Send Lette
Насильницькі зникнення

Чонгар, Крим, колаборанти, суд і підкуп: як із російської вʼязниці врятували родину херсонців

Рік родина Барчуків із Херсону провела у російському полоні. Першим окупанти затримали Сергія Барчука, 35-річного заступника керівника Головного управління Пенсійного фонду в Херсонській області. Після початку повномасштабного вторгнення Росії він, виконуючи рекомендації згори, почав ховати державне майно та переносити в безпечне місце офісні комп’ютери. Однак уже в липні окупанти захопили будівлю фонду. Сергій на власний страх і ризик спробував повернутися в офіс за рештою техніки, але там росіяни влаштували на нього засідку.

Після того, як чоловік зник, його батько Артем Барчук взявся ховати комп’ютери, які син вже виніс з Пенсійного фонду. Допомагали йому дружина Лідія, брат Олексій і друг родини Олег Самотой. Усіх чотирьох теж затримали. Детально про те, як відбувалися затримання та допити членів родини, журналісти МІПЛ розповідали в першій частині цієї історії. Сьогодні розкажемо про те, що бранці пережили в російських в’язницях, як вирвались на свободу і повернулися в Україну. 

Зліва направо: Олексій Барчук, Олег Саматой, Лідія Подозерська, Сергій Барчук, Артем Барчук. Фото зроблене відразу після полону

Частина II

Пекло Чонгара

У Чонгарському СІЗО, яке росіяни побудували після окупації Херсонщини, новоприбулих увʼязнених змушували бігти напівзігнутими в окрему кімнату, де наказували роздягнутись догола. Поки одні працівники ізолятора оглядали речі арештантів, інші знущались над ними: людям казали голяка присідати, роздивлялись татуювання, ставили питання, потім наказували забрати речі, але навмисно їх розкидували — і так кілька разів.

Самі працівники СІЗО називали це “прожаркою”, каже Артем (за спогадами Олексія — “пропискою”). Барчуків не били, але вони чули крики інших, тож знали, що не всім так щастило.

В якийсь момент своєї “прожарки” Артем підвів очі на окупантів і зрозумів, що одне з обличь йому знайоме. Утім згадати, хто був цей білявий молодик навпроти, який теж, вочевидь, його впізнав, херсонець не міг.

— Мені ваше обличчя знайоме, — напряму сказав Артем. Молодий чоловік знітився, але не відповів. 

За кілька днів блондин викликав Барчука-старшого на допит. Почав ставити стандартні питання, а потім несподівано сказав:

— А як там “Фабрика”?   

Тільки тоді цей “пазл” склався для Артема. Барчук-старший очолював у Херсоні Федерацію спортивного боулінгу й особисто знав багатьох гравців. Саме в місцевому ТРЦ Fabrika зазвичай відбувалися змагання федерації, тож згадка про локацію допомогла Артемові зрозуміти, звідки він знає хлопця — той був херсонським боулером-аматором на імʼя Олексій Година. Але так було у минулому житті. У цьому ж новому молодик став російським оперуповноваженим у Чонгарському СІЗО. 

Чонгарське СІЗО на Google Maps

Година попросив Барчука-старшого, щоб той не згадував про їхнє знайомство. Натомість Артем спитав, чи може оперуповноважений, який саме відповідав за розподілення ув’язнених по камерах, підсадити до нього брата Олексія та Олега Самотоя. Той відмовив.

За словами Артема, керівництво ізолятора постійно придумувало нові способи познущатися над увʼязненими. Одне з найжорстокіших правил — арештантам заборонили вдень лежати на ліжках, це дозволялося тільки вночі. Вдень треба було стояти, ходити чи сидіти. 

— Потім заборонили тримати ноги на нарах, ноги повинні висіти, — продовжує Артем. — Ось через ці ноги, що висять на нарах і не дістають до підлоги, у половини людей пішли набряки, в мене теж.

Олексій доповнює, що увʼязненим навіть ранкову руханку забороняли робити, також не дозволялось сміятися.

У камери були під відеонаглядом, як з’ясувалось пізніше, була і прослушка. Через будь-яке порушення встановлених правил до увʼязнених вривалась команда з 5—6 людей.

— Камеру відчиняють, усіх виганяють у коридор, ставлять із витягнутими руками в поперечній розтяжці обличчям до стіни, — згадує Барчук-старший. — Ноги розсовують настільки широко, що в тебе на другій хвилині все трясеться. Ось ти стоїш, вони перевертають камеру, нібито роблять обшук. І якщо у цей час хтось щось зробить не так, то його б’ють бутсами по ногах, по стопах. Якщо хтось не витримує та падає, знову кричать, ти знову встаєш, а потім забігаєш до камери, і все це супроводжують удари і стусани.

