Send Lette
Інші воєнні злочини

Історія з Архангельського: як «поромники» рятували людей від воєнних злочинів росіян

«Ось тут була сіра зона», — показує рукою Олександр на берег річки Інгулець з боку села Архангельське. 

Його село російські війська повністю окупували 12 березня. Відтоді Інгулець став своєрідною лінією розмежування між окупованими РФ селами та територією, підконтрольною Україні. 

У той час, коли всі виїзди з сіл були заблоковані росіянами, а вони, фактично взявши в полон місцевих жителів, забороняли залишати населені пункти, саме Інгулець був тим самим рятівним шляхом до свободи. Відкрили його місцеві герої — чоловіки, що влаштували переправу через річку. Історію про це журналісти МІПЛ записали під час польової місії Херсонщиною.

Російські військові з перших днів окупації почали ходити по хатах в Архангельському. До Олександра прийшли як до єгеря і мисливця. «Дуже росіяни боялися мисливців, — каже він. — Шукали зброю».

Олександр пережив понад місяць окупації. До нього прийшли в першу чергу, бо знали, що він – мисливець. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

Та зброю чоловік передбачливо закопав у землю. 

Найпопулярнішими запитами також були: вино, цигарки, їжа, бензин.

«Дивлюсь, ідуть. Один (російський військовий, — МІПЛ) іде з п’ятилітровою пляшкою і питає: «Немає у вас бензинчику хоча б літр?» Я кажу: «Та ваші вже все злили». Хоча я трохи собі заховав і закопав. Другий каже: «А тютюн є?» Я кажу: «Не курю». А третій каже: «А вінішка? Бо он у вас же виноградники», — переповідає Олександр свою зустріч із росіянами. 

Автомати, каже він, військові завжди тримали напоготові зі знятими запобіжниками. 

Саме тоді, на початку, росіяни вбили місцевого чоловіка. Це підтвердять згодом у сільраді. Коли окупаційні війська великою колоною проходили повз будинок чоловіка, він вирішив перебігти до іншого місця та сховатися. Його, за свідченнями місцевих, розстріляли.

Місцевий кіт поблизу місця, де базувалися російські військові. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

Згодом в Архангельському почали забирати чоловіків: змушували роздягатися — шукали татуювання. Декого закривали в підвалах. 

Тоді місцеві вирішили втікати від насильства та беззаконня російських військ. Але варіантів було небагато.

Табличка з фотографіями українських військових дивовижним чином уціліла на стіні місцевого ліцею. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

«Я випадково дізнався, що хтось переправляє через річку», — розповідає Олександр, крокуючи берегом Інгульця. — Он туди», — додає він, показуючи рукою на краєвиди сусіднього села Зарічне.

Зруйновані будинки в Зарічному видніються з іншого боку річки. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

«Я поїхав дізнаватися, чи можна відправити дружину. А це було вже після обіду. «Поромники» кажуть: в тебе є час до 17:00. Я прибігаю додому, кажу дружині: «В тебе дві хвилини на збори». Покидали речі на велосипед, і бігом. Вже годині о 16:00 вона була 89-ою за рахунком».

«Поромниками» Олександр називає трьох місцевих жителів, які мали гумові човни. Саме вони відкрили переправу для цивільних у березні. 

Люди з’їжджалися не лише з Архангельського, а й з Ольгиного, Високопілля, Нової Петрівки, Петрівки, Новомиколаївки. Машини лишали на березі, рятуючи своє життя.

Знищена аптека у Архангельському. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

З того боку річки людей організовано забирали місцеві вантажними автомобілями та навіть тракторами. Поселяли в місцевих покинутих будинках, звідки згодом військові забирали їх та відвозили далі.

Коли Олександр відправив дружину, деякий час ще лишався в Архангельському. Та потім, у квітні, вирішив виїжджати.

«На тій стороні був трактор із причепом. Він постійно чергував, щоб забирати людей. То ми дітей і жінок – всередину, на випадок обстрілу, а самі – по краях. Не було жодного керівництва, але все чітко працювало», — розповідає Олександр.

Трактором людей вивозили в Кочубеївку та Орлово. А далі — автобусами до Кривого Рогу.

«Це прості, звичайні люди, ніхто їх не змушував», — говорить Олександр про «поромників». 

Тим часом підходимо до місця переправи. Річка нині не така повноводна, як була навесні. На іншому березі видніються зруйновані будинки, а далі, каже Олександр, вщент зруйнована місцева школа. 

Зарічне – ніби покинуте. На горизонті видніються домашні тварини, що бігають берегом. Пришвартовані два човни. 

«Поромники!» — голосно кричить Олександр. 

