Чотири місяці матері військовослужбовця ніхто не міг сказати, що сталося з її сином

Востаннє Ніна Курилко розмовляла з сином 15 квітня. Тоді жінка не знала, що з того дня її життя перетвориться на постійне очікування і безкінечні пошуки.

Коли почалася повномасштабна війна, Віталій Курилко не зміг спокійно сидіти вдома і спостерігати за тим, що відбувається. Чоловік пішов до центру комплектування, і 27 березня його мобілізували.

«Увечері того дня він зателефонував мені і сказав, що вже прибув на місце. Але де саме він перебуває, цього мені не розповів», – говорить пані Ніна. Жінка нічого не знала ні про те, куди відправили Віталія, ні про військову частину, в якій той служив. Пізніше з’ясувалося, що це була новостворена 110 окрема механізована бригада.

15 квітня Віталій зателефонував і повідомив, що їх перекидають на нове місце, куди – не сказав.

«Він попередив мене, що кілька днів може не бути зв’язку, сказав, щоб я не хвилювалася», – пригадує Курилко. Утім на зв’язок Віталій не виходив майже два тижні, пані Ніна почала хвилюватися.

Жінка пішла до військкомату, де їй повідомили, що з Віталієм все гаразд, він виконує свою роботу. Так пані Ніну заспокоювали впродовж місяця, говорячи, що нічого конкретного не знають. 1 червня вона подала письмовий запит до військкомату, на який 24 червня прийшла відповідь. Єдине, що в ній повідомили – номер військової частини, в якій служив Віталій.

“Ще у травні я звернулася до Червоного Хреста і Координаційного штабу, там його зареєстрували як зниклого безвісти. 10 червня я звернулася у Міністерство внутрішніх справ, після чого мені зателефонували з нашого місцевого райвідділу, щоб я прийшла і написала заяву про зникнення і здала ДНК”.

Пані Ніна подавала запити у різні інстанції, зокрема у військову частину сина, але відомостей про Віталія ніде не було. 8 серпня, у день народження сина, жінка отримала сповіщення, що Віталій зник безвісти під час виконання бойового завдання, дату зникнення вказали 15 квітня – день, коли чоловік востаннє розмовляв з мамою.

«Мене це обурило, мені нічого не пояснили. Коли точно був бій, теж не повідомили, того дня я розмовляла з ним пізно ввечері. То коли він зник насправді? – говорить жінка. – Все, що мені стало відомо, це те, що він перебував у населеному пункті Новоселівка Донецької області».

Пані Ніна звернулася до військової частини із запитом, чому сповіщення про зникнення безвісти прийшло аж за чотири місяці по зникненню бійця. За кілька тижнів їй зателефонували з військової частини і повідомили, що відповідь на її звернення надіслали до центру комплектації, який мобілізував Віталія. 

«Це ж був запит особисто від мене, я вказала свій мобільний телефон, поштову адресу, тож запитала їх, чому ви надіслали саме туди, а не особисто мені? На що отримала відповідь: “Вам все одно потрібно звертатися у військкомат щодо роз’яснення”, – говорить жінка. – А в результаті, ніхто нічого не пояснив. Коли я прийшла до військкомату, мені сказали написати заяву, щоб отримати цей акт про службове розслідування. Це все, що я отримала». 

Пані Ніна також звернулася до Міноборони, але й звідти відповідь прийшла неоднозначна. 

«Мені відповіли, що сповістять мене, коли знайдуть його тіло, або ж коли отримають підтвердження про те, що Віталій у полоні, – каже мама зниклого військовослужбовця. – Тож я продовжую пошуки». 

З початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України лише МІПЛ зафіксувала понад 2000 кейсів зникнення військових. З цього списку 185 осіб звільнили з полону, наразі у полоні перебувають 793 людини, 1020 вважаються зниклими безвісті або їхній статус невідомий. Команда МІПЛ продовжує фіксувати такі випадки. 

“Існує велика проблема з повідомленням про втрати рідним загиблих, зниклих безвісти або військовополонених. Особливо, коли йдеться про військовослужбовців, мобілізованих до новостворених військових частин, де не налагоджений облік особового складу, робота стройової частини, а командири часто безвідповідально ставляться до комунікації з родинами своїх підлеглих, – коментує координаторка МІПЛ Ольга Решетилова. – Історія Ніни Курилко, життя якої перетворилося на пекло через нерозуміння, що сталося з її сином і що робити далі, – одна з тисяч. Люди місяцями б’ються об глуху стіну з некомпетентних службовців, відсутності соціальної чи якої-небудь підтримки”. 

Разом із британським військовим експертом Гленом Грантом МІПЛ розробила для Генштабу і правозахисників систему комунікації з сім’ями військовослужбовців, які зазнали втрат. Рідним же ми радимо об’єднуватися в ініціативні групи, це дозволяє проводити ефективніші пошуки, обмінюватися досвідом, розробляти спільні інформаційні та адвокаційні кампанії, а також підтримувати одне одного.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” у межах проекту “Українці в полоні: експертна підтримка держави та родин полонених”. Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду “Відродження”.