Send Lette
Війна і правосуддя

Квітневі вироки за воєнні злочини: тенденції та різночитання у рішеннях судів 

МІПЛ проаналізувала вироки за статтею про порушення законів і звичаїв війни, які оприлюднені в реєстрі судових рішень у квітні 2024 року. Ми помітили характерні тенденції та проблеми у цих судових процесах.

Наприклад, суди по-різному визначають, чи може воєнний стан бути обтяжуючою обставиною: в одному випадку суд виключає її і вважає зайвою, адже йдеться про міжнародний збройний конфлікт, в іншому — визнає як обтяжуючу обставину. 

Ми звернули увагу на суперечливість доказової бази. Наприклад, у деяких вироках як докази досліджують покази полонених російських військових. З одного боку це виправдано, адже інакше цю інформацію не отримати, з другого може виникати сумнів, чи правдиві такі покази, адже військовополонені мають певні обмеження. Також у вироках не завжди пояснюють, як під час розслідування ідентифікували обвинуваченого. Формулювання “слідство встановило особу обвинуваченого на доручення прокуратури” нічого не пояснює. 

Одна з досліджених справ стосується зґвалтування. У тексті вироку вказано, що потерпілу опитували в суді, проте не зрозуміло, чи застосовували принципи роботи з жертвами сексуального насилля під час розгляду справи.

Як і раніше, у вироках чітко не прописують, що скоєні саме воєнні злочини. Це призводить до непорозумінь, адже держава регулярно надає інформацію про кількість воєнних злочинів, але при огляді судових рішень виявляється, що лише в деяких згадується саме про них. Зазвичай суди пишуть про “інші порушення законів і звичаїв війни”, не уточнюючи, що йдеться про воєнні злочини.

Також досі командирів не притягають до відповідальності за неналежний контроль над підлеглими. Детальніше про це — в аналізі МІПЛ.

Розстріл цивільних на Кільцевій Харкова 24 лютого

Справа № 953/7767/22

Київський районний суд Харкова 30 квітня визнав винним у відданні наказу розстріляти цивільних Євгенія Зеленова, заступника командира 25-ої окремої мотострілецької бригади 6-ої загальновійськової армії Західного військового округу ЗС РФ.  

Згідно з матеріалами справи, у лютому 2022 року Зеленов командував батальйонно-тактичною групою, яка розпочала окупацію Харківщини. Вранці 24 лютого 15 військових на трьох броньованих автомобілях і одному танку під командуванням Зеленова прибули до перехрестя вулиці Леся Сердюка та Кільцевої дороги у Харкові. Щоб зайняти вигідні позиції, вони перекрили Кільцеву дорогу технікою та наказали цивільним, які там їхали, розвертатися.

Євгеній Зеленов, заступник командира 25-ої окремої мотострілецької бригади 6-ої загальновійськової армії Західного військового округу ЗС РФ. Фото: СБУ

Слідство встановило, що військові за наказом Зеленова почали стріляти по цивільних, які просили дозволу на проїзд. При цьому двоє військових відмовилися виконувати наказ і намагалися допомогти людям, які ховалися від обстрілу. Інші росіяни це побачили та продовжили стріляти у своїх і в цивільних. Загинули чоловік і жінка, ще двох людей поранили.

Судовий процес щодо Зеленова був заочний. Його захист представляв адвокат, залучений за контрактом із Центру безоплатної допомоги, який просив суд виправдати Зеленова, адже обвинувачення не довело, що наказ на обстріл віддав саме він. Захисник припустив, що це міг бути хтось інший або ж росіяни стріляли на власний розсуд.

На суді заслухали потерпілого — чоловіка, дружина і донька якого потрапили під обстріл. Він розповів, що дружина з донькою поїхали зняти гроші і купити продукти. Донька телефоном розповіла, що, повертаючись додому, вони потрапили під обстріл, тому вибігли з авто, щоб сховатися за сміттєвими баками. По ним відкрили вогонь без попередження. 

