Send Lette
Військовополонені

Головна вимога — уникати безмовності. У Києві пройшла акція на підтримку військовополонених і зниклих безвісти

Майдан Незалежності. На невеликій ділянці землі біля скульптури “Козак Мамай” щільно стоять прапорці і портрети загиблих військовослужбовців, які воювали за Україну. За чотири останні роки тут, на зеленому покрові, вже не залишилося вільного місця. Але кількість загиблих збільшується, тож збільшується і кількість синьо-жовтих прапорців. Втім про багатьох військових немає жодної звістки після їх зникнення на полі бою. Відсутність тіл дає родинам надію, що їхні рідні перебувають у російському полоні. 

Учасники акції на Майдані Незалежності тримають прапори з фотографіями зниклих безвісти і полонених бійців. Фото: МІПЛ

У День Конституції України біля монумента Незалежності замайоріли українські прапори і стяги військових частин. Тут зібралися родини зниклих безвісти і військовополонених. 

На акцію у Києві родини зниклих безвісти і полонених приїхали з різних куточків країни. Фото: МІПЛ

“Де ти, рідний?”, — проникливо звучало з імпровізованої сцени. Кожен міг вийти до мікрофона і поділитися своєю історією. Учасники акції, які приїхали з різних регіонів країни, тримали портрети бійців і не стримували сліз під час зворушливих промов.

Організатори акції створили кілька інсталяцій, які покликані нагадати про зниклих безвісти і полонених. Фото: МІПЛ

Тут же розмістили виставку портретів родин, які чекають на звістки про бійців 30-ї окремої механізованої бригади.

У фотопроєкті, який представили на акції в День Конституції України, взяли участь сім’ї зниклих безвісти і полонених бійців 30-ї ОМБР. Фото: МІПЛ

Поруч демонструвалася інсталяція у вигляді бійців на човні, які перепливають Дніпро на Херсонщині.

Інсталяція розповідає про бійців, які зниклих безвісти при обороні селища Кринки на Херсонщині. Фото: МІПЛ

Багато родин були одягнені у футболки із зображеннями своїх рідних. Кілька учасників акції демонстрували в’язнів із зав’язаними очима і руками. 

Фото: МІПЛ

Автомобілісти, які їхали повз площу, активно підтримували акцію гудками. Все це, щоб привернути увагу до питань зниклих безвісти і повернення військовополонених.

Лівий берег

Перша частина акції була присвячена бійцям, які вели бої за селище Кринки, що знаходиться на лівому березі Дніпра на Херсонщині.  

— Кринки — це плацдарм наших надій і нашого горя. Річка, яку вони мали подолати, сьогодні розділяє нас. Але ми не здаємося, — лунає зі сцени. 

На акції присутня Олена Швець, яка представляє громадську організацію “Кринки. Шлях додому”. Жінка розповіла МІПЛ, що приїхала з міста Марганець і шукає свого цивільного чоловіка Миколу Рагуліна, який зник під час виконання бойового завдання у квітні 2024 року. За словами Олени, в боях за Кринки зникла велика кількість бійців. 

Олена Швець з портретом чоловіка. Фото із сімейного архіву

Про Кринки майже ніде не чутно. Ми не маємо інформації ні про загиблих, ні про безвісти зниклих. Дуже мало людей, які воювали за Кринки, підтверджені як полонені. З цього напрямку репатрійовано дуже мало тіл військових, їх одиниці. Інформацію про них ми буквально “вигризаємо”, — розповідає Олена. 

Жінка каже, що спочатку рідні шукали будь-які дані самостійно, потім об’єдналися в групи за бригадами. Врешті вирішили створити єдине громадське об’єднання. Громадська організація “Кринки. Шлях додому” об’єднала родини сотень бійців, які служили в різних військових підрозділах, захищали лівий берег Дніпра у Херсонській області і зникли в боях за цей плацдарм з осені 2023 року. 

