Фортеця столиці: що вціліло після авіаударів та «градів» у селі Горенка
Село Горенка у Київській області з перших днів війни опинилося під обстрілами. Вони заблокували виїзд з села та постачання продуктів. А ще лишили мешканців без газу та електроенергії. На поруки село взяли волонтери – місцева влада покинула Горенку за перших вибухів.
«Мій дім стоїть без вікон з першого ракетного удару 26 лютого», – каже місцевий мешканець Петро Петрович. Він прожив у Горенці все життя. Працював вчителем французької мови і під час довгих відпусток будував двоповерховий дім у Горенці. П’ять років як чоловік вийшов на пенсію – зараз йому 80 років. Він каже, той самий нищівний ракетний удар лишив без дому ще з десяток мешканців.
«Над сільрадою прогриміли два страшні зриви. У мене випали вікна і ряд домів зруйнувало одразу. Будинки залишилися без даху, без вікон, один дім повністю зруйнували. Це вулиця Франка», – згадує першу ніч боїв біля Горенки Петро Петрович. Вона не аби як налякала місцевих мешканців.
«Над головами літали винищувачі, дуже низько», – каже Анна. Переживши першу воєнну ніч у погребі, родина вирішила не зволікати. 25 лютого жінка вивезла свою дочку та дітей сестри у Київську область. «А батьки не вірили, сказали, що це скоро закінчиться» – додає вона. Мати жінки та сестра ховалися у погребі до 4 березня, а коли почали гатити сильніше все ж вирішили тікати.
«Сказати, що я була в аду, це нічого не сказати», – згадує обстріли сестра Анни. – Я лягла спати і рахую ракети, скільки до нас летить, скільки від нас. Це страшно. Я молилася Богу, щоб дожити до ранку. А зранку відкриваєш двері і стоїть запах пороху». На третій день боїв зникло світло, бо перебили електродроти з Ірпеня. На шостий день пропав газ.
Наслідки обстрілів російськими військовими села Горенка, що на Київщині. 6 березня 2022 року. фото: Сергій Нужненко, Радіо Свобода
З 6-7 тисяч населення у перші тижні війни залишилося лише 50-60 людей, оцінює Петро Петрович. Він один із небагатьох, хто вирішив чекати закінчення війни у селі. Каже, родини немає: дружина померла, син у віці 51 рік теж – вони працювали на Чорнобильській АЕС. Донька – у Німеччині, кликала до себе, але він не погодився.
Весь час обстрілів вчитель провів сидячі біля підвалу. Він навіть стояв на охороні вулиці зі своєю двостволкою. Тільки коли були авіаудари, стрімголов біг у підвал.
Петро Петрович показує свою зброю. Скріншот з сюжету Суспільного
«У перші дні було страшно, а потім зрозумів, коли до нас, коли від нас, бо за 20-30 км вилітає. Коли у нас падало, я котився від вибухової сили, ледь встигав забігати у свій підвал. До літаків неможливо звикнути. Гуділо все дуже сильно», – розповідає Петро Петрович.
Авіаудари підтверджує боєць тероборони Олександр. Від побратима він дізнався, що село обстрілювали винищувачі Су-25. Ними російські військові повністю зруйнували промзону. Там працювали важливі для села підприємства з виробництва вікон, склад Пилорами, та міжнародна логістична компанія Kuehne + Nagel.
Далі село обстрілювали з мінометів, різних артилерійських систем та поливали «градами», каже військовий. За його словами, найсильніші обстріли відбулись з третього по восьмий день (4 березня) вторгнення. Після цього інтенсивність обстрілів зменшилась. З’явилась можливість евакуювати людей. А у журналістів – можливість зафіксувати руйнування у селі.
«Затишшя» закінчилося 14 березня: Горенку сильно обстріляли артилерією. Під обстрілом загинули українська фіксерка Олександра Кувшинова та оператор телеканалу Fox News П’єр Закжевскі.
«Я нарахував три обстріли “градами”», – згадує вчитель. За один обстріл російські військові руйнували цілу вулицю, каже Петро Петрович. За його спостереженнями, більш ніж половина будинків Горенки зруйнована.