Двоє російських військових, які побачили, що їхні стріляють по цивільних, намагалися допомогти жінкам сховатися. Проте мати дівчини поранили і вона загинула на місці. Один із російських військових також загинув, іншого поранили. За деякий час донька виїхала на авто, забравши з собою пораненого росіянина. Тіло дружини її чоловік зміг забрати лише у травні.

Ще троє потерпілих — жінка, яка добиралася автобусом до Харкова, та подружжя, яке їхало в авто — розповіли, що їх поранили під час обстрілу. 

Також суд дослідив свідчення російського військового, який допомагав мамі з донькою. Він розповів, що у складі 25 мотострілецької бригади РФ перетнув кордон України. На виконання наказу Євгенія Зеленова він та інші солдати перекрили рух на Кільцевій. Цивільних, які вимагали їх пропустити, вони відправили до Зеленова. Той віддав наказ стріляти в людей. 

Спершу російські військові стріляли в повітря та в землю, а потім безпосередньо в людей. Свідок розповів, що з іншим солдатом відбіг за 30 метрів і спробував захистити цивільних, допоміг сховатися біля гаражів. Жінку з дочкою, які їхали в авто, він витяг із машини та відвів у сховище. 

Проте Зеленов це побачив і наказав стріляти в своїх підлеглих і цивільних. Мати дівчини та ще один чоловік загинули, а росіянин отримав поранення ніг. Після цього дівчина разом з росіянином виїхала з-під обстрілу й викликала “швидку”, йому надали допомогу. Росіянин зазначив, що свідчення дав без примусу. Його обміняли у жовтні 2022 року.

Серед інших доказів, які суд взяв до уваги, було повідомлення від СБУ про те, що Зеленов брав участь в окупації Харківської області та довідка про встановлення його особи. Також суд переглянув відео і фото, які зробила потерпіла, коли була з матір’ю під обстрілом. На них зафіксовані стрілянина, спроби сховатися, загибла матір і російський військовий, який намагався їм допомогти. Ці події також є в протоколі слідчого експерименту, який провели за участі потерпілої.

Оскільки російського військового, якого врятувала потерпіла, на момент процесу обміняли, суд дослідив протоколи його допиту, зокрема з допомогою поліграфа, та протокол упізнання ним Зеленова по фото.

Суд також дослідив протоколи допиту двох полонених російських військових, які підтвердили, що на наданих для впізнання фото саме Євгеній Зеленов, якого вони бачили під час навчань у січні-лютому 2022 року.

Зрештою суд визнав доведеною вину Зеленова у віддані наказу про вчинення дій, які порушують закони і звичаї війни, поєднані з умисним вбивством. 

Колегія суддів наголосила — Зеленов розумів, що за Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року на цивільних не можна нападати. Також суд підкреслив, що він як комбатант був зобов’язаний дотримуватися норм міжнародного права і за їхнє порушення несе індивідуальну відповідальність. Зеленова засудили до довічного ув’язнення. Він відбуватиме покарання, коли його затримають. Наразі немає інформації, чи захист подав апеляцію.

На російському пропагандистському сайті “Контингент” вказано, що військовий із такими же прізвищем, ініціалами та біографією загинув у 2022 році в Україні.

Оцінка юриста

Аналізуючи цей вирок Андрій Яковлєв, керуючий партнер АО “Амбрела” й експерт  МІПЛ, звертає увагу, що заочний розгляд справи за процедурою in absentia дозволяє ухвала Київського районного суду Харкова від 3 квітня 2023 року у справі № 953/7767/23. 

Щоб отримати дозвіл на заочний розгляд справи, треба довести, що його про справу повідомили, але він не з’явився до суду. Вимоги для такого процесу в українських судах — опублікувати виклик до суду на сайті Офісу Генерального прокурора і в газеті “Урядовий кур’єр”. 

Ситуація, коли суд вважає, що обвинуваченого повідомили про справу, а насправді він уже мертвий, демонструє недоліки формального підходу. 

