Катування, зґвалтування і полювання на людину: в Україні засудили 10 воєнних злочинців РФ

Анастасія Зубова

• 28 Травня 2025

1

11723

12 хвилин читання

Упродовж квітня українські суди ухвалили шість вироків за воєнні злочини у Миколаївській, Київській, Харківській та Чернігівській областях. Ними засудили десятьох російських військовослужбовців — від 10 до 12 років ув’язнення. Усі вироки були заочні. В одному випадку судове рішення спершу оприлюднили, а невдовзі прибрали з публічного доступу.

Разом з експертом із Міжнародного гуманітарного права МІПЛ проаналізувала ці вироки і розповідає про низку проблем у справах і судових рішеннях.

Знущання з матері військового

Справа № 485/167/25

Снігурівський районний суд Миколаївської області 7 квітня визнав винним Максима Уварова, російського військового, у знущанні з мешканки села з Миколаївщини. На момент скоєння злочину він був командиром 2-го батальйону 205-ї окремої мотострілецької козачої бригади, мав звання підполковника і позивний “Краснодар”.

За даними слідства, з березня по листопад 2022 року підрозділ Уварова контролював Снігурівську та Калинівську громади Миколаївської і Херсонської областей відповідно. На Херсонщині обвинувачений був ще й окупаційним комендантом села Калинівське.

Максим Уваров. Фото: Миротворець

У травні 2022-го Максим Уваров перебував у селі Євгенівка Миколаївської області. Разом із іншими невстановленими слідством військовими він увірвався на подвір’я місцевої жительки. Наказав віддати мобільний телефон, звинуватив у коригуванні вогню. Далі змусив одягнути на голову пакет і силоміць вивіз із села до Калинівського.

Там жінку тримали в бліндажі до вечора. Уваров особисто знущався з неї. Він наказав їй ходити вздовж ліній електропередач із пакетом на голові і казав, що навколо все заміновано. Інші військові облили жінці ноги дизпаливом. “Краснодар” погрожував її підпалити й зняти на відео “як горить мати укропа”. Того ж дня жінку відвезли до захопленого відділку поліції у Снігурівці й протримали до 4 червня у жахливих умовах. У першу ніч її допитували, постійно будили й світили ліхтарем в очі.

Потерпіла на суді розповіла, що запам’ятала Уварова, адже він зняв балаклаву, коли перевіряв її телефон. Заявив, що люди в селі кажуть, нібито вона коригувальниця і її син служить в “Азові”. Коли жінку забирали з дому, вона взяла із собою ліки, аби покінчити з життям.

На слідчому експерименті вона показала, де її утримували та як знущалися.

Слідчі ідентифікували Уварова та відшукали його контакти. У вироку йдеться, що правоохоронці знайшли у Баштанському районі ноутбук з файлом із переліком прізвищ російських військових. Серед них були дані про підполковника Уварова. Кому саме належав цей ноутбук, у вироку не вказано.

Сусідка потерпілої на суді розповіла, що бачила, як російські військові забирали ту з дому. Жінка запам’ятала обвинуваченого, адже він не ховав обличчя. Надалі вона впізнала його серед 12 фото, наданих слідчим.

Чоловік і жінка з Калинівського розповіли на суді, що Уваров був окупаційним комендантом і головним серед військових. Вони підтвердили, що росіяни зайняли один із місцевих будинків й у дворі облаштували бліндаж. Свідка чула від сусідки, що з бліндажа виводили немісцеву жінку з зав’язаними очима. Мешканці села також впізнали Уварова серед 12 фото.

Адвокатка, залучена від Центру безоплатної правової допомоги, на судових дебатах просила про пом’якшення покарання обвинуваченому, активно працювала у процесі. 

У рішенні суд вказав, що потерпілу затримали через її сина, який служив у ЗСУ, але це не було легально. Доказів співпраці потерпілої з українськими силами оборони також немає. Обвинувачений мав високе звання, тож розумів, що цивільна перебуває під захистом Міжнародного гуманітарного права.

Суд визнав Максима Уварова винним у жорстокому поводженні з цивільною у змові та іншому порушенні законів і звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами. Незаконно ув’язнивши потерпілу і завдавш їй психологічних страждань, Уваров порушив низку норм Четвертої Женевської Конвенції.

У підсумку йому присудили 10 років позбавлення волі. Він відбуватиме їх після затримання, адже процес був заочним. Наразі немає інформації про подання апеляційної скарги. Також суд розпорядився опублікувати вирок в “Урядовому кур’єрі”.

