матіос уже заявив, що нинішні події в Балаклії будуть розслідуватись за ст. 113, тоді як провадження 2015-го порушено за ст. 258. Відтак через несистемність розслідувань і через постійні необгрунтовані гучні заяви правоохоронців, важко зрозуміти, чи є зв’язок між названими подіями. Боюсь, цього не розуміють і самі правоохоронні відомства.
Ще один дуже цікавий збіг.
Дивні інциденти зі зброєю за останній час сталися якраз поблизу тих місць, де 2015-2016 року відбулися диверсії.
23 лютого СБУ повідомила про знайдене сховище з некерованими ракетами в одному з гаражів Сватового.
Жодних даних про походження цієї зброї ні мені, ні моїм джерелам в самій СБУ дізнатися не вдалося. Таємниця за сімома замками.
18 березня СБУ “знаходить” нібито склад незрозумілої зброї, який, як виявляється врешті, належить ЗСУ.
Деякі мої знайомі з СБУ після цього скандалу мені говорили, що “не все так просто” і я не зрозуміла глибину глибин в роботі контори. І справді, досі не зрозуміла.
Після знахідок в Сватовому і Запоріжжі, у переписці з деякими своїми друзями, я припустила, що за такою логікою наступний інцидент має статися в Балаклії. Що, в принципі, і сталося.
Це, звісно, може бути лише дивним збігом у реаліях війни. А може й не бути.
Маючи вже четвертий подібний випадок на складах РАО, ми не отримали від правоохоронних органів жодної зрозумілої відповіді, про те, що ж це було насправді. Якщо диверсії чи теракти, то чим займається СБУ у прифронтових зонах і чому допускає один за одним такі випадки? Чому вони не розслідуються належним чином? Чому провадження за статтями, які підпадають під підслідність СБУ, розслідує військова прокуратура?
Якщо ж мають місце зловживання і, не дай Боже, намагання приховати таким чином торгівлю зброєю (в чому я особисто дуже сумніваюсь), то чому ці факти за півтора роки не розслідувані і досі не оприлюднені?
