“Харківський партизан”, шпигуни й ті, що не хотіли в Росію: кого відпустили на обмін у форматі тисяча на тисячу
Упродовж 23 — 25 травня Україна та Росія обмінялися військовополоненими і цивільними у форматі тисяча на тисячу. Зокрема Україна передала 120 людей, які отримали звинувачення і вироки за злочини проти основ національної безпеки. Для цього напередодні й під час обміну українські суди ухвалили низку рішень про звільнення цих людей з-під варти.
МІПЛ дослідила 69 таких рішень і розповідає про помітні тенденції у справах і персоналії обміняних.
Значна частина інкримінованих їм злочинів стосується передачі інформації росіянам, але кваліфікується у різноманітних варіаціях статей Кримінального кодексу. Найпоширеніші — державна зрада, колабораціонізм, несанкціоноване інформування про переміщення ЗСУ. Рідше це справи щодо глорифікації дій Росії, участі у терористичній організації, посягання на територіальну цілісність України.
Разом із експертом із Міжнародного гуманітарного права ми проаналізували, як закон регулює “цивільні” обміни, що треба удосконалити в цьому процесі і кого Україна передала Росії.
“Хочу к своим”
Геннадій Параскевич був лікарем-методистом у Запорізькому військовому госпіталі. За даними слідства, у 2022 році його завербував до співпраці з росіянами товариш по службі з тимчасово окупованого Токмака. Так Параскевич почав зливати росіянам інформацію про поранених військових, які лікувалися в Запоріжжі, та інші дані. У 2023 році він отримав 15 років за держзраду.
У березні 2025-го до нього в колонію прийшла журналістка “Радіо Свобода”.
— Ви вважаєте себе зрадником України? — запитує вона в сюжеті.
— Ні, — спокійно відповідає Параскевич. — Просто я був на іншому боці. Ну, за іншу сторону. За Росію, зокрема.
Далі він каже, що здавав інформацію не за гроші. “Добровільно допомагав” із ідеологічних мотивів. Називав себе прихильником “великої країни”, маючи на увазі СРСР, казав, що саме їй “продовжив служити”. Параскевич додає, що при цьому не бачив сенсу переїжджати з України, а тепер, додає з усмішкою, “фактично переїхав”. Він має на увазі те, що Росія неправомірно включила до свого складу Запорізьку область. Сидячи в українській колонії він спокійно і майже умиротворено переконує, що вже — на території Росії. Те, що це не відповідає дійсності, Геннадія не бентежить.
Геннадій Параскевич. Скриншот із сюжету Радіо Свобода
По-справжньому до Росії Параскевич потрапив наприкінці травня 2025-го. Вільнянський районний суд Запорізької області 21 травня розглянув клопотання прокурора про звільнення Параскевича від відбування покарання задля обміну. Він є на відео Володимира Золкіна з обмінного процесу.
Параскевич — один із найбільш відомих учасників “цивільного” обміну з тих, хто очікував видачі Росії в рамках проєкту “Хочу к своим”.
Це проєкт Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, що запрацював у липні 2024 року. Засуджені або обвинувачені у злочинах проти основ національної безпеки можуть підписати свою згоду на передачу їх в Росію. На сайті зазначено, що наразі у такий спосіб Україну покинула 31 людина.
Рішення щодо цих обмінів є в Єдиному реєстрі судових рішень. Наприклад, щодо військового ЗСУ Андрія Казьміна його ухвалив Вільнянський суд. Казьмін у 2023 році зливав у проросійський Telegram-канал інформацію про розташування бійців 93-ї бригади, за що отримав вісім років в’язниці.
Андрій Казьмін. Скрин з сайту “Хочу к своим”
Водночас у Реєстрі є низка ухвал за 21 — 23 травня. Ними звільнили від відбування покарання людей із бази “Хочу к своим”, але на сайті не вказано, що вони поїхали на обмін. Достеменно не відомо, чи дійсно їх обміняли. Проте рішень судів про їхнє подальше скерування для відбування покарання також немає. Деякі з них є на відео великого обміну від Золкіна. Не виключено, що їх просто не позначили на сайті або ж вони очікують на черговий обмін.
Проте люди з проєкту “Хочу к своим” — не єдині, хто потрапив на великий обмін.