Також увʼязненим забороняли голосно розмовляти. Якось хлопець на імʼя Артур — сусід Артема по камері — вголос розгадував кросворд. Охоронцям це не сподобалось. Через це всіх сокамерників вигнали в коридор і провели з ними “виховну роботу”, а самого Артура жорстоко побили. 

Витягнуті руки, поперечна розтяжка, обличчям до стіни — у подібну позу під час огляду камер ставлять бранців у багатьох російських в’язницях. Фото: ТАСС

Десь уже в кінці лютого — на початку березня 2023 року в Чонгарське СІЗО для таких покарань над увʼязненими стали приїздити окремі люди. Артем називає їх “буц командою”. На думку херсонця, це був підрозділ ФСІН [Федеральна служба виконання покарань Росії], що спеціалізується на придушенні бунтів.

Хоч у багатьох ситуаціях до Барчука-старшого ставилися поблажливо (як він вважає, через його поважний вік), однак побиття у Чонгарському ізоляторі чоловік теж не уник. Перший раз важкою киянкою по хребту його вдарив інспектор з режиму. Це сталося під час перезмінки, коли увʼязнених після огляду камери заганяли з коридору назад. 

— Він влучив мені по хребту, я впав, біль був сильний і гострий, — пригадує херсонець. — Ти ж біжиш зігнутий, а хребет ще й виступає. Я ледве не знепритомнів, крикнув гучно — після цього вони припинили таке практикувати. В мене все це боліло ще пів року.

Як каже Артем, в увʼязнених був постійний перелік того, що заборонено робити, де було приблизно 20 пунктів. Більшість із них були абсурдними. Наприклад, у камері забороняли сушити рушники в певних місцях або в певний час. Якось коридорний накричав на людей, щоб вони прибрали рушник. Вони не зрозуміли, який саме він має на увазі, зняли один, але, певно, помилилися, бо за певний час зʼявилась “буц команда”. Увʼязнених вивели в коридор і почали бити. Артема сильно вдарили по ребру.

Крим

Сергія Барчука з Херсонського ізолятора ще 24 жовтня 2022 року відправили в Крим (у той час його рідних саме перевезли до Каланчака). Разом із ним перевели ще 57 увʼязнених — Росгвардія завантажила всіх у сірий автозак і відправила на окупований півострів. Так заступник керівника херсонського Пенсійного фонду опинився в СІЗО № 2 у місті Сімферополі.

Арештантів із Херсону прийняли дуже жорстко, Сергій згадує про “крики та приниження”, якими їх зустріли колаборанти та росіяни. 

— Дивитись в обличчя працівникам СІЗО там було категорично заборонено, — розповідає співрозмовник МІПЛ. — Ми завжди повинні були нахилятись на 90 градусів, дивитись на підлогу. Часто змушували бігати отак нахиленими. Якщо все це не виконувалось, то застосовували побої — удар по нозі, по ребру або ще кудись. Отак вони робили постійно приблизно перші два місяці.

Сімферопольське СІЗО № 2. Фото: Центр журналістських розслідувань

Потім побиттів поменшало. Сергій повʼязує це з тим, що в СІЗО запрацювала система відеоспостереження — працівники ізолятора трохи боялись переходити певні межі. Однак це не означає, що увʼязнених припинили бити, просто все робилось хитріше — арештанта, що “завинив”, відводили в окрему кімнату без відеокамер і лупцювали вже там. 

Як і в Чонгарському СІЗО, в Сімферополі увʼязненим забороняли лежати вдень на ліжку. Сидіти можна було тільки на лавці. 

Десь за місяць рідні в Херсоні, що залишись на свободі, знайшли Сергія — вони винайняли кримського адвоката, який зʼясував його місце утримання. Родичі надсилали в Крим передачі, передавали їжу. Втім на харчування в цьому СІЗО Барчук-молодший не жаліється — із цим проблем не було. 

Якось до Сергія приїхала слідча-колаборантка Вікторія Соболь, яка його допитувала ще влітку 2022 року в Херсоні. Під час того першого допиту вона забула, як каже Барчук-молодший, офіційно предʼявити йому обвинувачення. В Сімферополі Соболь намагалася виправити свою помилку, але Сергій відмовився з нею зустрічатися. 

— На той момент у мене вже був адвокат, я зрозумів, що тортур більше не буде, тому відмовив їй у дачі показань, — каже херсонець, — і відмовився підписувати документи заднім числом. Вона їх потім підробила, як і мій підпис. Цей візит був досить важливим, бо потім зіграв мені на руку в тому, щоб мене звільнили.

