Send Lette
Без категорії

Колабораціонізм у медицині: національна судова практика та вимоги міжнародного гуманітарного права

Міжнародне гуманітарне право захищає медиків ― в окупації вони можуть надавати медичні послуги. Водночас в Україні уже є розслідування і судові процеси стосовно медичних посадовців, які співпрацюють із окупантами. МІПЛ дослідила, що інкримінують лікарям, і проаналізувала відповідність національної судової практики міжнародному гуманітарному праву.

Медицина в окупації

Андрій Яковлєв, експерт МІПЛ, керуючий партнер АО “Амбрелла”, пояснює, що наразі є певний міжнародний консенсус: медики в окупації можуть надавати медичну допомогу, якої потребують люди. Відповідно до міжнародних норм, саме сторона-окупант має забезпечити медичними послугами. Для  цього вона може примусово залучати місцевих медиків ― так визначено в статті 51 Женевської конвенції “Про захист цивільного населення під час війни” від 12 серпня 1945 року (надалі Четверта Женевська конвенція).

Адвокат і експерт МІПЛ Андрій Яковлєв

Стосовно поводження з медиками є згадка і в Додатковому протоколі І до Женевських конвенцій, датованому 8 червня 1977 року. У частині 1 статті 16 цього проколу вказано, що жодну людину за жодних обставин не можна піддавати покаранню за те, що вона етично “виконувала медичні функції“ для будь-кого.

Щоправда ці норми стосуються радше цивільних і медиків, яких окупаційна влада залучає до допомоги постраждалим від бойових дій. Або ж тоді, коли через бої хворим і пораненим складно отримати доступ до медицини.

Міністр охорони здоров’я України Віктор Ляшко каже, що надання в окупації медичної допомоги та загалом робота із забезпечення діяльності тамтешніх медичних закладів не є співпрацею з ворогом: кримінального переслідування працівників медичної галузі не буде, а медикам продовжують нараховувати зарплату.

Дійсно, нині судять не рядових лікарів, а саме керівників і посадовців ― так званих “міністрів охорони здоров’я” окупованих областей України, “начальників обласних департаментів”, “очільників” лікарень. У більшості таких випадків їм інкримінують колабораціонізм.

Також є справи, порушені за статтею 111-2 ККУ ― пособництво державі-окупанту. Наприклад, за нею підозру оголосили Юрію Бовкуну, директору Херсонського обласного терцентру екстреної медичної допомоги. Також йому інкримінують статтю 191 ККУ, тобто розтрату комунального майна. За держзраду (ст. 111 ККУ) підозру оголосили Оксані Міняйло, яка при окупантах очолила лікарню в Білозерці Херсонської області, до того вона працювала там заступницею головного лікаря. За цією ж статтею обвинувачують Валентину Чехову, лікарку обласної лікарні інтенсивного лікування з Маріуполя, котра, як каже слідство, здала окупантам українських військових. Тобто це все ― звинувачення за злочини проти національної безпеки. 

“Адміністративний” колабораціонізм у медицині

Щодо “адміністративного” колабораціонізму, коли людина займає керівну посаду в окупації, Андрій Яковлєв пояснює:

“Якщо медик мав стосунок до якоїсь адміністративної роботи, то з точки зору нашого законодавства він у зоні ризику. Втім, якщо лікарі працюють, то хтось же забезпечує їхню роботу ― це і закупівля препаратів, і обслуговування обладнання тощо. Відповідно, люди, які уможливлюють роботу медиків, теж повинні мати захист”.

Додатковий протокол І до Женевських конвенцій визначає поняття медичний персонал. Це люди, “які призначені стороною, що перебуває в конфлікті, виключно для медичних цілей” ― вони можуть допомагати пораненим, хворим, займатися профілактикою захворювань, працювати на санітарному транспорті або забезпечувати роботу цього транспорту чи медичних закладів. Нагадаємо, що міністр Ляшко каже, що покарання за це не буде. 

Водночас в обґрунтуванні підозр, які українські слідчі висувають медикам-посадовцям, здебільшого йдеться саме про функції забезпечення роботи лікарень. Таку підозру, наприклад, отримав заввідділом Сєвєродонецької центральної міської лікарні, який після окупації очолив медзаклад. На думку слідчих, він забезпечує державну політику РФ на окупованій території. А Микола Андрос, працівник лікарні в Мелітополі, отримав вирок за те, що виконував обов’язки її керівника. 

Микола Андрос, працівник лікарні в Мелітополі. Фото: з сайту “Ріа.Південь”

У більшості таких прикладів медиків-посадовців обвинувачують за частиною 5 статті 111-1 ККУ ― зайняття керівної посади в окупаційному органі влади. Серед іншого їм інкримінують участь у перереєстрації українських медичних закладів у російських реєстрах і роботу за російськими програмами.