Кого ще відправили на обмін
“Харківський партизан”
Михайло Сазонов із Волгоградської області Росії — фігурант справи “харківських партизанів”. Це угруповання у 2014 році за завданням ФСБ готувало теракти у Харкові. У 2014 та у 2019 роках Сазонову інкримінували участь у терористичній групі та підготовку до шпигунства. Втім в обох випадках він уникнув відповідальності. Як писав Харківський антикорупційний центр, прокуратура клопотала про його звільнення, оскільки він нібито викрив угруповання.
Вилучене у харківських партизан. Фото: СБУ
У 2023 році Сазонов отримав звинувачення у посяганні на територіальну цілісність України та несанкціоноване поширення інформації про ЗСУ. На суді він розповів, що у 2015 році через свого адвоката познайомився у Бєлгороді з російським генералом і почав із ним спілкуватися. У 2022-му та 2023-му Сазонов передавав генералу інформацію про розташування ЗСУ, артилерійських і бронетанкових підрозділів у Харкові та наслідки російських ракетних ударів.
Печерський райсуд Києва у 2024 році засудив Сазонова до дев’яти років тюрми. Згідно з ухвалою Вільнянського райсуду Запорізької області від 21 травня, суд задовольнив клопотання прокуратури про звільнення Сазонова від відбування покарання через ухвалення рішення про його обмін як військовополоненого. В ухвалі згадують протокол від Координаційного центру щодо переліку людей, які підлягають обміну — він датований 20 травня.
“Сімейна” держзрада
Серед людей, які потрапили на відео Золкіна про великий обмін — Олена Фролова. У 2024-му вона отримала шість років ув’язнення за несанкціоноване поширення інформації про ЗСУ. З початком повномасштабної війни Фролова переїхала зі Снігурівки на Миколаївщині до Львова. Як встановило слідство, на прохання сестри, яка на той момент була в окупованому Херсоні, а згодом поїхала в Росію, Олена надсилала фото базування українських військових у Львові. Сестра передавала ці дані російському офіцеру, з яким почала жити.
Олена Фролова. Скрин з відео Володиира Золкіна
З матеріалів справи відомо, що брат Фролової, який служив у ЗСУ, також допомагав їхній сестрі з Херсона. Зокрема надсилав координати розміщення українських підрозділів. Нині його справу за звинуваченням у держзраді розглядає суд Вінницької області. Коли брата викрили, Олена Фролова хотіла виїхати за кордон, але її затримали.
Галицький райсуд Львова 21 травня задовольнив клопотання прокурора про звільнення Фролової від відбування покарання задля обміну як військовополоненої.
Засуджені до 2022 року
Серед засуджених, яких суди відпустили на обмін, двоє чоловіків, котрі отримали вироки ще до повномасштабної війни.
Зокрема десять років позбавлення волі отримав у 2021 році Олександр Скобляк за участь у терористичній організації та посягання на територіальну цілісність України. Слідство встановило, що впродовж 2016 — 2021 років він служив у підрозділах “ДНР”. У 2021 році чоловіка взяли в полон бійці ЗСУ. Рішення про його обмін 22 травня ухвалив Менський райсуд Чернігівської області. Дані про його виїзд є на сайті “Хочу к своим”.
Олександр Скобляк. Фото з сайту Миротворець
У 2020 році вирок за участь у підрозділах “ДНР” отримав уродженець Маріуполя Олександр Головін. Упродовж 2014 — 2020 років він воював проти ЗСУ на Донеччині, очолював мінометний взвод. Дослужився до звання капітана, мав позивний “СС”.
Головін розповідав у суді, що на війні зазнав числених поранень, проте ні в “ДНР”, ні в Росії не отримав належної медичної допомоги. Водночас у той період ФСБ висунула йому звинувачення у держзраді через нібито співпрацю з СБУ. Тож він зібрав документи і виїхав на підконтрольну Україні територію. Там його затримали. І хоч він клопотав про звільнення від відповідальності, адже добровільно повернувся задля співпраці з правоохоронцями, йому присудили дев’ять років позбавлення волі.
Олександр Головін. Фото з сайту Миротворць
Менський районний суд Чернігівської області 22 травня відпустив його на обмін. Чоловік є на відео Золкіна з обміну, проте на “Хочу к своим” позначки про його виїзд немає.
Високопоставлені помічники Росії
Як встановило слідство, Олександр Тарнашинський координував низку фондів і громадських організацій, які за російські гроші мали дискредитувати українську владу та державність і готувалися захопити державні органи. Зокрема Тарнашинський брав участь у форумах “Народного вибору” Віктора Медведчука. На суді він провину заперечував, а участь у зборах медведчуківської організації пояснював необхідністю “народовладдя”. У 2023 році його засудили до семи років позбавлення волі за спробу захоплення державної влади.