Зґвалтування на Херсонщині

Справа №650/1870/23

Великоолександрівський районний суд Херсонської області 29 квітня визнав винним Владіка Небієва у зґвалтуванні жінки. Це військовослужбовець 94-го полку оперативного призначення Росгвардії.

З березня по жовтень 2022 року Великоолександрівська громада була в окупації. Дагестанець Небієв, який був серед російських окупантів, у липні 2022 року увірвався до помешкання місцевої та намагався її зґвалтувати, погрожував, що якщо вона відмовить, її ґвалтуватимуть усі солдати, які базуються у містечку. Після цього він ще чотири дні приходив до жінки, ґвалтував її, тиснув і погрожував. Відтак зрозумів, що виїхати з окупації потерпіла не може, оселився в неї вдома і ґвалтував до серпня 2022 року, коли з іншими солдатами відійшов з містечка.

Російського військового Владіка Небієва визнано винним у зґвалтуванні жінки на Херсонщині. Фото: соцмережі

Судовий процес відбувався заочно та у закритому режимі. У тексті вироку йдеться, що для ідентифікації Небієва слідчі використовували сервіси open-source intelligence, тобто проводили розслідування на основі відкритих джерел: знайшли публікацію на сайті Сулейман-Стальського муніципального району РФ про нагородження Небієва за участь у “денацифікації України”, де було його фото. За ним потерпіла його впізнала.

На суді вона повторила викладене в обвинувальному акті та підтвердила, що лікувалася від нервового зриву після пережитого.

Також як доказ слідство надало інформацію про місце перебування мобільних телефонів обвинуваченого і потерпілої — з квітня по серпень 2022 року базові станції мобільного зв’язку фіксували обидва телефони спільно. 

У тексті вироку вказано, що для убезпечення потерпілої всі її дані у матеріалах слідства засекретили. Також вона подала заяву з проханням не опитувати односельців, адже вона “досі відчуває негативні переживання”.

У Сулейман-Стальському муніципальному районі РФ Владіка Небієва нагороджують за участь у “денацифікації України”. Фото: Слідствоінфо

Суд кваліфікував дії обвинуваченого як інше порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами — зґвалтування, фізичний і моральний примус, зокрема залякування фізичною розправою. Це порушує частину 2 статті 27 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та частини 1 статті 76 і частини 2 статті 75 Додаткового протоколу до Конвенцій.

Адвокат Небієва не заперечував проти притягнення його до кримінальної відповідальності. Проте просив менш суворе покарання, оскільки не спілкувався з ним і не міг перевірити усі обставини справи та врахувати його доводи.

Суд призначив Небієву 12 років ув’язнення, які він відбуватиме після затримання. Інформації про подачу захистом апеляції наразі немає.

Оцінка юриста

Андрій Яковлєв зазначає, що зґвалтування та сексуальний примус, до того ж тривалий, є серйозним порушенням законів і звичаїв війни, тож це розглядається як воєнний злочин (частина 5 статті 85 Додаткового протоколу І). Він додає:

— Оскільки сексуальне насильство було тривалим, можна припустити, що воно стало можливим через бездіяльність військового командування. Для таких випадків міжнародне право використовує стимули, аби командири були зацікавлені контролювати своїх підлеглих. Якщо не контролюєш — відповідаєш за злочин на рівні з виконавцем. Принцип відповідальності командирів закріплений у статтях 86 і 87 Додаткового протоколу І.

Оскільки командир не міг не знати про це насильсто, він має розділити кримінальну відповідальність з підлеглим. 

Наразі не відомо, чи є розслідування щодо командира цього обвинуваченого, але це потрібно робити.

— Зараз обвинувачення не застосовує принцип відповідальності командирів, посилаючись на недоліки законодавства. Та вже десять років минає, а ми й досі не маємо жодного рішення за цим принципом, — говорить Яковлєв. 

Погрози спалити людину

Справа № 748/4474/23

Чернігівський районний суд Чернігівської області 22 квітня визнав винними у жорстокому поводженні з цивільними та їхньому незаконному затриманні російських військових Євгенія Басова і Петра Базарова.  