Девʼятого червня 2023 року у Сергія був черговий “переїзд” — його перевели в Чонгарський ізолятор, де утримували рідних. Тут ставлення до увʼязнених було ще гіршим. Барчук-молодший каже, що раз на тиждень усіх затриманих виводили в коридор і били.

— Якщо в Криму ми, умовно, розуміли, за що нас б’ють, то тут ні, — згадує він. — Виводили щотижня, але били не всіх — як кому попадеться. Мені дісталося два чи три рази за ці три місяці.

За словами херсонця, били руками і ногами, заради чого спеціально приїжджала все та ж “буц команда”, про яку розповідає його батько. Зазвичай у знущаннях над бранцями участь брали 5—6 людей, до них також долучався один із заступників керівника СІЗО.

Визволення  

Артему Барчуку здавалось, що після Херсона росіяни забули про справу щодо “викрадених компʼютерів” — жодних допитів не було, розуміння, що буде далі, теж. Так тривало до весни 2023 року. У березні-квітні, коли всі вони, крім Сергія, перебували в Чонгарі, Артема викликали до слідчої Вікторії Соболь. 

— Ми готуємо документи, щоб відпустити вас під підписку про невиїзд, — заявила колаборантка. 

Барчук-старший спитав, чи йдеться про всіх, зокрема й про його сина Сергія. Вона це підтвердила.

На той момент справою Барчуків і Олега Самотоя займалося двоє адвокатів — один був кримський, другий — Віталій Гераскін — нещодавно отримав посвідчення адвоката в РФ. До повномасштабного вторгнення він упродовж 20 років займався адвокатською діяльністю в Херсонській області, працював при Адвокатському об’єднанні “Юридична консультація Дніпровського району Херсона”.

Адвокат Віталій Гераскін, який займався справою Барчуків. Фото: evocation.info

На одній із зустрічей в СІЗО Гераскін повідомив Барчуку-старшому, що готується суд, на якому мають обрати запобіжний захід. 

18 або 19 липня Артема Барчука, Олега Самотоя та Лідію Подозерську привезли на судове засідання в Генічеськ, де після звільнення обласного центру від РФ сконцентрувалися майже всі російські окупаційні органи захопленої частини Херсонщини. У суді вони дізналися про зміну обвинувачення: замість статті 158 (крадіжка, вчинена організованою групою в особливо великому розмірі) увʼязнені тепер проходили за статтею 160 Кримінального кодексу РФ (привласнення чужого майна, ввіреного винному). Це було важливо для визнання, що Сергій Барчук дійсно відповідав за компʼютери Пенсійного фонду. 

Тоді ж суддя ухвалив рішення відпустити Артема та Олега під домашній арешт. Аналогічне рішення щодо Лідії суд виніс наступного дня. Так, за рік після свого незаконного увʼязнення трійця вийшла з СІЗО. Утім це був не кінець їхньої боротьби. До того ж, Сергій та Олексій все ще перебували під вартою. 

Наталя Барчук, дружина Олексія, яка залишилася на свободі, зняла будинок у Чонгарі, де вони відбували домашній арешт.

Наталя та Олексій Барчуки. Фото: сімейний архів

Як каже Барчук-старший, в історії їхнього остаточного визволення важливу роль зіграв саме адвокат Гераскін. Він активно писав скарги у різні інстанції щодо незаконного арешту своїх підзахисних. Ці звернення дісталися, зокрема, Генерального прокурора РФ, тож про справу Барчуків знали й в Москві. Водночас сам Гераскін отримав посаду президента Адвокатської палати РФ в окупованійпідкуп Херсонській області. Авторитет адвоката зростав і це позитивно позначилося на перебігу справи.

— Він став впливовою особою і його не можна було проігнорувати, — коментує Артем. — Уже почалися “договорняки”, як у них зазвичай буває: адвокати зі слідчими. Якщо не виходить, то домовляються з прокурорами, якщо не з прокурорами, то з суддями. Понеслися вже розмови, що ж із нами робити.

Переломним моментом у цій історії став банальний підкуп. 

Так званий “генеральний прокурор Херсонської області” Андрій Петров запросив Гераскіна на зустріч, під час якої вони домовились, що статтю у справі знов змінять — на цей раз на 165-ту (заподіяння майнової шкоди власнику шляхом обману чи зловживання довірою за відсутності ознак розкрадання). Особливість статті була в тому, що справу можна було закрити за згодою сторін. Окупаційний “генпрокурор” оголосив ціну питання — 2,5 млн руб [750 тис. грн].