Олександр Тарнашенський та Віктор Медведчук. Фото з відкритих джерел
Віталій Васильєв — колишній підполковник аналітичного відділу СБУ у Луганській області. За даними слідства, у 2020 році він отримав паспорт “ЛНР” та співпрацював із їхнім “МГБ”. Зокрема для вербування передав інформацію про трьох колег із СБУ. Він здав їхні адреси, інформацію про сім’ї, автомобілі, характеристики. На суді чоловік визнав провину й у 2022 році отримав п’ять років ув’язнення за державну зраду.
Василь Мехеда працював в управлінні секретаріату Кабміну, певний час мав доступ до державної таємниці. Як встановило слідство, впродовж 15 років він за гроші шпигував для ФСБ. Передавав інформацію у сфері оборони, економіки, правоохоронної діяльності та зовнішніх відносин України, включно з секретними даними. Задля зустрічей із ФСБ держслужбовець неодноразово їздив до Росії, Білорусі, Кіпру, Вірменії, Азербайджану. Його викрили у 2022-му і засудили до 12 років за державну зраду.
Василь Мехеда. Скрин з сайду “Хочу к своим”
Обмін у день вироку
Більшість людей, яких суди “відпустили” на обмін — засуджені у 2022 — 2024 роках. Втім кілька з них отримали вирок у день обміну.
Приморський райсуд Одеси 22 травня засудив на 15 років ув’язнення за державну зраду Василя Романька й одночасно ухвалив звільнити його задля обміну. Також суд конфіскував на користь держави вилучені у нього 5 тисяч доларів та понад 2 тисячі євро.
Романько народився в Росії. Восени 2024-го він був у ЗСУ, коли, згідно з матеріалами справи, надсилав невстановленому слідством представнику ФСБ дані оперативно-службової діяльності української військової частини, завдання Сил спецоперацій на лінії бойового зіткнення, діяльність руху спротиву на тимчасово окупованій території Криму і Херсонської області.
Підготовче засідання у справі Романька відбулося у квітні 2025 року. Згідно з інформацією у вироку, він визнав провину і суд розглянув справу у спрощеному режимі.
Вирок і рішення про обмін “день у день” також отримав Едуард Тумасян. За матеріалами справи, він за гроші через Telegram надсилав фото об’єктів інфраструктури та військової частини. Чоловік визнав, що хотів таким чином заробити, але нібито не знав, що ці об’єкти не можна фотографувати. Святошинський райсуд Києва 22 травня засудив його на 15 років за державну зраду та задовольнив клопотання про звільнення від відбування покарання для обміну.
Обмін не стався попри рішення
Олександр Смірнов — послушник Почаївської Свято-Успенської лаври. У 2023 році його засудили на п’ять років позбавлення волі за колабораціонізм та глорифікацію дій Росії. Згідно з матеріалами справи, він натиснув “Клас” в “Однокласниках” низці проросійських публікацій, які надалі побачили його підписники. У них йшлося про підтримку вагнерівців, “війну Росії проти НАТО” тощо.
Вільнянський райсуд Запорізької області 21 травня задовольнив клопотання про його звільнення задля обміну. Згідно з ухвалою, Смірнов не заперечував. Утім 28 травня до Кременецького райсуду Тернопільської області надійшло клопотання про направлення чоловіка для подальшого відбування покарання.
Затримання Олександра Смірнова. Фото: СБУ
Також це стосується Богдана Грицюка. Згідно з матеріалами справи, у квітні 2024 року він отримав у Telegram повідомлення від невстановленого користувача з координатами розташування українського підрозділу. Через проросійські погляди він переслав цю інформацію братові, який живе у Росії. Другий епізод, описаний у вироку, відбувався під контролем співробітників СБУ, котрі якимсь чином дізналися про його взаємодію з росіянами. Слідчі надіслали Грицюку фальшиві дані про розташування українських вогневих позицій і задокументували, як він поділився цією інформацією з родичами. Він уклав угоду з прокурором про визнання винуватості й отримав шість років ув’язнення.
Богдан Грицюк. Скрин з сайту “Хочу к своим”
Попри попереднє рішення про його звільнення від відбування покарання і передачу на обмін, уже в червні Бережанський районний суд Тернопільської області ухвалив відправити його назад до в’язниці. В ухвалі сказано, що обмін не відбувся.