Згідно з матеріалами справи, у березні 2022 року російські військові затримали місцевого та вибивали з нього зізнання у співпраці із ЗСУ. Коли чоловік нічого не сказав, його продовжили бити. Басов і Базаров, встановило розслідування, били його прикладом автомата і погрожували підпалити, показували пляшку із легкозаймистою рідиною.

На суді потерпілий розповів, що у березні 2022 року російські військові зайшли до села Слобода, перевіряли місцевих, забороняли користуватися мобільними телефонами. Наступного дня був обстріл, тому люди ховалися у підвалах. За словами чоловіка, росіяни забрали його з батьком із дому та відвели до місцевого магазину. Його почав допитувати командир, який віддавав накази іншим. Він вимагав пояснити, звідки чоловік має на телефоні збережені документи ЗСУ та відео руху техніки і мітингів у Росії.

Російські військові Євгеній Басов і Петро Базаров. Фото: Національна поліція України

Чоловік доводив, що ця інформація є у загальному доступі в інтернеті. Після цього його побили, а командир наказав відвести чоловіка за магазин і розстріляти. При цьому інший солдат запропонував його спалити, аби він “відчув на собі, як горять росіяни в танках”, і поставив біля нього пляшку з запалювальною сумішшю. Коли військові поставили чоловіка на коліна та зводили над ним автомат, він був переконаний, що його розстріляють. Згодом його відвели до сараю, де був батько з односельцем, якого також побили. Усіх трьох там зачинили. Наступного дня росіяни обстріляли сарай з БТР. Проте чоловіки змогли вибратися.

Потерпілий впізнав на наданих слідчими фото двох солдатів, які його били. Батько чоловіка також запам’ятав нападників, адже ті були без балаклав.

Серед доказів, які слідство надало суду — відповідь командування ЗСУ про те, які російські підрозділи брали участь в окупації Чернігівщини. Також слідчі встановили анкетні дані Басова і Базарова та їхні номери телефонів, які фіксували мережі стільникового зв’язку в Україні. Крім того, вони надали протокол огляду Telegram-каналу, де за номерами телефонів обвинувачених отримали інформацію про їхнє місце служби, паспортні дані і посилання на сторінки “ВКонтакте” з фото. Також суду надали відповідь від СБУ про те, що Басов і Базаров перебували у Чернігівській області у лютому-березні 2022 року. 

Захист обвинувачених наголошував, що слідство не довело, що саме Басов і Базаров були серед військових, які побили потерпілих.

Судове засідання у справі Басова і Базарова. Фото: МІПЛ

Натомість суд вказав, що вина обвинувачених доведена наданими доказами — інформацією про фіксування їхніх мобільних номерів і протоколами впізнання. Суд дійшов висновку, що підсудні вчинили жорстоке поводження з цивільними — катування, а також інше порушення законів та звичаїв війни — незаконне затримання. Цим вони порушили низку статей Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до неї. 

Суд вказав, що не враховує як обтяжуючу обставину те, що обвинувачені вчинили злочин під час воєнного стану — мовляв, це зайве.

У підсумку суд визнав доведеною провину обвинувачених за частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 438 ККУ, тобто у порушенні законів і звичаїв війни, вчинене за попередньою змовою групою осіб. Обом суд призначив по 11 років ув’язнення, які вони відбуватимуть після затримання. Вирок ще не оскаржували.

Оцінка юриста

— Як і в попередньому рішенні, суд притягнув до відповідальності військових РФ, однак їхній командир, за наказом якого відбувався допит із застосуванням тортур, вийшов сухим із води, — говорить Андрій Яковлєв. — Судячи з вироку, командир віддав наказ катувати цивільних. Підлеглі діяли чітко за наказом. Відповідно, цього командира мали би притягнути до відповідальності.