Говорячи про відповідальність за колабораціонізм, правники звертають увагу на умови примусового середовища, в якому залишились медики і які варто враховувати суддям під час розгляду справ. Примусове середовище ― це новий термін, він означає загальну атмосферу, в які перебуває людина і яка не залишає їй іншого безпечного вибору.

“Медичні послуги під час окупації лікарі надають у примусовому середовищі, ― говорить Андрій Яковлєв. ― Авжеж, не можна виключати і добровільної співпраці лікарів із окупантами. Та в державі є консенсус: саме медиків до кримінальної відповідальності за злочинами проти національної безпеки не притягають. А от щодо керівництва медичних закладів ситуація неоднозначна. Бо хоч Женевські конвенції і захищають медичний персонал, однозначного висновку, чи отримують такий саме захист керівники медичних закладів, не має. На оцінку ситуації впливають багато факторів. Наприклад, за яких умов призначали керівництво медичного закладу: чи працювали ці люди там до окупації?

Крім того, окупаційна влада примусила всі лікарні зареєструватися за російським законодавством. А це нездоланна обставина, тобто крайня необхідність. Медик не може це змінити, умови примусового середовища від нього не залежать”.

Нерідко медикам в окупації інкримінують надання допомоги російським військовим. Наприклад, Ігор Капленко, керівник Куп’янської міської лікарні та депутат місцевої ради від партії Кернеса, після окупації очолив “відділ охорони здоров’я”. Слідство каже, що він наказав переобладнати українські лікарні під військові шпиталі та невідкладно лікувати російських солдатів, в тому числі з “ЛДНР”. 

Ігор Капленко, керівник Куп’янської міської лікарні та депутат місцевої ради від партії Кернеса, після окупації очолив “відділ охорони здоров’я”. Фото: СБУ

Андрій Яковлєв вказує на те, що українських медиків, які лікують російських військових, притягати за це до відповідальності не можна. Така вимога міжнародного гуманітарного права, де сказано, що якщо військовий через поранення не бере участь у бою (hors de combat) і потребує невідкладної медичної допомоги, то медики зобов’язані її надати. Аналогічна ситуація може бути з українськими військовими, які потрапили в полон.

Водночас, незважаючи на наявність цієї норми, поки незрозуміло, чи стосується вона цивільних медичних закладів, які не призначені для допомоги постраждалим внаслідок бойових дій. Адже імунітет від переслідування медикам надається передусім для того, щоб ті надавали допомогу постраждалим від бойових дій, а не для утвердження окупаційного режиму.

Медичний заклад в Куп’янську. В лікарню влучили 3 жовтня 2022 року. Фото: Харківська ОВА

Міжнародний комітет Червоного Хреста дає свої коментарі до Женевських конвенцій. Із них випливає, що медики захищені від кримінального переслідування, якщо допомагають постраждалим від бойових дій або їх наслідків. Проте незрозуміло, чи стосується це медиків, які тривалий час працюють у глибокій окупації, де немає боїв. У такому разі можна припустити, що їхня робота не так сильно стосується війни та її наслідків, а отже, ймовірно, є менш вимушеною ― тобто імунітет від переслідування для таких медиків може бути слабшим. Проте це лише припущення ― в Україні поки що немає сталої судової практики з цього питання, Верховний Суд подібних справ не розглядав. 

Неспівмірність покарання

Коаліція “Україна. Пʼята ранку” виявила проблеми в українському законодавстві про відповідальність за співпрацю з ворогом. Зокрема, щодо співмірності покарання за правопорушення різної тяжкості, які можуть бути в одній кримінальній статті.

Аналізуючи судову практику щодо колабораціонізму в медицині, МІПЛ виявила, що слідство застосовує одну й ту ж частину статті про колабораціонізм у справах, які неспівмірні за тяжкістю злочину.

Наприклад, частину 5 статті 111-1 ККУ інкримінують Костянтину Скрупському, “міністру охорони здоров’я” Криму. Його обвинувачують у забезпеченні обладнанням, ліками і транспортом російських військових, підтримці агресії РФ. За цією ж частиною статті обвинувачують Наталію Крицьку з Балаклії, яка під час окупації очолила “медичну службу” та “виконувала обов’язки керівника” місцевої лікарні.

Костянтин Скрупський, “міністру охорони здоров’я” Криму. Фото: з сайту Радіо Свобода

Жінка пояснила на суді, що до повномасштабного вторгнення тримала аптеку. Коли почалися бойові дії, аптеку розграбували, але частину препаратів вона перевезла додому і продавала. Крицька пояснювала, що онкохворим людям потрібні були знеболюючі, хворі на діабет помирали, тож вона зв’язалася зі знайомим перевізником, домовилася про постачання медпрепаратів. Але для роботи потрібна була перепустка, щоб вільно пересуватися містом, тож вона пішла до так званого “мера”, який нібито доручив їй роздавати гуманітарні ліки. Жінка переконувала, що не підписувала жодних заяв про прийняття її на роботу, виконувала лише усні вказівки. Після деокупації не переховувалася, прийшла до правоохоронців. На час слідства суд лишив її під вартою. Адвокат Крицької клопотав про допит жінки, яка працювала в “кадровому відділі” окупаційної адміністрації і могла б пояснити деталі справи. Але суд клопотання відхилив.