Плакат присвячений обороні селища Кринки. Фото: МІПЛ

Олена зазначає, що цією акцією родини нагадують українській владі і міжнародній спільноті, що будуть боротися за кожного бійця, доки не буде повернуто останнього.  

Підтверджує її слова й інша учасниця акції, жителька Запоріжжя, яка шукає свого зятя — Євгена Миронюка, бійця 35-ї бригади. Він зник у березні 2024 року.

Євген Миронюк, зниклий безвісти військовослужбовець 35-ї бригади. Фото із сімейного архіву

— У бою він отримав важке поранення руки. Під час евакуації човен виплив не туди, куди треба було, їх обстріляли. Частину хлопців знайшли, а нашого хлопчика ні. Він вважається зниклим безвісти. Більше жодної інформації немає. 

Жінки відмічають, що у спілкуванні з відповідними органами бувають проблеми. 

— Ми зверталися до Міжнародного комітету Червоного Хреста двічі. Спочатку написали заяву. Минув час, знову була зустріч, запитуємо щодо інформації, а нам говорять, що нашого запиту немає, заявка не зареєстрована. Зареєстрували ще раз. 

Учасники акції. Фото: МІПЛ

Зі сцени інша учасниця акції ділиться своєю історією:

—  Я отримала листа з частини. В ньому було написано, що мій син у полоні. Я дуже плакала і молилася. А через два дні мені сказали: “Це була помилка, вибачте нас”. Як таке можливо? Як може система, яка відповідає за долі людей, так легко кидатися словами? Це доля моєї дитини! Це надія, яку мені дали і одразу забрали. Я питала: якщо вони не можуть дати чіткої відповіді, то як ми, рідні, маємо жити з цим? Це не просто документи. Це про серця, які розриває кожна новина. Ми не знаємо, де наші діти, але ми їх не залишили, ми шукаємо, чекаємо. І я точно знаю — мій син живий.

— Ми не просимо! Ми вимагаємо розслідувати, шукати та говорити правду! Ми хочемо знати, де наші хлопці, — лунало зі сцени.

Інсталяція на підтримку зниклих безвісти під час оборони селища Кринки. Фото: МІПЛ

Бахмутський напрямок

Другу частину виступів на акції присвятили військовослужбовцям, які зникли на Бахмутському напрямку, зокрема бійцям 30-ї ОМБР.

— Я одна з тих матерів, які щодня прокидаються зі страхом і засинають з молитвою, — промовляє перед присутніми Світлана Меркулова. — Ми не просимо жалю, ми просто не дозволяємо мовчанню поглинути наших рідних. Доки ми живі — вони існують. І хай весь світ побачить нас. 

Світлана Меркулова під час промови. Фото: МІПЛ

Світлана Меркулова з Києва. Жінка чекає на звістку про свого сина Євгена Заколюжного. Він зник у серпні 2022 року в бою за Соледар. 

У розмові з МІПЛ Світлана наголошує, що цією акцією її учасники хочуть звернутися до влади України з вимогою створити дієвий механізм пошуку зниклих безвісти.

— Досі немає потужного окремого органу, якій би займався суто розшуком безвісти зниклих українців — як військових, так і цивільних, — каже Світлана Меркулова. — Ми розуміємо, що інформацію треба шукати на окупованих територіях. Але разом з цим ми бачимо, які операції проводять наші спецслужби. Тому вважаємо, що вони могли б на окупованих територіях проводити операції і з пошуку безвісти зниклих.

Фотовиставка про родини зниклих безвісти і полонених бійців 30-ї ОМБР Фото: МІПЛ

Ще одна учасниця акції Оксана Левін тримає в руках картонну табличку, в якій зазначено, що її син у полоні, а чоловік зниклий безвісти.   

Жінка розповідає, що її син Олексій Жерновський служив у полку ”Азов”. У полон хлопець потрапив 18 травня 2022 року, коли захисники Маріуполя здалися за наказом. Родині відомо, що після здачі в полон Олексій потрапив в Оленівську колонію. На момент вибуху в одному з її бараків Олексій був у шпиталі через важке поранення. Згодом його засудили. Спочатку призначили 24 роки позбавлення волі, але потім так званий “апеляційний суд” збільшив строк до 28. 

