Катували в ізюмській залізничній лікарні. Атовець Валерій Фатєєв розповів про тортури росіян
Бригадирівка, маленьке селище Ізюмського району Харківської області, потрапило під окупацію на початку березня. Щойно російські військові зайшли в село, розмістили свою техніку у городах, а самі поселилися у покинутих будинках.
Як і на всіх окупованих територіях, окупаційна влада продовжувала полювання на учасників АТО і волонтерів. Журналісти МІПЛ поспілкувалися з Валерієм Фатєєвим, місцевим жителем Бригадирівки, який у 2014 році брав участь в АТО, а під час окупації рідного села займався волонтерством. На початку червня чоловіка забрали з власного дому і повезли в Ізюм, де два тижні катували.
Росіяни два тижні базувалися у Бригадирівці. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ
Вивели, мов бандита
Перші три місяці окупації до Валерія Фатєєва ніхто не приходив. Місцеві жителі, як могли, намагалися співіснувати з російськими військовими, які поселилися поруч. Світла, води та газу на той час у селі вже не було, як і зв’язку, тож про те, що відбувається в країні, ніхто не знав. Для того, щоб виїхати, потрібно було отримати дозвіл від окупаційної адміністрації.
Валерія Фатєєва затримали після спілкування росіян із місцевою колаборанткою. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ
На початку червня, каже Валерій, у селі з’явилася місцева окупаційна влада, коли одна з місцевих жительок самообралася «старостою».
Одного дня у село приїхали військові з Ізюма, шукали цю жінку. Після розмови з нею прийшли прямо до будинку Валерія.
«Приїхало чотири чоловіки. Наручники на мене одягли і вивели, мов бандита, на вулицю. У дружини запитували про мої нагороди. Вона їм відповіла, що немає. Я сказав, що спалив їх», – розповідає Фатєєв.
Валерія привезли до Ізюма. У приміщенні залізничної лікарні росіяни влаштували катівню, а полонених утримували в гаражах на території лікарні.
«У гаражах нас тримали, а у приміщення лікарні водили на допити. Мішок на голові, очі зав’язані. Народу було багато. В одному гаражі нас було 16-17 людей. На цементі спали, в іншому гаражі – так само. Ще була одиночна камера, для жінок», – говорить Валерій.
Закинуте приміщення залізничної лікарні. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ
Чоловік розповідає, що в гаражі утримували різних людей. Наймолодшому хлопцю було 16 років, найстаршому – 73.
«Сусіди здали, сказали, що він “свободівцем” був, – каже чоловік про найстаршого утримуваного. – В його домі знайшли прапор “Свободи”, забрали, сюди привезли, він тиждень із нами сидів. Його не катували, а потім вивели. Він у камері рушник забув, але росіяни сказали, що йому вже не потрібно, його ведуть на розстріл. Не знаю, що з ним сталося далі».
Катували струмом
Ізюмська залізнична лікарня – непримітне одноповерхове приміщення. Сама територія лікарні невелика. Три маленькі будівлі лікарні і гаражі позаду, закритий внутрішній двір, тому з вулиці не видно, що там відбувається.
Валерій розповідає, що в росіян були найрізноманітніші засоби тортур, в основному – пристрої для катування струмом. «У них там якась така штука електрична була, кому на ноги кидали, комусь – на статеві органи, комусь – на вуха», – каже він.
Один з гаражів на території лікарні. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ
Людей здебільшого привозили з Ізюма та з села Бабенкове. Окрім Валерія, затримали ще одного колишнього атовця на ім’я Євген.
«Його катували 3 години, били струмом. У нього руки повністю відмовили. Ми за ним доглядали, тому що самостійно їсти чи ходити в туалет він не міг», – каже Фатєєв.
Додає, що згодом Євгена відпустили. Те саме, за його словами, стосувалося жінок.
«Жінок на допити водили, так само як і чоловіків. Ми чули, як вони кричали. Одна з мішком на голові всю ніч біля охорони просиділа. Катували всіх, били по голові. Поки я там був, тільки діда не чіпали».
На допиті у Валерія запитували, чи він азовець, із ким служив, чи може назвати їхні імена.
Чоловік відповідав, що він – прикордонник, служив у 2014 році, жодних імен не пам’ятає. Натомість росіяни зазначили, що знають, як він радів збитому російському літаку неподалік.
«Хтось із місцевих також здав, що я передавав координати, де їхня техніка стоїть», – додає чоловік.
Фатєєв говорить, що здебільшого це були військові з Росії. Чоловік запам’ятав позивні двох із них – «Мангуст» та «Беркут».
Зі слів місцевих, у росіян постійно відбувалася ротація. Серед них були як молоді військові, так і досвідчені. Бачили люди і військових не європейської зовнішності, яких вони називають бурятами.
У вересні, напередодні звільнення Харківщини, Генштаб повідомляв, що навколо Ізюма розташовані ті ж самі підрозділи російських військ, які вчиняли злочини в Бучі та Ірпені – 64-та окрема мотострілецька бригада з Хабаровського краю.
Правоохоронці ідентифікували десятьох із них. Їхню справу слухають в Ірпінському суді.
За 10 хвилин ви – вільні
Люди в камері постійно змінювалися, пригадує Валерій Фатєєв. Когось забирали, на їхнє місце приводили нових. Після двох тижнів полону Валерія та ще трьох чоловіків вивели з гаража, накинули мішки на голову та завели в приміщення лікарні.
Українські правоохоронці вже провели слідчі дії в лікарні. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ
«Поставили до стінки, побили. Потім зав’язала руки, мішок зняли і замотали очі скотчем. Кинули до машини і сказали: “Їдемо на розстріл”. Привезли на розбиту заправку, завели до вбиральні, розв’язали руки, сказали: “За 10 хвилин ви – вільні», – каже Валерій.
Так чоловік повернувся додому. Після цього до нього більше не приходили. Росіяни, що були у селі, втекли у навколишні села, після того, як українські збройні сили завдали удару по їхніх позиціях.
Однак навколишні території продовжували перебувати під окупацією, тому виїхати з Бригадирівки можливості не було.
Сліди перебування росіян на території лікарні. Фото: Віктор Ковальчук/МІПЛ
Команда МІПЛ побували на території залізничної лікарні. Як і більшість будівель в Ізюмі, вона постраждала від ракетних ударів. Українські правоохоронці уже провели там слідчі дії, територію розмінували. Залишилися лише поодинокі сліди тортур і присутності росіян: розірвані стяжки на землі біля гаражів, російська форма та пачки з-під цигарок.
