Чоловіків – на допит, людей з підвалів – у живий щит: спогади про окупацію у Тростянці
26 березня 93 бригада «Холодний Яр», за допомогою територіальної оборони і місцевих партизанів, звільнила Тростянець від російських окупаційних військ. Але те, що довелося пережити людям за час окупації ще довго ніхто не забуде.
Тростянець, місто у Сумській області, з перших днів наступу рф потрапило під окупацію. По всьому населеному пункту російські військові облаштували позиції для обстрілу сусідньої Охтирки та навколишніх сіл, щоденно стягуючі додаткові сили. Вони руйнували будинки, міські комунікації – жителі Тростянця тижнями перебували без світла, води та газу.
«Усіх чоловіків відправляли у захоплений поліцейський відділок»
Як тільки російські військові облаштувалися в місті, для жителів Тростянця почалося справжнє пекло. В одному із звернень голова міста Юрій Бова розповів про захоплення місцевого відділку поліції – його блокували своєю технікою армійці рф, прикриваючись місцевими мешканцями, як живим щитом: «Поставили систему залпового вогню «Буратіно» в самісінькому центрі Тростянця, біля райвідділу поліції і житлового будинку, розуміючи, що таким чином вони як живим щитом закриваються нашими людьми. З цього будинку вигнали людей із підвалу і змусили повернутися до своїх квартир, щоб якраз і бути живим щитом».
Через блокаду не вистачало продуктів в магазинах, ліків – в аптеках. Окрім того, окупанти розграбували їх. Як розповідають очевидці, вкрадені продукти російські солдати згодом пропонували як гуманітарну допомогу.
«Беріть їжте, наїдайтеся, бо ми підемо, а на наше місце прийдуть ще гірші. Але люди переважно відмовлялися від цих пакунків. Деякі все ж таки брали, тому що їсти вже нічого не було. Багато хто не вірив, що таке взагалі може бути. Але коли у місто в’їхали колони танків, люди зрозуміли, що, дійсно, почалася війна», – розповідає МІПЛ місцева жителька Оксана.
Відновити постачання електрики комунальним службам було заборонено, тому ніч для містян перетворилась на найстрашнішу пору доби.
«О шостій вечора вже темнішало, а світла у будинках не було. Російські солдати починали ходити містом, шукати когось. Стукали в двері будинків, там, де не відчиняли – ламали. Шукали українських солдатів, зброю. Всіх чоловіків роздягали, якщо бачили татуювання або шрами, забирали», – додає вона.
Чоловік Оксани волонтерив – розносив продукти та ліки потребуючим у місті, одного дня його зупинили російські солдати: «Ніс хліб у прозорому пакеті, аби було видно, що усередині – якщо раптом запитають росіяни. Всіх чоловіків, що ходили центром, зупиняли, без причин та запитань відправляли до поліцейського відділку, який окупували».
Чоловік Оксани пішов у відділок, але скориставшись ситуацією на вулиці, втік. «Дорогою його знову зупинив офіцер – почав розпитувати, чи був у відділку, став погрожувати, що знайде, якщо збрехав», – каже Оксана.
«У приміщенні вокзалу було багато заручників: і живих, і мертвих»
Вже незабаром у пабліках Тростянця почали з’являтися повідомлення очевидців про викрадення людей. Затримували на вулиці переважно чоловіків. Одиницям вдалося втекти, когось пізніше знайшли вбитим.
«До мого кума зайшли додому. Роздягнули його, але не знайшовши того що шукали – синці від стрільби, або ж татуювання, які б вказували на причетність до Збройних сил України, відпустили, – говорить Оксана. – Потім дали йому зброю до рук і примусили стріляти, аби утворився синець від віддачі. Після раділи, що вже «мають підстави» забрати. Але дружина з дітьми почали просити і плакати, аби його не забирали, тож послухали.
У людей почали відбирати телефони. Вони підозрювали, що місцеві могли фільмувати пересування ворожих колон, місця переховування росіян, та передавати всю інформацію військовим. У кого знаходили подібні фото або відеоматеріали, тих затримували.
Очевидці також розповідають, що багатьох заручників російські військові утримували не лише у поліцейському відділку, а й у приміщенні залізничного вокзалу.
«Забрали одного хлопця, двадцятирічного. Відвели у приміщення вокзалу. Мати якось дізналася, що він там, і пішла про нього розпитувати. Вони його не хотіли відпускати, сказали, що вб’ють по-тихому, знущалися з неї. Вона там і на колінах стояла, просила, щоб відпустили. Зрештою, сина віддали. А він вже розповів – у приміщенні було багато заручників: і живих, і мертвих, все довкола було у крові», – говорить мешканець Тростянця Ігор. Він працює масажистом, і з перших днів знав, що трьох його клієнтів було вбито.
Ігор згадує, як до його родичів додому вдерлися росіяни. Вони говорили, що отримали дозвіл стріляти по мирним жителям, якщо їм того захочеться.
«Ми розуміли, що у місті багато загиблих. Але ховати їх не дозволялося, на цвинтар нікого не пускали. Трупи доводилося ховати у підвалах, тіла інших так і залишилися на вулицях. Багатьом довелося ховати рідних прямо у дворах будинків», – додає він.
Після звільнення Тростянця місто залишається небезпечним для жителів – лікарні, підвали, магазини, навіть цвинтар заміновані. Місцеві вже знають про випадки підривів на мінах. Тому влада просить містян бути обережними та не поспішати повертатися додому. Найближчими днями спеціалісти перевірятимуть райони, зокрема, й місця утримання заручників.
______________________________
Медійна ініціатива за права людини у коаліції з іншими правозахисними організаціями документує воєнні злочини та злочини проти людяності, що вчиняються на території України у зв’язку зі збройною агресією російської федерації.
Відомі вам факти надсилайте на адресу warcrimeSOS.UA@gmail.com