Оксана Левін з табличкою в руках. Фото: МІПЛ

 — Вже понад рік ми нічого про нього не знаємо, — зазначає Оксана. 

Чоловік жінки служив у 30-й окремій механізованій бригаді. У лютому 2023 року він зник під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку. Разом з ним зникло ще 6 чоловіків, яким протистояли найманці ПВК “Вагнер”. 

— На нашу думку, влада не приділяє достатньої уваги бійцям, які захищали Соледар і Бахмут, хоча бої за Бахмут були найкривавішими з часів Другої світової війни. І ми не хочемо, щоб про наших хлопців забували, — пояснює ще одна учасниця акції Ніна Ткаченко.

Жінка шукає свого цивільного чоловіка Василя, військовослужбовця 77-ї бригади, який зник у селі Парасковіївка в січні 2023 року.

Родини зниклих безвісти бійців 77-ї окремої аеромобільної бригади тримають великий плакат портретами своїх рідних. Фото: МІПЛ

Ніна є співзасновницею громадської організації “Громадський рух “Обов’язково повернусь”. Ця організація об’єднала родини військовослужбовців з 48 військових підрозділів. За словами жінки, в списках організації близько трьох тисяч бійців, яких шукають рідні. Лише про 29 з них відомо, що вони в російському полоні. 

— Це лише 1 відсоток від загальної кількості. Але ми вважаємо, що в полоні перебуває значно більше військових, адже немає інформації про їх загибель, немає збігів ДНК з повернутими тілами. Десь же вони мають бути? У нас є інформація, що “вагнерівці” брали наших хлопців у полон і відвозили їх у Росію. Тобто вони десь у РФ, — робить висновок Ніна.  

Фото: МІПЛ

Розповідаючи про шлях створення руху “Обов’язково повернусь”, жінка говорить, що також, як і багато інших родин, спочатку шукала інформацію самостійно. Потім об’єдналася з родинами інших зниклих безвісти і полонених бійців 77-ї бригади. Разом вони проводили акції, сварилися з командуванням.

— Згодом ми зрозуміли, що така боротьба ні до чого не призведе і треба налагоджувати комунікацію. Тому виникла ідея створити громадську організацію. Ми зрозуміли, що треба не просто приходити до командування з претензіями, а й пропонувати рішення. Зараз ми бачимо, що до нас прислуховуються, — зазначає Ніна Ткаченко.

Фото: МІПЛ

Акція тривала близько двох годин. Після її завершення на сходинках Майдану залишились ще дві жінки, які тримали прапори з інформацією про зниклих безвісти. 

Сергій Пастернак служив водієм у 110-й ОМБр на Покровському напрямку, зник під Очеретиним у червні 2024 року. Віктор Юшко — боєць 70 ОДШБр, зник у квітні 2024 року в району села Новомихайлівка на Запорізькому напрямку.  

— Це мої колеги, — говорить одна з жінок, яка представилась Тетяною. Вона разом з Сергієм і Віктором працювала в будівельній компанії. За її словами, інформації про чоловіків немає з моменту їхнього зникнення. Родини звернулися у всі можливі інстанції.

Тетяна (ліворуч) чекає на звістку про колег. Фото: МІПЛ

— Вони зникли рік тому, і за цей рік у нас немає жодних даних. За останній тиждень ми отримали дві відповіді від різних органів. Але найгірше, що вони ідентичні. Тобто це просто відписка про те, що немає ніякої інформації, — говорить Тетяна. 

Жінка обурюється, що з боку українських органів не проводиться робота з пошуку зниклих безвісти і що винні не притягуються до відповідальності. 

— Я не розумію, як можна відправляти бійців на одну і ту саму позицію, якщо відомо, що вона вже засвічена, що по ній постійно стріляють, що туди заходять диверсійні групи? І це в той час, коли є технології, різні дрони, коли користуються супутниковими даними. Як так може бути, що ніхто їх не бачив? — запитує Тетяна.

