Заручники ОРДЛОПублікації

Колишня заручниця Ольга Політова: “Те, що я жінка, не мало жодного значення”

“Те, що я жінка, не мало жодного значення і впливу. Мене били і не цуралися того, що за віком я їм у матері годжуся. Таких понять, як вік та стать, там немає”, – розказує МІПЛ колишня заручниця, лікарка Ольга Політова.

До початку збройної агресії РФ на Сході України пані Ольга працювала лікарем у Донецьку. “Я прекрасно жила, була всім забезпечена – нічого не потребувала. І раптом все зруйнувала війна”, – говорить вона.

Політова змушена була перевестися працювати на підконтрольні Уряду України території – в Центр первинної медико-санітарної допомоги в прифронтовому селищі Очеретине. Аби потрапити на роботу лікарка постійно перетинала лінію розмежування. Інколи залишилась ночувати в амбулаторії просто на кушетці – просила керівництво посприяти у наданні кімнати в Очеретяному, проте можливості, як їй сказали, такої не було.

І ось одного дня, а саме у п’ятницю 13-го листопада 2015 року, близько 16:00, коли вона традиційно поверталась з роботи в Донецьк, їхала власною машиною, її зупинили представники незаконних збройних формувань.

“Наділи на руки кайданки, посадили на заднє сидіння автомобіля та повезли в “МГБ”, – пригадує Ольга Політова. Частина поїхала проводити у її квартирі в Донецьку обшук. Пізніше Ольга дізналась – помешкання бойовики розграбували, забравши всі цінні речі. Окрім цінних речей, у неї знайшли синьо-жовтий шарф харківського футбольного клубу “Металіст”. Згодом саме ним зав’язали Політовій очі, аби вона не бачила, що відбувається навколо.

У приміщенні “МГБ” почався “допит”. “Підняли на 4-ий поверх, прив’язали до батареї… Били руками, кастетами, прикладом автомата Калашникова. Відкрилася носова кровотеча. Вибили лівий плечовий суглоб, потім півроку не могла підняти ліву руку”, – розказує пані Ольга.

Вона переконана: били, бо хотіли отримати якісь викривальні свідчення, мовляв, входила до складу диверсійно-розвідувальної групи Збройних сил України. Показували фотографію заручника з Луганська Володимира Жемчугова, під час затримання він втратив дві руки та майже зір, попереджали – саме таке може трапитися з Політовою.

“Слідчий” неодноразово натякав – буду співпрацювати з ним, отримую умовне покарання або невеликий термін ув’язнення. Давав на підпис приготовлені документи”, – говорить Політова. Та жінка на ці пропозиції не пристала.

Аби посилити психологічний тиск, у СІЗО, до якого лікарку перевели згодом, керівництво нацьковувало на неї, як на політичну заручницю, ув’язнених за кримінальними статтями, мовляв, працюйте – запитуйте та доповідайте. А також утримували у найжахливіших камерах. “Бачите на моїй руці білі плями – таргани виїли, коли я втомлена після допитів заснула”, – додає колишня заручниця.

Пані Ольга згадує, що коли так зване слідство було завершено, і матеріали мали передавати до суду, одного дня її вивезли з СІЗО. Це мав бути черговий допит, але насправді виявилося катування із застосуванням електричного струму.

Зрештою так званий ”суд” призначив Ользі Політовій покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років 6 місяців – розгляд (а це вже апеляція за заявою “прокуратури”) у так званому “військовому трибуналі” тривав три місяці – до кінця листопада 2017 року. Після Політову відправили у жіночу колонію у Сніжне.

За місяць, 27 грудня 2017 року, відбувся так званий обмін полоненими.

“У Борисполі мене ніхто не зустрічав. Стою о другій ночі одна, мерзну. До мене підходить жінка і запитує, чи я звільнена. Це була дружина колишнього заручника Володимира Жемчугова – Олена. Відвела мене до автобуса. А я там питаю: “Так цей автобус везе нас у СБУ?”. Вона не розуміє запитання. Я знову кажу: “Ну нас же повинні помістити в ізолятор або в СІЗО, або кудись, аби перевіряти”. Вона каже: “Маячня, везуть до лікарні на обстеження”. Я і розплакалася. Я доросла жінка, але вірила у залякування бойовиків, що нас усіх після звільнення покарають. Я навіть із собою постіль, мило та змінний одяг взяла. Після двох років того життя це страшно”, – згадує Ольга Політова.

Нині Ольга живе та працює у Києві. Вона часто згадує свій дім у Донецьку. Востаннє бачила його з вікна камери для прогулянок у СІЗО.

Ілюстрація Анни Гаврилюк

***

Проєкт “Жіноче обличчя заручників Донбасу” реалізовується Медійною ініціативою за права людини за фінансової підтримки @

00AdminOO

Співзасновниця, координаторка напрямку «Війна і правосуддя»

Related Articles

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button