У цьому випадку варто було би застосувати не принцип відповідальності командирів, а прямо посилатися на статтю 438 ККУ, яка криміналізує жорстоке поводження з цивільним населенням і віддання такого наказу. 

Обіцяли “сафарі на дітей”

Справа № 748/1665/23

Чернігівський районний суд 16 квітня засудив до 12 років ув’язнення Миколу Будаєва, стрільця мінометного батальйону 55-ї окремої мотострілецької бригади, та Файзибека Нематова, механіка-водія 423-го гвардійського мотострілецького полку ЗС РФ.

У березні 2022 року в селі Іванівка Чернігівської області Будаєв і Нематов увірвалися на подвір’я місцевої родини. Залякуючи подружжя з дітьми, вони стріляли по будинку та припаркованій поряд автівці. Будаєв наказав жінці йти до погреба, а за відмову погрожував розстрілом родини. Нематов під дулом автомата змусив її йти до погреба, де пригрозив підірвати гранату, якщо вона чинитиме спротив. Все ж жінці вдалося вирватися і зачинити Нематова у погребі. Її чоловік підібрав його зброю і дав команду собаці напасти на іншого військового. Так родині вдалося втекти.

Російських військових Миколу Будаєва і Файзибека Нематова засудили до 12 років увʼязнення за воєнні злочини. Фото: Офіс Генерального прокурора

На суді потерпіла розповіла, що того дня до них додому увірвалися двоє п’яних росіян. Вони обшукали помешкання. Нижчий на зріст стріляв по будинку і машині. Потім той, який вищий від першого, наказав їй іти з нижчим до погребу, а на заперечення ставив на коліна й обіцяв “влаштувати сафарі на дітей”. У погребі росіянин погрожував гранатою, але їй вдалося вирватися і втекти з родиною. Згодом вона дізналася, що нападники шукали їх селом, спалили сарай і машину, а собаку застрелили.

Потерпілі впізнали окупантів на фото та відтворили покази на слідчому експерименті. Їхній сусід підтвердив, що допоміг родині сховатися і чув постріли на їхньому подвір’ї.

Серед доказів, які надали суду — протокол огляду дому потерпілих, в якому зафіксовано сліди від обстрілу та гільзи.

На доручення прокуратури слідство ідентифікувало обвинувачених, місце їхньої служби і контактні телефони. Військова частина з Чернігівщини підтвердила, що обвинувачені брали участь в окупації області. 

У підсумку суд визнав вину росіян доведеною за сукупністю доказів. В обґрунтуванні йдеться, що воєнні злочини — це серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, в яке входить Женевська Конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткові протоколи до неї. Суд наголосив, що МГП застосовується під час збройного конфлікту. В Україні збройний конфлікт триває з 2014 року.

Потерпіла свідчить у судовому засіданні у справі Миколи Будаєва і Файзибека Нематова. Фото: МІПЛ

“Жінки користуються особливою повагою і їм забезпечується захист, зокрема, від зґвалтування, примусу до проституції і будь-яких інших форм непристойних посягань”, — процитував суд положення Додаткового протоколу.

Призначаючи покарання, суд вказав, що обтяжуючою обставиною є вчинення злочину за попередньою змовою та в умовах воєнного стану. Обом росіянам суд призначив по 12 років ув’язнення. Вони відбуватимуть покарання після затримання. Наразі в реєстрі судових рішень немає інформації про подання захистом апеляції. 

Оцінка юриста

— У цій справі також ідеться про жорстоке поводження з цивільними. Суддя у рішенні чітко кваліфікує вчинене як воєнний злочин, — говорить Андрій Яковлєв.  

Тобто суддя чітко визначає, що підсудний обвинувачується у вчиненні воєнного злочину, на відміну від інших вироків, де судді обмежуються лише згадкою, що злочин кваліфікували за статтею 438 ККУ.

