“Добровільно здатися в полон”. Мешканця Харківщини судять за “здачу” росіянам українського військового
Село Бабенкове на Харківщині, що за 20 хвилин їзди від Ізюма, пробуло в російській окупації пів року. У цей час місцевих катували. Слідство вважає, що одним із тих, хто здавав людей окупантам, був Віктор. Йому 59 років, жив у Бабенковому, після звільнення села переховувався. Його затримали навесні 2023-го. Віктор провини не визнає, каже, що не ховався і любить Україну. Справу слухають у Павлоградському міськрайсуді Дніпропетровської області, за яким через бойові дії до травня цьогоріч була підсудність Ізюмського міськрайсуду. МІПЛ розповідає про засідання, позицію обвинуваченого і як допитуватимуть 11 свідків.
На засіданні 21 листопада суд вивчав письмові докази і розглядав клопотання про продовження запобіжного заходу. Справу слухає суддя Наталія Самоткан. Обвинувачення представляє Ізюмська окружна прокуратура, а захист — дві найняті Віктором адвокатки, які брали участь у засіданні в режимі онлайн.
Адвокатки обвинуваченого брали участь у засіданні в режимі онлайн. Фото: МІПЛ
Віктора обвинувачують у тому, що він упродовж березня-липня 2022 року допомагав окупантам знаходити учасників бойових дій і патріотично налаштованих односельців. Зокрема, прокуратура вважає, що саме він видав росіянам адреси військового ЗСУ та двох місцевих.
Раніше Сергій Болвінов, начальник слідчого управління поліції Харківської області, писав, що Віктор їздив до сім’ї бійця та пропонував “добровільно здатися у полон”. А патріотичних односельців здав після конфлікту, що стався під час отримання гуманітарної допомоги. Росіяни цих людей били та катували. Через це Віктора обвинувачують у пособництві державі-агресору (ч. 1 ст. 111-2 ККУ).
Слідство встановило, що після деокупації села Віктор разом із дружиною виїхав і переховувався. Його оголосили в розшук і затримали 27 березня 2023 року в місті Лозова Харківської області.
На засіданні суддя спитала, чому обвинувачений каже, що не переховувався, адже правоохоронцям довелося ламати двері квартири, в якій він був.
— Я заявляю, що не переховувався, — почав Віктор. — Ми виїхали з жінкою на початку жовтня. Вони (правоохоронці, — МІПЛ) не представилися, були в цивільному одязі. Жінка попросила почекати 15 хвилин, поки приїде адвокат Остапенко. Потім було шоу з вирубкою дверей. У мене серцево-судинна хвороба, після цього мене забрали в лікарню. З п’ятого поверху на крилах я б не улетів.
Судове засідання щодо пособництва державі-агресору. 21 листопада 2023 р. Фото: МІПЛ
Суддя заслухала клопотання прокурора про допит 11 свідків у режимі онлайн з Балаклійського райсуду Харківської області. Через далеку дорогу їм складно діставатися Павлограду. Натомість Віктор попросив, аби декого з них допитали таки в Павлограді:
— Прошу частково свідків доставити в Павлоград. Це буде необ’єктивно, в їхніх свідченнях багато неправильного.
На уточнення судді, в чому необ’єктивність, адже люди даватимуть свідчення в такому ж суді, лише в онлайн-режимі, Віктор знову наполіг:
— Все одно я частково прошу (допитати свідків у Павлограді, — МІПЛ), яких я назву. Простіть мене. Я такий самий, як вони. Але я в ізоляторі. Їм важко, а мені не важко? Я ще не засуджений. Там небагато, чоловік п’ять.
Суддя відклала рішення щодо цього.
Далі суд заслухав клопотання прокуратури про продовження дії запобіжного заходу — тримання під вартою на ще два місяці. Адвокатки обвинуваченого заперечили та попросили про пом’якшення запобіжного заходу. Віктор наполягав, що йому необхідне лікування, а в ізоляторі належної медичної допомоги немає. Суддя уточнила, що є довідка від лікарів, згідно з якою він не потребує ургентного лікування. Але Віктор сказав, що з того моменту медиків не бачив.
Він також доводив, що від слідства не переховувався і після деокупації навіть проходив перевірку в СБУ. А з села поїхав через серцевий напад дружини, жив у сина.
— Я не переховувався, — сказав Віктор. — З жовтня двічі приїжджав у село. Сусіди бачили, що я приїхав додому. А виїжджав на КамАЗі, гул стояв на пів села. Вони знають, де проживає син і що я у нього живу. Втретє жінка зі сватом і невісткою приїхали в село взяти речі. Я не переховувався, няньчив онуку. Правоохоронці знали, де я перебуваю.
Під час перерви в засіданні журналістка МІПЛ поговорила з Віктором. Провину він заперечив:
— Це можна буде зрозуміти лише тоді, коли поспілкуємося з усіма, хто оговорив мене. Ще раз заявляю: Україну любив, люблю і любити буду. Проти України не робив жодних протиправних дій, не переховувався.
— А чи спілкувалися ви з росіянами? — уточнила журналістка.
— Росіян у селі не було. Серед загарбників були мешканці Луганська.
— Говорили з ними?
— А як прожити пів року і не говорити ні з ким?
Віктор — обвинувачений у справі пособництва державі-агресору. Фото: МІПЛ
— А про односельців?
— Це брехня.
— Не здавали?
— Я ніяк не міг їх здати, бо не знав, де вони служать. Мені 60 років, а йому 20 років, він у лавах ЗСУ. Він мені байдужий. Чому тоді я не здав усіх атовців із Ізюмського району?
На уточнення, чому ж його обвинуватили, сказав:
— Я вирощував хліб, займався фермерським господарством. У мене не було найнятих працівників, господарством займалися з жінкою, двома синами й невістками. Ці всі розмови — через заздрощі.
Суд продовжив Віктору запобіжний захід: він залишиться під вартою ще на два місяці. Наступне засідання відбудеться в грудні.
Анастасія Зубова, журналістка МІПЛ