Зґвалтування, побиття, примус рити окопи

Справа № 361/1117/24

Броварський міськрайонний суд Київської області 8 квітня визнав винними у зґвалтування жінки та у пограбуванні й знущанні з двох чоловіків Ріната Хакім’янова та Арслана Саліхова з танкової дивізії Центрального військового округу збройних сил Росії. Саліхов був рядовим 6-го танкового полку, Хакім’янов — єфрейтором і командиром танка в цьому ж полку.

Рінат Хакім’янов. Фото: соціальні мережі

Згідно з матеріалами справи, 20 березня у селищі Велика Димерка Броварського району Саліхов і Хакім’янов разом із іншими російськими солдатами увірвалися на подвір’я місцевого. Чоловіка побили, стріляли в його сторону з автомата і відібрали у нього мобільний телефон. Потім його зв’язали та перевезли до місця базування російських військ, де чотири дні примушували копати окопи під загрозою розстрілу. Уночі його зв’язували і прив’язували до батареї або в погребі. Потерпілий втік під час обстрілу російських позицій.

Того ж дня обвинувачені, погрожуючи зброєю, забрали мобільний телефон у ще одного місцевого. 

Також військові увірвалися на подвір’я до подружжя. У присутності їхньої дитини наказали чоловікові роздягнутися, стати на коліна, розповісти, чи має він стосунок до Тероборони й що знає про розташування ЗСУ. Погрожуючи зброєю, у людей викрали гроші й мобільні телефони.

Наступного дня Саліхов і Хакім’янов та ще один невстановлений військовий увірвалися до помешкання місцевої. Вона просила не займати її, адже перебуває на третьому місяці вагітності. Проте Хакім’янов та невідомий військовий зґвалтували її, а Саліхов тим часом стояв на варті. Також жінку били, душили, вибили зуби. Через це потерпіла втратила дитину.

На суді прокурор просив визнати підсудних винуватими й ув’язнити на 12 років.

Арслан Саліхов. Фото: соціальні мережі

Захисники, залучені за дорученням від Центру безоплатної правової допомоги, наполягали, що надані докази не доводять провину підсудних і просили про виправдання. Наголошували, що протоколи впізнання потерпілими обвинувачених складені формально. Мовляв, є сумнів, що потерпілі могли впізнати військових із азійською зовнішністю через стільки часу. Захисники доводили, що підсудні забрали у потерпілих телефони через військову потребу, а не для власного користування. 

Серед доказів у справі були протоколи впізнання обвинувачених потерпілими, огляду місць подій та слідчі експерименти. Також слідство отримало дані від мобільного оператора, які підтвердили, що телефони обвинувачених “світилися” за тією ж локацією, що й номери потерпілих.

У підсумку суд визнав доведеною провину Саліхова і Хакім’янова у жорстокому поводженні за змовою з цивільними на окупованій території та інших порушеннях законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами. Обом присудили 12 років в’язниці. Також суд задовольнив цивільний позов потерпілої про стягнення 1 мільйона гривень із кожного обвинуваченого як компенсацію моральної шкоди.

Вони відбуватимуть покарання після затримання, адже процес був заочний. Вирок не оскаржували.

Імітація розстрілу

Справа № 485/2098/24

Снігурівський районний суд Миколаївської області 8 квітня визнав винним у знущанні з чоловіка Костянтина Макіна, офіцера 108-го десантно-штурмового полку 7-ї десантно-штурмової дивізії збройних сил Росії.

За матеріалами справи, 21 березня 2022 року Макін і ще троє військових прийшли на подвір’я старости села Новопетрівка Баштанського району. Коли староста з чоловіком вийшли до росіян, Макін пустив їм під ноги автоматну чергу, залякуючи. При цьому він сказав, що розстріляє чоловіка, бо той йому “не подобається”.

Потерпіла на суді розповіла, що Макін вимагав видати залишену російську зброю. Він також знав, що жінка головна у селі.

Костянтин Макін. Фото: Нікцентр

Сусіди свідчили у суді, що того дня бачили російських військових біля двору старости, а також чули постріли. Одна з сусідок впізнала обвинуваченого за рисами обличчя.

Серед доказів у справі є відомості від української військової частини про російські формування, що у березні 2022 року базувалися на території району. Також слідчі знайшли фото і профіль обвинуваченого у соцмережах. За цими знімками потерпілі впізнали Макіна.