Вона говорить, що не пропускає жодної акції. Сподівається на них зустріти побратимів своїх колег і отримати якусь звістку про них.

Фото: МІПЛ

— Я вірю, що вони в полоні. Хоча російська сторона або дезінформує, або приховує дані. Втім я дуже хочу, щоб вони повернулися. Тому я буду виходити кожного разу, — говорить Тетяна.

Вона вважає, що до пошуку українських військових мають залучатися міжнародні організації.

Чим більше вони будуть долучатися, тим швидше ми знайдемо кожного зниклого безвісти, — впевнена Тетяна.

Фото: МІПЛ

Головна вимога учасників акції до української влади — уникати безмовності. Вони також закликають міжнародну спільноту посилити тиск на Російську Федерацію, змусити її дотримуватися норм Женевських конвенцій, залучити міжнародні механізми до перевірки місць утримання українських полонених, підтримати Україну в розшуку безвісно зниклих, сприяти обміну тілами загиблих і поверненню живих додому. 

— Це не просто політичне питання, це питання людяності. Кожен день у неволі — це катування, кожен день мовчання — це знущання з родин, — зазначила Світлана Меркулова. 

Фото МІПЛ

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Військовополонені
МІПЛ долучилась до створення мапи місць утримання бійців “Азову” в російському полоні 

28 травня у Києві презентували сайт та інтерактивну мапу проєкту Inferno. Це ініціатива Асоціації родин захисників “Азовсталі” та відділення міжнародного співробітництва 1-го корпусу НГУ “Азов”. Медійна ініціатива за права людини стала одним із партнерів проєкту, надавши дані для створення мапи місць утримання.

29 Травня 2025

Військовополонені
Великий обмін: репортаж про те, як Україна повертала 1000 своїх

З автобуса виходять змарнілі чоловіки — колишні військовополонені. На подвір’ї лікарні родини зниклих безвісти тримають фото: шукають погляд, слово, впізнання. Поряд — тиша, сирени і надія, що хтось сьогодні скаже: "Я його бачив". Репортаж з обміну.

25 Травня 2025

Військовополонені
У Києві вшанували морських піхотинців, які третій рік перебувають у російському полоні

На Майдані Незалежності в Києві відбувся публічний захід, організований Асоціацією “Сила Морської Піхоти”. Під гаслом “Ми — там, де важко. Ми — морська піхота. Третій рік боротьби — в полоні” учасники акції нагадали суспільству про українських військових, які з 2022 року залишаються в полоні Російської Федерації після оборони Маріуполя.

25 Травня 2025

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Війна і правосуддя
В Одесі судять уже другого працівника СІЗО, який постраждав від російських катувань. І ще 104 справи в українських судах

Відстежуємо найцікавіші судові справи про злочини, скоєні в умовах війни. У доданих файлах є посилання на загальну таблицю зі всіма справами, розподіленими за областями. Також до цієї таблиці веде кожне посилання з матеріалу з анонсами на сайті.

27 Червня 2025

Адвокація
Підтримка родин полонених і фіксація наслідків катувань. У Києві міркують про підтримку постраждалих від РФ

26 червня у світі відзначають Міжнародний день на підтримку жертв катувань. За ініціативи Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими у Києві в цей день відбулась панельна дискусія, участь у якій взяли спільноти родин військовополонених, громадські організації та представники держорганів.

26 Червня 2025

Насильницькі зникнення
Активіст із Херсонщини перерізав собі вени після затримання, аби врятувати дружину від росіян

Активіст із Нової Каховки Олександр, прізвище якого ми не називаємо з міркувань безпеки, до повномасштабного вторгнення знімав на відео знос памʼятників Леніну на Херсонщині, а в окупації став мішенню для росіян. Його катували впродовж двох тижнів, щоб він здав інших громадських діячів міста, схиляли до “співпраці”.

25 Червня 2025

Більше публікацій