«Переправте!» — додає він. 

Кілька хвилин тиші. Складається враження, що ніхто не відреагує. 

«Ніколи ще такого не було, щоб ти прийшов і тебе не переправили», — запевняє Олександр, ніби читаючи думки.

«Поромник» Віктор біля свого човна. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

За хвилину з будинку на іншому березі виходить чоловік років 60-ти. Дивиться в наш бік та неквапливо іде до човнів. Умілими змахами весел розганяє човен, і за лічені хвилини опиняється вже біля архангельського берега Інгульця. 

Це – Віктор. Він живе у Зарічному.

Віктор не вважає себе героєм. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

«Геройствувати не хочу», — реагує Віктор на прохання поговорити з журналістами. Та згодом здається, починає потроху розповідати. 

Переправляти цивільних із окупованого Архангельського він почав четвертого березня. Разом із ним було ще двоє чоловіків — Анатолій та Валерій. Всього мали три човни.

Новина про поромників, які можуть евакуювати з-під окупації, швидко розійшлася найближчими селами. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

«Найважче було перевозити лежачих, — говорить Віктор. — Я таких людей 15 перевіз. Поранені були, старі, з візками. Здебільшого люди скаржилися, що їх покинули. Рідні сини та дочки покинули. Я не знаю, як це можливо».

Віктор вів облік тих, кого переправляв до Зарічного. Лише за квітень, каже, назбиралося 2100 людей. А за весь період окупації — понад три з половиною тисячі. За день було мінімум 11 людей, а максимум — 123.

Завдяки Віктору врятувалися понад три тисячі людей. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

У цей час в Архангельському набирали обертів звірства російських військових. 

«У мене в материному домі тримали трьох чоловіків і жінку, — каже Віктор. — У сестри в підвалі тримали теж. Я не знаю, скільки там було людей».

Чоловік знає вдосталь історії про злочини росіян. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

Двох знайомих поромника також викрадали російські військові: 

«Олега і Саню забрали. Через добу Олега привезли і кинули до бару, а Сані вже немає чотири місяці. Йому 39 років. У нього тільки бабуся залишилась».

Подібних історій Віктор знає безліч. Саме для того, аби кількість вбитих і викрадених не зростала шаленими темпами, чоловік і рятував людей, під обстрілами переправляючи їх до Зарічного.

Росіяни чудово знали про переправу і регулярно завдавали ударів по ній. 

«Вони нам більше 30 човнів побили», — каже Віктор.

Переправа стала ледь не основною ціллю росіян. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

До того ж переправа була єдиним сполученням для передачі гуманітарної допомоги тим, хто залишався під окупацією. Віктор все літо возив гуманітарку людям, яку передавали через військових у Зарічному.  

Третього-четвертого жовтня було найгарячіше, каже чоловік:

«Били так, що ми не знали, де ховатися». 

Саме тоді росіяни готувалися відходити з Архангельського. П’ятого жовтня їх у селі вже не було. 

«Тепер – свобода, — з усмішкою каже Віктор. — Я й рибку ловлю, і вино роблю».

Віктор по-дитячому радіє свободі. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

Що чекало б на людей, якби не поромники,  розповідає секретар Архангельської сільради Олена Компанець. Зустрічаємо її за роздачею місцевим будівельних матеріалів, які привезли до села волонтери.

Люди в Архангельському намагаються будь-якими доступними засобами залатати діри у своїх будинках. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

«У нас п’ятеро розстріляних людей у селі», — каже пані Олена.

Дві сімейні пари, четверо людей, росіяни вбили у серпні, незадовго до звільнення села.

Олена Компанець розповідає про жертв зі свого села. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

Розстріляли місцевих, додає Олена, у їх домівках: двоє з них ховалися в підвалі, а двоє інших — у власному будинку. 

П’ятою жертвою є вже згаданий чоловік, якого вбили на початку. Ще троє людей в Архангельському загинули від обстрілів. 

«Щойно росіяни заходили, вони відразу забирали на допити всіх, хто був у нашій місцевій самообороні. Казали, що ми нацисти, ми їм загрожуємо. Декого відправляли в Каховку, інших кілька діб тримали і відпускали», — розповідає Олена Компанець.

Базувалися російські військові у місцевому ліцеї.

Нині біля ліцею, який використовували росіяни, пасуться корови. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

Були вони також і на території вапняного заводу.

Територія місцевого вапняного заводу випалена після того, як там оселилися російські військові. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

Постійно чергували в селі і, каже Олена, перестрівали місцевих просто на вулицях — допитували і били, якщо відповідь їх не задовольняла. 