Звільнені без вироку
Згідно з законодавством, якщо обвинуваченого вирішили віддати на обмін, а вироку ще нема, суд може змінити йому запобіжний захід і віддати під нагляд уповноваженому органу. Надалі справу мають розглянути заочно. МІПЛ знайшла у Реєстрі судових рішень п’ять таких ухвал.
Миколаївський районний суд Миколаївської області 22 травня скасував запобіжний захід у вигляді тримання під вартою задля подальшого обміну Олені Смолик. Згідно з матеріалами справи, вона поширювала у соцмережах проросійські дописи та бажала Україні “здохнути”. Через це потрапила у поле зору російських спецслужб і за їхнім завданням вивідувала інформацію про розташування українських військових, зокрема морпіхів. Односельці жінки підтвердили її проросійську позицію.
Подібне рішення 22 травня ухвалив Дарницький райсуд Києва щодо Максима Ніколаюка. Він подав заяву про включення до списків на обмін 19 травня. Чоловіка звинувачують у державній зраді. За версією слідства, у березні 2024 року він передав росіянам інформацію про добровольче військове формування і тактико-технічні характеристики моделей FPV-дронів.
На відео Володимира Золкіна з обміну є Марина Гуз. Жінка відмовилася із ним спілкуватися та заявила, що не є засудженою. Дніпровський районний суд Києва 21 травня звільнив її та Владислава Логінова задля обміну. Обоє з Чернігова, обвинувачені в участі у терористичній організації. Вони разом зі ще одним чоловіком за завданням російських спецслужб виготовляли вибухівку для підриву об’єктів критичної інфраструктури. Також Гуз пройшла курси з керування БПЛА і літала самотужки зібраним дроном для розвідки навколо важливих об’єктів.
Марина Гуз. Скрин з відео Володимира Золкіна.
Відмова від обміну
Широківський районний суд Дніпропетровської області 21 травня звільнив від відбування покарання задля обміну Тетяну Потапенко. Її справа — одна з найбільш резонансних за час повномасштабної війни.
Потапенко жила в Лимані на Донеччині. Коли місто окупували, вона організувала допомогу сусідам у скруті, бо роками вже була “вуличною”. Для цього довелося скоординуватися з окупаційною владою. Офіційної посади за окупантів Потапенко не мала, на суді про бажання поїхати до Росії не говорила.
Тетяна Потапенко. Фото: Олексій Арунян, Ґрати
Справа Потапенко щодо колабораціонізму пройшла всі судові інстанції і зрештою її визнали винною. Касаційний суд лишив їй покарання у вигляді ув’язнення. При цьому один із учасників суддівської колегії висловив окрему думку, що провина жінки не доведена і за нормами Женевських конвенцій про захист цивільного населення під час війни Потапенко дійсно допомагала людям в окупації.
Як ідеться в ухвалі Широківського суду, жінка нібито підписала згоду про обмін. Проте, за даними МІПЛ, вона не хотіла в Росію і її таки не передали на обмін, що відбувся у травні. Наразі в Реєстрі судових рішень немає ухвали про її направлення на відбування покарання. Втім на сайті “Судової влади” є інформація про призначення засідання щодо її справи на 5 червня.
Обміни цивільних і закон
Цивільних обмінювали не лише наприкінці травня 2025-го — це відбувається від початку російської агресії у 2014-му. Втім, якою б не була фаза війни, це залишається частиною політичних домовленостей. Те, як вони відображалися у законодавчому підґрунті, залежало від контексту та формату перемовин.
Упродовж 2014 — 2017 років обміни відбувалися, зокрема, в рамках мінських перемовин. У 2016 році Україна видала Росії Віталія Діденка, обвинуваченого у спробі створити Бессарабську народну республіку на Одещині. Суд визнав його винним у посяганні на територіальну цілісність України. Тодішній президент Петро Порошенко підписав указ про помилування Діденка, і його передали Росії. За принципом помилування Росії віддали ще одного засудженого, а Україні натомість передали журналістку Марину Варфоломєєву.
Після зміни влади у 2019 році законодавче обґрунтування обмінів дещо змінилося. Наприклад, за запитом Росії віддали через обмін чотирьох учасників “банди Мангуста”. Це угруповання під керівництвом колишнього міліціонера захоплювало будівлю МВС у Маріуполі у 2014 році. Суд розглянув доручення від Генпрокурора про зміну обвинуваченим запобіжного заходу із тримання під вартою на особисте зобов’язання. Ухвалюючи рішення, суд послався на положення нормандського формату, вказівку Генпрокурора та Женевські конвенції про поводження з військовополоненими, які передбачають обмін. Водночас суд вказав про неміжнародний характер збройного конфлікту на сході України.