— Важливо пояснити, чому судді замість за “вчинення воєнного злочину” засуджують за “вчинення інших порушень законів і звичаїв війни”. Основна причина в тому, що у нашому Кримінальному кодексі ніде не написано “воєнні злочини”. Це різко контрастує з тим, що на сайті ОГП завжди подають статистику щодо вчинення воєнних злочинів. Україна на весь світ говорить, до росіяни вчинили проти нас 130 тисяч воєнних злочинів. Але у вироках написано, що засудили за статтею про інші порушення законів і звичаїв війни. Це все одно, що сказати: в Україні вчинено 130 тисяч “інших порушень законів і звичаїв війни”, — пояснює Андрій Яковлєв. 

Також він додає, що визначати воєнний стан як обтяжуючу обставину некоректно, адже воєнні злочини вчиняють лише під час війни. 

Кримська суддя

Справа № 754/3227/23

Деснянський районний суд Києва 5 квітня засудив за винесення рішення про незаконну депортацію кримця Людмилу Кротову, яка до анексії Криму працювала суддею у Євпаторійському міськсуді.   

Згідно з матеріалами справи, у 2014 році Кротова перейшла на роботу в суд окупаційної влади. Вона, зокрема, ухвалила рішення про видворення з Криму місцевого, якому інкримінували “незаконне перебування на території РФ”.

Судовий процес був заочний, адже Кротова наразі в окупованому Криму. У тексті вироку йдеться, що крім традиційних методів сповіщення про судовий розгляд через газету “Урядовий кур’єр”, повістки на судове слухання надсилали на робочу електронну пошту Кротової.

Захисник, призначений Центром безоплатної правової допомоги, вказував, що не мав можливості поговорити з підзахисною. Він просив суд про мінімальний строк покарання.

На суді заслухали потерпілого, який розповів, що у серпні 2014 році він приїхав до Євпаторії доглядати діда. Після його смерті лишився жити в Криму. У 2017 році окупаційна поліція склала на нього адмінпротокол за буцімто “перебування в стані алкогольного сп’яніння у громадському місці”. Цей протокол розглянула Людмила Кротова. Попри те, що потерпілий мав український паспорт і нерухомість у Євпаторії, Кротова ухвалила рішення депортувати його. Чоловіка доправили до українського кордону та видворили з Криму. Він оскаржив це рішення у ЄСПЛ.

На суді розглянули копію рішення Кротової та наказ окупаційної влади про призначення її “суддею”. Також слідство надало постанову Верховної Ради України від 2016 року про звільнення Кротової з посади судді за порушення присяги.

В обґрунтуванні суду йдеться, що цивільне населення Криму з дня тимчасової окупації Росією перебуває під захистом Женевської конвенції IV 1949 року. Тому окупаційна держава, зокрема її представники, не мають права депортувати цих людей. Суд також підкреслив, що злочин вчинили в умовах міжнародного збройного конфлікту.

У підсумку суд визнав доведеною вину Кротової у вчиненні іншого порушення законів і звичаїв війни, а саме незаконній депортації громадянина України з тимчасово окупованої української території. Обвинуваченій призначили десять років ув’язнення, які вона відбуватиме після затримання. Наразі немає інформації про подання її захистом апеляції.

Раніше, у лютому 2024 року, Кротову заочно засудили за держзраду до 12 років ув’язнення. З вироку невідомо, чи розглядали цю обставину на цьому судовому процесі.

Юридична оцінка

— Окупаційна адміністрація Криму час від часу приймає рішення щодо депортації українського населення, впроваджуючи політику витіснення українців, — говорить Андрій Яковлєв. — Думаю, це і подібні рішення формують доказову базу для Міжнародного кримінального суду, адже здатні підтвердити проведення окупаційної адміністрації незаконної депортації 

Яковлєв пояснює, що до МКС уже подали низку повідомлень про депортацію українців з Криму, але розслідування за ними не розпочали. Якщо вони почнуться, МКС може брати до уваги це рішення українського суду щодо Кротової і подібні, адже вони ілюструють, як відбувається депортація. Такі рішення можуть підтвердити, що окупаційні органи мають політику витіснення українців із Криму. 