Балаклійська лікарня. Фото: Харківська ОВА

Тож “міністр охорони здоров’я” Криму, який впроваджує російську державну політику, й бізнесвумен, яка в окупації допомагала містянам, можуть отримати однакове покарання.

Медики і злочини проти національної безпеки

Якщо працівники медичної сфери організовують “вибори” чи “референдуми” в окупації, видають росіянам інформацію про українських військових, їх можуть судити за інші злочини проти національної безпеки. 

Наприклад, Олександру Пастернаку, завідувачу госпітально-геріатричного відділу міської лікарні Маріуполя, який після окупації її очолив, оголосили підозру у державній зраді. За даними слідства, він бере участь у постановочних відео російських пропагандистів, виправдовує агресію РФ, дискредитує ЗСУ. Засуджений за колабораціонізм Микола Андрос, який очолив лікарню в Мелітополі, навесні цього року взяв участь у “виборах” від партії “Єдина Росія”. У таких випадках йдеться про свідому підтримку окупантів.

У справі Миколи Мірошніченка, медика з Бердянська, якого заочно засудили за колабораціонізм, йдеться про те, що окрім забезпечення лікарень, він займався репресіями. Свідки вказували, що він очолив “відділ охорони здоров’я” міста та неодноразово погрожував співробітникам лікарень підвалом і тюрмою, якщо ті не співпрацюватимуть із окупантами. Також забороняв вивозити тяжкохворих пацієнтів до Запоріжжя. 

Микола Мірошніченко. Фото: скрин з відео підконтрольного Кремлю медіа “Ріа.Новини”

Підсумовуючи, зазначимо, що держава, переслідуючи медиків (нехай і за “адміністративний” колабораціонізм), має дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права. Тоді засуджені матимуть меньше шансів скасувати вироки національних судів України в Європейському суді з прав людини. Дотримання МГП також позитивно впливатиме на реінтеграцію регіонів після їхньої деокупації. Також важливо чітко комунікувати, що за медичну допомогу в окупації не каратимуть. Тоді медики не боятимуться надавати медичні послуги, а після звільнення окупованих територій не тікатимуть у Росію.

Анастасія Зубова, журналістка МІПЛ

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
СБУ, воєнні злочини та державна зрада: 33 справи щодо війни, за якими радимо стежити цього тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

8 Квітня 2024

Спільне звернення Коаліції “Україна. 5 ранку” щодо масових обстрілів об’єктів критичної інфраструктури України 22 березня 2024 року

Вночі 22 березня 2024 року Росія завдала масованих ракетних ударів по об’єктах критичної цивільної (в першу чергу — енергетичної) інфраструктури України, яка призвела до руйнування цивільних об’єктів.

22 Березня 2024

Розгляд справи Ягідного завершено. Суддя у нарадчій кімнаті

За даними слідства 15 військових РФ під час окупації село Ягідне на Чернігівщині, примусово зігнали цивільних та утримували їх в підвалі місцевої школи. Майже місяць аж до звільнення села там у задусі й тісноті утримували 368 людей. 27 лютого у цій справі відбулись дебати.

29 Лютого 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Війна і правосуддя
Ухилянти, афганські літаки та аграрії: 51 справа щодо війни, за якою радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

12 Квітня 2024

Адвокація
“Міжнародне право недієве, коли одна зі сторін не дотримується правил”, — Ольга Решетилова в Осло

Ольга Решетилова, голова Медійної ініціативи за права людини, взяла участь в одній із дискусійних панелей конференції Норвезького Гельсінського комітету, яка відбулася в Осло. Разом із Лене Ваттеланд, керівницею Центру документації та притягнення до відповідальності НГК, вони обговорили проблему притягнення до відповідальності винних у воєнних злочинах Росії. 

11 Квітня 2024

Аналітика
Примусова паспортизація. Як українцям на окупованих територіях та в РФ нав’язують російське громадянство

Коаліція "Україна. П'ята ранку", до якої входить Медійна ініціатива за права людини, підготувала спільну аналітику. Мета дослідження: простежити ключові етапи та практики впровадження політики нав’язування громадянства РФ українським громадянам, а також надати правову кваліфікацію таких дій — у межах міжнародного права і в межах українського законодавства.

10 Квітня 2024

Більше публікацій