З вироку відомо, що чоловік потерпілої зник у селі того ж дня. Вважалося, що він був у полоні російських військових. У лютому 2023 року його тіло з ознаками катування знайшли на дні дренажної канави неподалік російських позицій. За повідомленням Нацполіції, правоохоронці перехопили розмову російських військових, у якій йшлося про вбивство чоловіка старости. Серед трьох підозрюваних був і Макін, проте звинувачення у вбивстві саме йому не висували.

У підсумку суд визнав доведеною провину Макіна у жорстокому поводженні з цивільними під час окупації. Йому присудили 10 років ув’язнення. Суд частково задовольнив цивільний позов потерпілої старости й ухвалив стягнути з обвинуваченого 500 тисяч гривень моральної шкоди. 

Підсудний відбуватиме покарання у разі затримання, адже процес був заочний. Наразі вирок не оскаржували.

Полювання на людину

Справа № 748/4032/24

Чернігівський районний суд 11 квітня визнав винним у жорстокому поводженні з цивільним Мергена Ооржака. На час скоєння злочину він служив у 55-й окремій мотострілецькій бригаді військ Росії.

За матеріалами справи, у березні 2022 року, коли село Золотинка на Чернігівщині було під окупацією, Ооржака зайшов у двір місцевого. Він кілька разів вистрілив у стіну будинку й наказав чоловікові вийти на подвір’я. Далі змусив його бігати і стріляв у землю біля ніг — ніби полював на людину. Потім наказав поставити на голову коробку від російського сухпайка і тричі вистрілив у неї, дві кулі пробили картон.

Потерпілий на суді переповів пережите та впізнав обвинуваченого за фото. Також він відтворив усе на слідчому експерименті, а експертизи підтвердили, що сліди на подвір’ї — саме від вогнепальної зброї.

Ооржак Мерген. Фото: соціальні мережі

Сусід розповів, що чув того дня постріли на подвір’ї потерпілого. Він також запам’ятав Ооржака як одного з військових, які зайняли двір односельця. Інша сусідка розповіла, що хвилювалася, чому потерпілий не прийшов, як зазвичай, ховатися до підвалу. У нього на подвір’ї вона застала російських військових і просила їх відпустити чоловіка.

Також слідство надало суду інформацію від служби зовнішньої розвідки про встановлення паспортних даних, відомостей про військову службу, контакти і соцмережі обвинуваченого.

У підсумку суд визнав, що дії підсудного порушують низку норм Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року. Суд визнав Мергена Ооржака винним за частиною 1 статті 438 КК України щодо вчинення воєнних злочинів і призначив 12 років ув’язнення. Він відбуватиме покарання у разі затримання, оскільки процес був заочним. Станом на травень вирок не оскаржили.

Знущання через насос

Справа № 485/2061/23

Снігурівський районний суд Миколаївської області 28 квітня визнав винним у погрозах розстрілом і знущанні з сімох селян Азрета Батдиєва та Руслана Ахметова з 1-ї мотострілецької роти 1-го мотострілецького батальйону окремої бригади берегової оборони армійського корпусу збройних сил Росії. На час скоєння злочину Батдиєв служив стрілком-помічником гранатометника, Ахметов — фельдшером.

За матеріалами справи, у липні 2022 року під час окупації села Новокиївка Миколаївської області Батдиєв, Ахметов та інші невстановлені слідством російські військові затримали сімох селян. Чоловіків змушували видати інформацію про зниклий водяний насос, який росіяни планували використовувати.

Еміль Ахмеров. Фото: СлідствоІнфо

За даними слідства, хтось у селі видав військовим список з прізвищами односельців, які ймовірно сховали насос. Батдиєв із Ахметовим та іншими солдатами затримали цих людей. Аби всіх розшукати, залучили місцевого жителя Григорія Драгуненка. Торік його засудили за пособництво у вчиненні воєнного злочину.

За участі Драгуненка селян вивезли до балки. Там затриманих били, вимагали зізнатися, де насос. Зокрема Батдиєв стріляв з автомата чоловікам під ноги, імітуючи розстріл. Кількох чоловіків виводили за бугор і стріляли в їхній бік, аби решта сприйняла це як розстріл. Селян били, виламували їм руки.

Потерпілі розповіли на суді про пережите та відтворили покази на слідчому експерименті. Також частина з потерпілих впізнали обвинувачених серед 11 фото, що надали слідчі. Окрім цього, слідчі знайшли в будівлі, де базувалися російські військові, рапорт з підписом Ахметова.