«Тиждень тому був обстріл ракетами – довгі такі снаряди. На Київській вулиці чотири будинки згоріли повністю. В один дім снаряд потрапив на другий поверх. А дім гарний, великий, – продовжує вчитель. – Волонтери побачили, що там димить. Вирішили його врятувати. Добре, що мали два вогнегасники. Дім вдалося врятувати. А ті інші – згоріли, як свічки».
Врятований волонтерами дім та снаряд біля нього. Фото надав Петро Петрович
Влада покинула село
Гуманітарну місію у Горенці довелось взяти на себе волонтерам. З перших днів Горенка залишилася без відповідальних за це представників влади. Юрія Прилипка – голову Гостомельської ОТГ – російські військові вбили 7 березня. Саме Гостомельську громаду входить Горенка.
Сільський голова Анатолій Драпей покинув Горенку ще 24 лютого. Староста села Тетяна Шепелева допомагала у перший тиждень, а потім виїхала. Нам у коментарі сказала, що наразі займається «гуманітарною допомогою для України». Новопризначений голова Гостомельської військової адміністрації Тарас Думенко після питання про евакуацію з Горенки переадресував нас на волонтерів благодійного фонду «Спадок» і попросив питання відправити запитом. На момент публікації тексту, відповіді не отримали.
Тож волонтери самотужки організували у селі гуманітарний штаб з продуктами харчування та ліками. Спочатку гроші на продукти та ліки збирали з мешканців села, каже волонтерка Лариса Ліщинська. На другому тижні війни з’явилася можливість привозити гуманітарну допомогу з Заходу України. Ті, хто можуть – самостійно забирають пакунки з гуманітарного штабу, іншим волонтерка розвозить власною машиною або просить бійців тероборони:
«Я їжу вулицями і просто розкидаю пакунки. Немає можливості зайти у всі будинки, бо час від часу ідуть хаотичні обстріли. Нещодавно прийшли люди з Пущі-Водиці просили дати запаси на 60 осіб. До цього місяць люди протягнули на власних запасах».
Офіційної евакуації з Горенки не було. Про це кажуть усі співрозмовники МІПЛ. Під обстрілами людей також евакуювали волонтери. Вони вивозили їх до сусіднього села Пуща-Водиця у бомбосховище, у метро Києва та на столичний вокзал. Одна з волонтерок – Яна Михиденко – загинула від снайперського пострілу.
Загибла волонтерка Яна Михиденко з донькою. Фото з facebook
«Яна з перших днів включилася у допомогу, – розповідає про подругу Оксана Щербакова, яка координувала роботу Яни, як волонтерки. – У неї був позашляховик. На цій машині з перших днів почала підвозити їжу хлопцям з тероборони. На п’ятий день вторгнення, коли люди почали масово тікати від обстрілів, вона взялася вивозила їх. Яна їздила у найгарячіші точки: Мощун, Мостище – це практично Гостомель. Вона вивозила до бомбосховищ до Києва. На десятий день її застрелили».
У Яни залишилася шестирічна донька. Бійці тероборони, які їздили забирати тіло Яни, повідомили, що вона померла від снайперського пострілу. Це сталося на варшавській трасі, яка веде на Мостище. Ймовірно, каже Оксана, її вбили, коли волонтерка їхала евакуювати людей.
Похованнями цивільних займаються волонтери з благодійного фонду «Спадок». Ховали людей окремо у гробах, які раніше виготовляли на підприємстві Пилорама у Горенці, каже волонтер фонду Гарник Каранлгцян. Родичам відправляли фото та відеозвіт. Усіх ховали у Пущі-Водиці, бо Горенці через обстріли це було робити небезпечно.
«Коли помирає боєць ЗСУ, то його забирають, а цивільних ніхто не забирає. Нам почали дзвонити місцеві і просити захоронити, бо тіла лежать по десять днів», – розповідає волонтер. Він отримав роз’яснення від старости села та поліції як правильно ховати людей у воєнний час. За офіційною інструкцією Гарник Каранлгцян звернувся до Тараса Думенка. Той ще не відповів.
Дар’я Потапова, МІПЛ