У 2020 році Росії віддали через обмін “харківських терористів” — трьох чоловіків, які за завданням Росії вчинили теракт під час Ходи гідності у Харкові у 2015 році. Напередодні суд виніс їм вирок і змінив запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобов’язання. Підставою були домовленості у нормандському форматі про обмін, а також план президента Зеленського. Водночас суд послався на статтю 377 КПК, згідно з якою засудженого у виняткових випадках, встановлених під час розслідування, можуть випустити з-під варти.
У той період через схему зі зміною запобіжного заходу до Росії поїхали беркутівці, звинувачені у розстрілі учасників Революції Гідності, та низка відомих проросійських діячів.
З початком повномасштабної війни суди в подібних ситуаціях керуються статтею 84-1 КК України. Згідно з нею, задля обміну підозрюваного, обвинуваченого чи засудженого уповноважений орган має ухвалити рішення про передачу для обміну як військовополоненого. При цьому людина має надати письмову згоду на обмін.
Надалі рішення про скасування запобіжного заходу підозрюваному, обвинуваченому або рішення про звільнення від відбування покарання засудженого ухвалює суд за клопотанням прокурора. Відтак людину передають під нагляд уповноваженого органу.
Якщо обвинуваченого обміняли до вироку, його справу продовжують слухати заочно. Якщо ж обмін не відбувся, суд розглядає клопотання про направлення людини для відбування раніше призначеного покарання.
У статті 84-1 КК України є термін “військовополонений”, але більшість таких рішень стосуються цивільних. Андрій Яковлєв, адвокат й експерт МІПЛ із Міжнародного гуманітарного права, пояснює, що цю статтю як зміну до Кримінального кодексу ввели на початку 2022 року, реагуючи на виклики повномасштабної війни.
— Військовополоненими вважають комбатантів армії супротивника. Їх утримують у полоні до завершення війни або допоки вони не відбудуть покарання, якщо скоїли воєнний злочин. Тобто закон розроблявся саме щодо військовослужбовців російської армії, — говорить Яковлєв.
Але на практиці статтю частіше застосовують щодо засуджених за злочини проти основ національної безпеки.
— У цьому випадку закон застосовують в інтересах, скажімо, більш сприятливого тлумачення, — продовжує Андрій Яковлєв. — Тобто в інтересах і того, кого засудили, і держави (тобто нашого полоненого, якого повертають із жахливих умов). Тому це виправдане розширене тлумачення цієї норми.
Проте Яковлєв додає: задля правової чіткості статтю 84-1 КК України варто змінити так, щоб вона напряму дозволяла обмінювати людей, які не є військовополоненими. Він припускає, що цей процес можна назвати не обміном, а поверненням громадян України.
Другий аспект, який мало би врегулювати законодавство — критерії формування обмінних списків. Україна віддала Росії людей, яких переслідували за пов’язані з війною злочини. Натомість частина повернутих Росією взагалі не мала би потрапляти до обмінних списків — зокрема засуджені за загальнокримінальні злочини. Росія і без того зобов’язана звільнити їх після відбування покарання.
Також серед звільнених українців не було тих, кого Росія затримала ще до повномасштабного вторгнення.
Великий обмін: репортаж про те, як Україна повертала 1000 своїх
Яковлєв каже, що критерії для формування обмінних списків, окрім справедливості підходу, певною мірою убезпечили б від того, що Росія безкінечно збільшуватиме обмінний фонд, затримуючи будь-кого.
Третє проблемне питання, підсвічене обміном: кого визнавати колаборантами і віддавати на обмін? На прикладі справи Тетяни Потапенко з Лиману Андрій Яковлєв пояснює, що варто розрізняти, де дії людини шкодили суверенітету України, а де мали гуманітарний характер.
— Зараз держава йде жорстким шляхом, караючи за будь-які прояви співпраці з окупаційними органами. При цьому не враховує, що ці дії вчиняють там, де Україна не має можливості допомогти людям, — говорить Яковлєв. — Поріг кримінальної відповідальності мав би починатися з дій людини на шкоду Україні. Але навряд треба криміналізовувати взаємодопомогу і виживання конкретних людей.
[…] це 6 червня повідомляє Медійна ініціатива за права […]