Досвід для України. Як у Боснії та Герцеговині шукають зниклих безвісти
Одна з найсерйозніших проблем під час війни і після неї — пошук зниклих безвісти та їхня ідентифікація. В Україні, де вже зараз, за офіційною інформацією, налічується понад 30 тисяч зниклих безвісти, ефективна система пошуку лише формується. Утім досвід розбудови такої системи є, зокрема у Боснії та Герцеговини. На запрошення Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти (МКЗБ) цю країну відвідала Олена Бєлячкова, координаторка родин полонених Медійної ініціативи за права людини. Розповідаємо про почуте і побачене нею.
Війна на території Боснії та Герцеговини тривала з 1992 по 1995 рік. Запеклі бої тут розпочалися після розпаду Югославії. Етнічні та релігійні розбіжності між мусульманами (босняками), сербами і хорватами, а також бажання різних етнічних груп панувати над певними територіями, вилилися в один із найкривавіших конфліктів у Європі з часів Другої світової війни. Тоді загинули понад 100 тисяч людей, з який 95% були цивільними.
Система правосуддя Боснії та Герцеговини не була готова до таких викликів. Створення органів пошуку, ідентифікації зниклих безвісти і притягнення винних до відповідальності відбувалося повільно і вже після війни. До сьогодні в Боснії та Герцеговині зниклими безвісти у результаті тих подій вважаються 8 тисяч осіб, понад 1,5 тисячі тіл загиблих досі не ідентифіковані.
Пошук та ідентифікація зниклих безвісти
Пошук зниклих безвісти у Боснії та Герцеговині базується на двох стовпах: законі про зниклих безвісти та Інституті зниклих безвісти, заснованому у 1996 році за ініціативи МКЗБ. Інститут веде базу даних зниклих під час війни і має право законодавчої ініціативи, що дуже важливо для забезпечення прав зниклих безвісти та їхніх родин. У цій установі є три групи фахівців:
- інспектори в регіонах, які шукають місця зникнення людей і співпрацюють з поліцією та прокуратурою там, де знаходять рештки тіл;
- співробітники, які працюють із базою даних;
- виконавча структура, яка займається фінансовими та юридичними питаннями, документацією, спілкуванням із органами влади, а також співпрацею з МКЗБ, МКЧХ та іншими міжнародними організаціями.
В Інституті зниклих безвісти є дорадча рада, яка складається з членів сімей зниклих безвісти. Вона обʼєднує родини та озвучує їхні потреби. До ради входять по два представники від кожної країни колишньої Югославії — Боснії та Герцеговини, Хорватії та Сербії.
Меморіал пам’яті боснійських мусульман у Сребрениці, які були розстріляні в липні 1995 року. Кожного року тут з’являються нові обеліски
Ідентифікацію тіл загиблих, які вважалися зниклими безвісти, у Боснії та Герцеговині розпочали ще під час активної фази війни. Спочатку це робили класичним методом за допомогою візуального впізнання. Однак у багатьох випадках така ідентифікація не була ефективною. Так, одного загиблого ідентифікували за курткою, в яку він був одягнений. За кілька років з’ясувалося, що полонені часто обмінювалися речами, тож того разу слідчі ідентифікували не ту людину. Після таких випадків почали використовувати ДНК-експертизу. На сьогодні завдяки цій процедурі в Боснії та Герцеговині ідентифікували понад 25 тисяч людей, а це 80% від загальної кількості зниклих безвісти під час війни.
Розбудовує базу ДНК, надає специфічні знання судово-медичним експертам і антропологам, опікується родинами зниклих безвісти МКЗБ. Утім відповідальність за пошук зниклих першочергово лежить на державі. Тобто МКЗБ може допомогти їй, запропонувати рішення, але їхнім втіленням має займатися влада.
Притягнення винних до відповідальності
Прокуратура Боснії та Герцеговини в її сучасному виді сформована у 2002 році. За два роки до цього країна ратифікувала Римський статут — основний документ Міжнародного кримінального суду, який створено для розслідування міжнародних злочинів. крім судових процесів у Гаазі, розгляд справ щодо злочинів проти цивільного населення розпочався і в національних судах країни.
Тарік Црнкіч, представник Спеціального відділу з розслідування воєнних злочинів прокуратури Боснії та Герцеговини, каже, що на той час були три види кримінальних проваджень: щодо злочинів проти цивільних та військовослужбовців; злочини проти людяності; геноцид. Підтвердженням геноциду є трагедія в Сребрениці, де з 11 по 17 липня 1995 року були вбиті понад 8 тисяч мусульман — чоловіків та хлопчиків. Міжнародний трибунал по колишній Югославії визнав різанину в Сребрениці актом геноциду, засудивши за це генералів армії боснійських сербів. Більше про цю сторінку в історії Боснії та Герцеговині ми розповідали тут.
Також під час війни в країнах колишньої Югославії існувала мережа концтаборів. До них потрапляли переважно боснійці, хорвати та інші несерби. У таких місцях людей піддавали жорстокому фізичному та психологічному насильству, зокрема били, ґвалтували, вбивали. Цей опис сильно нагадує те, що зараз відбувається з українськими військовополоненими та цивільними в російських в’язницях.
Порахувати кількість жінок і чоловіків, які пройшли концтабори під час війни в Боснії та Герцеговині, складно, оскільки багато з цих місць були таємними, документація про них знищена або втрачена. Так само важко визначити точну кількість загиблих у таборах. Основним джерелом інформації про ці місця стають свідки і потерпілі. Для роботи з ними в прокуратурі Боснії та Герцеговини є окремий підрозділ.
Судові справи щодо концтаборів розглядають і сьогодні. Воєнні злочини не мають строків давності, тож навіть за 30 років після тих подій в Боснії та Герцеговині продовжується процес притягнення винних до відповідальності. Представники Дорадчої ради Інституту зниклих безвісти відзначають важливість участі в судових процесах родин зниклих безвісти. Вони вважають, що якби цього не відбувалося, то правосуддя не досягло б необхідних результатів.