Суд визнав недопустимим кілька протоколів впізнання обвинувачених. Мовляв, один із потерпілих вказав, що чоловіки, зображені на двох фото, схожі на його нападника, але не зазначив хто саме. Також суд відхилив протокол впізнання від свідка, який згодом став обвинуваченим у кримінальному провадженні. Ймовірно, це Григорій Драгуненко.

Суд визнав підсудних винними у вчиненні воєнного злочину. Ахмєтову присудили 12 років ув’язнення, Батдиєву — 11. Оскільки процес був заочним, вони відбуватимуть покарання після затримання. Вирок можна оскаржити впродовж 30 днів.

Зґвалтування в окупації

Справа № 638/11148/23

Індустріальний районний суд Харкова 16 квітня визнав винними у знущанні й зґвалтуванні жінки Еміля Ахмерова, Маммі Маммієва та Костянтина Шляпнікова з 99-го самохідного артилерійського полку 3-ї мотострілецької дивізії загальновійськової армії західного військового округу збройних сил Росії. На момент скоєння злочину Ахмеров був командиром полку, мав звання полковника, Маммієв — командиром відділення командно-бойової машини у званні молодшого сержанта, Шляпніков — водієм у званні рядового.

Вирок оприлюднили у Реєстрі судових рішень, але невдовзі закрили на підставі статті 7 Закону України “Про доступ до судових рішень”.

Маммі Маммієв. Фото: СлідствоІнфо

За даними слідства, 20 квітня 2022 року під час окупації Ізюмської громади обвинувачені на бронетранспортері прибули до будинку, де проживали дівчина з хлопцем і його матір’ю. Військові були п’яні, стріляли по господарських будівлях і собаці, погрожували зброєю. Пізніше, ввечері, повернулися, викрали потерпілу, вивезли на БТР до приватного будинку й по черзі зґвалтували її. При цьому один із них сказав, що “першим має бути командир”, після чого прийшов Ахмеров.

Потерпіла переповіла на суді про пережите і впізнала нападників на фото, що надали слідчі. Вона також розповіла, що під час окупації її викликала до комендатури поліція Росії. Там їй сказали, що на цих військових були й інші подібні скарги.

Костянтин Шляпніков. Фото: СлідствоІнфо

Свідками були члени родини потерпілої — її хлопець та його мати, які підтвердили, що російські військові кілька разів приїздили до будинку, погрожували, вимагали телефони, а згодом забрали жінку силою. Свідки бачили її після повернення у стані шоку.

Адвокати, залучені за дорученням від Центру безоплатної правової допомоги, просили суд врахувати конкретну участь кожного з підсудних під час ухвалення вироку.

У підсумку суд визнав Ахмерова, Маммієва та Шляпнікова винними у вчиненні воєнного злочину і присудив їм по 12 років ув’язнення. Також суд задовольнив цивільний позов потерпілої про стягнення з кожного по 2 мільйони гривень моральної шкоди. Вирок можна оскаржити впродовж 30 днів. Обвинувачені відбуватимуть покарання після затримання, адже процес був заочним.

Поховання Шляпнікова. Фото: СлідствоІнфо

За повідомленням медіа, Шляпніков та Маммієв, найімовірніше, загинули на фронті. “Слідство. Інфо” писало, що у Дагестані відкрили меморіальну табличку Маммієву. Також у вироку сказано, що Курський військовий гарнізонний суд порушив кримінальну справу стосовно Ахмерова за звинуваченням у зґвалтуванні.

Правовий аналіз

У цих вироках МІПЛ бачить тенденцію повтору системних проблем, притаманних заочним процесам. Зокрема належність повідомлення підсудних про судове переслідування і чистота процедури впізнання обвинувачених.

У всіх проаналізованих вироках йдеться, що обвинувачених повідомляли про розслідування і судовий розгляд через офіційні джерела — “Урядовий кур’єр”, сайти судів й Офісу Генпрокурора. Втім, треба було б використати усі доступні методи оповіщення, переконаний Андрій Яковлєв, адвокат та експерт МІПЛ із Міжнародного гуманітарного права. Адже навряд росіяни моніторять українські сайти та мають до них доступ.

Андрій Яковлєв, експерт МІПЛ з Міжнародного гуманітарного права

— Процедуру in absentia застосовують, коли ми точно знаємо, що підсудний знає про судовий розгляд, але відмовився від участі, — пояснює Яковлєв. — Якщо реального повідомлення не було, це може стати підставою для оскарження та перегляду вироку у майбутньому.