Андрій Петров, росіянин, так званий прокурор Херсонської області. Раніше в Росії займав посаду заступника прокурора Кіровської області

Друг Барчуків, який жив у Криму, швидко знайшов гроші для неофіційного “викупу” увʼязнених. Після того, як Петров отримав усю суму, події розвивались дуже стрімко: вже 31 серпня Сергія та Олексія привезли з СІЗО у будинок, де перебувала решта родини. На місці підписали документи про зміну статті. Російський слідчий (на той момент справою займався Денис Лаврентьєв) повідомив, що справу закривають, бо Пенсійний фонд РФ більше не має до них претензій. 

— Нас відпустили 31 серпня. Тобто ми в камері лише два дні не досиділи до року увʼязнення, а Олексій і Сергій просиділи там 13 місяців, — резюмує Барчук-старший.

Ще 20 днів після звільнення херсонці не могли отримати своїх паспортів, але врешті їм надійшли всі документи.

Післямова: шлях додому

Олексій Барчук через територію Криму та Грузію виїхав до Естонії, де в нього живе донька і онуки. Артем із Лідією доїхали до Варшави, а потім повернулися в Україну: пожили у Львові, зʼїздили відпочити в Карпати і зрештою дісталися Києва. На момент розмови з МІПЛ подружжя збиралося їхати додому у звільнений Херсон. 

Сергій Барчук та Олег Самотой із Чонгара разом проїхали через окуповану Донецьку область, Бєлгородську область, а далі, 24 вересня, потрапили до України через пункт пропуску “Покровка” на Сумщині. Колишніх увʼязнених росіяни пропустили швидко й без проблем. 

— Щойно перетнули кордон, відразу почали розмовляти українською — це була велика радість, — зізнається Сергій. — Коли переходили, то чули постріли, вибухи, але все одно це дуже приємно, бо бачиш українські прапори, розумієш, що ти вже вдома, що все буде добре. Після року цієї постійної депресії, в якій перебуваєш весь час, — це величезний контраст. Це величезне щастя.

Євгенія Корольова, журналістка МІПЛ

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Аналітика
Насильницькі зникнення: національна практика v. міжнародні стандарти

Проблема насильницьких зникнень набула нового значення для України через умови триваючого збройного конфлікту на її території. Починаючи з 2014 року, з окупації Кримського півострова та збройного протистояння у межах окремих районів у Донецькій та Луганській областях, правоохоронні органи України фіксували випадки зникнень та затримань осіб на території, яка перебувала під контролем РФ. Такі ж випадки продовжують документувати і після повномасштабного вторгнення РФ на територію України.

15 Червня 2024

Насильницькі зникнення
“Я тебе зараз вбʼю”. Як російські військові перетворили літейний цех у Димері на катівню українців

Понад місяць, з 25 лютого по 1 квітня 2022 року, селище Димер у Київській області перебувало під російською окупацією. Усіх мешканців, яких військові країни-агресорки підозрювали у “співпраці” з ЗСУ або сподівалися використати для власних цілей, вони звозили у літейний цех місцевого підприємства. МІПЛ поспілкувалася з кількома постраждалими, аби відтворити події тих днів.

14 Червня 2024

Насильницькі зникнення
“15 років позбавлення волі для нього — смертний вирок”. Де росіяни тримають і за що “судять” автоінструктора Сергія Котова з Олешок

Аавтоінструктор Сергій Котов став одним з тих, кого російські військові забрали з власної домівки в Олешках, що на лівобережжі Херсонщини. Уже понад два роки росіяни утримують його у неволі, а нещодавно “засудили” до 15 років позбавлення волі нібито за шпигунство.

13 Червня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Війна і правосуддя
У справі Медведєва 14 місяців не можуть почати досліджувати докази. Чому унікальна незаочна справа проти росіянина стоїть на місці? 

Андрій Медведєв ― російський військовий, якого судять очно за воєнний злочин. Він один із небагатьох, кого можна побачити на лаві підсудних ― тож процес історичний та унікальний. Але справа в суді вже 14 місяців, а досліджувати докази все ще не почали. МІПЛ пояснює, чому так відбувається. 

17 Червня 2024

Аналітика
Насильницькі зникнення: національна практика v. міжнародні стандарти

Проблема насильницьких зникнень набула нового значення для України через умови триваючого збройного конфлікту на її території. Починаючи з 2014 року, з окупації Кримського півострова та збройного протистояння у межах окремих районів у Донецькій та Луганській областях, правоохоронні органи України фіксували випадки зникнень та затримань осіб на території, яка перебувала під контролем РФ. Такі ж випадки продовжують документувати і після повномасштабного вторгнення РФ на територію України.

15 Червня 2024

Війна і правосуддя
Херсонський діджей-втікач, проієрей з Черкас і корегування по Миколаєву через Telegram: 56 справ щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

15 Червня 2024

Більше публікацій