«Головним» в Архангельському був військовий із позивним «Полтава». Зазначимо, що про «деенерівця» з таким позивним журналістам МІПЛ розказували і в іншому селі Херсонщині — в Кочубеївці. 

Ось, як його характеризує Олена: 

«Полтава» був найбільш популярним. Він часто траплявся на очі, будучи нетверезим. Вимагав у місцевих алкоголь. Якщо не давали випити, він сердився. На людей кричав: то хтось сказав щось не так, то подивився косо. Часто погрожував автоматом, казав, що стрілятиме по колінах».

Місцеві мешканці та їх нинішні турботи. Фото – Віктор Ковальчук/МІПЛ

Інколи «Полтава» розповідав місцевим, що він із Донецька, а його мати — з Полтави. Звідси і позивний. 

Коли росіяни пішли, часу порадіти у місцевих було небагато — попереду зима, а відтак усі їхні зусилля кинуті на ремонт зруйнованих обстрілами домівок. Чимало людей, які евакуювалися під час окупації, ще до села не повернулися, і зимуватимуть, скоріш за все, далеко від дому.

_______________________

Матеріал підготовлено Медійною ініціативою за права людини у рамках проєкту «Hela Sverige Skramlar for Ukraina»

1 Коментар
  • ДУЖЕ ВДЯЧНІ ЦИМ ДОБРИМ ЛЮДЯМ ЗА ДОПОМОГУ . Вони нас ногодувли завели в теплу хатку.Це справді був для нас єдиний вихід з того пекла. Ми самі з села Ольгіне, йшли до Архангельска близько 4 годин з дітками 9 та 4 рочки під обстрілами.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Інші воєнні злочини
Ставка генерала Лапіна: окупація Чернігівщини очима місцевої жительки

Олена Ковальова завідує Будинком культури в Терехівці. Саме там в окупованому селі жив російський генерал-полковник Олександр Лапін, на той час — командувач військами Центрального військового округу РФ. МІПЛ відвідала Терехівку, аби дізнатися, що там сталося і задокументувати воєнні злочини армійців РФ.

29 Січня 2024

Інші воєнні злочини
Понад 130 українців: правозахисники назвали кількість постраждалих, яких окупанти катували у Куп’янському райвідділі поліції

За пів року окупації Куп’янська через катівню, яку росіяни облаштували в місцевому ІТТ, пройшли щонайменше 130 людей. Про це йдеться у новому звіті Центру прав людини ZMINA, який ґрунтується на опитуваннях 30 потерпілих і свідків.

18 Січня 2024

Інші воєнні злочини
280 днів у заручниках: як Ольга Черняк із Херсона пережила тортури, російський полон і не зламалась

До початку повномасштабної війни Ольга Черняк жила в Херсоні разом із чоловіком та дітьми. Одразу після окупації міста не виїхали — піклувалися про батьків хворих батьків. Та коли наважилася, то Ольгу, її чоловіка Ігоря і сина Степана викрали росіяни. В заручниках жінка пережила місяці російського пекла, але вистояла і тепер на волі.

31 Грудня 2023

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Військовополонені
Там, де повільно вмирають: як влаштована медицина в російському полоні

За два роки повномасштабного вторгнення РФ в Україну МІПЛ задокументувала десятки свідчень про ненадання медичної допомоги українським військовополоненим. Зібравши свідчення колишніх військовополонених, розповідаємо про медицину в полоні: як все влаштовано і чому російські медики не поспішають лікувати полонених, прирікаючи їх на повільну смерть.

28 Лютого 2024

Військовополонені
“Вбивали так, що в камеру він уже заповзав”, — свідчення колишнього військовополоненого

Богдан Слободян — український морський піхотинець. На момент повномасштабного вторгнення РФ перебував неподалік адмінмежі з тимчасово окупованим Кримом. 28 березня 2022 року чоловік потрапив у російський полон. Окупанти утримували його в Мелітополі, Генічеську, Оленівці, Курську і Тульській області. Загалом упродовж 286 днів. За цей час Слободян втратив 12 кілограмів ваги, пережив численні катування і став свідком того, як Росія вбиває українських бранців. МІПЛ публікує кілька його спогадів.

27 Лютого 2024

Війна і правосуддя
Вироки січня за воєнні злочини: ще чотири справи проти російських військових за розстріли і катування цивільних

Згідно з реєстром судових рішень, у січні українські суди ухвалили чотири вироки російським військовим, обвинуваченим у порушенні законів і звичаїв війни. У трьох із них росіяни отримали довічне покарання. Усі справи розглядали заочно. МІПЛ дослідила, як доводили провину обвинувачених та які проблеми під час розгляду подібних справ все ще зберігаються.

27 Лютого 2024

Більше публікацій