Постріл у цивільну

Справа № 638/4210/23

Дзержинський районний суд Харкова 2 квітня 2024 року засудив за вбивство цивільної Олександра Меделяєва, заступника командира 3-го танкового батальйону з озброєння 6-ї окремої танкової бригади 1-ї танкової армії Західного ВО РФ. 

Як ідеться у матеріалах справи, з березня по червень 2022 року бригада Меделяєва базувалася в Ізюмі Харківської області. Під час окупації місцева жінка познайомилася з військовим із цієї бригади, він буцімто пообіцяв їй допомогти виїхати із зони бойових дій до Росії. У травні жінка пішла з військовим до будівлі, де є інтернет, щоб зателефонувати рідним. Там жили офіцери бригади, зокрема Меделяєв. Він, як встановило розслідування, через національну нетерпимість застрелив жінку.

Російського військового Олександра Меделяєва засуджено за вбивство цивільної жінки в Ізюмі. Фото: соцмережі

На суді допитали кількох свідків. Чоловік, який жив по сусідству з тим будинком, розповів, що того дня чув постріл. У шпарині паркану він побачив, що на подвір’ї один військовий кричав до іншого: “Навіщо той її застрелив”. Після цього вони поїхали з двору на “Уралі”. Свідок припускає, що в кузові було тіло жінки, хоч не бачив його — перед цим він чув, як відкривали борт. Чоловік підкреслив, що інших людей на подвір’ї не було. На наданих слідчими фото він впізнав військового, якого інший звинувачував у пострілі.

Колишній співмешканець загиблої розповів, що у травні посварився з нею та пішов із дому. Згодом дізнався, що вона переїхала жити до росіянина, збиралася поїхати з ним до Росії, а за два тижні зникла. Невдовзі він упізнав її тіло в морзі. Від односельців чоловік дізнався, що жінка зникла після того, як пішла з росіянином до будинку, в якому базувалися офіцери. Від іншого односельця отримав повідомлення, що жінку застрелив Меделяєв. Після деокупації міста він знайшов Меделяєва у соцмережах і зібрану інформацію передав слідчому.

Ще одна жителька Ізюму розповіла, що російські військові базувалися в її будинку. Коли вона повернулася до міста після деокупації, знайшла у будинку списки особового складу росіян і передала їх слідчим.

Слідчі ідентифікували Меделяєва за допомогою документів про особовий склад бригади. За прізвищем його відшукали у “ВКонтакте”. Надалі свідок, який жив поряд і чув постріл, впізнав на фото саме Меделяєва.

Весілля Олександра Меделяєва. Фото: ВКонтакте

Також суду надали відомості від заступника військової частини ЗСУ про те, що до червня 2022 року в Ізюмі базувалася бригада, у якій служив Меделяєв. Крім цього, слідство надало результати слідчих експериментів, під час яких свідки відтворили описане в показах, а також висновки судово-медичної експертизи про кульові поранення загиблої.

 

Захисник обвинуваченого просив суд визнати його клієнта невинуватим з підстав недоведеності провини. Мовляв, жоден зі свідків не бачив, що саме Меделяєв стріляв у загиблу. Обвинувачення просило про довічне позбавлення волі.

Суд натомість вказав, що на підставі низки доказів вина російського військового доведена. Наголосив, що свідок, який жив поблизу місця загибелі жінки, бачив там Меделяєва й іншого росіянина. Останній після пострілу звертався саме до Меделяєва з претензією щодо того, чому він стріляв. Надалі свідок впізнав обвинуваченого на фото.

В обґрунтуванні суду йдеться, що вбита мала статус “захищеної особи” відповідно до положень Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року. Натомість Меделяєв як комбатант розумів, що тривав міжнародний збройний конфлікт і був зобов’язаний дотримуватися норм МГП щодо поводження з цивільними.