Яковлєв каже, що ця проблема в національних судах — хронічна. Але її можна було б вирішити, якби слідчі та судді діяли проактивно. Наприклад, надсилали б підозру, повістки чи виклик до суду на електронну пошту, за номером телефону або в соцмережах. Так само можна було би повідомляти про справу родичів, роботодавців або командирів підозрюваних. Яковлєв вважає, що це підвищило б довіру до заочного розгляду, але нараді закон до цього не спонукає. Та якщо все залишиться, як є, можливо, підсудні колись оскаржуватимуть українські вироки в ЄСПЛ — мовляв, вони не знали про процес, тож їхнє право на справедливий суд порушили.

Також Яковлєв вважає, що у вироках треба більше уваги приділяти опису ідентифікації обвинуваченого, зокрема детальніше описувати, як його впізнавали потерпілі, за якими саме ознаками.

Наприклад, із вироку Снігурівського райсуду Азрету Батдиєву та Руслану Ахметову, бачимо, що деякі потерпілі плуталися на впізнанні й не вказували, на якому саме фото нападники. 

— З позиції високого стандарту правосуддя важливо ретельно описувати, як суд дійшов висновку, що обвинувачений — це саме та людина, яка вчинила злочин. Зараз із вироків це незавжди зрозуміло, — додає Андрій Яковлєв.

За аналізом МІПЛ, раніше вироки мали надмірну описову частину, тож читати їх було складно. Але нині судова практика від цього відходить і вироки стають лаконічнішими. Натомість проблема з заключною частиною залишається: попри те що йдеться про воєнні злочини, суди не пишуть, за який саме воєнний злочин засуджують. Хоч стаття 438 КК України оновила назву — “Воєнні злочини” — вона є ніби каталогом злочинів. Стаття охоплює лише три склади злочину, але має перелік з 37 діянь, які можна кваліфікувати як воєнні злочини під час міжнародного збройного конфлікту. Посилатися в резолютивній частині вироку на конкретну статтю — це звична практика суддів у загальнокримінальних справах. Але вона працює тоді, коли стаття стосується одного злочину або має їх чіткий перелік.

— В ідеалі у резолютивній частині після посилання на статтю 438 ККУ суд має прописувати, про що йдеться. Наприклад — жорстоке поводження із цивільним в окупації чи зґвалтування. Це важливо для статистики, систематизації вироків і подальших досліджень, а також пріоритезації розслідувань, — пояснює Яковлєв.

Він додає, що міжнародні експерти й дослідники наразі перекладають ці вироки й вивчають українську практику. Тож зараз треба максимально чітко прописувати склади злочинів, а згодом внести зміни до законодавства — створити в статті 438 ККУ каталог воєнних злочинів.

Увагу Яковлєва також привертає засекречений вирок Індустріального районного суду Харкова. У законі, на який посилається суд, немає норми, яка дозволила б засекретити весь вирок. Яковлєв вважає, що можна було би обмежити чутливу інформацію, але опублікувати решту тексту.

— Суд має продемонструвати, що він був прозорий, неупереджений, — пояснює він. — І що право на справедливий суд не порушили. Важливо, щоб кожен міг оцінити вирок, якість роботи прокуратури та суду, — пояснює Андрій Яковлєв.

Також, на його думку, публікувати такі вироки важливо, щоб засуджені знали, за який злочин їх притягнули до відповідальності.

Ще два нюанси, на які звертає увагу Яковлєв: цивільні позови та ймовірна загибель обвинувачених. 

Суди задовольнили цивільні позови потерпілих, але є сумнів, чи вдасться їх виконати, якщо засуджених усе ж не затримають. Суд зобов’язаний розглянути цивільний позов незалежно від того, чи є перспектива стягнути кошти. Також імовірно, що потерпілі згодом зможуть використати такі судові рішення для подання до Реєстру збитків.

Стосовно ймовірних загиблих обвинувачених Яковлєв каже, що суд може перевірити такі дані. Через війну Україна та Росія не мають правової взаємодії, тому Росія не може підтвердити, чи живий обвинувачений військовий. Але це може перевірити СБУ чи розвідка.

— Якщо це зробили, але точного підтвердження немає, суд може рухатися далі. Але це важливо зробити, оскільки за нашою практикою стежить міжнародна спільнота і буде дивно, якщо виявиться, що ми судили мертвих, — каже Яковлєв. За законодавством, кримінальне провадження стосовно померлої людини треба закрити.