Send Lette
Інші воєнні злочини

Дев’ять місяців бомбардувань не знищили життя в Посад-Покровському. Фоторепортаж

Журналісти МІПЛ працюють у польових місіях у найбільш постраждалих від російської окупації областях. Під час кожної з таких місій вони опитують десятки людей і відвідують безліч населених пунктів — як великі міста, так і маленькі села. Найчастіше під приціл МІПЛ потрапляють звільнені з-під окупації громади, змучені воєнними злочинами російських військових. 

Та нерідко ми стаємо свідками тотально знищених українських населених пунктів, які не були під окупацією. Це місця, які війна перетворила на пустку. Місця, де майже не залишилося життя, що вирувало там до початку російського вторгнення. 

Одне з таких сіл — Посад-Покровське, що на Херсонщині. Саме там ми зустріли Ніну і Віктора — місцевих жителів, які дев’ять місяців прожили під російськими бомбардуваннями в рідному селі. Історія страждань, руйнації і щоденного страху — в фоторепортажі МІПЛ.

Фото – МІПЛ Віктор Ковальчук

Зграя колись домашніх, але тепер безпритульних собак зустрічає нас першою на в’їзді до Посад-Покровського. Їхні господарі давно поїхали з села. Раніше тут жило понад дві тисячі мешканців. Та коли впритул до села підійшли росіяни і почали перетворювати Посад-Покровське на полігон для бомбардувань, тут залишилося лише близько тридцяти людей.

«Ходіть, покажемо вам, що сталося з нашою хатою», — гукає журналістів Ніна Чернушенко.

Фото – МІПЛ Віктор Ковальчук

— Оце, як тут зимувати? — у жінки швидко навертаються сльози. 

— П’ять чи шість прильотів по хаті було, — додає її чоловік Віктор.

Фото – МІПЛ Віктор Ковальчук

Обстріли тривали майже щодня. Знайти вцілілий будинок у Посад-Покровському складно. Місцеві спочатку рахувати прильоти, але потім їх стало так багато, що припинили це робити — за день до сотні доходило. 

Пані Ніна заходить до майже зруйнованої хати:

— Оце моя плита, як нею можна топити?

Фото – МІПЛ Віктор Ковальчук

На стіні в кімнаті висить фотографія. На ній — син господарів будинку. 

— Це вони з хором у Каховку їздили, — пояснює Віктор.

— Не хор, Вітя, а духовий оркестр, — поправляє його Ніна. 

Фото – МІПЛ Віктор Ковальчук

З батьками деякий час жила їхня донька. Під час одного з обстрілів вона мало не загинула. Дівчина перебувала на подвір’ї, поралася біля сараю, а коли відійшла — туди прилетів мінометний снаряд. 

— Аби забарилася б на пʼять хвилин, то її вбило б, — знову плаче Ніна.

Фото – МІПЛ Віктор Ковальчук

— На город не ходіть, там два снаряди, що не розірвалися, — застерігає нас Віктор. 

На розбитому підвіконні стоять квіти. Чоловік каже, що одного разу після обстрілу їхній будинок загорівся. Тоді полумʼя швидко загасити.

Фото – МІПЛ Віктор Ковальчук

Сусіди Ніни та Віктора поїхали до Німеччини. Залишили своє господарство на них. На сусідському подвір’ї був погріб. Там подружжя ховалося більшу частину часу. 

— Ми майже всю війну в погребі просиділи. Було таке, що півтори доби не вилазили. Відро ставили і ходили в туалет там, навіть не піднімалися на вулицю, — каже пані Ніна.

Фото – МІПЛ Віктор Ковальчук

Погріб був умовно безпечним. Якось туди прилетів снаряд, вибив двері. 

— Над нами сусіди жартували, мовляв, якщо вас там завалить, то ми діставати не будемо, зразу хрести поставимо, — пригадує Віктор. 

Фото – МІПЛ Віктор Ковальчук

Такі дерев’яні дошки він поставив між стінами, щоб ті не завалилися всередину після чергового прильоту. 

— А ось тут ми спали, — продовжує екскурсію чоловік. — Тут і діти маленькі були. З тримісячною дитинкою батьки сиділи.

Фото – МІПЛ Віктор Ковальчук

Свійських тварин, яких залишили люди, Ніна з Віктором в біді не кидають. Їм виживати у зануреному в війну селі теж непросто. 

— Якось до нас корова приходила, мукала. З телятком маленьким. Ми її подоїмо, теля напоїмо, і вона йде. Приходила за графіком: о шостій ранку вже біля нас. А потім — о сьомій вечора. І що ви думаєте? Два дні минає, а її немає. Приходять сусіди і кажуть: “Корова, що до вас ходила, лежить убита біля амбару. І телятко біля неї мертве”. Оце таке нам наробили, — розповідає Ніна.  