У підсумку суд визнав Меделяєва винним за частиною 2 статті 438 ККУ та призначив 15 років ув’язнення і частково задовольнив позов матері загиблої і постановив стягнути з засудженого на її користь 1 мільйон гривень моральної шкоди. Відбувати покарання російський військовий буде після затримання. Наразі немає інформації про подання його захисником апеляції.

Юридична оцінка

— Вбивство цивільної — це воєнний злочин, однак на відміну від інших справ, де є ознаки переслідування, жорстокого поводження, катування тощо, у цій причина вбивства незрозуміла, — говорить Андрій Яковлєв. — Ми можемо аналізувати обставини з вироку, адже доступу до матеріалів справи не маємо. Можливо, там є пояснення. Оскільки за міжнародним законодавством судове рішення має бути обґрунтованим і мотивованим, то в цій справі розумного пояснення причин вбивства мені не вистачає.  

Суд призначив потерпілій компенсацію, але обвинувачений, що мав би її виплатити, перебуває на непідконтрольній Україні території. У цьому аспекті суд виходив із рішення Великої Палати Верховного Суду, яка дозволила розглядати такі позови. Коли людина заявляє про певну суму компенсації і друга сторона не заперечує, суд не має підстав зменшити її суму або сказати, що немає сенсу її призначати через нереалістичність виконання.

Анастасія Зубова, журналістка МІПЛ

0 Коментарів

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі публікації
Війна і правосуддя
У справі Медведєва 14 місяців не можуть почати досліджувати докази. Чому унікальна незаочна справа проти росіянина стоїть на місці? 

Андрій Медведєв ― російський військовий, якого судять очно за воєнний злочин. Він один із небагатьох, кого можна побачити на лаві підсудних ― тож процес історичний та унікальний. Але справа в суді вже 14 місяців, а досліджувати докази все ще не почали. МІПЛ пояснює, чому так відбувається. 

17 Червня 2024

Війна і правосуддя
Херсонський діджей-втікач, проієрей з Черкас і корегування по Миколаєву через Telegram: 56 справ щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

15 Червня 2024

Війна і правосуддя
Розстріл авто на Київщині: покази потерпілих і свідки-росіяни

Павло Бабаліч — капітан, командир 3-ї парашутно-десантної роти 1 батальйону 137 полку 106 парашутно-десантної роти дивізії РФ. Прокуратура встановила, що він віддав наказ обстріляти автомобільну чергу під час окупації Київщини. За це чоловіка обвинувачують у порушенні законів та звичаїв війни. 

14 Червня 2024

Більше публікацій
Ми у соцмережах
Актуальні публікації
Більше публікацій
Війна і правосуддя
У справі Медведєва 14 місяців не можуть почати досліджувати докази. Чому унікальна незаочна справа проти росіянина стоїть на місці? 

Андрій Медведєв ― російський військовий, якого судять очно за воєнний злочин. Він один із небагатьох, кого можна побачити на лаві підсудних ― тож процес історичний та унікальний. Але справа в суді вже 14 місяців, а досліджувати докази все ще не почали. МІПЛ пояснює, чому так відбувається. 

17 Червня 2024

Аналітика
Насильницькі зникнення: національна практика v. міжнародні стандарти

Проблема насильницьких зникнень набула нового значення для України через умови триваючого збройного конфлікту на її території. Починаючи з 2014 року, з окупації Кримського півострова та збройного протистояння у межах окремих районів у Донецькій та Луганській областях, правоохоронні органи України фіксували випадки зникнень та затримань осіб на території, яка перебувала під контролем РФ. Такі ж випадки продовжують документувати і після повномасштабного вторгнення РФ на територію України.

15 Червня 2024

Війна і правосуддя
Херсонський діджей-втікач, проієрей з Черкас і корегування по Миколаєву через Telegram: 56 справ щодо війни, за якими радимо стежити наступного тижня

Медійна ініціатива за права людини продовжує відстежувати судовий розгляд справ щодо війни. Щотижня ми публікуємо розклад найрезонансніших судових засідань, розповідаючи про те, де, коли, кого і за що судять.

15 Червня 2024

Більше публікацій