Два роки у пеклі полону: рідні морпіхів — захисників Маріуполя просять витягти військових з полону

У суботу, 13 квітня, на Майдані Незалежності зібралися рідні морпіхів, медиків та усіх тих, хто впродовж 86 днів стояв на захисті Маріуполя. Дружини, матері, діти вийшли на мирну акцію в центрі столиці, щоб нагадати, що ось уже два роки понад 1500 захисників Маріуполя перебувають у полоні.

На акцію-перформанс на підтримку військовополонених та зниклих безвісти вийшли понад сто людей. Біля напису “Маріуполь” лежать чорні пакети, які символізують убитих і закатованих Росією українців.

Маленькі діти загорнуті у прапори, замість іграшок тримають у руках плакати з проханням “Поверніть мені тата”. Усі ці люди ось уже два роки живуть в очікуванні. Такі акції — одна з небагатьох публічних можливостей нагади про своїх рідних, яких Росія утримує в полоні у нелюдських умовах.

Марія Чернікіна, сестра військовослужбовця 501 окремого батальйону морської піхоти Олега Нечаєва. Він один із понад 270 морських піхотинців, котрі 4 квітня 2022 року за наказом командира батальйону та одного зі старших офіцерів потрапили в полон.

— Єдине, що я знаю про брата за ці два довгі роки, це те, що він живий і двічі підтверджений Міжнародним комітетом Червоного Хреста, — говорить Марія. — Такі акції для нас дуже важливі. Ми виходимо щотижня у різних містах, аби нагадати про тих, хто до останнього боронив Маріуполь. Дуже важливо пам’ятати про них та боротися з усіх сил так, як вони тоді боролися за нас.

Марія Чернікіна, сестра військовослужбовця 501 окремого батальйону морської піхоти Олега Нечаєва (в центрі)

Марія додає, що хоче, аби з полону повернули всіх захисників Маріуполя. Жінка сподівається, що Олега скоро обміняють, адже на нього чекає дуже хвора дружина та двоє малолітніх дітей, опікунство над якими Марія взяла на себе.

На повернення брата чекає і Катерина Гнидаш. Її брат Олексій Шевченко служив медиком у 501 батальйоні морської піхоти:

— Наша сім’я дуже чекає на його повернення. Ми хочемо, щоб на наш батальон звернули увагу, вони уже два роки перебувають у цьому пеклі, уже є випадки смерті наших військових у полоні.

Катерина говорить, що в Олексія астма і у полоні хлопцю відмовляють у наданні медичної допомоги, знущаються над ним і катують. 

Марія Баркова на мирну акцію прийшла теж заради брата Петра, який служить у 501 батальйоні морської піхоти:

— Такі заходи я відвідую з червня 2023 року. Саме тоді я зрозуміла, що мало хто знає про захисників Маріуполя, які тримали оборону на заводі ім. Ілліча. Люди думали, що Маріуполь — це лише Азовсталь і моєю метою було нагадати, що були й інші, зокрема розповісти про подвиг 501 батальйону, в якому служить мій брат. 

Марія Баркова, сестра військовослужбовця з 501-го батальйонна морської піхоти

Жінка говорить, що після кожної такої акції у рідних з’являється надія, що їх почують і їхніх близьких обміняють. Утім за два роки в неволі додому вдалося повернути лише 20 військовослужбовців з 501 батальйону, ще понад 250 залишаються у полоні.

— На жаль, за 15 місяців з моменту останнього обміну, де були наші хлопці, повернули одного живого і чотирьох закатованих. Тому для нас дуже важливо нагадувати світу про наших рідних. Як на мене, якщо про українських полонених знатимуть у світі, буде більше шансів, що вони повернуться додому живими, — додає Марія.

Про те, що таке російський полон, з власного досвіду знає Олена Турас, старша бойова медикиня 36 бригади морської піхоти ім. контрадмірала Білінського. До 12 квітня 2022 року Олена разом із побратимами тримала оборону на заводі ім. Ілліча. За час перебування у полоні вона побувала у чотирьох місцях утримання, спершу у закинутих ангарах у селищі Сартана, згодом в Оленівській колонії, далі жінку повезли у СІЗО № 2 Таганрогу і наостанок — у зразково-показовий табір для військовополонених у Севастополі. На акцію Олена Турас прийшла заради свого військовополоненого чоловіка Андрія:

— Ось уже два роки, як мій чоловік перебуває в полоні, а з ним і уся бригада. Вони моя сім’я, бо морська піхота — це таке братство, де ми всі стоїмо одне за одного. Я в морській піхоті уже шість років, тож усі вони мені як рідні.

За весь час, поки Андрій перебуває в полоні, з ним не було жодного зв’язку. Лише від обміняних військовослужбовців вдавалося дізнатися трохи інформації. Про те, що Олена в полон потрапила вагітною, а згодом народила сина, Андрій досі не знає.

— Складно передати, як це бути в полоні, мабуть, таких слів не існує, аби можна було донести до людей, наскільки там погано. Це повна ізоляція, катування, невідомість, ти весь час у пригніченому стані, — каже Олена. — Мені здається, що всі ці люди, які прийшли сьогодні заради тих, хто в полоні чи зник безвісти, вони це відчувають і їм це дуже болить. Я сподіваюся, що є також дуже багато людей, яким не байдуже, і разом ми зробимо все, щоб звільнити наших воїнів, адже вони на нас сподіваються.

Свою підтримку родинам військовополонених та зниклих безвісти висловила Олена Бєлячкова, координаторка груп родин полонених Медійної ініціативи за права людини:

— Ми у Медійній ініціативі за права людини завжди підтримували та продовжуватимемо підтримувати родини полонених. Ми боремось разом із ними за повернення захисників додому. У МІПЛ ми знаємо, в яких умовах утримують полонених та якому нелюдському поводженню їх щоденно піддають. Як правозахисна організація ми фіксуємо і документуємо воєнні злочини Росії. Тож допоки не повернуть усіх полонених, МІПЛ допомагатиме і підтримуватиме родини.

Олена Бєлячкова, координаторка груп родин полонених Медійної ініціативи за права людини

Наостанок присутні згадали усіх воїнів, котрі віддали своє життя захищаючи Україну, випустивши у небо десяток чорних кульок. 

Фото: Віктор Ковальчук