Фото – МІПЛ Віктор Ковальчук

Людські жертви в Посад-Покровському також є. Скільки їх, у селі точно не знають — місцеві називають різні цифри.  

Їдемо вулицями, помічаємо з десяток людей, що повернулися, аби розібрати завали на власних подвір’ях. 

На одному з таких троє чоловіків вивільняють завалену ще в березні машину. Паралельно знаходять дитячий велосипед. Чоловіки радіють — вцілів. Його привезли для дитини з Чехії.

Фото – МІПЛ Віктор Ковальчук

Сільська адміністрація, школа та інші великі будівлі в центрі Посад-Покровського також вщент зруйновані. Місцеві кажуть, що до початку обстрілів село жило на повну. А тепер не вірять, що все вдасться відбудувати. 

У місцевій школі під завалами знаходимо портрет Тараса Шевченка. 

Фото – МІПЛ Віктор Ковальчук

У спортзалі — багато спортивного інвентарю. 

Фото – МІПЛ Віктор Ковальчук

Хто займатиметься відбудовою села, місцеві не знають. Наостанок потрапляємо на імпровізовані збори мешканців. Близько десяти людей жваво обговорюють важку долю свого населеного пункту. Скаржаться, що не мають, як зимувати, але радіють, що вижили. 

Фото – МІПЛ Віктор Ковальчук

Залишаємо Посад-Покровське, та дорогою ще деякий час зустрічаємо відлуння тотальних обстрілів.

Фото – МІПЛ Віктор Ковальчук

 На дорозі ледь помітно стирчать нерозірвані снаряди.

—————

Матеріал підготовлено Медійною ініціативою за права людини у рамках проєкту «Hela Sverige Skramlar for Ukraina»

 

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Інші воєнні злочини
“Охматдит був спланованою ціллю. Росіяни чекали зручного моменту для атаки”, — Ольга Решетилова на конференції United for Justice

Атаки росіян на систему охорони здоров’я та критичну інфраструктуру України мають системний характер і використовуються вищим військовим командуванням РФ у міжнародних конфліктах не вперше. Про це заявила Ольга Решетилова, голова Медійної ініціативи за права людини, під час конференції United for Justice у Києві. 

12 Вересня 2024

Інші воєнні злочини
Мобілізація цивільних, які були у полоні: колишні бранці вимагають справедливості

В оновленому законі про мобілізацію, який діє з 18 травня 2024 року, зазначено, що військові, які були у полоні, мають право звільнитися з військової служби і не бути мобілізованими. Водночас цивільних українців, які також були у російському незаконному увʼязненні, продовжують мобілізовувати. Цивільні, які пережили полон, вважають, що це несправедливо.

5 Вересня 2024

Інші воєнні злочини
У справах про катування цивільних втрачаються докази, оскільки процесуально опитати свідків, які перебувають за кордоном, неможливо — Анна Рассамахіна 

Якщо справа порушена в Україні, а свідки перебувають за кордоном (і таких випадків зараз багато), то слідчий не може дистанційно допитати і долучити матеріали цього допиту як докази.

30 Серпня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Військовополонені
У Росії до довічного увʼязнення засудили азовця Сергія Михайленка і відправили його у Сибір

Сергій Михайленко — боєць бригади “Азов”. Разом із побратимами вийшов із Азовсталі 20 травня 2022 року. Швидкого обміну, як обіцяли, не сталося, для понад тисячі українських захисників почався жах російського полону. Поруч із неналежними умовами утримання і тортурами, над військовополоненими розпочалися показові судилища. За злочини, яких ті не вчиняли.

11 Жовтня 2024

Війна і правосуддя
Розголошення держтаємниці від командира, воєнні злочини та справа Дудіна: 72 справи щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує стежити за найрезонанснішими справами війни, які розглядають українські суди. Мова йде про воєнні злочини, колабораціонізм, державну зраду, несанкціоноване поширення інформації про ЗСУ та глорифікацію Росії.

11 Жовтня 2024

Насильницькі зникнення
Журналістку Вікторію Рощину, яка померла в російському полоні, тримали в одному з найжорстокіших ізоляторів Росії

Про СІЗО № 2 у Таганрозі колишні полонені розповідають як про тюрму з найжорстокішими тортурами. Саме тут утримували журналістку Вікторію Рощину, про смерть якої стало відомо вчора, 10 жовтня.   

11 Жовтня 2024

Більше публікацій