Насильницькі зникнення

Колишня заручниця Ольга Політова: “Те, що я жінка, не мало жодного значення”

“Те, що я жінка, не мало жодного значення і впливу. Мене били і не цуралися того, що за віком я їм у матері годжуся. Таких понять, як вік та стать, там немає”, – розказує МІПЛ колишня заручниця, лікарка Ольга Політова.

До початку збройної агресії РФ на Сході України пані Ольга працювала лікарем у Донецьку. “Я прекрасно жила, була всім забезпечена – нічого не потребувала. І раптом все зруйнувала війна”, – говорить вона.

Політова змушена була перевестися працювати на підконтрольні Уряду України території – в Центр первинної медико-санітарної допомоги в прифронтовому селищі Очеретине. Аби потрапити на роботу лікарка постійно перетинала лінію розмежування. Інколи залишилась ночувати в амбулаторії просто на кушетці – просила керівництво посприяти у наданні кімнати в Очеретяному, проте можливості, як їй сказали, такої не було.

І ось одного дня, а саме у п’ятницю 13-го листопада 2015 року, близько 16:00, коли вона традиційно поверталась з роботи в Донецьк, їхала власною машиною, її зупинили представники незаконних збройних формувань.

“Наділи на руки кайданки, посадили на заднє сидіння автомобіля та повезли в “МГБ”, – пригадує Ольга Політова. Частина поїхала проводити у її квартирі в Донецьку обшук. Пізніше Ольга дізналась – помешкання бойовики розграбували, забравши всі цінні речі. Окрім цінних речей, у неї знайшли синьо-жовтий шарф харківського футбольного клубу “Металіст”. Згодом саме ним зав’язали Політовій очі, аби вона не бачила, що відбувається навколо.

У приміщенні “МГБ” почався “допит”. “Підняли на 4-ий поверх, прив’язали до батареї… Били руками, кастетами, прикладом автомата Калашникова. Відкрилася носова кровотеча. Вибили лівий плечовий суглоб, потім півроку не могла підняти ліву руку”, – розказує пані Ольга.

Вона переконана: били, бо хотіли отримати якісь викривальні свідчення, мовляв, входила до складу диверсійно-розвідувальної групи Збройних сил України. Показували фотографію заручника з Луганська Володимира Жемчугова, під час затримання він втратив дві руки та майже зір, попереджали – саме таке може трапитися з Політовою.

“Слідчий” неодноразово натякав – буду співпрацювати з ним, отримую умовне покарання або невеликий термін ув’язнення. Давав на підпис приготовлені документи”, – говорить Політова. Та жінка на ці пропозиції не пристала.

Аби посилити психологічний тиск, у СІЗО, до якого лікарку перевели згодом, керівництво нацьковувало на неї, як на політичну заручницю, ув’язнених за кримінальними статтями, мовляв, працюйте – запитуйте та доповідайте. А також утримували у найжахливіших камерах. “Бачите на моїй руці білі плями – таргани виїли, коли я втомлена після допитів заснула”, – додає колишня заручниця.

Пані Ольга згадує, що коли так зване слідство було завершено, і матеріали мали передавати до суду, одного дня її вивезли з СІЗО. Це мав бути черговий допит, але насправді виявилося катування із застосуванням електричного струму.

Зрештою так званий ”суд” призначив Ользі Політовій покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років 6 місяців – розгляд (а це вже апеляція за заявою “прокуратури”) у так званому “військовому трибуналі” тривав три місяці – до кінця листопада 2017 року. Після Політову відправили у жіночу колонію у Сніжне.

За місяць, 27 грудня 2017 року, відбувся так званий обмін полоненими.

“У Борисполі мене ніхто не зустрічав. Стою о другій ночі одна, мерзну. До мене підходить жінка і запитує, чи я звільнена. Це була дружина колишнього заручника Володимира Жемчугова – Олена. Відвела мене до автобуса. А я там питаю: “Так цей автобус везе нас у СБУ?”. Вона не розуміє запитання. Я знову кажу: “Ну нас же повинні помістити в ізолятор або в СІЗО, або кудись, аби перевіряти”. Вона каже: “Маячня, везуть до лікарні на обстеження”. Я і розплакалася. Я доросла жінка, але вірила у залякування бойовиків, що нас усіх після звільнення покарають. Я навіть із собою постіль, мило та змінний одяг взяла. Після двох років того життя це страшно”, – згадує Ольга Політова.

Нині Ольга живе та працює у Києві. Вона часто згадує свій дім у Донецьку. Востаннє бачила його з вікна камери для прогулянок у СІЗО.

Ілюстрація Анни Гаврилюк

***

Проєкт “Жіноче обличчя заручників Донбасу” реалізовується Медійною ініціативою за права людини за фінансової підтримки @

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Насильницькі зникнення
Тримали в ямі з водою і контейнері для авто: історія колишнього військового, якого росіяни викрали на Херсонщині

Для колишнього військового Василя Шевченка (імʼя змінено з міркувань безпеки) візити російських армійців стали звичними. Після того, як захопили Херсонщину, росіяни регулярно проводили обшуки в домі чоловіка: нишпорили в шафах, під ліжками, перевіряли сараї.

15 Вересня 2023

Насильницькі зникнення
Заручник із Курського СІЗО. Історія викрадення та повернення додому Олександра Ковальчука

Російські військові поклали чоловіка обличчям до землі, зв’язали, кинули на БМП, привʼязали до машини і накрили брезентом. Поруч був іще один полонений — Сергій. Понад дві доби їх тримали привʼязаними до броні. Росіяни сиділи на них, ніби на матрацах. Після цього бранців вивези в Росію.

23 Серпня 2023

Насильницькі зникнення
В заручниках у Росії. Як на Чернігівщині викрали колишнього атовця Андрія Гарасименка і де він тепер

Минулого року під час окупації Чернігівської області військові РФ викрадали чоловіків, утримували їх і допитували в катівнях у селі Вишневе та місті Городня. МІПЛ розповідає історію викрадення та вивезення до російської в’язниці майстра газової служби з села Новоукраїнське Андрія Гарасименка.

11 Серпня 2023

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Більше публікацій